розрізняють такі форми (види) господарських товариств:
· повне товариство;
· командитне товариство;
· акціонерне товариство;
· товариство з обмеженою відповідальністю;
· товариство з додатковою відповідальністю.
Повне товариство – це таке господарське товариство, всі учасники якого від імені товариства спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Основні риси:
· різновид господарського товариства;
· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України (частини 6 і 8 ст.) [2], Цивільний кодекс України (статті 119-132) [3], Закон «Про господарські товариства» (статті 66-74) [ 4];
· установчий документ – засновницький договір;
· відсутність законодавчих вимог щодо розміру та порядку формування майна, що регулюється засновницьким договором;
· відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку, визначеному засновницьким договором товариства;
· можливість використання таких схем управління: а) управління здійснюється спільно всіма учасниками; 6) управління доручається або одному, або частині учасників, які діють на підставі підписаного рештою учасників доручення;
· повна відповідальність товариства за власними зобов’язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);
· субсидіарна солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;
· обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива у разі: а) відступлення частки учасника (її частини) іншим учасникам або третім особам за згодою усіх учасників; б) правонаступництва у зв'язку з реорганізацією учасника – юридичної особи або спадкуванням у разі смерті учасника – фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до товариства таких учасників; в) виходу учасника з товариства, про що він має заздалегідь повідомити; г) виключення учасника з повного товариства; д) вибуття учасника з незалежних від нього причин (смерті чи визнання померлим учасника – фізичної особи; реорганізації та ліквідації учасника – юридичної особи; визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним чи банкрутом; звернення стягнення на частку учасника в майні товариства);
· вимога до учасників товариства – наявність статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання (ч. ст. Господарського кодексу України) [2];
· законодавчо встановлена заборона для учасників конкурувати з повним товариством;
· додаткові підстави ліквідації повного товариства як юридичної особи: якщо в товаристві залишається один учасник і протягом 6 місяців з цього моменту повне товариство не перетворюється в інше господарське товариство, що може функціонувати у складі однієї особи.
Командитне товариство – це таке господарське товариство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть щодо боргів додаткову відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники).
Основні риси:
· різновид господарського товариства;
· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України (частини 7 і 8 ст.), Цивільний кодекс України (статті 133-139), Закон “Про господарські товариства” (статті 75-83) [4 ].;
· наявність двох категорій учасників, як мінімум, по одному учаснику кожної категорії: а) повних учасників і б) вкладників;
· установчим документом є засновницький договір, а у разі наявності в товаристві лише одного повного учасника – установчим документом відповідно до Цивільного кодексу (ч. ст.) є підписаний такою особою меморандум[ 3];
· відсутність законодавчих вимог до розміру майна і порядку його формування (ці питання регулюються засновницьким договором);
· обмеження сукупної частки вкладників 50% майна товариства;
· відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюється повними учасниками;
· порядок управління справами товариства визначається засновницьким договором;
· правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників повного товариства, включаючи й вимогу ч. ст. Господарського кодексу України щодо наявності статусу зареєстрованого суб’єкта господарювання;
· можливість реорганізації у повне товариство, якщо вибувають усі вкладники.
Акціонерне товариство – це таке господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів, а останні не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, і у межах вартості належних їм акцій.
Характерні риси:
· різновид господарського товариства;
· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України (ч. ст., ст.)[2], Цивільний кодекс України (ст.) [3], Закон України «Про акціонерні товариства» (ст.) [12 ], Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок»(статті 4-9 та ін.) [ 11], Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [9 ];
· поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями;
· відповідальність акціонерного товариства за своїми зобов'язаннями лише майном, що належить йому на праві власності;
· відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;
· засновники – фізичні та/або юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або териториріальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства;
· можливість створення акціонерного товариства однією особою і функціонування у складі однієї особи (акціонера);
· законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду (на менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення акціонерного товариства);
· придатність форми акціонерного товариства для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки (банків, страхових організацій, інвестиційних фондів фондових бірж тощо), господарських об'єднань;
· органи управління і контролю акціонерного товариства: вищий орган – загальні збори акціонерного товариства (вирішують питання стратегічного характеру); виконавчий орган – правління, дирекція чи директор (забезпечує виконання рішень загальних зборів та здійснює керівництво поточною діяльністю товариства); можуть (а в певних випадках – обов’язково) створюється наглядова рада (проміжний орган між загальними зборами і виконавчим органом) і ревізійна комісія (ревізор) як суто контрольний орган;
· чисельність складу акціонерів - власників простих акцій (10 та більше осіб) обумовлює необхідність наявності в системі органів управління спеціального органу – наглядової ради;
· участь акціонерів в управлінні залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності;
· можливість у засновників (акціонерів) вибору виду акціонерного товариства – приватного або публічного;
· можливість залучення крупних інвесторів на правах власників привілейованих акцій;
· визначення обсягу прав акціонерів залежно від типу акцій (прості чи привілейовані), що їм належать;
· вихід акціонера з акціонерного товариства здійснюється шляхом відчуження акцій.
