Механізми й закони научіння

Научіння людини може здійснюватись у різноманітних формах. У числі таких форм научіння можна виділити наступні:

• імпринтинг, або закарбування в механізмах реалізації, передбачає готовність організму до розгортання певних інстинктивних програм при зустрічі зі значимим стимулом;

• респондентне научіння як наслідування поведінки навко-лишніх за механізм реалізації має схему класичного обумовлення, у якій завдяки підкріпленню виникає асоціативний зв'язок між життєво важливим (безумовний стимул) і нейтральним (умовний стимул) елементами ситуації, що спонукає до поширення реакції відповіді на умовний стимул;

• оперантне научіння, або научіння шляхом спроб і помилок, передбачає закріплення реакцій, що позначаються подіями, які настають за ними як бажаний наслідок, тобто виступають у вигляді підкріплення;

• вікарне научіння — це научіння через спостереження й аналіз особливостей стратегій поведінки навколишніх;

• вербальне научіння як процес здобування соціального досвіду через засвоювання вербальних моделей, тобто понять і засобів оперування ними.

Три останні механізми є найхарактернішими для учіння. Вербальне научіння виступає психологічною основою організації її навчання й пізнавального розвитку людини. Оперантне й вікарне научіння активніше використовуються в процесі виховання особистості.

Розгляд класичної концепції научіння Е. Торндайка в змозі поглибити уявлення про зміст научіння та його окремі психологічні механізми. Цей відомий американський дослідник вважав научіння загально-біологічним процесом. У його тлумаченні функцією научіння є часткова адаптація до життєвого середовища, а сутність цього процесу — в утворенні зв'язків між середовищними стимулами й відповідями нервової системи на них. У результаті здійснення ряду експериментальних програм, для яких вчений уперше в психологічній науці запропонував методики об'єктивного дослідження, у 1914 р. він сформулював основний принцип научіння тварин — тварини научуються через спроби й помилки, а основним результатом їхньої активності є досягнення стану задоволеності. Він сформулював і ряд законів научіння, поширивши їх і на людину. Як основні закони далі зазначимо такі:

1. Закон ефекту (успіху) полягає в тому, що сила зв'язку збільшується, якщо результатом певної реакції на певний стимул є задоволення. Задоволення — це стан тварини, до якого вона постійно прагне, а досягнувши його, нічого не робить, щоб щось змінити.

2. Закон вправ як необхідне доповнення до закону ефекту. Його суть: сила зв'язку збільшується при збільшенні кількості відповідей на певний подразник. Повторні дії впливають на зміцнення зв'язків не самі по собі, а через результат. Інтеграцією цих двох законів є таке твердження: ніяке повторення не веде до закріплення, якщо не має позитивного результату.

3. Закон готовності: швидкість утворення зв'язку залежить від його відповідності актуальному станові індивіда, тобто швидкість зв'язку зумовлена ступенем готовності до функціонування нервових центрів, які регулюють певну реакцію.

4. Закон множинності зв'язків: індивід досягає мети не зразу, а через ряд реакцій, з яких добираються найдоцільніші.

5. Закон диспозиції (настанови): ефективність научіння залежить не лише від зовнішніх умов, а й від характеру спрямованості індивіда.

6. Закон селекції (вибору): підкреслює наявність у суб'єкта научіння здатності правильно добирати дії серед різних можливостей.

7. Закон аналогії: внаслідок подібності двох ситуацій знайомої і незнайомої, індивід набуває здатності орієнтуватися в останній.

Ці основні закони і кілька похідних (замінності зв'язків, полярності, інтенсивності), які Е. Торндайк виводив уже умовивідно, він переносив з тварин на людину, стверджуючи, що його закони працюють від черв'яка до Арістотеля. Розбіжності між научінням людини та тварини Е. Торндайк вбачав чисто механістично у кількості зв'язків, швидкості утворення їх і складності переплетення. А принципова відмінність психічної організації людини полягає лише в численності нервових зв'язків.

2. Учіння як пізнавальна діяльність

Навчальна діяльність (учіння) — це один з основних видів діяльності людини, спрямований на її саморозвиток через опанування способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених за формою теоретичних знань.

З суспільної точки зору учіння — це особлива форма соціальної активності особистості. У цьому відношенні їй притаманні певні соціальні функції. З одного боку, як форма активності індивіда навчальна діяльність виступає основною умовою й засобом його психічного розвитку, забезпечуючи засвоєння теоретичних знань, а через них — і розвиток тих здібностей, які в них "кристалізовані". З іншого боку, учінню належить провідна роль у формуванні змістових характеристик особистості. Як форма соціально прийнятного співробітництва дитини з дорослими та дітьми така діяльність виступає одним з основних засобів включення підростаючого індивіда в систему соціальних відносин, у колективну діяльність, у ході якої він засвоює суспільні цінності та норми людського життя.

З позиції діяльнісного підходу О. М. Леонтьєв стверджував, що учіння має місце там і тоді, де діяльність людини керується свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння й форми поведінки та діяльності. Як специфічний вид діяльності вона стає можливою лише на певному щаблі розвитку психіки людини, коли остання стає спроможною регулювати свої дії свідомо поставленою метою. Учіння поряд з науковою діяльністю є окремим видом пізнавальної активності, яка, у свою чергу, має дві сторони: зовнішню й внутрішню, кожна з яких складається з окремих дій. Так, зовнішня гностична діяльність складається з предметних пізнавальних дій (вимірювання, важення тощо), перцептивних дій (розглядання, спостереження, слухання), символічних дій (зображання, позначання, висловлювання). Внутрішня гностична діяльність передбачає єдність перцептивних, розумових і мнемічних дій, що недоступні спостереженню ззовні. Зовнішня гностична діяльність необхідна учням саме на перших етапах опанування навчальною інформацією, коли у свідомості дитини ще відсутні образи, поняття про предмет і відповідні їм розумові дії. Це так зване учіння через дроблення. Воно передбачає широке застосування наочності в навчанні. А коли образи, поняття та дії, що необхідні для засвоєння нових знань і вмінь, в учня вже сформовані, то для ефективного учіння стає достатнім лише внутрішня гностична діяльність, яка функціонує в режимі научіння через сприймання з опорою на слово.