Загальна потреба в кормах для господарства по роках ревізійного періоду

У відповідності з оцінкою поживності кормів за кормовими одиницями та вживання їх тваринами можлива заміна одних кормів іншими в межах необхідної річної кількості кормових одиниць.

Тривалість сезону підгодівлі, а також початок і закінчення його визначаються користувачем мисливських угідь в залежності від строків замерзання верхнього шару грунту, установлення значного снігового покриву, протяжності зими та інших факторів (орієнтовна тривалість сезону підгодівлі – 100 днів).

В екстремальні по погодних умовах зими підгодівлю диких тварин треба проводити на протязі довшого часу (понад 100 днів) і кількість кормів потрібно збільшити.

Сезон підгодівлі умовно можна поділити на три періоди: перший місяць – підгодівельний період, в якому викладається 25% добової норми кормів; другий місяць – перехідний період, коли викладається 50% добової норми кормів; третій період підгодівлі – основний, коли викладається повна добова норма кормів.

У закріплених за господарством водних угіддях необхідно створювати такі умови, при яких водоплавна дичина могла б нормально розмножуватися, а також знаходити зручні місця для поживи та відпочинку не тільки у весняні місяці, але і в період осіннього полювання.

Такими умовами є: охорона водойм від непомірної чисельності пернатих і чотириногих хижаків, створення й покращення захисних умов для гніздування птахів в природних і штучних укриттях.

Для збільшення кількості водоплавної дичини необхідно влаштовувати штучні гнізда. Загальна кількість штучних гнізд для господарства визначена в кількості – 60 шт.

Водоплавна дичина, як правило, знаходить собі достатньо природних кормів, рослинного і тваринного походження, тому підгодівлі у весняно-літньо-осінній період вона не потребує.

В люті зими для водоплавної дичини, яка залишається на зиму, необхідна підгодівля з розрахунку до 50 г. зерна в день на одну особину.

10.3. Створення кормових полів і захисних ремізів

З метою забезпечення звірів і птахів кормами в господарстві необхідно створювати кормові поля та захисні ремізи.

При закладці кормових полів треба враховувати розподіл по території тварин, можливість охорони. Розміщуються поля на відстані від великих доріг, не ближче 1 - 2 км від великих населених пунктів. Вони повинні знаходитись в угіддях, яким тварини надають перевагу, на місцях їх жировки. Кращими місцями для влаштування кормових полів для парнокопитих являються долини невеликих річок і струмків. Бажано щоб кормові поля по периферії оточувались бордюром із високого травостою або межувались з куртинами чагарникових верб. Поля бажано розосереджувати по угіддях, а їх кількість закладати із розрахунку, щоб кожне з полів відвідувалось невеликою групою тварин. Значне скупчення тварин небезпечне у санітарному відношенні. Розмір одного поля здебільшого не повинен перевищувати 1 га і не менше 0,1 - 0,2 га. Слід пам’ятати, що інтенсивно відвідують дикі мисливські тварини поля із кукурудзи, віки, вівса, топінамбура. При використанні кормових полів доцільно частину врожаю залишати на корені, а зібрані культури використовувати для зимової підгодівлі звірів і птахів. Загальна площа цих кормових полів і їх кількість не обмежується.

При закладці кормового поля, яке призначається для збору врожаю, найбільш оптимальним є розмір не менше 50 га. Великий розмір поля здешевлює вартість посіву і посадки, забезпечує застосування механізмів, зменшує транспортні та інші витрати.

Асортимент рослинності кормового поля такого типу звичайно включає однорічні види рослин. Краще всього тут висівати овес, жито, пшеницю, горох, віку, кукурудзу, люцерну, а також вирощувати картоплю, кормовий буряк, турнепс тощо.

Урожай з кормових полів збирають в той час, коли приріст зеленої маси і коренеплодів найбільший, а рослини ще не встигли затвердіти. Зібраний урожай консервують і зберігають різними способами.

Важливим елементом в комплексі біотехнічних заходів для подальшого розвитку мисливського господарства і особливо збільшення мисливської фауни, є захисні ремізи, які створюються звичайно по берегах балок і річкових долин, схилах ярів та днищах балок, тобто на непридатних для сільського господарства землях.

Захисні ремізи, які служать укриттям для диких тварин, в залежності від наявності захисних властивостей лісових насаджень, складу мисливської фауни, кількості звірів і птахів створюються на площі від 0,5 га і більше. Ширина і довжина реміз визначається можливостями ділянки.

Для створення реміз висаджується чотири ряди чагарників (терен, акація жовта, глід, обліпиха, ірга, смородина золотиста), або 4 ряди чагарників в чергуванні з супутніми породами (гледичія, груша звичайна, горобина звичайна, яблуня лісова).

Коли ремізи відвідують козулі, то в них потрібно залишати декілька проходів.

На невеликих ділянках посадка чагарників проводиться площадками по 0,01 – 0,03 га. Можна висаджувати чагарники і невеликими групами по 10-15 штук.

Захисні насадження по днищах балок і ярів та конусів виносу створюються по принципу створення мулофільтрів із таких чагарників як калина, обліпиха, бузина чорна, смородина чорна, порічки, верби прутовидна, козяча, гостролиста, попеляста тощо.

В додаток до вищезазначених простих схем, пропонується комплексна схема створення захисних ремізів. Такі ремізи розміщують, в основному, вздовж балок або полезахисних смуг. В середині ремізи сіють сорго, кукурудзу, влаштовують навіси або курені для звірів і птахів.

Взимку на території ремізи влаштовують підгодівлю мисливської фауни. Такі ремізи відвідуються особливо зайцями та сірими куріпками. Під час перельотів в них зупиняється перната дичина.

Нижче в таблиці 10.3.1. наводиться розрахунок потрібних площ кормових полів і захисних ремізів у господарстві.

Таблиця 10.3.1.