Национальная металлургическая академия Украины. Определение кредитоспособности заемщика является неотъемлемой частью работы банка по определению возможности выдачи кредита

Определение кредитоспособности заемщика является неотъемлемой частью работы банка по определению возможности выдачи кредита. Под анализом кредитоспособности заемщика понимается оценка банком возможности и целесообразности предоставления заемщику кредитов, определения вероятности их своевременного возврата в соответствии с кредитным договором. Анализ кредитоспособности клиента позволяет банку, своевременно вмешавшись в дела должника, уберечь его от банкротства, а при невозможности этого — оперативно прекратить кредитование такого заемщика.

Показатели платежеспособности вычисляются на основе данных о доходе физического лица и степени риска потери этого дохода. Практикуется расчет платежеспособности заемщика исходя из среднемесячного дохода за предыдущие шесть месяцев.

Имея данные о доходе клиента, можно предвидеть (спрогнозировать) его финансовое состояние и на последующие периоды. Это позволит банку избежать возможные риски невозвращения займа. Более точный прогноз можно сделать по линии тренда. Тренд отбивает тенденцию изменения показателя, который анализируется. Степень соответствия линии тренда характеризуется коэффициентом детерминации. С помощью пакета EXCEL можно построить линии тренда разнообразных типов (линейную, полиномиальную, логарифмическую, степенную, экспоненциальную). Среди всех построенных линий выбирается тренд с максимальным значением коэффициента детерминации. На основе выбранного тренда выполняется графический и числовой прогноз.

Підсекція економічна теорія

Теорія народонаселення Т.МАЛЬТУСА: СУЧАСНІ ПЕРСПЕКТИВИ

Походюща А.Д., керівник доц. Білоцерківець В.В.

Національна металургійна академія України

Інтерес до творчої спадщини Т. Мальтуса свідчить про те, що багато з його економічних ідей, висловлених ще на світанку капіталізму, зберігають свою актуальність і сьогодні. Однією з таких теорій є теорія народонаселення. В ній він заклав ідею залежності добробуту суспільства від чисельності і темпів приросту населення. Зараз у світі неухильно збільшується кількість населення. 31 жовтня 2011 року на Землі з'явився семимільярдний мешканець, а за розрахунками вчених вже в 2050 році кількість землян зросте до 9 мільярдів. За Т. Мальтусом існує 2 шляхи утримання процесу зростання населення: природний та суспільний. Перший є наслідком поширення СНІД, голоду, війн з використанням зброї масового знищення, штучно викликаних епідемій, екологічних катастроф тощо. Другий – статеве утримання, пізні шлюби і відмова від шлюбу, вдівство тощо. Але обмеження народжуваності наштовхується на безліч перешкод. У їх числі реакційні суспільні відносини, величезна роль релігії, що заохочує багатодітність, примітивні громадські форми господарювання, при яких багатодітні виграють; неписьменність і невігластво, слабкий розвиток медицини і т. д. Таким чином, для досягнення балансу між темпами зростання населення і забезпеченістю його необхідними ресурсами, по Т.Мальтусу, потрібно прийняття політичних рішень, спрямованих на обмеження народжуваності серед окремих категорій населення. Проте досить небагато економістів після Т.Мальтуса підтримали його підхід в межах неомальтузіанства. Незважаючи на те, що історичний розвиток ускладнив соціальну та економічну ситуацію у світі, на мою думку, теорія впливу на добробут населення його чисельності не втратила своєї актуальності.

Ефект ноя та економічна динаміка

Морозов М.В., керівник доц. Білоцерківець В.В.

