Конституція України 1996 року закріпила основи конституційного ладу України та визначила Українську державу як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову (ст.1), людину її права і свободи проголосила найвищою соціальною цінністю (ст.3), народовладдя надійно закріпила як невід’ємну частину конституційного ладу (ст.5) тощо. Лише така держава може бути ефективною, сильною, конкурентною в широкому розумінні цього слова, здатна зробити суспільство процвітаючим, створити умови для гідного життя людей.
Незважаючи на те, що нормативне визначення конституційного ладу і його засад наразі в Конституції відсутні, норми І розділу виступають запорукою ефективності Основного Закону, його загального стабілізуючого значення і всієї правової системи. Закріплені в І розділі Конституції України засади конституційного ладу становлять собою першооснову для інших положень Основного Закону, для усієї системи чинного законодавства та інших нормативно-правових актів. Вся Конституція має будуватись згідно з положеннями засад конституційного ладу, які є основоположними принципами організації та діяльності держави. Ці принципи утворюють ядро конституційного ладу України.
Конституційні положення про засади конституційного ладу знайшли своє відображення в правотворчій і правозастосовній діяльності учасників конституційного процесу. Подальші зміни основ конституційного ладу були, зокрема, пов’язані із запровадженням в Україні парламентсько-президентської форми правління та подальшою політичною структуризацією громадянського суспільства через запровадження пропорційної виборчої системи при формуванні парламенту та при проведені певних видів місцевих виборів, а у 2010 році – з поверненням до президентсько-парламентської форми правління.
Системний аналіз праць вітчизняних та зарубіжних вчених дозволяє зробити висновок, що в поняття конституційного ладу вкладаються наступні значення:
по-перше його розуміють, як цілісну систему основних політико-правових, економічних та соціальних відносин, які встановлюються та закріплюються Конституцією та іншими конституційними нормами. У цьому значені термін конституційний лад по-суті є тотожним терміну державний лад;
по-друге він розуміється як певний спосіб (форма) організації держави, який закріплено в її конституції;
по-третє як такий стан даних відносин, або порядок що характеризує державу, як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави – праву, сприяє закріпленню у суспільній практиці і правосвідомості справедливих, гуманних і правових зв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою [8, c.106].
Сьогодні існують і інші погляди на визначення категорії конституційного ладу, інші підходи, тлумачення і дослідження. Все це свідчить про необхідність подальшої розробки даної проблеми і створення повної характеристики конституційного ладу. Але, різниця в поглядах на розуміння відповідної категорії не є перешкодою у проведені вченими досліджень проблем конституційного ладу.
За своєю суттю конституційний лад є певним типом конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. Тому, варто погодитись з тим, що нинішній конституційний лад України відображає, насамперед, відповідний характер стану суспільства, держави і права, які існують сьогодні в Україні. Подальший характер розвитку конституційного ладу має визначити конституційна реформа в Україні, яка значною мірою, за межами роботи Конституційної Асамблеї, є більше предметом необ’єктивних оцінок, а часто політичних спекуляцій, ніж ретельного конституційно-наукового аналізу.
Слід наголосити, що практична реалізація Основного Закону породжує сумніви, що Конституція нашої держави сьогодні виконує роль гаранта у забезпечені правової системи у взаємовідносинах із суспільством, громадянином і державою, виступає своєрідним бар’єром руйнівних дій різних гілок державної влади, про що свідчать приклади недалекого минулого і не існує гарантій, що подібне не повториться в майбутньому. Зазначений стан зумовлюється недостатньо визначеною соціально-економічною структурою суспільства, що суттєво позначилось на змісті засад конституційного ладу.
