Відмова від позову і визнання позову. Мирова угода сторін

Відповідно до ст. 31 ЦПК України позивач має право відмови­тися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. Також сторони можуть на будь-якій стадії цивільного процесу укласти мирову угоду.

Відмова від позову - це дія, яку вчиняє позивач, коли відмовля­ється від своїх вимог до відповідача. Зазвичай, відмова від позову не означає припи­нення матеріального права, на захист якого звернувся позивач до суду. Таким чином, відмова від позову має не матеріально-правові, а процесуальні наслідки, адже по суті така дія є відмовою позивача від судового захисту своїх прав.

Відмова від позову може бути повною або частковою. Наслід­ком повної відмови від позову є припинення провадження у справі, у цьому разі позивач позбавляється права в подальшому звертати­ся з тим самим позовом до суду. Однак це правило не поширюєть­ся на вимоги, що виникають із триваючих правовідносин (напри­клад, про стягнення аліментів, про поділ спільної власності, про визначення місця проживання дитини). Відмова від позову в таких випадках не позбавляє позивача права повторно звернутися з та­кою вимогою, якщо в майбутньому знову виникнуть відповідні підстави.

Часткова відмова від позову по суті є зміною позовних вимог, адже в такому разі зменшується розмір позовних вимог або, якщо одночасно було заявлено декілька вимог, зменшується їх кількість. Виходячи з цього, процесуальні відносини, пов'язані із част­ковою відмовою під позову, регулюються нормами про зменшення розміру позовних вимог чи зміну предмета позову.

Визнання позову є безумовною згодою відповідача задовольни­ти матеріально-правові вимоги позивача.

Як і відмова від позову, визнання може бути повним або част­ковим. У разі повного визнання відповідачем позову суд за наявнос­ті для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Відповідач може також заявити про визнання окремих вимог, заявлених позивачем (част­кове визнання позову). У такому випадку визнані вимоги можуть бути виділені в окреме провадження, в якому суд виносить рішен­ня щодо їх задоволення.

Визнання позову варто відрізняти від визнання відповідачем певних обставин (фактів). Останнє є лише однією з підстав звіль­нення від доказування. Якщо відповідач визнав певні обставини, вони не підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 61 ЦПК України).

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач ~ визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву або виклавши це в адресованих суду письмових заявах. В останньо­му випадку такі заяви приєднуються до справи (ч. 1 ст. 174 ЦПК України). Також допускається відмова від позову чи визнання позо­ву при провадженні до судового розгляду, в тому числі під час по­переднього судового засідання (ч. З ст. 130 ЦПК України).

Мирова угода сторін є своєрідною домовленістю про умови припинення спору, що передбачає взаємні двосторонні дії. В ст. 175 ЦПК України вказується, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Взаємні поступки, зазвичай, проявляються у тому, що позивач відмовляється від частини своїх вимог або зменшує розмір позовної вимоги, а відповідач визнає змінений позов. Наприклад, позивач вимагав від відповіда­ча відшкодувати заподіяну внаслідок ДТП шкоду у розмірі певної грошової суми, але в подальшому сторони домовились про те, що відповідач відремонтує за власний рахунок пошкоджений автомо­біль позивача на певній станції технічного обслуговування.

За своєю суттю мирова угода є цивільно-правовим правочином, який має деякі специфічні риси, обумовлені її частковим регулю­ванням процесуальним законодавством.

Мирова угода може бути укладена тільки учасниками спірних матеріальних правовідносин, тобто сторонами, третіми особами, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, а також їх представниками, якщо вони не обмежені у відповідних повноваженнях.

Не можуть укладати мирову угоду особи та органи, які зверну­лись до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів. Не мають такого права й треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (статті 35, 46 ЦПК України).

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву усно або письмово. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

Після заявления сторонами про укладення мирової угоди суд роз'яснює їм наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повно­важеннях на їх вчинення.

 

Забезпечення позову

Звернення з позовом до суду здійснюється у зв'язку з наявністю спору. Його вирішення не завжди означає, що та особа, на користь якої винесено рішення, зможе реально отримати вказаний у ньому позитивний матеріально-правовий результат.