Національна металургійна академія України

Групування в локальному проміжку часу певних однорідних за властивостями явищ може спричиняти як позитивну динаміку національної економіки, так і негативну. Розподіл їх часто є досить неоднорідним в часі. Вони можуть бути розпорошеними, виступаючи певними девіаціями в розвитку, які скоріш за все будуть компенсовані іновекторним рухом в наступних періодах, та не впливаючи на загальний напрямок траєкторії зростання чи спаду. Але, з іншого боку, можуть утворюватися цілі послідовності одновластивих явищ, які концентруються в ряди, що посилюють рух за тим чи іншим вектором. Економічні реалії надають нам величезний обсяг фактичного матеріалу, що однозначно свідчить на користь існування таких рядів. Саме такий випадок і віддзеркалює ефект Ноя. Причини появи зазначених концентрацій невідомі. Проте не викликає сумніву, що однопорядкові, але різнознакові за вектором (з погляду на певний процес) події не можуть розподілені у часі абсолютно рівномірно. Обов’язково в ряду відносно рівномірно розподілених подій зустрінуться кластери, де частка певнознакових явищ буде різко переважати над іншознаковими. Цей імпульс, в свою чергу, призведе до генерації подій, що значно посилять ймовірність подальшого розвитку за нерівноважним сценарієм, провокуючи розширення експансії лакуни однознакових явищ. Зрозуміло, що висхідний чи низхідний рух не буде безмежним. Поступово він сам викличе зростання концентрації іновластивих явищ, які своїм тиском сприятимуть послабленню потужності одновекторного руху та, урешті-решт, його розвертанню в протилежний бік. Тим не менш, стохастична поява нової концентрації певновластивих явищ знов і знов буде запускати маховик циклічного розвитку економіки.

ПРО ПРІОРИТЕТИ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ

Чернявська А.А., керівник доц. Завгородня О.О.

Національна металургійна академія України

Пріоритети інтеграційної стратегії України – дотримання стратегічного балансу між західноєвропейським домінантним вектором (Європейський Союз) та іншими важливими векторами зовнішньоекономічного розвитку (США–ЄС–Російська Федерація, а в майбутньому Китай, Японія). Саме багатовекторність дозволить найбільш повно використати і розкрити національні конкурентні переваги, диференціювати зовнішні ризики, максимізувати заради зростання суспільного добробуту інтеграційні ефекти.

Нові українські євроінтеграційні ініціативи мають базуватись не на спогляданні за глобалізаційними та регіонально-інтеграційними процесами Європи, а на прогностичних комплексних оптимістично-песимістичних оцінках варіативних наслідків їх розвитку. Загалом видається досить ймовірною нова конфігурація Європейського Союзу як відповідь і на виявлені кризою його природні слабкості, і на євразійських амбіцій Росії, і на зростаючий конкурентний тиск американського та азійсько-тихоокеанського ринків. Хоча слід бути реалістами й розуміти, що “тут і зараз” в цій конфігурації повноцінне членство України не передбачається. ЄС-27 на довгий термін вистачить власних проблем.

Для того, щоб розширення ЄС-27 справляло позитивний вплив на Україну необхідною є, перш за все, консолідація внутрішніх зусиль для забезпечення умов стабільного демократичного розвитку українського суспільства, становлення за активною участю держави конкурентоспроможної національної економіки з потужним адаптивним і відтворювальним потенціалом — основою взаємовигідного співробітництва і рівноправного партнерства.

ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

Сопильняк В.О., керівник доц. Завгородня О.О.

Національна металургійна академія України

Одним із найважливіших наслідків глобалізації є радикальні якісні зміни в характері міжнародної конкуренції, а саме формування такого феномена як глобальна конкуренція. Очікуваний успіх країни безпосередньо визначається її поточною та перспективною конкурентоспроможністю, підойми якої на початку ХХІ-го сторіччя закладаються відкритими інноваційно-інвестиційними інститутами стратегічного розвитку. Серед останніх особливе місце посідає інноваційна культура(ІК).

ІК представляє собою історично обумовлену систему, до складу якої входять ціннісні орієнтири й перевірені часом, "протестовані" на ефективність етично правильні зразки економічної інноваційної поведінки, прийняті в даній країні й індивідуально засвоєні її суб'єктами господарювання з огляду на: а) особисту стратегію самореалізації; б) критерії відбору моделей поведінки; в) інтенсивність потреби вирізнити своє "Я" від колективного «Ми». Вона є носієм закріплених в національній генетичній пам'яті суспільства динамічних стереотипів поведінки, що були сформовані на попередніх етапах його розвитку та продовжують створюватися його членами при інтерактивних коеволюційний взаємодіях з навколишнім середовищем і між собою. Ці стереотипи задають ключові параметри функціонування національної інноваційної системи, визначають усереднену схильність конкретного суспільства до економічної творчості й інноваційної активності, впливають на характер сприйняття ним піонерних ідей та будь-яких новацій. Вони мають бути враховані при розробці різнорівневих інноваційних стратегій та обґрунтуванні тактики досягнення поставлених цілей. При їх недооцінці вже на етапі планування будуть закладатися передумови неефективності, що обернуться втратами, у т.ч. надмірними транзакційними витратами внаслідок внутрішнього пасивного опортунізму чи активної протидії нововведенням.

ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

Яковенко Є.М., керівник проф. Лебедєва В.К.

Національна металургійна академія України

Інвестиційна діяльність у регіонах України протягом 2010 року демонструє помітне пожвавлення після кризового періоду 2008-2009 років. Поряд з цим регіональні інвестиційні процеси характеризуються суперечливими тенденціями і проблемами, серед яких:1.Уповільнення динаміки залучення прямих іноземних інвестицій та прискорення динаміки інвестицій в основний капітал. Обсяг прямих іноземних інвестицій протягом 2010 р. зріс загалом на 11,6%,зростання спостерігалося у 20 регіонах. Збільшення обсягів інвестування в основний капітал у 2010 р. порівняно з 2009 р. спостерігалося в 13 регіонах України; найбільше – у Запорізькій області(зростання становило 162,2%). 2.Диспропорційність розподілу інвестиційних ресурсів між регіонами. Найбільша частка капітальних вкладень інвестицій припадає на розвинені регіони, центри промислової та фінансової діяльності, такі як Київ (18,5% обсягу), Дніпропетровська (8,3%) і Донецька (8,1%) області. Найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій також зосереджено у регіонах – лідерах за показниками соціально-економічного розвитку: у м. Києві (48,9%), Дніпропетровській (16,7%) та Харківській областях(6,1%). 3.Формування «замкненого кола інвестування» у слаборозвинених регіонах. 4. Низька ефективність використання залучених інвестицій, неефективна реалізація державних цільових програм, незначний економічний та соціальний результат від капіталовкладень для економіки регіону. 5. Незалученість значного обсягу потенційних інвестиційних ресурсів до виробничого процесу. Тривале розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стане перешкодою формування єдиного господарського простору в країні, зміцнення міжрегіональних господарських зв’язків, становлення регіонів як конкурентоспроможних суб’єктів міжнародної інвестиційної діяльності.

ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

Мельничук А.В., керівник проф. Лебедєва В.К.

Національна металургійна академія України

Згідно із законом України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентноздатної продукції, що потребує модернізації товаровиробництва, використання науково-технічних досягненнь Європи, США, Японії, інших країн. Застосовування інновацій в широкому спектрі діяльності, зумовлює необхідність створення, інтеграції відразу трьох програм: промислової, наукової і регіональної. Інноваціями можна й потрібно торгувати. Для цього потрібно розуміти, які світові тенденції простежуються в плані розробки інноваційних ідей, неймовірно залучати грамотних досвідчених менеджерів для відродження колишнього іміджу України, як передової держави на світовому ринку наукомістких технологій. Серед пропозицій уряду є такі, що заслуговують на увагу, а саме щодо переводу грошей на рахунки компаній під конкретні інноваційні програми, а не на інновації «загалом». Це прогресивна форма, яка вимагає створення відповідної фінансової структури — українського банку реконструкції та розвитку, а також інноваційного й інформаційного центрів, інноваційної біржі для зосередження інноваційних пропозицій і попиту.

Такий стратегічний підхід допоможе контролювати витрачання бюджетних грошей, аналізувати ринкові просування, координувати інноваційний процес у всій країні й забезпечувати системну підтримку його розвитку.

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ: РЕГІОНАЛЬНИЙ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОНТЕКСТ

Солонінко А.В., керівник проф. Лебедєва В.К.

Національна металургійна академія України

Екологічна проблема є однією з актуальних і злободенних для України та потребує невідкладного вирішення саме сьогодні. Діюче природоохоронне законодавство в Україні не адаптоване до реальних умов господарської діяльності та здійснення бізнесу, тому обмежено його застосування у практиці економічної діяльності. І, як показує практика, посилаючись на природоохоронні акти, законодавці ігнорують екологічні регламенти при прийнятті економічних законів. Сучасний стан соціально-економічного розвитку регіонів обумовлює пріоритетність наступних напрямків природоохоронної діяльності, яких потрібно дотримуватись: розробка та впровадження послідовних заходів по реалізації стратегії екологічно чистого виробництва; створення єдиної системи заходів з ліквідації негативного впливу забрудненого навколишнього середовища на людину, рослинний та тваринний світ; забезпечення екологічно обґрунтованого розміщення виробничих сил; стимулювання розвитку ринкових механізмів підприємницької діяльності у сфері природокористування; проведення незалежної екологічної експертизи програм та проектів як господарської діяльності, так і соціально-економічного розвитку; підтримка пріоритетного розвитку досліджень з проблем природокористування. Перш за все необхідно визначити такі питання: визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього середовища викидів; економії енергії; сприяння використанню відходів тепла; утилізація старих матеріалів, а також відходів; підтримання здоров'я лісів та природної сили самоочищення водойм; впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю; заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього середовища.

ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

Козенкова В.Д., керівник проф. Лебедєва В.К.

Національна металургійна академія України

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили не зайнята у сфері економіки. На І півріччя 2011 року рівень безробіття в Україні склав 8,2% кількості економічно активного населення, причому рівень безробіття серед жінок складає 6,9%, серед чоловіків – 9,5%; у міських поселеннях – 8,4%, у сільській місцевості – 7,4%. Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Максимальні значення цього показника спостерігаються у Чернігівській (10,8%), Тернопільській (11,0%) та Рівненській (11,5%) областях, а мінімальні – у містах Києві (5,9%) та Севастополі (6,3%). Оскільки зростання безробіття створює цілий комплекс проблем (скорочення купівельної спроможності населення, зменшення надходжень до бюджету, зростання ризику соціального напруження, необхідність додаткових витрат на підтримку безробітних), держава вдається до застосування системи заходів щодо регулювання безробіття. До неї відносяться наступні пункти: - розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; - надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день; - надання державної підтримки нетрадиційним сферам зайнятості; - стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили; - залучення приватного капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття; - регулювання можливості працевлаштування за кордоном; - стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць; - збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти тощо.

ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Федорова О.П., керівник проф. Лебедєва В.К.

Національний гірничий університет України

В умовах глобалізації значно зростає роль інформаційних технологій, як важливого інструменту підвищення ефективності функціонування економічних систем. Одним з найважливіших факторів впливу майже на всі сфери життєдіяльності людського суспільства держави та бізнесу вважається прогрес інформаційно-комунікаційних технологій. Економічний ефект від впровадження обчислювальної і організаційноїтехніки поділяють на прямий і непрямий. Пряма економічна ефективність – це економія отримана в результаті скорочення чисельності управлінського персоналу, фонду заробітної плати, витрат основних і допоміжних матеріалів внаслідок автоматизації конкретних видів планово-облікових і аналітичних робіт. Впровадження автоматизованих інформаційних технологій (АІТ) на першому етапі не приведе до зменшення кількості працівників планово-облікових служб,тому у цьому випадку враховують непряму ефективність, яка проявляється у кінцевих результатах господарської діяльності. Її локальними критеріями можуть бути: скорочення термінів складання підсумків, підвищення якості планово-облікових і аналітичних робіт, скорочення документообігу, підвищення культури і продуктивності праці тощо. Ефективна економічна діяльність в даний час базується на перетворенні інформації, яка представляє собою цілеспрямований обмін упорядкованими даними (отримання і передача відомостей) з іншими структурами та людьми.Для підвищення ефективності інформаційних технологій доцільно використовувати економіко-математичні моделі та методи, що забезпечують підвищення цінності інформації,своєчасності її надання та доступності,її сприйняття управлінським персоналом за рахунок застосування засобів наглядної візуалізації.

Основи кластерного реформування виробництва інтелектуального продукту

Рябенький А.О., керівник доц. Леонідов І.Л.

Національна металургійна академія України

Перспективна динаміка економічного розвитку України вимагає активізації перетворень сфери виробництва інтелектуального продукту. Успішний приклад демонструють розвинуті країни, в яких історично сформувалася модель розвитку, що базується на інтенсивному використанні інтелектуального продукту як нових знань, їх втіленні в технології, організацію виробництва, та забезпечує від 70% до 85% приросту ВВП. Нажаль, темпи відповідних перетворень в Україні гальмуються не вирішенням суперечності між інтелектуальним рівнем науково-технічних розробок та ступенем їх втілення вітчизняним виробництвом. В останньому лишається базою третій та четвертий технічний уклади, морально та фізично зношене обладнання, низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішньому і внутрішньому ринках тощо. Важливу роль в перетвореннях сфери виробництва інтелектуального продукту відіграє держава, проведення нею національної стратегії кластерізації. Головною ідеєю стратегії кластерізації є створення коопераційних зв'язків між підприємствами-виробниками, підрядниками, постачальниками інтелектуального продукту як ресурсу та капіталу, а також між науково-дослідницькими та фінансово-кредитними закладами. Така кооперація та спеціалізація дозволяють учасникам кластера підвищити ефективність своєї діяльності, швидше впроваджувати нові технології, стимулювати дух підприємництва, і т.д. Прикладом одного з найбільш економічно потужних кластерів у світі є Силіконова долина (у штаті Каліфорнія), де розміщені такі компанії, як «Eastman Kodak», «General Electric», «Shockey Transistors», «Hewlett-Packard». Для України вважаємо доцільним створення замкнених виробничих ланцюгів - від розробки технології до продажу готової продукції.

