ВСТУП
Глобалізація як феноменальне явище розвитку людства бере своє коріння з античних часів. Вона проявлялася завдяки експансії більш політично та воєнно-могутніх держав, що в майбутньому зумовлювало сплетіння культур, релігій. З часом ці процеси посилювались, що у висновку сучасний світ представлений поділом на союзи та всесвітніми організаціями. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн[1].
Україна не стала виключенням, на сьогоднішній день видно те, що наша держава веде дуже активну діяльність щодо посилення міжнародних зв’язків. Останні являють собою широкий аспект торгових, виробничих, науково-технічних, фінансових та інших зв'язків між державами, що сприяють обміну економічними ресурсами [2]. Активність України проявляється в участі у багатьох міжнародних організаціях. Про те ми не досягли того рівня розвитку, який вимагає глобальна система, щоб повноцінно проводити свою господарську діяльність. На сучасному етапі розвинені країни світу нас розглядають, як сировинний придаток. Тому нашій країні слід чітко визначити цілі, завдання та на прикладі розвинених країн розробляти свої моделі розвитку з орієнтацією на міжнародні моделі країн з більш розвиненою економіко та соціальним рівнем життя [3].
В Україні є достатні умови для того, щоб активно інтегруватися в загальноцивілізаційні світові процеси. Сильною категорією є торгівля: показник відкритості для торгівлі вище середнього, а також високий відсоток торгових надходжень (експорт + імпорт) у ВВП (111%, тоді як середній показник в індексі становить 99%). Проте позитивний ефект від цих показників нівелює оцінка «нижче середнього» через тарифні і нетарифні бар’єри, зручності для міжнародної торгівлі і розрахункові обмеження [3].
Також з міжнародної статистики по показнику залученості у світове господарство Україна займає 44 місце, однак декількох позитивних показників не відобразить всіх тих проблем,які наша країна повинна подолати.
Частина 1
Необхідність та передумови інтеграції України в світове господарство
Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, які вирішуються загальними зусиллями. Зрештою, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.
Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство і розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них насамперед належить економічний потенціал нашої країни, який дає підставу для належної участі у міжнародному поділі праці[4].
Виділяють три передумови, реалізація яких створює сприятливі можливості для поступового включення економіки України в глобальні процеси і структури:
1. Ринкова трансформація економіки;
2. Реструктуризація економіки;
3. відкритість економіки.
Ринкова трансформація розвивається у трьох основних напрямках:
· Лібералізація економіки;
· Приватизація власності;
· Інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури і нової системи управління).
Хоча в України і розробляються самі передові технології, не вистачає капіталів, щоб запустить їх у масове виробництво. Трьома основними сферами іноземного інвестування в Україну продовжують залишатися обробна промисловість (в основному харчова), сфера торгівлі та фінансова діяльність. У структурі іноземних інвестицій в Україні трьох найбільших інвесторів частки цих секторів становлять відповідно: США - 35,7%, 20,4%, 2,5%; Кіпр - 25,4%, 38,8%, 12,7%; Нідерланди - 83,5%, 3,1%, 3,0%. Нам потрібно навчиться захищати себе, свої ідеї і поступово налагодить національне виробництво всього переліку споживчих продуктів.
Приміром, у Південній Кореї споживчий ринок насичений (недешевої) продукцією національного походження. Ця продукція - ніщо інше, як високоякісні копії всесвітньо відомих фірм-виробників. Практично всі корейські автомобілі збираються з фордовськім технологіям, а телевізори - за кращими зразками продукції фірми SONY. При цьому в країні практично не побачиш ані американських автомобілів, ні японських телевізорів. Вулицями їздять виключно "хьондаі", "Дейв" і "кіа", а телевізійні програми корейці дивляться по "Самсунг" та "Голдстар". Це відбувається не внаслідок існування яких-небудь особливих заборон або супервисоких мит на імпортні вироби (хоча і вони мають місце), а скоріше в силу того, що вітчизняний аналог за своїми технічними характеристиками нічим не поступається продукції своїх іменитих прабатьків. Крім того, кореєць пишається тим, що користується національної продукцією. Таким чином розвиток внутрішнього ринку сприяє зміцненню національної ідеї [4].
Частина 2