Забезпечення дійсного і ефективного захисту порушених, оспо­рюваних чи невизнаних прав, свобод та інтересів передбачає ство­рення дієвих гарантій того, що у випадку винесення рішення на користь позивача воно буде виконане. Такі гарантії в цивільному процесі встановлює інститут забезпечення позову, основні поло­ження якого викладені у статтях 151-155 ЦПК України.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом на про­хання осіб, які беруть участь у справі, передбачених законом захо­дів, що спрямовані на реальне виконання майбутнього судового рішення. По суті, забезпечення позову є встановленням судом об­межень суб'єктивних прав, інтересів і свобод для гарантування реалізації в майбутньому актів правосуддя, а отже, і задоволення законних претензій позивача.

Відповідно до ст. 152 ЦПК України видами забезпечення по­зову є:

1) накладення арешту на майно або грошові кошти, що нале­жать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Це найпоширеніший спосіб забезпечення позову. Він використовується для забезпечення позовних вимог майнового характеру, хоча закон встановлює деякі обмеження щодо його застосування. Так, відпо­відно до ч. 4 ст. 152 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соці­альному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагіт­ністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допо­могу по безробіттю. Однак ця заборона не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої калі­цтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином. Крім того, не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.

Накладення арешту на майно, яке підлягає державній реєстрації (автотранспорт, нерухомість тощо), здійснюється шляхом внесен­ня запису до відповідних реєстрів про заборону відчуження такого майна.

2) заборона вчиняти певні дії або встановлення обоє 'язку вчи­нити певні дії. Ці способи забезпечення позову застосовуються Для позовів будь-якого характеру. Однак не допускається забезпе­чення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або лік­відації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні.

3) заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов 'язання. Вказаний спосіб використовується лише щодо вимог майнового характеру. Дотримання зазначеної заборони покладається на тре­тіх осіб;

4) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису. Та­кий спосіб спрямований на органи Державної виконавчої служби і застосовується лише для забезпечення позовів про визнання права власності та (або) виключення майна з опису;

5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Цей спосіб забезпечення притаманний позову про визнання недійсним вико­навчого документа (ст. З Закону України «Про виконавче провад­ження») і також спрямований на органи Державної виконавчої служби, в проваджені яких знаходиться відповідний виконавчий документ;

6) передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (секвестр). Цей спосіб забезпечення позову застосовується в разі вирішення спору про право на певну річ. Матеріально-правові питання щодо нього урегульовані загальними положеннями про договір зберігання (гл. 66 ЦК України) та ч. 2 ст. 976 ЦК України. Зокрема законодавець передбачає, що зберігач, яким є особа, призначена судом, має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

Вказаний перелік заходів забезпечення позову не є виключним, оскільки у разі необхідності суд може застосувати й інші види за­безпечення позову. Дозволяється одночасне застосування кількох видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 152 ЦПК України).

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. В окремих випад­ках, а саме з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності, за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви (частини 3, 4 ст. 151 ЦПК України), тобто у такому разі має місце забезпечення майбутнього позову.

Вжиття заходів забезпечення позову допускається щодо будь-яких позовних вимог із дотриманням встановлених у законодавстві обмежень, якщо сутність спірних правовідносин передбачає мож­ливість застосування відповідних заходів (у тому числі допуска­ється вжиття заходів забезпечення позову про компенсацію мораль­ної шкоди).

Відповідно до ч. З ст. 152 ЦПК України види і розмір забезпе­чення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Вбачається, що вказане положення слід розуміти як ре­комендацію законодавця для суддів при вжитті заходів забезпе­чення позову виходити із принципів розумності та справедливості, а також при можливості максимально співвідносити забезпечення позову і інтереси відповідача.

Суб 'єктом права вимагати забезпечення позову може бути будь-яка особа, яка бере участь у справі (ч. 1 ст. 151 ЦПК України).

Для забезпечення позову уповноважені особи звертаються до суду із заявою. Вона має відповідати загальним вимогам, які став­ляться до документів, що подаються до суду. В такій заяві обо-в язково потрібно зазначити: 1) причини, у зв'язку з якими потріб­но забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провад­женні якого перебуває справа, в день її надходження без повідом­лення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо така заява подана під час судового засідання, вона розглядається у цьому ж судовому засіданні при особах, присутніх на ньому.

Оскільки цивільний процес будується на принципах змагально­сті і рівноправності сторін, суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не пови­нен бути більшим за розмір ціни позову (ч. 4 ст. 153 ЦПК України). Предмет застави повертається позивачеві, якщо набрало законної сили рішення суду про задоволення позову або якщо сторони уклали мирову угоду (ч. З ст. 155 ЦПК України).