стратегічні заходи з активізації іноземних інвестицій в виробництво інтелектуального продукту

Хотюн В.В. керівник доц. Леонідов І.Л.

Національна металургійна академія України

Нестача інвестиційних ресурсів стримує розвиток виробництва інтелектуального продукту в Україні. Їх актуальність підкреслюється необхідністю підвищенням техніко-технологічних, управлінських, та інших параметрів вітчизняної економіки. В основі активізації іноземних інвестицій у зростання національного виробництва інтелектуального продукту є суперечність між інвестиційними потребами розвитку та його безпекою. З одного боку, іноземний капітал покликаний втілюватися у імпортозаміщуюче виробництво для послаблення залежності від передових країн у частині придбання дорогої продукції обробних галузей. З іншого боку, іноземні капітали нерідко призводять до збільшення імпорту і залежності від нього. Суперечність розкривається у: недостатньому надходженні іноземних інвестицій, в диспропорції їх залучення в Україну, в низькому рівні вітчизняного платоспроможного попиту. Ринок намагається вирішити суперечність в короткостроковому періоді, що не забезпечує інноваційного спрямування національного розвитку у перспективі. Для розв’язання зазначеної суперечності пропонується модель пріоритетного розвитку виробництва інтелектуального продукту. Її ефективне опрацювання актуалізує серед усього різноманіття регулювання проведення державою зовнішньої інвестиційної політики, а саме довгострокової її форми – стратегії. Способом ринкової активізації таких інвестицій є інвестиційний клімат. В Україні доцільно спрямувати реформи на: становлення сприятливих умов для іноземних інвесторів у сфері створення інтелектуального продукту; формування ефективної стимулюючої системи оподаткування; підвищення довіри до кредитно-банківських установ тощо.

ПРОБЛЕМИ ПРИВЛАСНЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПРОДУКТУ В УКРАЇНІ

Євгеньєва Ю.М., Михалєва О.А., керівник доц. Леонідов І.Л.

Національна металургійна академія України

З XX ст. в економіці розвинених країн відбулося поширення нових форм привласнення інтелектуального продукту. Їх особливість обумовлена зрушеннями у засобах праці, технології та організації інтелектуального виробництва. Головними причинами недостатнього розвитку вітчизняного інтелектуального виробництва є відсутність належного інвестиційного клімату, стійких мотивацій, потенціалу інвесторів. Також формуванню й використанню інтелектуального продукту перешкоджають не тільки висока конкуренція на міжнародних ринках, але й деформація механізмів нагромадження, недосконала політика регулювання інноваційної активності. Зокрема, держава дотепер не створила надійну систему підтримки підприємств, що займаються інноваційною діяльністю в пріоритетних сферах господарювання.

Також не вдалося створити сприятливе середовище для відтворення циклу «освіта-наука-виробництво», заінтересованості вітчизняного виробника втілювати останні досягнення науки та ін. Для ефективного використання інтелектуального потенціалу в Україні доцільно наслідувати досвід його регулювання Єврокомісією: надання сприятливих умов для залучення фахівців з високим рівнем підготовки, втілення альтернативних стратегій формування кваліфікованих спеціалістів, прогресивні форми оренди сучасного обладнання, стимулювання впровадження у виробництво принципово нової техніки, видів матеріалів, інтернет-технологій, супутникового зв’язку тощо. Тому завдання держави — створити ефективну, адекватну сучасним вимогам систему підтримки інвесторів, які вкладають кошти в створення інтелектуальних ресурсів. Розвиток інтелектуального продукту України неможливий без її входження у світове співтовариство в сфері охорони прав власності на електуальний продукт, без відпрацьованих механізмів його ринку.