Акціонерні товариства бувають двох видів: приватне акціонерне товариство і публічне акціонерне товариство (ст. ЗУ «Про Акціонерні товариства» [ 12 ], ст..81 Господарського кодексу України) [2 ].
Відмінності між приватним акціонерним товариством і публічним акціонерним товариством:
- способом розміщення акцій (у приватному — тільки приватне розміщення; в публічному акціонерному товаристві —публічне і приватне розміщення акцій);
- порядком обігу акцій: (акції приватного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону. Для акцій публічного товариства закон не тільки дозволяє біржовий обіг, але й вимагає обов’язкового проходження лістингу та обігу акцій виключно на тій біржі, де товариство пройшло процедуру лістингу);
- порядком відчуження акцій (відповідно до ст..7 Закону акціонери публічного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства, у той час як статутом приватного товариства може бути передбачено переважне право й1ого акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонується їх власником до продажу третій особі);
- порядком прийняття рішень (законодавець надав можливість приватному товариству закріпити в статуті інший порядок прийняття рішень загальними зборами акціонерів);
- порядком формування наглядової ради (на відміну від публічного товариства, де обрання членів наглядової ради може здійснюватись виключно шляхом кумулятивного голосування, в приватному товаристві обрання членів наглядової ради може здійснюватись одним із способів, визначених його статутом - шляхом кумулятивного голосування або за принципом пропорційності представництва у складі наглядової ради представників акціонерів відповідно до кількості належних акціонерам голосуючих акцій);
- кількістю акціонерів (у приватному товариство кількість власників простих акцій не може перевищувати 100 осіб);
- порядком скликання та проведення загальних зборів (особливості стосуються акціонерних товариств, які налічують певну кількість акціонерів);
- порядком проведення перевірок фінансово-господарської діяльності товариства (в приватних товариствах запроваджується посада ревізора або обирається ревізійна комісія, в публічних товариствах обов’язково обирається ревізійна комісія шляхом кумулятивного голосування);
- обсягом публічності діяльності: згідно зі ст..78 Закону публічне акціонерне товариства зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розмістити інформацію, що підлягає оприлюдненню відповідно до вимог законодавства,а також:
- статут товариства, зміни до статуту, засновницький (установчий договір), свідоцтво про державну реєстрацію товариства;
- положення про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію, інші внутрішні документи та зміни до них;
- положення про кожну філію та кожне представництво товариства;
- принципи (кодекс) корпоративного управління товариства;
- протоколи загальних зборів;
- висновки ревізійної комісії(ревізора) та аудитора товариства;
- річна фінансова звітність;
- документи звітності, що подаються відповідним державним органам;
- перелік афілійованих осіб товариства із зазначенням кількості, типу та /або класу належних їм акцій;
- особлива інформація про товариство згідно з вимогами законодавствва[12].
Додаткові вимоги щодо розкриття інформації ставляться до публічних акціонерних товариств, які пройшли лістингу. Такі товариства зобов’язані подавати відповідній фондовій біржі інформацію, визначену законом, а саме:
1) протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів публічне товариство повідомляє фондову біржу про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів;
2) надіслати повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний та зміни в порядку деному;
3) повідомити про прийняте рішення про припинення акціонерного товариства шляхом поділу, перетворення, злиття або приєднання, а також про виділ.
Правове становище акціонерного товариства як різновиду господарського товариства визначається Господарським кодексом (статті 79-92) [2], Цивільним кодексом (статті 152-162) [3], Законом «Про акціонерні товариства» [12], проте низка положень цих актів законодавства є колізійними, зокрема: щодо порядку створення (Цивільний кодекс – шляхом розподілу акцій між засновниками; Господарський кодекс – при заснуванні публічного акціонерного товариства – шляхом публічного та приватного розміщення акції, приватного акціонерного товариства –тільки шляхом приватного розміщення акцій); щодо назви ради товариства (спостережна рада – відповідно до Господарського кодексу, наглядова рада – згідно із Цивільним кодексом) та ін.