Конституційний лад в процесі розвитку держави і суспільства об’єктивно потребує вдосконалення. Стаття 1 Конституції [1] визначає Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Стосовно демократичного розвитку слід зазначити, що посттоталітарне за своїм характером суспільство в Україні, несформованість і недорозвинутість громадянського суспільства не забезпечують достатню підтримку конституційно схваленого загального курсу демократичних перетворень у державі, що дозволило б зробити цей процес незворотним на шляху до побудови справді демократичної держави. З цього погляду першочерговим завданням на сьогодні є укріплення засад демократії та розбудова громадянського суспільства, які покликані охороняти та захищати конституційний лад України. Між конституційним закріпленням положень і посттоталітарною дійсністю існують суттєві розбіжності як в плані реального існування в Україні як демократичної, так і соціальної і правової держави.
Принцип демократизму сьогодні є чи не основним в контексті розвитку вітчизняного конституціоналізму і державотворення. Якщо дотримуватись розуміння конституційного ладу як системи суспільних, державних і суспільно-державних відносин, які встановлюються й охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами держави, то зміст принципу демократизму полягатиме у тому, що всі ці відносини розбудовуються за порядком, коли народ визнається верховним і єдиним джерелом легітимної влади, яка здійснюється безпосередньо ним (або його представниками) в інтересах більшості громадян. Існування демократичного конституційного ладу означає реалізацію у суспільному житті і суспільній практиці принципу вищої влади народу, як щодо належності її народу, так і щодо здійснення її народом [5, c.33].
Демократизм конституційного ладу у сучасних умовах означає перш за все створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства. Водночас, демократизм конституційного ладу – це спосіб запобігання узурпації влади і її відчуженню від громадян.
Проте, існують проблеми у функціонуванні правової держави в Україні, не забезпечено панування верховенства права. Сьогодні держава в Україні не виконує прямо прописані в Конституції зобов’язання у соціальній сфері. Звідси безпосередньо виникає потреба посилення та максимально чіткого закріплення на конституційному рівні соціальної спрямованості державно-владної діяльності, відповідальності держави перед людиною. Всі вище перелічені проблеми об’єктивно пов’язані з таким фундаментальним для юридичної науки та конституційної практики поняттям як «конституційний лад».
Актуальним питанням сучасного конституційного процесу в Україні є вирішення питання про реальне забезпечення права і свободи людини і громадянина. Одним із провідних принципів правової держави є наявність розвиненого інституту прав і свобод людини і громадянина. Попри широку номенклатуру закріплених у чинній конституції прав і свобод людини переважна їх більшість є деклараціями, які не підкріплюються практикою розвитку відповідних правовідносин. Утім головна проблема у цьому сенсі полягає не в тому, що держава не виконує свої конституційні зобов’язання, а в тому, що конституцією не передбачено конкретних юридичних механізмів, які не лише змушували забезпечувати права людини, але й надавали людині можливість ефективно захищати свої конституційні права у разі неспроможності держави, або її небажання діяти в межах передбачених конституцією. У правовій державі має існувати надійна система захисту прав і свобод людини. Це стосується насамперед діяльності судових і правоохоронних органів. Наразі ці дві пріоритетні функції держави – правосуддя і правоохоронна діяльність є найбільш проблематичними. Зважаючи на зазначене, виникає проблема закріплення на конституційному рівні механізму реалізації та захисту прав і свобод людини, існування якого служило б серйозному обмеженню державної влади [7, c.346].
У сучасній Україні особливою непослідовністю характеризувались конституційні положення, щодо організації державної влади. Так, на сьогодні не створено належних умов для постійного і конструктивного діалогу, співпраці між гілками державної влади і, як наслідок, між державою та суспільством. Йдеться про оптимальне реформування не лише державних інституцій, а й про трансформацію політичної системи, створення дієвого механізму стримувань і противаг та відповідного їх закріплення в Конституції України.
Гарантування основ конституційного ладу та забезпечення його базових принципів втрачає будь-який сенс, якщо поза увагою залишається проблема його захисту. В чинній Конституції інститут захисту засад конституційного ладу практично не передбачений, оскільки норми статті 17 носять загальний і неконкретний характер. В оновленій Конституції належним чином мають бути передбачені охорона та захист Основного Закону.