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Солонінко А.В. керівник доц. Летуча О.В.

Національна металургійна академія України

Сучасна ситуація у сфері регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами в Україні є результатом існування проблем та суперечностей, які тривалий час не вирішувались та продовжують загострюватися. Зокрема, встановлено, що існує висока залежність економічної сфери від політичної кон'юнктури, короткострокова орієнтованість економічної діяльності, мають місце негативні демографічні тенденції, територіальні та структурні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, незбалансованість існуючих трудових ресурсів та робочих місць, невідповідність сфери професійної освіти потребам ринку праці, низький рівень заробітної плати в бюджетному секторі. Для поліпшення ситуації в Україні треба провести реформування ринку праці та зайнятості населення: удосконалення трудового законодавства та законодавства про зайнятість населення, удосконалення системи моніторингу та прогнозування ситуації на ринку праці, забезпечення збалансованості професійної освіти та попиту на робочу силу для забезпечення відповідності структури професійної освіти потребам ринку, підвищення якості робочих місць, сприяння розвитку ринкового механізму ціноутворення на ринку праці; посилення контрольних функцій держави у розподілі доходів; обґрунтування і практична реалізація функцій регулювання соціально-економічними і трудовими відносинами, які слідують із сутності регулювання ринку праці й зайнятості. Важливим напрямом активного регулювання зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки,

запобігання змушеному хронічному безробіттю.

ОПТИМІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ В УКРАЇНІ

Соболєвої О.Л., керівник доц. Летуча О.В.

Національна металургійна академія України

Недосконале державне регулювання туризму в Україні гальмує розвиток туризму, а відсутність якісної реклами та розробок, недостатній рівень розвитку мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам, стан українських шляхів, технологічна відсталість галузі, низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників у туристичній сфері, робить Україну непривабливою для туристів. З огляду на окреслені сучасні проблеми розвитку туристичної галузі в Україні, враховуючи досвід провідних туристичних країн світу в галузі державного нормативно-правового регулювання туристичної індустрії, ми пропонуємо наступні кроки: розробити новий Указ «Про основні напрямки розвитку туризму», де буде зазначена стратегічна програма; змінити податкову політику, яка дала б змогу підприємствам туристичної індустрії розвиватися шляхом стимулювання інвесторів; проводити якісну, ефективну, некомерційну рекламно-промоційну діяльність; організувати кредитну програму підтримки на реалізацію проектів розвитку туристичної інфраструктури; забезпечити достатній рівень розвитку мережі та об’єктів туризму, кваліфікації робітників та рівень обслуговування; - змінити стан українських транспортних шляхів; створити скоординовану висококваліфіковану та грамотну систему дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок; комітети по сертифікації та стандартизації повинні визначити, що таке якість послуги. Використовуючи успішний досвід різних країн світу щодо державного регулювання туристичної галузі, розробка та втілення в життя більш ефективних важелів державного регулювання туристичної галузі допоможе Україні підняти рівень розвитку туризму до світових стандартів.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО КОНТРАКТУ І ДЕРЖАВНОГО ЗАМОВЛЕННЯ.

Яковенко Є.М., керівник доц. Летуча О.В.

Національна металургійна академія України

Система державного контракту і державного замовлення в промисловості має задовольнити потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також державну підтримку найважливіших галузей народного господарства та виконання міждержавних угод. До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві відносять: - державні дозволи та контроль розміщення промислових підприємств на основі адміністративних важелів; - залучення промислових підприємств незалежно від форм власності до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; антимонопольні заходи; - застосування системи податків (податку на добавлену вартість, акцизного збору, податку на прибуток або доходи) і податкових пільг; - грошово-кредитне регулювання; - регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до встановлення державних цін; - використання норм амортизації та інших норм та нормативів. Важливим напрямом державного регулювання підприємництва у промисловості є вироблення і реалізація програм державної підтримки. З метою економічного стимулювання виконання державних замовлень виконавцям можуть надаватися пільги щодо податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти митні та інші пільги. Для підприємств, організацій - постачальників можуть встановлюватися спеціальні квоти (державне бронювання) на обов’язковий продаж ресурсів виконавцям державних замовлень.

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Козенкова В.Д., керівник доц. Летуча О.В.