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов пов­ністю або частково. При вирішенні цього питання враховується сутність спору між позивачем і відповідачем, вартість і вид конк­ретних речей, матеріальне становище відповідача тощо.

Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ух­валу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його об­рання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановления. У разі постановления ухвали без повідомлення особи, відносно якої просили вжити заходи забезпе­чення позову, копія ухвали надсилається цій особі негайно після її виконання.

У процесі розгляду справи може виникнути потреба замінити спосіб забезпечення позову (наприклад, випадково знищено або пошкоджено річ, на яку було накладено арешт). У такому разі суд може за заявою однієї із сторін, і зважаючи на пояснення другої сторони, допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заява про заміну способу забезпечення позову розгляда­ється судом не пізніше двох днів з дня її подання.

На заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, за винятком випадку, коли відповідач з дозволу суду замість певного виду забезпечення позову про стяг­нення грошових коштів вносить на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві (ч. 2 ст. 154 ЦПК України). Такий спо­сіб забезпечення є найбільш прийнятним, оскільки в разі задово­лення позову дозволяє у найпростіший спосіб задовольнити вимо­ги позивача, стягнувши на його користь суму, що знаходиться на депозиті суду.

Про заміну виду забезпечення позову суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у апеляційному порядку окремо від рішення суду. Оскарження такої ухвали автоматично зупиняє її виконання.

Суд, який розглядає справу, може також скасувати заходи забез­печення позову. їх скасування є можливим за заявою особи, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення. Така за­ява має бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про забезпечення позову і розглядається судом протягом двох днів.

Як уже зазначалося вище, в одному випадку процесуальний за­кон допускає вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви. Названа в ч. 4 ст. 151 ЦПК України обставина (не­обхідність запобігти порушенню права інтелектуальної власності) -єдина підстава забезпечення майбутніх позовних вимог. Ця норма не підлягає розширеному тлумаченню, зокрема не допускається вжиття таких заходів у разі, коли порушення права інтелектуаль­ної власності вже сталося.

Норми цивільного процесуального законодавства щодо забезпе­чення позову до подання позовної заяви спрямовані на те, щоб не до­пустити порушення прав інтелектуальної власності, адже не завжди можна відновити такі права у повному обсязі після їх порушення. Поява вказаних новел у процесуальному законодавстві обумовлена зростанням важливості прав інтелектуальної власності в суспільстві та формуванням ефективного правового механізму їх охорони.

Забезпечення майбутнього позову ґрунтується на загальних нор­мах про забезпечення позову, однак має такі особливості:

1) звертаючись до суду з вимогою про забезпечення позову до подання позовної заяви особа має додати до заяви документи та інші докази, які підтверджують, що саме вона є суб'єктом відповід­ного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. Крім того, до заяви обов'язково додаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких заявник просить вжити заходи забезпечення позо­ву (ч. 4 ст. 151 ЦПК України);

2) суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, може вимагати від заявника подати додаткові до­кументи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпе­чення позову (ч. З ст. 153 ЦПК України);

3) така заява розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпе­чення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову (ч. 2 ст. 153 ЦПК України);

4) У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.(ч. 5 ст. 151 ЦПК України);

5) заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позов­ної заяви, скасовуються у разі:

- неподання заявником відповідної позовної заяви у вказаний вище десятиденний строк;

- повернення позовної заяви;

- відмови у відкритті провадження у справі (ч. 7 ст. 154 ЦПК України).

 

Питання для самоконтролю

1 Поняття позову.

2. Елементи позову.

3. Хто має право на пред'явлення позову?

4. Співвідношення права на позов і права на пред'явлення позову.

5. У яких випадках допускається об'єднання позовів?

6. У яких випадках допускається роз'єднання позовів?

7. Які зміни можуть бути внесені до позову?

8. Чи може суд вийти за межі позову?

9. Що таке «відмова від позову» і які її правові наслідки?

10. Що таке «визнання позову» і які його правові наслідки?

11. Що таке «мирова угода сторін», як вона оформлюється і які її правові наслідки?

12. Поняття забезпечення позову.

13. Види (заходи) забезпечення позову.

14. Процесуальний порядок забезпечення позову.

15. Особливості вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.

Тема 17

ПРОВАДЖЕННЯ