Принципи та чинники добору бізнес-індикаторів в системи економічної діагностики

Результати узагальнення літературних джерел та виконані дослідження за проблемою дають змогу виокремити, систематизувати та надати характеристику принципам добору бізнес-індикаторів у економічні системи діагностики на вітчизняних підприємствах, до яких доцільно зарахувати:

1) Принцип відображення діагностичних цілей організації. Означає, що обрані бізнес-індикатори повинні відображати та давати можливість відстежувати ці сфери та складові функціонування підприємства, які визначаються цілями суб’єктів діагностики.

2) Принцип кількісного вираження бізнес-індикаторів. Усі бізнес-індикатори характеризуються оцінювальними критеріями оптимальності, відповідно до цього вони повинні набувати кількісних значень. Йдеться про об’єктивні засади розрахунку відповідних індикаторів. Недоцільно для оцінювання значень певних індикаторів використовувати експертний метод, оскільки він завжди передбачає певний рівень суб’єктивного ставлення.

3) Принцип обґрунтованості та пріоритетності вибору бізнес-індикаторів. Кожен бізнес-індикатор повинен виконувати певну роль, слугувати критерієм, інформувати про розвиток окремої сфери чи сегменту діяльності. Залежно від встановлених цілей, «вузьких місць» на підприємстві, етапу життєвого циклу, існуючих переваг конкурентів, потреб споживачів та інших чинників пріоритетність бізнес-індикаторів змінюватиметься.

4) Принцип обмеження кількості. На окремих підприємствах при визначенні сукупності бізнес-індикаторів дотримуються принципу мінімалізму, згідно з яким для об’єктів обирається обмежена кількість ключових індикаторів. Для інших підприємств прийнятним є принцип максималізму, коли формується максимально можлива кількість індикаторів для кожного об’єкта. Дослідження науковців довели, що один керівник здатний ефективно діагностувати обмежену кількість індикаторів (5-20) з урахуванням взаємозв’язків та взаємовпливів, що формує необхідність у мінімізації діагностичних індикаторів з урахуванням їхніх взаємозв’язків та взаємовпливів.

5) Принцип причинно-наслідкових зв’язків. Передбачає необхідність врахування усього спектру причинно-наслідкових зв’язків між визначеними бізнес-індикаторами; при цьому обумовлюються і часові аспекти взаємовпливів. Нехтування хоча б однією сферою чи взаємозв’язками може призвести до необ’єктивності та неадекватності інформаційної бази, отриманої на засадах індикаторів.

6) Принцип структурованості та функціонального призначення. Передбачає добір індикаторів за чіткою структурою згідно із інформаційними потребами з метою раціонального діагностування діяльності організації, оцінювання результатів діяльності, оперативного регулювання, прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

7) Принцип декомпозиції. Полягає у тому, що стратегічні ключові бізнес-індикатори діяльності підприємства підлягають подальшій деталізації за рівнями, сферами діяльності, підрозділами, конкретними працівниками, часовими інтервалами. Це дає змогу охопити критеріальним апаратом усі сфери та ланки підприємства.

8) Принцип збалансованості. Відображає повну узгодженість, правильне співвідношення взаємопов’язаних бізнес-індикаторів діяльності підприємства. Необхідно забезпечити узгодженість між стратегічними та операційними індикаторами, між фактичними та плановими показниками, між індикаторами підприємства та його структурних підрозділів, між показниками результативності та винагороди.

9) Принцип економічності. Передбачає, що добір бізнес-індикаторів повинен здійснюватись з урахуванням витрат на отримання та збір даних щодо значень індикаторів та вигід від використання показників у процесі управління.

10) Принцип інформаційного насичення. Передбачає, що перелік та склад бізнес-індикаторів повинен спрямовуватись на всебічну характеристику усіх аспектів діяльності підприємства (виробництва, постачання, збуту, фінансової діяльності, технологічного та кадрового забезпечення, інновацій, споживачів, постачальників, конкурентів, ринкової кон’юнктури тощо).

11) Принцип координування. Деталізація бізнес-індикаторів за усіма рівнями та підрозділами підприємства дає змогу побудувати «ланцюжки індикаторів» із чіткими взаємозалежностями між ними, до того ж вдається сформувати комплексну інформаційну базу для відстежування змін в індикаторах у межах певної системи (організації), що забезпечує високий рівень координування діяльності за вертикаллю та горизонталлю.

Параметри економічних діагностичних систем на кожному підприємстві є індивідуальними і формуються з урахуванням особливостей внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування. Відповідно виникає необхідність визначення переліку чинників, які здійснюють визначальний вплив на побудову цільових систем діагностики, зокрема, на добір ключових бізнес-індикаторів, які слугуватимуть критеріями діагностики.

Будь-яка організація характеризується внутрішнім середовищем (структурою, технологіями, ресурсами тощо) та водночас є відкритою системою, функціонуючи у зовнішньому середовищі і взаємодіючи з ним. Відповідно до цього при формуванні системи діагностики на засадах бізнес-індикаторів, основне призначення якої прогнозувати, аналізувати та надавати інформацію про стан та перспективи розвитку усіх сфер діяльності організації, виникає необхідність окремо виділяти чинники внутрішнього середовища організації, які впливають на добір бізнес-індикаторів при побудові системи діагностики та визначають її структуру, залежно від організаційних характеристик, та чинники зовнішнього середовища, що здійснюють вплив на цей процес з урахуванням особливостей зовнішніх умов функціонування.

Вивчення літературних джерел за проблемою та аналіз практики функціонування підприємств дає змогу виокремити перелік чинників внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування, що визначають добір бізнес-індикаторів з метою здійснення діагностики на підприємствах, та надати характеристику їх впливу (табл. 2.4).

Таблиця 2.4