Національна металургійна академія України

Міжнародна торгівля — це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів та послуг. Торгівельна діяльність займає головне місце у системі зовнішньоекономічних відносин держави, а тому вона потребує законодавчого встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни.

В залежності від ступеню втручання держави в міжнародну торгівлю виділяють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, яка поєднує елементи вільної торгівлі та протекціонізму. Протекціонізм більш ефективний у період пожвавлення економічного розвитку. Він дає змогу активізувати національне товарне виробництво за рахунок більш низької ціни на національні товари, зменшити безробіття. У період стабілізації економічних відносин перевага надається політиці вільної торгівлі, яка сприяє розвитку зовнішньоторгівельних відносин і досягненню позитивного сальдо торгівельного балансу. Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квотування та ліцензування. Квотування — це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів. Ліцензування — це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Експортно-імпортні операції з товарами понад встановлені квоти можливі за умови сплати ввізного (експортного) мита.

Про пенсійне забезпечення в проекті держбюджету НА 2012 рІк

Пєпіна В.Е., керівник доц. Рябцева Н.В.

Національна металургійна академія України

За проектом Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», який спрямований на забезпечення реалізації Програми економічних реформ на 2010-2014 роки, було визначено основні макропоказники економічного і соціального розвитку України. Одним із пріоритетів бюджету на 2012 рік і надалі залишається зростання соціальних гарантій та покращення соціальної підтримки населення. Так, протягом року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць має збільшуватися з 1 січня - 1017грн., з 1 квітня – 1037грн., з 1 липня – 1044грн., з 1 жовтня – 1060грн., з 1 грудня – 1095грн.

У зв’язку введення в дію Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», починаючи з 01.10.2011р. в Україні встановлений єдиний для чоловіків і жінок вік виходу на пенсію – 60 років, а основними напрямками пенсійного реформування є удосконалення пенсійної системи та запровадження накопильчувальної системи.

Бюджет Пенсійного фонду у 2012р. збалансований, тобто пенсійне забезпечення буде здійснюватися своєчасно та в повному обсязі. Головна новація Закону України – встановлення розміру максимальної пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб. Система цінностей, яка закладена у бюджеті 2012 р., орієнтована на виконання стратегічних завдань - забезпечення соціально-економічного розвитку України, зростання рівня життя громадян, спрямування фінансової та податкової політики на побудову ефективної, економічно спроможної держави.

Про синергійність наслідків міграції робочої сили

Чернявська А.А., керівник доц. Рябцева Н.В.

Національна металургійна академія України

Аналіз наслідків міграції робочої сили має враховувати багато-площинність, багатоаспектність та складну залежність і синергійність наслідків цього явища. У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил та прояв загальної тенденції до уніфікації та зближення умов життя в різних країнах. На заваді практичної уніфікації стоять глобальна конкуренція, інші тенденції розміщення продуктивних сил, зокрема концентрація, з одного боку, високотехнологічного, наукомісткого виробництва в країнах Заходу, ОЕСР, а з іншого – брудного, такого, що не потребує високої кваліфікації, - у країнах, що розвиваються. В багатьох випадках міграція робочої сили сприяє розв’язанню проблеми зайнятості та вирівнюванню цін на цей фактор виробництва (в контексті теорії Хекшера-Оліна, теореми Самуельсона).

На макрорівні міграція впливає на обсяг ВВП. У сфері наукомісткого виробництва важливою виявляється міграція людей, праця яких є, як правило, високо затребуваною та використовується на важливих, інколи стратегічних ділянках економіки. Серед мігрантів майже 30 % складають висококваліфіковані фахівці, які користуються найбільшим попитом в розвинених країнах. Від такої еміграції сильно потерпає Україна, інші пострадянські країни, ряд держав, що розвіваються. Сфера т имчасових (сезонних) робіт для України також є актуальною, наприклад, робота водіїв у московських автопарках, виїзди шахтарів на заробітки до російських шахт. Переважно нелегальний характер міграції працівників з України, крім погіршення трудового потенціалу, призводить до додаткового навантаження на систему соціального забезпечення населення.

При регулюванні міграційних потоків в Україні має враховуватись складна залежність і синергійність наслідків цього явища.

До питання про малий інноваційний бізнес в Україні

Сопильняк В.О., керівник доц. Рябцева Н.В.