Товариство з обмеженою відповідальністю – це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків.
Основні риси:
· різновид господарського товариства;
· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України(ч. З ст.) [2 ],
Цивільний кодекс України (статті 140-150)[3], Закон «Про господарські товариства» (статті 50-64) [4];
· наявність статусу юридичної особи;
· мінімальний розмір статутного фонду – сума, еквівалентна 1 (одній) мінімальній заробітній платі за ставкою на момент створення товариства;
· Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб.
· поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);
· віповідальність товариства за власними зобов'язаннями усім своїм майном;
· відсутність у учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;
· наявність у учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених статутом товариства;
· наявність органів товариства, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства: вищий орган – збори учасників, виконавчий орган – дирекція або одноособовий директор, контрольний – ревізійна комісія (ревізор);
· незначні вимоги щодо персональної участі в діяльності товариства його учасників, завдяки закріпленим у законі принципам: 1) діяльності зборів товариства (а саме: визначення кількості голосів, що належать кожному учасникові (пропорційно розміру частки у статутному фонді); визначення кворуму зборів учасників за умови, якщо на них присутні учасники чи їх представники, які володіють у сукупності більш як 60% голосів); 2) можливості формування виконавчого органу з найманих працівників, які не є учасниками товариства;
· обов'язковість для учасників майнової участі в товаристві: сплатити основний і додаткові (якщо останні передбачені установчими документами або рішенням зборів учасників) внески;
· можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учасникові (учасникам) або третім особам (якщо учасники товариства протягом місяця з дня повідомлення про продаж частки не реалізують своє переважне право на купівлю частки);
· обмежений рух учасників; зміна складу учасників відбувається шляхом: а) виключення учасника з товариства; б) відступлення частки іншому учасникові (учасникам) або третій особі; в) спадкування частки учасника – фізичної особи або правонаступництва учасника - юридичної особи; г) виходу учасника з товариства;
· припинення участі в товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасника – фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника - юридичної особи; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) виключення учасника з товариства; г) добровільного виходу учасника з товариства з викупом його частки самим товариством; д) звернення стягнення на частку учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна.
Слід відзначити, що частина 2 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» тепер містить обмеження за кількістю учасників ТОВ[4]. Оскільки довгий час не було ніяких обмежень за кількісним критерієм складу ТОВ, то тепер досить дивним є законодавче обмеження в 10 учасників. Для порівняння: згідно з ч. 3 ст. 7 Федерального Закону Російської Федерації «Про товариство з обмеженою відповідальністю» кількість учасників обмежується числом 50[26]. Аналізуючи положення даної статті, можна зробити висновок, що законодавець мав на меті виведення з правового «підпілля» великих ТОВ та бажання заставити їх перереєструватися в акціонерні товариства (далі - АТ), оскільки втручання з боку держави у діяльність АТ через Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (далі – ДКЦПФР) є набагато ширшим. Наприклад, з ДКЦПФР АТ має справу не тільки при реєстрації, але і додатковій емісії акцій (при збільшенні статутного капіталу) чи зменшенні статутного капіталу, продажу акцій. Всі ці дії АТ має проводити виключно через професійних учасників з торгівлі цінними паперами (окрім деяких випадків згідно з ч. 9 ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фоновий ринок» [10 ]). Тоді як ТОВ має справу з ДКЦПФР хіба що на етапі емісії облігацій. [41]
У разі перевищення кількості учасників ТзОВ зобов’язане протягом першого року ТОВ перетворити на акціонерне товариство. Якщо за цей термін перетворення не відбулося і кількість учасників не було зменшено до встановленого рівня, ТОВ підлягатиме ліквідації в судовому порядку[23].
Товариство з додатковою відповідальністю – це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності – також майном учасників у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них.
Основні риси:
· різновид господарського товариства;
· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України (ч. ст. 80) [2 ], Цивільний кодекс України (ст.) [3], Закон «Про господарські товариства» (ст.) [ ], Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства» [13];
· мінімальний розмір статутного фонду – сума, еквівалентна 1(одній) мінімальній заробітній платі за ставкою, що діє на момент створення товариства (крім довірчих товариств, вимоги до розміру майнової бази яких встановлюються вищеназваним Декретом);
· максимальна кількість учасників товариства з додатковою відповідальністю становить 10 осіб;
· поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);
· наявність системи органів управління: збори учасників – вищий орган, дирекція (колегіальний) або директор (одноособовий) - виконавчий орган, ревізійна комісія – контрольний орган;
· субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) та/або установчими документами товариства з додатковою відповідальністю в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів;
· характер субсидіарної відповідальності учасників – солідарний;
· подібність правового становища товариства з додатковою відповідальністю і його учасників до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань (у т. ч. змісту статуту).
