Від операційної діяльності 9 страница

Для цього комерційні банки – агенти уряду повинні надавати зустрічні гарантії за кредитами, гарантованими державою. За таких умовах договір застави позичальник укладає не з урядом, а з комерційним банком.

Тоді банк несе відповідальність за кредитами, гарантованими урядом.

Схемою передбачено, що у разі настання гарантійного випадку податкова адміністрація уповноважена покривати збитки бюджету за рахунок активів банка - агента. В такому разі більша частина роботи з проведення експертної оцінки проектів перекладається на банк. Разом з цим, з метою вдосконалення механізму надання державних гарантій також передбачено встановлення граничного розміру гарантій протягом бюджетного року; проведення оцінки кредитоспроможності позичальників; визначення аудиторських фірм, що залучаються до проведення експертизи та ін.

Для впорядкування кредитних проектів, що фінансуються за рахунок іноземних кредитів передбачається відповідна система супроводження кредитів. Вона, зокрема, передбачає здійснення контролю: за цільовим використанням кредитів; за фінансовим станом позичальника; за ефективністю використання іноземного кредиту. Такий контроль здійснюється банками – агентами КМУ, органами державної податкової служби, митницею, Фондом державного майна України та іншими органами державного управління.

Державний борг, його форми і структура.

 

Формування державного боргу безпосередньо пов'язане з погашенням зобов 'язань за державним кредитом. Разом з тим, на ці процеси впливають і інші фактори. Так, у випадках коли державні органи управління з тих чи інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного бюджету, на цій основі виникає заборгованість за виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій та ін. Сума державного боргу перевищує зобов'язання за державним кредитом.

Державний борг - це сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди. Нерідко державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій форм. Та таке визначення буде не зовсім повним. Воно не охоплює багатьох платежів, які має виконати держава на підставі минулих подій. Так, за таким підходом виявляються не врахованими заборгованість за виплатою зарплати, пенсій, компенсацій переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим є і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може формуватися і на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної влади та ін. Державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ та державних цільових фондів. Державний борг в широкому розумінні охоплює також заборгованість підприємств і установ різних форм власності. Але в такому разі він не відноситься до прямого державного боргу.

Формування державного боргу здійснюється під впливом багатьох факторів. Переважна їх частина має об’єктивний характер і обумовлює наявність державного боргу навіть в періоди економічного зростання. До таких факторів, зокрема, відносяться наявність дефіциту державного бюджету та від’ємного сальдо торговельного балансу, накопичення заборгованості з погашення та обслуговування державного кредиту за минулі періоди, існування зобов’язань держави з соціальних виплат, компенсацій, індексацій доходів громадян та ін. В свою чергу, такі явища в перехідній економіці обумовлені недостатнім розвитком підприємницької діяльності, звуженою податковою базою (для формування достатніх доходів державного бюджету), необхідністю залучення значних ресурсів з метою проведення реструктуризації господарського комплексу країни, бідністю значної частини громадян, неефективною роботою провідних державних підприємств та ін. Суб’єктивні фактори пов’язані з прорахунками державних органів в управлінні доходами та видатками державного бюджету, проведенням неефективного використання залучених ресурсів, розкраданням державної власності, відсутністю зваженої програми управління державним боргом та ін.

Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості та процентних виплат, які мають бути сплаченими за зобов'язаннями держави у визначені періоди. Сума капітального боргу дає уявлення про те, якою є загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашеним.

Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році (періоді).

Капітальний державний борг поділяється на прямий та гарантований.

Прямий – це борг, що прямо належить до виплати з боку державних органів управління, а гарантований виникає на основі надання державних гарантій.

Гарантований державний борг боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.

До складу державного боргу України входять такі основні елементи:

1. Сума всіх розміщених і не погашених державних боргових цінних паперів (як внутрішньої, так і зовнішньої позики).

2. Загальна вартість кредитів, які залучено державними органами управління (КМУ і НБУ) з метою фінансування дефіциту державного бюджету, платіжного балансу, створення державних резервів та забезпечення цільових програм. Такі кредити можуть залучатись як на внутрішньому, так і на зовнішніх фінансових ринках.