Зазначені зміни, на наше переконання, дозволять вирішити ряд актуальних і важливих проблем сучасного державного і суспільного розвитку в Україні, головною з яких є наповнення поняття конституційного ладу безпосереднім нормативно-правовим змістом, гарантування його стабільності та приведення до фундаментальних гуманістичних цінностей і праволюдинних стандартів.
ВИСНОВОК
Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції.
Конституційний лад кожної країни має свої особливості, які залежать від розвитку суспільства, держави і права; законодавчо встановленого співвідношення суспільства і держави, змісту її діяльності; демократичних традицій; рівня політичної і правової культури суспільства та інших чинників. Значною мірою конституційний лад залежить від форми державного правління і політичного режиму, які безпосередньо впливають на рівень демократичності суспільного життя і правової системи, повноту законодавчого закріплення прав і свобод людини і громадянина, ефективність механізму їх забезпечення і захисту.
Конституційний лад України характеризується рядом істотних ознак, зокрема суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, наступністю, програмним характером, гарантованістю конституційного ладу.
Основні принципи конституційного ладу України:
- принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою актуальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції);
- принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади (ст. 5 Конституції);
- організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції);
- принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції (статті 8 і 19 Конституції);
- визначення основних функцій держави: захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноправності України, оборона держави, здійснення зовнішньополітичної діяльності (статті 16, 17 та 18 Конституції) та ін.
На сьогодні, однією з найбільш шанованих суспільних цінностей сучасності є конституція. Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідації Українського народу в розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Водночас Конституція 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.
Формування правової державності безпосередньо пов'язано насамперед із становленням України як правової і демократичної держави. Правова держава, як відповідна теорія і практика організації політичної влади і забезпечення прав і свобод громадян, є одним із суттєвих досягнень світової цивілізації, політичної і правової культури людства. Ідеї і концепції правової державності апробовані історичною практикою в процесі довгих пошуків належних форм і процедур організації і функціонування публічної влади, яка була б відповідальна перед суспільством, функціонувала на правових засадах, не допускала свавілля і беззаконня. Правова держава — це такий тип держави, влада якого базується на праві, ним обмежена і через нього реалізується. Побудова в Україні такої держави — важливе завдання для держави і суспільства.
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Задорожня Г.В. Конституційне право України: підручник / Г.В. Задорожня, Ю.А. Задорожний, І.М. Сопілко. – К.: Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2010. – 448 с.
3. Колісник В.П. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. – Х.: Право, 2008. – 416 с.
4. Кравченко В.В. Конституційне право України: навчальний посібник. – Вид. 4-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2010. – 378 с.
5. Кравцова З.С. Моделі конституційного закріплення принципів конституційного ладу / З.С. Кравцова // Право і громадське суспільство. – 2014. - № 1. – С.27-35.
6. Прієшкіна О.В. Основи конституційного ладу в системі конституції України / О.В. Прієшкіна // Часопис Київського університету права. — 2010. — № 4. — С. 93-96.
7. Савчин М. В. Конституційне право України: підручник / відп. ред. проф., д.ю.н. М.О. Баймуратов. – К.: Правова єдність, 2009. – 1008 с
8. Селіванов А.О. Реалії конституційного права України / А.О. Селіванов. – К.: Логос, 2015.
9. Скрипнюк О.В. Конституція України та її функції: проблеми теорії та практики реалізації. До десятої річниці прийняття Конституції України / О.В.Скрипнюк. – К.: Академія правових наук України, 2005. – 432 с.
10. Скрипнюк, О.В. Конституційний лад в Україні: методологічні проблеми розвитку та вдосконалення в контексті конституційної модернізації [Текст] / О. Скрипнюк // Вісник Академії правових наук України. - 2012. - №4. - С. 123-134
11. Новосельська І. Роль Міжнародної організації праці в забезпеченні виконання Україною законодавства із захисту трудових прав працівників / І. Новосельська // Підприємство, господарство і право. – 2010. – № 5. – С. 120–125.
12. Федоренко В. Конституційне право України: підручник. – 2016. – 616 с.