Обєднання
Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об’єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Закон України “Про підприємства в Україні” (ст. 3) надає підприємствам право об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Такі групи підприємств у теорії господарського права визначаються як господарські об’єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об’єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об’єднання – це один з видів суб’єктів господарського права. Підприємства, які ввійшли до об’єднання, є його членами або його учасниками (ст. З Закону України “Про підприємства в Україні”, ст. 27 Закону України “Про власність”).
Як суб’єкт права об’єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.
По-перше, підприємства консолідуються у групи – об’єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Закон України “Про підприємства в Україні” визначає їх відкритим переліком. Це об’єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об’єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо.
Матеріальні інтереси як основу об’єднання визначають засновники у договорі або статуті як мету, завдання та функції об’єднання. Договір укладають між собою підприємства – засновники об’єднання. Статут затверджують власники майна об’єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об’єднання – це його економічна ознака.
По-друге, об’єднання як суб’єкт господарського права має майно, юридичне відокремлене від майна членів об’єднання. Майном об’єднання є: а) основні фонди і оборотні кошти, передані членами об’єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; б) майно, набуте об’єднанням у результаті господарської діяльності; в) майно створених об’єднанням підприємств.
Майно такого суб’єкта є колективною власністю. Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об’єднання і його членів як суб’єктів права: об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного. Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила. Після припинення діяльності об’єднання майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми членами. Порядок розподілу (як правило, відповідно до часткової участі) встановлюється договором або статутом. Цю ознаку об’єднання можна вважати економіко-юридичною ознакою.
Третьою ознакою об’єднання є централізація в руках об’єднання як суб’єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об’єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовні (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації є делегування членами об’єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених Законом України “Про підприємства в Україні”, з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об’єднання. Правовою формою делегування є договір або статут об’єднання.
Четвертою ознакою об’єднання є особлива (складна) право-суб’єктність. її особливість обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства (організації) – юридичні особи, кожне з яких при вхо-дженні до об’єднання зберігає права юридичної особи і діє на основі Закону України “Про підприємства в Україні”. Цим об’єднання відрізняється від підприємства, яке не має у своєму складі Інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами господарського права. Разом з тим об’єднання підприємств також є самостійним суб’єктом права. Об’єднання створюється і реєструється як суб’єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє майном, яке юридичне відокремлене від майна членів об’єднання; має самостійний (власний) і зведений (спільний для членів) баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою. Реєстрація об’єднання як суб’єкта права здійснюється у тому самому порядку, який встановлено для підприємств.
Отже, з точки зору правосуб’єктності об’єднання являє собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об’єднання. У теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, у теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи.
Таким чином, господарське об’єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.
У господарському законодавстві немає окремого спеціального нормативного акта, який би містив норми про господарські об’єднання. Загальними для всіх видів об’єднань актами є, по-перше, Закон України “Про підприємства в Україні” (ст. 3), який визначає види господарських об’єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права, правове становище підприємств – членів об’єднання; по-друге, Закон України “Про власність”, яким визначено господарське об’єднання як суб’єкт права колективної власності (ст. 20), підстави виникнення цього права (ст. 21), об’єкти права власності господарського об’єднання (ст. 27); по-третє, декрети і постанови Кабінету Міністрів, якими створено господарські об’єднання в окремих галузях народного господарства (зв’язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства тощо), а також договори, статути та положення про окремі об’єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об’єднань).
Оскільки, як зазначалося вище, створення господарських об’єднань не може суперечити законодавству про захист економічної конкуренції, законодавство про господарські об’єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Види об’єднань – це їх класифікація за певними матеріальними та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих ви-значень.
Матеріальним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає мету або інакше – основу їх створення та діяльності, це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших ін-
тересів членів об’єднання, координація їхньої діяльності, централізоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту (програми) тощо.
Юридичним критерієм класифікації об єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об’єднаннях. Відповідно до цього критерію розрізняють договірні і статутні об’єднання. Договірними згідно зі ст. З Закону України “Про підприємства в Україні” є асоціації та корпорації. Статутними (недого-вірними) закон визначає концерни і консорціуми.
Договірні і статутні об’єднання класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недержавні, змішані.
