Новим часом називають епоху, яка розпочалася буржуазними революціями в Західній Європі (наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. в Нідерландах, у середині ХVІІ ст. – в Англії). Ідеологією ранніх буржуазних революцій був протестантизм, а в ХVІІІ ст. нею стає значно радикальніше та матеріалістичне за своєю суттю Просвітництво. На розвиток філософії справила вплив наукова революція ХVІ-ХVІІ ст. – відрізок часу від опублікування праць М.Коперніка “Про обертання небесних сфер” (1543) до виходу “Математичних засад натуральної філософії” Ісаака Ньютона (1687).
Особливості цієї революції:
· відмежування наукового знання від релігії та філософських вчень минулого;
· піднесення досвіду до рангу експерименту;
· проголошення математики мовою науки;
· відокремлення проблеми методу в самостійну сферу знання, що свідчить про зрілість науки. У процесі цього пошуку сформувалася метафізика.
Метафізика – умоглядне вчення про найзагальніші види буття – світ, Бога й душу. Основним поняттям метафізики ХVІІ ст. є субстанція.
Субстанція - це:
- те, що існує само із себе, тобто абсолютне (нестворене і незнищуване);
- самодетерміноване (незалежне ні від чого);
- визначає все суще, лежить в основі сущого, породжує його.
У середньовічній філософії єдиною субстанцією визначався Бог, у Новий час – природа.
Метафізика – перша спроба філософії Нового часу розмежуватися з наукою у пізнанні світу.
Наукапізнавала світ на основі фактів та узагальнень, метафізика конструювала світ на основі умоглядного знання (через субстанцію та її атрибути – невід’ємні властивості).
У філософії Нового часу намітилося кілька протилежних течій і підходів, суперництво і взаємодія яких визначили основні риси та закономірності її розвитку.
Емпіризм – філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію). Представники цього методу (течію започаткував Ф.Бекон) вважали, що відчуття, чуттєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вона є джерелом наукових ідей.
Раціоналізм – філософський напрям, який визнає центральну роль у пізнанні розуму, мислення. Представники цього методу (родоначальник Р.Декарт) стверджували, що всезагальний характер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мислення, його категоріальної структури).
Матеріалізм – філософський напрям, який визнає субстанцією матерію, природу. У деїстичній формі матеріалізм розвивався у Великобританії Френсіс Бекон, Томас Гоббс (1588-1679), Джон Локк (1632-1704).
Ідеалізм – філософський напрям, який визнає субстанцією Бога, душу. Ідеалізм у суб’єктивному варіанті розвивали англійські філософи Джон Берклі (1684-1753) та Девід Юм (1711-1776), в об’єктивному – раціоналісти Рене Декарт (1596-1650) і Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716).
Деїзм, дуалізм, пантеїзм – проміжні між матеріалізмом та ідеалізмом світоглядні форми.
Деїзм стверджував, що Бог створив світ, дав йому перший поштовх і далі не втручається в його справи.
Дуалізм виходив із визнання співіснування двох субстанцій – духовної та матеріальної.
Пантеїзм – духовна та матеріальна субстанції виступали як щось єдине, світ постав водночас природою і Богом.
На основі гносеологічного протиставлення суб’єкта й об’єкта формується натуралізм та суб’єктивізм.
Натуралізм – філософський напрям, який вважає природу універсальним принципом усього сущого. Натуралізм прагне звести суб’єкт (людину) до об’єкту (природи), пояснити людину законами і категоріями, які створені для пояснення природи (натури). Натуралізм поставав у формі фізикалізму, біологізму, кібернетизму (спроба звести свідомість людини до кібернетичної машини).
Під впливом розвитку механіки поширився механістичний різновид натуралізму, який намагався пояснити всі явища природи, в тому числі людину, на основі законів механіки. Механіцизм був притаманний фізиці Р.Декарта, світогляду Т.Гоббса, але особливого поширення набув у працях французьких матеріалістів ХVІІ ст.
Суб’єктивізм – філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб’єкта. Суб’єктивізм намагається вивести об’єкт із суб’єкта, пояснити об’єкт через суб’єкт. Елементи суб’єктивізму притаманні вченню про свідомість Р.Декарта, але в розгорнутому вигляді суб’єктивізм постав у філософії Дж.Берклі та Д.Юма, пізніше І.Канта.
У філософії ХVІІ ст. намітилось особливо важливе протистояння раціоналізму та ірраціоналізму. Йдеться про протилежні тлумачення того, наскільки підвладна природа пізнанню розумом.
Раціоналізм об’єднував філософів, які вірили у всемогутність наукового пізнання.
Ірраціоналізм обмежував наукове пізнання на користь релігії (Блез Паскаль – 1623-1662 рр.), пізніше, в ХІХ ст., ірраціоналісти протиставляли розумові віру, волю, інстинкти.
