Під структурою уроку розуміють орієнтовний план, яким можна користуватися як основою для організації та побудови уроку. Це допомагає вчителеві найбільш раціонально підбирати навчальний матеріал, розподіляти його протягом уроку і визначати оптимальне навантаження.
Побудова уроку залежить від завдань, які треба розв'язати протягом 45 хв. Для виконання поставлених завдань підбирають матеріал, визначають послідовність його вивчення та методичні прийоми навчання.
Урок фізичної культури структурно складається з трьох частин — підготовчої, основної і заключної. Поділ цей, звичайно, умовний, чіткої межі між частинами уроку немає.
У першій частині уроку дітей потрібно організувати, підготувати до занять. Це роблять за допомогою вправ з шикувань, перешикувань, ходьби, бігу та загально-розвиваючих.
В основній частині уроку навчають нових вправ, включаючи підготовчі й підвідні вправи. У кінці основної частини грають у рухливу гру. Вправи, що вивчаються в основній частині уроку, в поєднанні з рухливою грою повинні впливати на організм учнів, а гра — підвищити фізичне та емоційне навантаження.
У заключній частині доцільно виконувати вправи, що сприяють поступовому приведенню організму дитини у відносно спокійний стан: ритмічну та фігурну ходьбу, нескладні перешикування, вправи на увагу, танцювальні вправи у повільному темпі, ходьбу з піснею, дихальні вправи, вправи на розслаблення.
У кінці уроку вчитель підводить підсумки (відзначає старанних учнів, підбадьорює тих, яким важко дається певна вправа).
Способи організації учнів на уроці. Більшість фізичних вправ в 1-му класі (шикування, акробатичні та загально-розвиваючі вправи, ходьба, біг, метання, вправи з великим і малим м'ячами, вправи зі скакалкою, танцювальні вправи) доцільно виконувати фронтальним способом. Цей спосіб організації діяльності учнів — найефективніший, бо допомагає досягти найбільшої моторної щільності на уроці. Проте він потребує достатньої кількості інвентарю й обладнання, його широко застосовують під час ознайомлення з новим матеріалом.
Потоковий спосіб використовують при виконанні стрибків у висоту і довжину з розбігу, у лижній підготовці (наприклад, спускання зі схилу). Суть його полягає в тому, що одну й ту ж саму вправу учні виконують по черзі, один за одним, безперервним потоком. Тут щільність не така висока, як при фронтальному способі, але є можливість спостерігати за індивідуальним виконанням.
Потоків може бути кілька, це залежить від конкретних умов. Наприклад, під час навчання вправ з рівноваги два, три, чотири потоки можна організувати, якщо є така сама кількість гімнастичних лав або колод. При цьому зростає й щільність уроку.
Позмінний спосіб. Суть його полягає в тому, що всі учні розподіляються на зміни для виконання однієї й тієї самої вправи. У кожній зміні стільки учнів, скільки одночасно можуть виконати вправу. Наприклад, якщо в залі 8 прольотів гімнастичної стінки, а в класі 32 учні, — можна організувати чотири зміни для виконання вправи з лазіння по гімнастичній стінці.
Індивідуальний спосіб. Суть його полягає в тому, що один учень виконує вправу, а інші — спостерігають. Цей спосіб застосовують, коли вчитель хоче перевірити навички рухової дії конкретного учня або ступінь його фізичної підготовленості. Оскільки для учнів 1-го класу не передбачено навчальних нормативів за видами вправ, то зазначений спосіб у перших класах не практикується, його можна застосовувати під час експрес-тестування, щоб визначити рівень фізичної підготовленості школярів.
З першокласниками насамперед слід використовувати ігровий спосіб організації.
Способи організації учнів на уроці залежать від конкретних завдань, від умов (наявності спортивного залу, достатньої кількості інвентарю й обладнання, контингенту учнів і їх підготовленості). Застосування різних способів організації учнів значно урізноманітнює урок.
Методи навчання. Навчання на уроках фізичної культури повинно будуватися на основі дидактичних принципів і мати виховний і розвиваючий характер, а методи навчання — відповідати віковим та індивідуальним особливостям дітей, їх фізичному розвитку і фізичній підготовленості.