Наведена класифікація об’єднань не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об’єднуватися і в інші структури за галузевим чи територіальним принципом. До них відносять як договірні, так і статутні об’єднання, що мають свої власні назви, відмінні від наведених у ст. З Закону України “Про підприємства в Україні”. Це можуть бути компанії, виробничі об’єднання, комбінати, трести та інші об’єднання підприємств з традиційними назвами (наприклад, Південно-Західна залізниця, Українська державна авіакомпанія “Авіалінії України”).
Договірні об’єднання. Серед об’єднань цього виду помітне місце посідають корпорації – найпоширеніший вид об’єднань державних підприємств.
Корпорацію як договірне об’єднання можуть створювати підприємства будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об’єднання. Для централізованого управління діяльністю групи члени об’єднання делегують правлінню частину своїх повноважень, визначених законом. Певний ступінь централізації управлінських функцій і повноважень у руках правління – це основна кваліфікаційна ознака корпорації як договірного об’єднання.
Іншим видом договірного об’єднання визначено асоціацію. Це договірне об’єднання, яке створюється учасниками для координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції (робіт, послуг), освоєння ринків збуту (маркетинг), визначення цін.
Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об’єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об’єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності об’єднання (склад сторін, мета і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною основою створення договірного об’єднання є волевиявлення сторін договору.
Основним у правовому становищі договірних об’єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об’єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власними рішеннями) можуть вийти зі складу діючого договірного об’єднання. У разі виходу зберігають силу взаємні зобов’язання та укладеш договори підприємств з об’єднанням і між собою. Це загальне правило.
Право самостійного виходу з об’єднання не поширюється на чотири категорії суб’єктів права, що входять до складу об’єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об’єднання до 1 квітня 1991 р. (дата набрання чинності Закону України “Про підприємства в Україні”), можуть вийти з нього за згодою власника майна (уповноваженого органу) і з участю трудового колективу. Аналогічний порядок виходу встановлено для структурних підрозділів (одиниць) об’єднань. При виході цим суб’єктам надаються права підприємств. За згодою об’єднання має право вийти з його складу підприємство, створене об’єднанням (ст. 27 Закону України “Про власність”). Право підприємств на вихід з об’єднань окремих видів обмежується також декретами Кабінету Міністрів України, згідно з якими створено відповідні об’єднання. Це стосується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об’єднань належать галузеві об’єднання: залізниці, пароплавства та інші об’єднання транспорту, зв’язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.
Статутні об’єднання. Основним видом статутних об’єднань визначено концерн. Це об’єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків та ін., яке створене на основі повної фінансової залежності членів об’єднання від одного або групи підприємців.
Особливості правового становища статутних об’єднань полягають у тому, що:
- засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни державної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Міністрів України (декретами, постановами). Склад членів і статути цих об’єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Мінекономіки, Мінфіном України). Статутні об’єднання галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети (Мінтранс, Мінпаливенерго, Держкомзв’язок). Територіальні статутні об’єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами чи держадміністраціями;
- статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі члени об’єднань;
- особливістю правового становища державних статутних об’єднань є обмежене право виходу з них підприємств. Державні підприємства мають право вийти з державних об’єднань за згодою органів, визначених в актах про їх створення.
Третім видом статутних об’єднань визначено консорціум.
Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми, за загальним правилом, створюються для реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів (програм).
Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об’єднання.
4.
Господарські об'єднання - добровільні об'єднання юридичних осіб, створені ними з метою координації діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення загальних інтересів у державних та інших органах, а також міжнародних організаціях. Метою таких об'єднань є захист і реалізація інтересів їх учасників, консолідація зусиль у забезпеченні роботи його структур.
Ознаки:
q добровільний порядок створення;
q правовий статус юридичної особи;
q наявність права власності на майно, передане йому засновниками;
q учасники - тільки комерційні юридичні особи, які зберігають статус юридичної особи.
Види господарських об'єднань:
асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності, забезпечення захисту прав учасників, представлення загальних інтересів тощо;
корпорація - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Перелік функцій визначається в договорі;
консорціум - це тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети. Створюється на основі тимчасової угоди учасників про об'єднання ресурсів і зусиль із метою фінансування виконання яких-небудь завдань. Визнання Законом консорціуму самостійним видом об'єднання дає змогу вважати його юридичною особою;
концерн - статутне об'єднання підприємств промисловості, торгівлі, транспорту, наукових організацій, банків тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців. Концерн дає змогу об'єднати ресурси і зусилля його учасників при зберіганні їхньої повної правової самостійності і юридичної можливості вступу в інші відносини з іншими суб`єктами підприємницької діяльності;
інші види об'єднань за галузевим, територіальним та іншими принципами.