3. Гарантії за кредити, які надає уряд державним підприємствам, місцевим органам влади, недержавним підприємствам і установам. Гарантії можуть бути надані як національним, так і закордонним кредиторам.

4. Заборгованість уряду, державних підприємств і установ за виплатою заробітної плати, пенсійними виплатами, допомоги, стипендіями та іншими платежами населенню.

5. Заборгованість держави з погашення залишків вкладів в Ощадному банку України та виплати відповідних компенсацій.

6. Інша заборгованість держави (з компенсації ПДВ, прострочених платежів бюджетних установ, віднесення до державного боргу заборгованості за газ).

Розрізняють номінальну суму державного боргу і його реальну величину. Номінальний борг визначається як величина заборгованості виражена в грошовій формі в розрахунку на поточний період. Величина реального рівня боргу залежить від темпів інфляції, а також грошової політики центрального банку. Так, підвищення процентних ставок за кредитами, що надаються центральним банком уряду, як правило, приводе до збільшення реального розміру державного боргу.

Державний борг охоплює такі види заборгованості:

- за основною сумою позик, одержаних державними органами управління;

- за відсотками та комісійними платежами, що належить сплатити за користування позиками;

- за штрафними санкціями та простроченими платежами з погашення та обслуговування позик;

- за гарантованими державою кредитами;

- за проведення платежів з погашення та обслуговування позик суб’єктів господарювання в тому разі, коли таку заборгованість переведено до складу державного боргу.

В залежності від того, як використовуються кошти, залучені за умов державного

боргу, розрізняють активний та пасивний державний борг.

Активний державний борг має місце у випадках, коли мобілізовані органами державного управління фінансові ресурси використовуються з метою стимулювання економічного розвитку. Сюди, зокрема, відносяться сприяння активізації підприємницької діяльності, збільшенню інвестицій, прискоренню інноваційних процесів, проведенню структурної перебудови економіки, реалізації програм конверсії провідних підприємств, здійсненню технічного переозброєння галузей господарського комплексу, забезпечення сталого розвитку фінансової системи (стабілізація грошової одиниці, обсягів кредитування підприємницької діяльності та ін.).

Пасивним державний борг є за умов використання залучених позик з метою забезпечення невиробничого споживання. Це, як правило, фінансування соціальних програм, повернення боргів населенню, виплата компенсацій громадянам та ін.

Виходячи з того, внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава, державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.

Вважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятливим для фінансового розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень. Це пов'язано з тим, що державним органам управління відносно простіше здійснювати управління внутрішнім боргом, включати проведення його реструктуризації. Крім того, виплати держави за внутрішніми зобов'язанями є вкладами в національну економіку, а не відволікають капітал за кордон. Разом з тим, іноземні запозичення дають змогу державним органам управління залучити додаткові фінансові ресурси з метою фінансування програм, які неможливо забезпечити внутрішніми джерелами.

Внутрішній та зовнішній державний борг, їх форми та джерела фінансування

 

Внутрішній борг – це заборгованість державних органів управління перед іншими державними структурами та перед резидентами України. Згідно з Законом України "Про державний внутрішній борг України", до державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також кредити, одержані за безумовними гарантіями уряду. Державний борг складається із заборгованості минулих років, та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Внутрішня заборгованість включає також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР, прийняту на себе Україною

Внутрішній державний борг охоплює сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, що виникають у зв’язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіціально визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені, або імпліцитні борги. Останні зобов'язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні відноситися до його структури.

До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання:

1. Заборгованість КМУ перед НБУ за одержаними кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери.

2. Заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками.

3. Зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню за залишками вкладів в Ощадний банк України.

4. Грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавства обов'язкових виплат громадянам.

5. Зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик.

6. Компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з повернення ПДВ.

