Поняття та значення провадження у справах про оскарження рішень третейських судів

Розгляд постійно діючими та спеціально утвореними третейськими судами суперечностей між учасниками цивільних та господарських правовідносин є невід'ємною складовою правової системи України. Завдання третейського судочинства- захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до законодавства, а також забезпечення оперативного прийняття рішень незалежними третейськими суддями за вибором сторін. З часів прийняття Закону України від 11 травня 2004 р. "Про третейські суди" до нього вносились певні зміни. Але судова практика показала, що відсутність процедури розгляду судами заяв про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання таких рішень створює значні труднощі в судовій практиці.

Щоб заповнити прогалини у правовому регулюванні третейського судочинства в частині оскарження рішення третейського суду законодавчим актом доповнено Цивільний процесуальний кодекс України новим розділом VII "Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та видачу виконавчих листів за рішенням третейських судів", яким визначено особливості судового розгляду скарг на рішення третейських судів та порядок видачі виконавчих листів за їх рішенням.

Положеннями Закону визначається підсудність справ про оскарження рішень третейських судів, форма і зміст скарг на рішення такого суду та заяви про видачу виконавчого листа на виконання його рішення, порядок їх розгляду, підстави для скасування рішень третейського суду.

Ст. 51 Закону України "Про третейські суди" від 11 травня 2004 р. закріплено принцип остаточності рішення третейського суду. Це виті-кас з договірної природи третейського розгляду. Але у випадках, коли суд не мав компетенції для вирішення спору або вийшов за межі компетенції, встановленої у третейській угоді, закон передбачає можливість оскарження такого рішення, яке ухвалене без достатніх правових підстав. ЦІ підстави відносяться до так званих "компетенційних заперечень", так як тією чи іншою мірою стосуються права третейського суду виносити рішення по справі. Зокрема, такими підставами для оскарження є:

1) справа, за якою прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Ухвалення рішення третейським судом за межами своєї компетенції тягне за собою відповідні правові наслідки, а саме право на оскарження його рішення у відповідному компетентному суді за місцем розгляду справи третейським судом.

Таким чином, провадження у справах про оскарження рішень третейських судів є видом цивільного судочинства, за яким відповідним компетентним судом загальної юрисдикції вирішується питання щодо компетенції третейського суду при прийнятті оскаржуваного рішення.

Компетентним судом щодо розгляду заяви про скасування рішення третейського суду є відповідний місцевий загальний чи господарський суд згідно з положеннями про підвідомчість та підсудність, що визначаються главою 2 розділу 1 (ст. ст. 15-17) та главою 1 розділу 3 (ст. ст. 107-117) ЦПК України, а також ст. ст. 1, 12-17 ГПК України.