2. У підприємницькій практиці країн із розвинутою економікою холдінг звичайно визначають як компанію, що володіє пакетами акцій інших компаній.
Під холдинговою компанією розуміють комерційне підприємство, що контролює одну або кілька дочірніх фірм.
Основні особливості, що характеризують холдінгові компанії за законодавством України:
o холдингові компанії можуть бути дочірнім підприємством інших холдингових компаній;
o дочірнє підприємство не може володіти акціями холдингової компанії;
o законодавством передбачено низку обмежень стосовно створення та діяльності холдингових компаній.
В Україні діяльність холдингів у цілому не врегульована законодавством. Регламентована лише діяльність холдингів, створюваних у процесі корпоратизації і приватизації, що діють на підставі Указу Президента України "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації від 11.05.94р. № 22/94; установчими документами.
Ознаки:
§ суб'єкт господарювання володіє контрольними пакетами акцій інших, одного чи більш суб'єктів (дочірніх підприємств);
§ організаційно-правова форма відкритого акціонерного товариства.
Управління: здійснюється у порядку, передбаченому законодавством про корпоратизацію та приватизацію, а також Положенням.
3. Важливими учасниками ринкового процесу є біржі - організації, створені підприємцями для організації торгівлі. Існують два основних види бірж - товарні біржі, призначені для регулювання угод із товаром, і фондові біржі, створювані для організації торгівлі цінними паперами.
Відповідно до Закону України "Про товарну біржу" від 10.12.91р. товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Товарна біржа - це некомерційна юридична особа, яка володіє спеціальною правоздатністю, пов'язаною з біржовою діяльністю, вона не є суб'єктом підприємницької діяльності.
Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, що визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їхні обов`язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків. Кожний із засновників сплачує пайовий внесок.
Діяльність регулюється:
Законом "Про товарну біржу";
статутом;
правилами біржової торгівлі, біржового арбітражу та іншими локальними актами.
Членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні й фізичні особи.
Органи управління:
загальні збори членів біржі;
біржовий комітет (рада біржі);
контрольна (ревізійна) комісія.
4. Торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об`єднує юридичних осіб, що створені і діють відповідно до законодавства України, громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їхні об'єднання.
Ознаки:
недержавна некомерційна організація;
об'єднує не менш як 50 засновників;
елемент інфраструктури ринкової економіки, що сприяє розвиткові підприємництва.
Правовий статус: юридична особа; членами ТПП можуть бути тільки юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадяни України, зареєстровані як підприємці, та їх об'єднання.
Види: торгово-промислова палата України; регіональні торгово-промислові палати.
Кількість: тільки одна ТПП у рамках кожної адміністративно-територіальної одиниці (області, міст Києва і Севастополя, АРК).
Діяльність торгово-промислових палат регулюється Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97р.
Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи створення торгово-промислових палат в Україні, встановлює організаційно-правові форми і напрями їхньої діяльності, а також принципи їх взаємовідносин з державою.
Законодавством України встановлено статус ТПП як некомерційної організації, що характеризується двома основними ознаками: неприбутковістю та не розподілом прибутку між її членами.
Закон надав ТПП статусу юридичної особи з усіма властивими їй ознаками, включаючи самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями та наявність відокремленого майна. Водночас ТПП чітко виділені з кола інших юридичних осіб шляхом введення спеціальних обмежень на використання найменування "ТПП" у найменуваннях інших комерційних та некомерційних організацій.
Завдання ТПП є:
§ сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, експорту українських товарів і послуг, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва;
q представлення інтересі членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами;
q участь в організації в Україні та за кордоном професійного навчання і стажування фахівців - громадян України з питань підприємництва, розвитку конкуренції;
q надання довідково-інформаційних послуг, основних відомостей, що не є комерційною таємницею, про діяльність українських підприємств і підприємств зарубіжних країн згідно з національним законодавством;
q встановлення і розвиток зв'язків з іноземними підприємцями, а також організаціями, що об'єднують і представляють їх, участь у роботі міжнародних неурядових організацій та інших спільних організацій;
q виконання інших завдань, передбачених статутом ТПП.
5. Ринок цінних паперів називають серцевиною ринкових відносин. Фондовий ринок припускає наявність трьох основних учасників: емітента, що випускає цінні папери; інвестора, що має вільні капітали; фінансового посередника. Зрозуміло, що ринок цінних паперів не може розвиватися без фінансових посередників, серед яких важливе місце займають фондові біржі, а також інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.