Борги уряду перед НБУ є формальними і за рішенням Верховної Ради України можуть бути списаними. Проте, таке списання не може пройти безслідно для регулювання параметрів макроекономічного розвитку країни, оскільки з центрального банку буде вилучена значна частина активів. Другою важливою особливістю заборгованості уряду перед НБУ є те, що частина її сформована на неринковій основі. Кредити НБУ не можуть бути проданими на фінансовому ринку. А це значно ускладнює проведення фінансових операцій з такою заборгованістю. Що ж стосується державних облігацій, то вони можуть здійснювати обіг на фінансовому ринку, але за несприятливих умов (висока доходність, низький попит, проведення їх конверсії та ін.) і ці інструменти не мають ринкової основи.

Особливістю заборгованості уряду перед центральним банком є те, що значна частина її зводиться до прострочених емісійних кредитів. Строки погашення і обслуговування таких позик давно пройшли, але передбачені зобов'язання урядом в повному обсязі ще не виконані. Такі кредити було видано на основі проведення додаткових первинних емісій. Неповернення боргів центрального банку вчасно є фактором, що сприяє дестабілізації макроекономічного розвитку країни. Списання боргів уряду НБУ теж не можна назвати доцільною операцією. Адже в такому помітно різко зменшуються активи центрального банку, що може привести до погіршення його відносин з закордонними банками, застосуванням арештів на рахунки вітчизняних комерційних банків в інших країнах та ін.

Важливою складовою частиною внутрішнього державного боргу є заборгованість, яка виникла на основі вкладів громадян в Ощадний банк України. Загальна сума заборгованості за такими вкладами, за оцінками фахівців, досягає 132 млрд.грн. Офіційно вона не врахована в сукупній сумі державного боргу. Це пов'язано з тим, що кошти громадян, які свого часу (в період існування СРСР) вкладено в Ощадний банк було переведено в Держбанк СРСР. Та все ж ці вклади доцільно враховувати в структурі внутрішнього державного боргу.

Сума зовнішнього державного боргу України більше, ніж в 2 рази перевищує величину внутрішнього боргу. В останні роки спостерігається відносне скорочення величини зовнішнього боргу в загальній сумі державної заборгованості. Та загальна частка зовнішнього боргу в структурі державного боргу є високою. На початок 2003 р. гранична сума зовнішнього боргу держави установлена на рівні 8,59 млрд. дол.

До складу зовнішнього державного боргу України входять такі основні види заборгованості (за джерелами фінансування):

1.Зобов'язання за позиками, що надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР).

2.Заборгованість перед зарубіжними державами (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.).

3.Зобов'язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками (фідуціарні кредити).

4.Заборгованість перед фізичними та юридичними особам - нерезидентами з обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.

Виходячи з критерію мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України поділяється на такі групи:

1.Кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримки платіжного балансу країни.

2.Пов'язані кредити, надані в межах міждержавних та міжурядових домовленостей.

3. Інвестиційні кредити, залучені суб'єктами господарської діяльності під державні гарантії.

4.Довгострокові негарантовані кредити, залучені недержавними позичальниками в межах власних проектів розвитку.

Форми державного зовнішнього боргу та джерела його фінансування відображено на рис. 8.3.

 

 

 

 

 

 

Рис. 8.3. Форми та джерела державного зовнішнього боргу. Способи погашення державного боргу країни.

 

Важливий напрямок управління державним боргом - це проведення погашення одержаних коштів. У світовій практиці використовуються декілька способів погашення державного боргу:

1.Проведення передбачених умовами позик виплат основного боргу в установлені строки.

2.Здійснення рефінансування позик.

3.Викуп боргу, або обмін боргових зобов'язань на інші активи, які знаходяться в державній власності.

4.Списання боргу повністю, або частково, яке проводиться за ініціативою боржника та за рішенням кредиторів.

5.Анулювання (повна відмова від виплати) боргу.

Рефінансування державного боргу - це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих шляхом емісії і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний з названих способів рефінансування боргу має позитивні і негативні сторони. Залучення коштів в процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови і строки погашення боргу не зменшуються. Разом з тим, такі операції є більш затратними для держави. Негативом в використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення незваженої політики управління боргом така тактика може привести до так званої перевернутої піраміди, коли поточні борги погашаються за рахунок нових емісій. В кінці-кінців цей спосіб може обернутися тим, що фінансування боргу стане нераціональним і навіть збитковим (в порівнянні з іншими способами) для держави.