У практиці роботи з фізичної культури застосовують такі методи навчання:
а) словесні — пояснення, розповідь, розпорядження, команда, підрахунок;
б) наочні — показ вправи вчителем;
в) практичні — виконання вправ учнями..
Пояснення має бути лаконічним, конкретним, доступним, образним і відповідати рівню розвитку учнів. Під час пояснення складних вправ увагу дітей треба акцентувати на основному, щоб вони виконували їх свідомо.
Розповідь застосовується в процесі ознайомлення школярів з новими вправами і рухливими іграми. Новий матеріал слід подавати в цікавій, образній формі.
Бесіда проводиться у вигляді запитань-відповідей, завдяки яким учитель визначає, як учні засвоїли навчальний матеріал і з'ясовує, наскільки правильно діти розуміють питання, пов'язані з фізичним вихованням.
Розпорядження — це словесна вказівка вчителя, що не має конкретної форми, але пов'язана з виконанням якоїсь дії учнів. У 1-му класі розпорядження — необхідний етап у підготовці до виконання команд.
Під командою розуміють розпорядження вчителя, що має конкретну форму і точний зміст. Команда — це сигнал до початку або закінчення якоїсь дії, вона часто супроводжується рахунком, що регулює темп і ритм вправ.
Серед методів навчання найдоступніший — показ. Він повинен бути технічно правильним. Показ проводять з такого місця, щоб всі діти добре бачили елементи вправи чи дії. Учитель, показуючи вправу, може стояти до дітей лицем, боком або спиною (враховується, яка поза сприятиме найбільш повному сприйманню вправи). Наприклад, присідання, нахили тулуба вперед і назад, піднімання ніг вперед і назад краще показувати, стоячи боком до учнів, а вправи з положенням рук за спиною, за головою, повороти праворуч, ліворуч — стоячи спиною до учнів. Іноді вчитель, показуючи вправу, виконує її разом з учнями. У цьому разі він стоїть лицем до дітей і виконує вправи «дзеркальним» способом, тобто виконує вправу вправо, якщо учні виконують уліво, і навпаки. Коли вчитель показує вправу під час руху учнів, він повинен іти їм назустріч, а коли в колі — стояти поряд з ними.
До практичних методів навчання належать вправи. На початковому етапі навчання метод вправи краще всього застосовувати у відносно постійних умовах. Багаторазове повторення допомагає швидше оволодіти технікою вправи і підвищує якість виконання. Під час навчання вправ і рухових дій застосовують два методи: в цілому і по частинах.,
Перший метод характеризується тим, що спочатку демонструється техніка виконання вправи в цілому, а потім (у міру оволодіння основою вправи) вивчають окремі елементи — другий метод.
Другий метод характеризується тим, що на фоні цілісного виконання вправи перед учнями постають окремі його елементи, оволодівши якими, діти навчаться правильно виконувати вправи в цілому. Така послідовність застосовується під час навчання всіх складних вправ і рухів. Щоб краще і швидше оволодіти елементами складної вправи, їх виконують у полегшених умовах. Наприклад, під час навчання техніки стрибка у висоту рекомендують спочатку стрибати через мотузок, натягнутий на невеликій висоті. Ускладнювати умови навчання (піднімати висоту) можна лише тоді, коли діти впевнено виконують вправу в 1 полегшених умовах. Удосконалювати вміння і навички І можна під час проведення рухливих ігор і найпростіших 1 змагань.
Під час навчання поряд з наочними методами широко використовують словесні пояснення, завдання, вказівки. Правильне поєднання цих методів сприяє формуванню в учнів повнішого уявлення про рухову дію. Треба послідовно й планомірно привчати дітей до спортивної термінології, збагачувати їхній словниковий запас, створюючи фундамент для точнішого розуміння складних завдань.
Регулювання навантаження на уроці. Усі фізичні вправи впливають на організм учнів: тільки одні — сильніше, інші — слабкіше. Навантаження на уроці може бути різним, і вчитель повинен вміти його регулювати. Не можна допускати перевтоми в учнів. Анатомо-фізіологічні і психологічні особливості дітей цього віку такі, що надмірна рухова діяльність призводить до того, що діти погано контролюють свої сили, можливості і можуть бігати й стрибати до повного виснаження. Тому вчитель має контролювати емоційний і фізичний стан учнів на уроці і своєчасно } поєднувати інтенсивні вправи та ігри з більш спокійними.