Фондова біржа. Відповідно до визначення у Законі України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18.06.91р., фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.
Правовий статус фондового ринку визначений законодавством України як акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону "Про цінні папери та фондову біржу"; статутом біржі; правилами фондової біржі, іншими актами законодавства України.
Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновників - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Фондова біржа набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації Держаною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Фондова біржа - організація, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі й продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені і за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.
Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли число її членів стало менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у випадку неприйняття нових членів протягом шести місяців.
Діяльність фондової біржі припиняється відповідно до законодавства України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств.
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. До інвестиційних компаній і фондів відносять фінансові установи (підприємства), що переслідують комерційні цілі (тобто отримання прибутку), концентрують (залучають) як свої, так і чужі капітали та інвестують їх з максимальною ефективністю у функціонуючі й нові виробництва. Їх поділяють на два види: 1) підприємства, створювані з метою концентрації наявних у потенційних вкладників коштів, вкладення капіталу в діючі виробництва та одержання прибутку за рахунок таких інвестицій (з наступною виплатою вкладникам прибутку з одержуваного прибутку); 2) підприємства, створювані з метою концентрації капіталів для реалізації будь-яких проектів.
З початку 90-х років назріла необхідність у правовій базі функціонування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Було прийнято Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19.02.94р., де визначається поняття інвестиційного фонду (ІФ) та інвестиційної компанії (ІК), порядок створення та умови їхньої діяльності, а також заходи щодо захисту інтересів їх учасників.
Інвестиційний фонд.
Ознаки: а) організаційно-правова форма закритого акціонерного товариства;
б) здійснює виключну діяльність у сфері спільного інвестування.
Види: відкритий;
закритий.
Діяльність регулюється: Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії; установчим договором; статутом.
Органи управління: загальні збори засновників; наглядова рада; інвестиційний керуючий.
Положення містить обмеження мінімального розміру статутного фонду ІФ - не менше 2 тис. мінімальних заробітних плат, встановлених на момент його реєстрації, що сформований за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів та нерухомого майна.
Учасниками ІФ є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Обмежується участь ІФ у майні інших юридичних осіб - він не має права на більш як 10% цінних паперів одного емітента у своїх активах.
Інвестиційна компанія.
Ознаки:
а) торговець цінними паперами;
б) залучає кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення;
в) організаційно-правова форма акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю;
г)засновує взаємний фонд.
Діяльність регулюється: Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;статутом; діяльність взаємного фонду регулюється Положенням, що затверджується вищим органом інвестиційної компанії.
ІК створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд ІК має становити не менш як 50 тис. мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації ІК.
Саморегулюючи організації ринку цінних паперів. Це безприбуткові організації з правами юридичної особи, що провадять свою діяльність відповідно до законодавства України та Положення, мають самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку, штампи та бланки зі своїм найменування.
Статус саморегулюючої організації можуть одержати:
а) громадські організації фізичних осіб - професійних учасників ринку цінних паперів;
б) об'єднання юридичних осіб - професійних учасників ринку цінних паперів.
Ознаки: безприбуткова організація; має статус юридичної особи; статус надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; кількість учасників становить не менше ніж 25% від загальної кількості осіб, що здійснюють конкретний вид професійної діяльності на ринку цінних паперів на основі дозволів (ліцензій).
Діяльність регулюється:
а) положенням про саморегулівну організацію ринку цінних паперів;
б) статутом;
в) установчим договором (якщо від необхідний для організаційно-правової форми);
г) правилами організації.
Метою заснування та діяльності саморегулівної організації є:
- забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних бумаг;
- представництво учасників саморегулюючої організації та захист їх професійних інтересів;
- інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про все зміни, що вносяться в нього;
- розроблення та контроль за дотриманням норм і правил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної кваліфікації фахівців - учасників саморегулівної організації;
- впровадження ефективних механізмів вірішення спорів між учасниками саморегулівної організації та їхніми клеєнтами;
- тощо.
6.У результаті економічного партнерства товаровиробників і банків,
а також зацікавленості державних органів у формуванні фінансово-промислових утворень виникають промислово-фінансові групи (ПФГ), спрямовані на активізацію товарного виробництва, розширення ринку і розгортання інвестиційного процесу.
Специфіка правового становища ПФГ обумовлена їхніми особливостями як форм організаційного об'єднання можливостей різних суб'єктів господарювання за підтримки держави у вигляді інтеграції виробництва і фінансів, концентрації в одне ціле різних видів ресурсів, спрямованої на досягнення визначеної мети.