Реструктуризація боргу – це прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація може проводитися різними способами:

1. пролонгації боргу;

2. прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу;

3. введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу;

4. проведення конверсії боргу.

Конверсія позик - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. При цьому проводиться зміна умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів та ін. Конверсія може бути добровільною, обов'язковою і примусовою. В разі прийняття примусового варіанту конверсія проводиться тільки в межах установленого періоду. Використовуються також такі методи рефінансування, пов'язані з конверсією, як консолідація позик (переведення короткострокових зобов'язань в довгострокові) та уніфікація позик (заміна або об'єднання декількох зобов'язань в одну позику).

При проведені конверсії державні органи управління, як правило, намагаються перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди. Це досягається, наприклад, шляхом заміни старих боргових цінних паперів новими. Такі операції є менш затратними з боку організації їх проведення порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов'язаних позик та вони є більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави.

В окремих випадках держави - боржники вдаються до проведення дострокового викупу боргу. Такі операції мають місце коли є можливості для збільшення валютних резервів. А це досягається за рахунок нарощування темпів зростання ВВП і стимулювання експорту. В умовах, коли на фінансових ринках державні боргові цінні папери продаються з високим дисконтом, позичальнику стає вигідним проведення дострокового викупу боргу. Тоді загальна сума боргу зменшується, причому такого результату досягають без узгодження з кредиторами.

В ситуації, коли державні борги країни накопичуються з великою швидкістю, державні органи управління можуть вдатися до проведення списання їх сум. Здійснення таких операцій передбачає досягнення відповідних домовленостей з кредиторами. Останні можуть дати згоду на повне або часткове списання боргів за наявності певних причин: не прогнозованих умов розвитку країни, погіршення її позицій на світових ринках з незалежних від уряду причин та ін. Випадки списання зовнішніх боргів державам позичальникам маються. В минулому десятиріччі західні інвестори дали згоду на списання 50% заборгованості Польщі на суму біля 15млрд. дол.

Прийняття рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів має місце або на підставі політичних мотивів, або у випадках фінансової неспроможності держави до виконання своїх зобов’язань. Прикладом анулювання боргів з політичних мотивів є відмова уряду СРСР від визнання зобов’язань царської Росії. Коли держава є неспроможною виконати платежі з погашення та обслуговування позик в односторонньому порядку може бути прийняте рішення про відмову на здійснення передбачених платежів. Така відмова одержала назву дефолту. Він можливий за тих умов, що державні органи управління не здатні залучити необхідні кошти для обслуговування позик, в країні бракує валютних резервів, а кредитори не дають згоди на проведення рефінансування боргу.

Оголошення дефолту має негативні наслідки для економічного і політичного розвитку країни. В таких випадках держава, як правило, виключається з процесу інтеграції в світову економіку. Зарубіжні кредитори відмовляються надавати додаткові кредити. Можливі фінансові санкції до держави – боржника, включаючи заморожування її активів в іноземних банках, проведення арештів державної власності за кордоном, відтоки з внутрішнього фінансового ринку коштів нерезидентів, скорочення експортно - імпортних операцій та ін.

Обслуговування державного боргу охоплює мобілізацію і організацію виплати коштів, які складають процентні платежі, нараховані за використання фінансових ресурсів, одержаних в борг на умовах позики. Такі операції проводяться, як правило, за рахунок коштів державного бюджету. Та частина коштів, яка не перекривається доходами державного бюджету вилучається з державних валютних резервівабо підлягає рефінансуванню.

До джерел погашення та обслуговування державного боргу відносяться:

- кошти державного бюджету;

- фінансові ресурси державних цільових фондів;

- кошти центрального банку країни.

Управління державним боргом

Розміри та структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері.

Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий впливна бюджетну політику, грошово - кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, розміри і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджень, залучення іноземних інвестицій, та ін. На мікрорівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні, формуванні процентних ставок, можливостях залучення іноземних інвестицій для конкретних проектів та ін.

З метою досягнення позитивного впливу державного боргу на розвиток економіки доцільно проводити зважене управління його обсягами, структурою та динамікою. Треба враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за якими він із стабілізуючого перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко приводе до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Управління державним боргом має за мету досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін. Для досягнення поставлених цілей використовуються певні методи управління державним боргом. В умовах перехідної економіки задачі такого управління значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

Управління державним боргом являє собою заходи органів державного управління, що проводяться з метою залучення та використання фінансових резервів за умов позики. Такі операції пов'язані з фінансуванням дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу, забезпеченням реалізації державних, економічних та соціальних програм, сприянням розвитку підприємницької діяльності, збільшенням обсягів кредитування економіки та ін.

До основних суб'єктів управління державним боргом відносяться Кабінет Міністрів України, у складі якого провідна роль належить Міністерству фінансів України, Національного банку України, Міністерство економіки України, Державний експортно-імпортний банк України (фінансовий агент уряду, що здійснює обслуговування кредитів, наданих під гарантії уряду.)

Управління державним боргом охоплює декілька напрямів:

1. Мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими (крім пов'язаних з державним боргом) джерелами.

2. Організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

3. Проведення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками.

4. Організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгоджених з кредиторами.

Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це - емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами та ін.

До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплати заробітної плати в державному секторі економіки, а також пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством; продаж зобов'язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом); проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб'єктів господарської діяльності та ін.

 

 

 

Рис. 8.4. Організація управління державним боргом.

 

До основних показників, що дають змогу проведення аналізу результативності управління державним боргом, відносяться: частка суми державного боргу у відношенні до ВВП, співвідношення між величиною державного боргу та обсягами експорту товарів та послуг, відношення загальної суми річних боргових платежів до прибутків, що одержано від експорту товарів та послуг, а також до ВВП. За розрахунками спеціалістів Світового банку, критичним є рівень державного боргу, що складає 50% ВВП. Межовою вважається частка державного боргу до обсягів експорту, що складає 20-25%.

 

Лекція 9. Місцеві фінанси. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання.

Функціонування місцевих фінансів пов'язано із забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеві представницькі та виконавчі органи влади для виконання покладених на них обов'язків формують, розподіляють і використовують централізовані фонди коштів. Оскільки сутнісними проявами фінансів як економічної категорії є економічні та суспільні (соціальні) відносини, то місцеві фінанси взаємопов'язані із соціально-економічним розвитком регіону. Через місцеві фінанси держава активно проводить соціальну політику, фінансуючи з місцевих бюджетів заклади освіти, медицини, комунального обслуговування населення тощо. Крім того, з державного бюджету до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів передаються кошти у вигляді дотацій для їх відповідного розподілу між територіальними громадами та для виконання спільних проектів.

До складу місцевих фінансів включаються також кошти організацій, підприємств усіх форм власності, які спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури регіону та на задоволення соціальних інтересів і потреб.

Суть місцевих фінансів полягає в наступному:

По-перше, це економічні відносини, які відображають рух коштів, наприклад:

- формування дохідної та видаткової частини місцевих бюджетів;

- міжбюджетні відносини;

- формування і використання регіональних позабюджетних фондів;

- місцеві позики, лотереї тощо;

- перерахування до місцевих бюджетів податків та інших обов'язкових платежів підприємствами різних форм власності;

- діяльність підприємств по створенню фондів коштів найрізноманітнішого призначення;

- створення та функціонування доброчинних фондів тощо.

Усі зазначені вище економічні відносини мають розподільний і перерозподільний характер, оскільки з рухом коштів змінюється і їхній власник. Наприклад, частина прибутку підприємств у вигляді податків стягується до бюджету, перерозподіляється на розсуд органів місцевої влади. Про місцеві фінанси як перерозподільну категорію можна говорити з точки зору збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів.

Метою фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних інтересів і потреб та сприяння соціально-економічному розвитку регіону.