ТРУДОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
КНИГА ПЕРША
Загальні положення
Глава 1. Основні положення
Стаття 1. Мета і завдання Трудового кодексу України
1. Метою Трудового кодексу України є встановлення прав та обов’язків суб’єктів трудових правовідносин, забезпечення реалізації передбачених Конституцією України трудових прав і гарантій працівників, створення належних умов праці, забезпечення захисту прав та інтересів працівників і роботодавців.
2. Завданням цього Кодексу є правове регулювання питань щодо:
реалізації права на працю;
умов праці;
організації та управління працею;
професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації;
забезпечення договірного регулювання умов праці;
відповідальності роботодавців і працівників;
вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів;
нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства;
інших питань, визначених цим Кодексом.
Стаття 2. Основні принципи правового регулювання трудових відносин.
1. Правове регулювання трудових відносин ґрунтується на наступних принципах:
1) верховенства права, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави;
2) визнання праці вищою соціальною цінністю суспільства, праця не є товаром;
3) презумпції правомірності правової позиції, рішення чи дії працівника, якщо різні нормативно-правові акти припускають неоднозначне трактування його прав чи обов’язків;
4) забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці, безумовного пріоритету збереження життя і здоров’я працівника перед іншими цілями у сфері праці;
5) рівності прав і можливостей працівників, у тому числі гендерної рівності, шляхом забезпечення єдності та диференціації умов праці;
6) заборони дискримінації, привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного або соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками у сфері праці, забезпечення особам, які зазнали такої дискримінації, права на звернення до суду щодо визнання факту дискримінації та її усунення, а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дискримінації;
7) заборони примусової та дитячої праці;
8) свободи праці, що включає право на працю, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується;
9) гарантування працівникам своєчасної та в повному розмірі виплати заробітної плати, мінімальної заробітної плати на рівні, необхідному для забезпечення достатнього життєвого рівня для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;
10) обов’язкової оплати всієї затраченої праці та рівної оплати за рівноцінну працю;
11) гарантованого захисту державою працівника від незаконного звільнення, порушення чи обмеження інших його прав, в тому числі забезпеченням належного державного нагляду і контролю у сфері праці;
12) забезпечення судового захисту трудових, соціально-економічних прав, честі та гідності учасників трудових відносин, в тому числі гарантування права на справедливе розв’язання індивідуальних і колективних трудових спорів;
13) пріоритетного застосування норм міжнародного права у сфері соціально-трудових відносин та здійсненні правосуддя;
14) забезпечення повної і продуктивної зайнятості працівника протягом встановленої законом повної норми робочого часу та захисту від безробіття;
15) заборони морального тиску, погроз тощо, що мають на меті вплинути на зміну умов трудового договору, умов праці, невигідних для працівника;
16) неприпустимості звуження змісту та обсягу прав і свобод працівників при прийнятті нових або внесенні змін до діючих нормативно-правових актів;
17) легальності та стабільності трудових відносин, державного захисту від примушування до відмови від своїх прав, в тому числі - нелегальної праці чи нелегальної виплати зарплати;
18) безумовного дотримання державних соціальних стандартів, норм і нормативів;
19) бідність серед працюючих є загрозою для індивідуальних свобод, загального добробуту і розвитку суспільства;
20) соціальної справедливості, в тому числі справедливого, неупередженого розподілу результатів праці, як основи соціального миру;
21) належного, кваліфікованого адміністрування, нормування трудових відносин та охорони праці;
22) забезпечення права працівників на участь в управлінні юридичною особою;
23) збалансованості трудового навантаження з одного боку та потреби у відпочинку, відтворенні здоров’я і професійного потенціалу працівника, вихованні дітей і розвитку сім»ї - з іншого;
24) відповідності трудової функції працівника його професійній кваліфікації, компенсації наявної невідповідності професійним навчанням за рахунок роботодавця;
25) безперервного професійного навчання протягом трудового життя, створення працівникам рівних можливостей щодо їх професійного зростання, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації;
26) загальнообов’язкового державного соціального страхування трудового доходу та соціальних послуг на випадок повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості;
27) гарантування державою реалізації права на колективні переговори та соціального діалогу з метою поліпшення організації виробництва і умов праці, соціально-економічного розвитку трудових колективів;
28) забезпечення права працівників і роботодавців на свободу об’єднання для реалізації своїх прав та інтересів;
29) гарантування профспілкової автономії для представництва й захисту індивідуальних і колективних прав та інтересів своїх членів;
30) поєднання можливостей для самозахисту працівником своїх прав та колективного захисту, в тому числі шляхом представництва його інтересів професійною спілкою;
31) гарантування права працюючих на страйк;
32) безперешкодного здійснення громадського контролю профспілок за додержанням трудових прав;
33) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дії або бездіяльність, які призвели до порушення прав працівника чи не дозволили захистити їх належним чином;
34) поваги до людської гідності працівника, його особистих моральних та інших цінностей, невтручання в особисте життя працівника і його сім»ї, крім випадків, прямо встановлених законом.