Основні нормативні акти, що регулюють правовий статус промислово-фінансових груп (ПФГ) в Україні:
Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21.11.95р.;
Указ Президента України "Про окремі питання створення промислово-фінансових груп" від 08.07.98р. № 754/98;
Положення про створення (реєстрацію) реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп;
Генеральна угода про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ;
двосторонні угоди про поставки проміжної продукції (або надання послуг).
Промислово-фінансова група - це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільскогосподарські підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мают на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін із метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з междержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
Ознаки: об'єднання комерційних юридичних осіб; створюється за рішенням Кабінету Міністрів; діє в межах установленого терміну.
Цілями створення ПФГ можуть бути:
1. q підвищення конкурентоспроможності і розширення ринку збуту товарів і послуг;
2. q створення нових робочих місць;
3. q підвищення ефективності виробництва;
4. q реалізація інвестиційних та інших проектів і програм, забеспечення промисловості України та її населення високоякісною продукцією;
5. q прискорення насичення ринку високоякісними товарами і послугами;
6. q прискорення впровадження науково-технічних досягнень;
7. q випуск конкурентоспроможної продукції, надання послуг;
8. q більш повне й ефективне використання місцевих сировинниї і трудових ресурсів тощо.
Головне підприємство ПФГ - це підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами.
Учасник ПФГ - підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створені згідно з законодавством України, чи іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.
Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство. ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.
//Кінцева продукція - це вся продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється ПФГ.
Проміжна продукція ПФГ - продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, яка виробляється учасником ПФГ і реалізується тільки іншому учаснику або головному підприємству ПФГ.//
Порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп, а також їхньої реєстрації регулюється спеціальним законодавством - Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні"
Установчими документами
суб’єкта господарювання називається комплект документів встановленої законом форми, згідно з якими суб’єкт господарювання виникає і діє як суб’єкт права. Статутні господарсько-правові акти — установчі документи (засновницький договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет) — є правовою формою, в якій визначені завдання суб’єктів господарського права. Виходячи із завдань, статутні акти регулюють такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб’єкта господарського права, функції органів управління тощо.
Чинне законодавство України не містить легального визначення статуту і засновницького договору. Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів суб’єктів господарювання Господарський кодекс та Цивільний кодекс України, загальні закони про підприємства та закони про окремі види підприємств.
Ст. 87 Цивільного кодексу України та ст. 57 Господарського кодексу України містять перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено засновницький договір. По-друге, це статут (положення) підприємства. Новелою Цивільного кодексу України є положення про те, що установчий акт може міститися також і в заповіті, однак правовий механізм реалізації цього положення ще не розроблений. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.
Ст. 57 Господарського кодексу України та ст. 88 Цивільного кодексу України визначають перелік обов’язкових відомостей, які необхідно включати до установчих документів суб’єкта господарювання. Установчі документи повинні містити обов’язкові дані про суб’єкт господарювання, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це: найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації. Крім обов’язкових, до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити законодавству України. Це положення, пов’язані з особливостями діяльності суб’єкта господарювання: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні підприємства, кооперативи), про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження трудового колективу (раду трудового колективу, профспілковий комітет).
Статут суб’єкта господарювання — це один з установчих документів, який регламентує його діяльність. До категорії установчих документів віднесено також положення. Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб’єктів у випадках, визначених законом.
Статут має відповідати основним положенням Цивільного та Господарського кодексів України, а за наявності вимог спеціального законодавства — відповідним положенням нормативно-правових актів, що містять ці вимоги. Він затверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками) підприємства (добровільного об’єднання підприємств), а для державних підприємств — власником майна за участю відповідного трудового колективу.
Для створення деяких суб’єктів господарювання достатньо лише наявності засновницького договору. Так, згідно зі ст.4 Закону України “Про господарські товариства” повне товариство і командитне товариство діють на підставі установчого договору.
На відміну від статуту засновницький договір виконує функцію регламентації зобов’язальних відносин, що виникають між засновниками з моменту його укладання до моменту державної реєстрації створюваної юридичної особи. Після державної реєстрації юридичної особи функції засновницького договору і статуту збігаються і полягають у регламентації корпоративних правовідносин, а також закріпленні правового статусу юридичної особи.
Засновницький договір має певні спільні риси з договором про створення юридичної особи, однак ці договори не є тотожними. Наприклад, згідно зі ст. 142 ЦК України якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов’язковим.
6.