Національна металургійна академія України

Інновації як двигун економіки XXI століття вже набули статус найважливішого фактора та показника конкурентоспроможності національної економіки в епоху глобалізації. Відомо, що інновація як запроваджене нововведення забезпечує якісне зростання ефективності процесів або продукції, що користуються попитом. Проте, за рейтингом The Economist Intelligence Unit Україна займає 53 місце серед 81 країн, які залучили до аналізу. При цьому, в найближчі роки за прогнозами дослідників Україна займе 61 місце, випередивши за темпами падіння тільки Венесуелу.

Інноваційне підприємництво не користується популярністю серед малого бізнесу в Україні. 1. Малий і середній бізнес в Україні важко назвати драйвером економіки. До малого і середнього бізнесу можна зарахувати більше 90% підприємств і компаній в Україні, але їх внесок у ВВП дорівнює близько 11%. 2. Ціла низка факторів стримує впровадження інновацій в країні. За результатами досліджень найбільш значущим виступає брак власних коштів, а також: великі витрати на нововведення, високий економічний ризик і тривалий термін окупності нововведень, низький платоспроможний попит на продукцію. 3. Мобілізація підприємницького ресурсу національної економіки не має дієвої комплексної підтримки з боку держави. Відсутні легітимні економічні передумови та мотиваційні фактори здійснення інноваційного процесу на підприємствах. Так, наприклад, інноваційну діяльність в Україні у 2010 р. здійснювало лише майже кожне десяте підприємство.

В Україні й досі не створено сприятливих умов для здійснення інноваційної діяльності та формування попиту на інновації. Вкрай важливе завдання держави – створити належні умови та відповідну інфраструктуру, заохотити суб’єктів господарювання рухатися інноваційним шляхом розвитку.

Соціалізація як сучасна тенденція економічного розвитку

Просенко А.С., керівник доц. Рябцева Н.В.

Національна металургійна академія України

Важливою ознакою сучасного світогосподарського розвитку вважається соціалізація економічних систем і підпорядкування економіки соціальним цілям. Термін «соціалізація» прийшов у науковий обіг з політекономії, його початковим значенням було «усуспільнення» землі і засобів виробництва. Стосовно до людини цей термін вперше застосовував соціолог Ф. Г. Гідінгс, котрий у «Теорії соціалізації» 1887 р. вживав його як «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

Концептуально соціалізація передбачає радикальне поліпшення якості та істотне підвищення рівня життя населення, що охоплює надзвичайно широкий спектр соціально-економічних явищ. Сучасна структура і механізм функціонування національної економіки виступають підґрунтям подання соціалізації економічної системи у вигляді блоку із соціалізації продуктивних сил, соціалізації виробничих відносин і соціалізації господарського механізму. Усі складові соціалізації економіки у реальній дійсності тісно пов’язані між собою і, більше того, перебувають у постійній взаємодії. Унаслідок цього заходи щодо здійснення процесу соціалізації економічної системи мають виходити з можливих наслідків соціалізації її окремих детермінант.

З позицій забезпечення добробуту населення більші результати досягаються частковою соціалізацією шляхом поєднання дії ринкового механізму господарювання та соціального спрямування економічного розвитку, де соціальні вимоги є як безпосередньою метою суспільства, так і певним обмеженням під час реалізації економічних завдань.

На шляху долання Безробіття

Соболєва О.Л., керівник доц. Рябцева Н.В.

Національна металургійна академія України

Згідно з даними ООН, сьогодні кожна третя працездатна людина у світі не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Безробіття є центральною проблемою сучасного суспільства. Зростання безробіття створює цілий комплекс проблем як для окремої людини, так і для економіки суспільства в цілому, оскільки зменшуються доходи, скорочується купівельна спроможність населення (що гальмує економічний розвиток), бюджет втрачає платників податків, фахівці втрачають кваліфікацію. Підтримка ринкових механізмів господарювання вимагає від державних регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Так, лише чисельність працюючих у режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік. Для України було б доцільним організувати систему заходів щодо регулювання безробіття, яка б включала: розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили; державну підтримку нетрадиційних сфер зайнятості; залучення приватного капіталу (як вітчизняного, так і іноземного) у райони із стійким рівнем безробіття; заходи щодо квотування робочих місць для представників найвразливих груп на ринку праці; регулювання можливостей працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці.

К вопросу о "чистом" результате глобализации