Зміст та структура громадянської компетентності майбутнього викладача вищого навчального закладу

 

Поняття громадянської компетентності може бути розглянуте в сукупності кількох теоретичних підходів, за якими визначаються відмінності у тлумаченні цього поняття в різних науках.

При цьому ми пропонуємо вирізняти як підходи до проблеми дослідження –соціологічний, психологічний, педагогічний, компетентнісний та аксіологічний.

Так, у межах соціологічного підходу до формування громадянської компетентності цей процес може розглядатися як соціальна ситуація розвитку, а суб’єкти формування громадянської компетентності – як агенти й провідники соціалізації, які впливають на розвиток громадянських якостей особистості. Важливе значення соціологічний підхід має для нас ще й тому, що:

1) в його межах можна розглядати взаємодію соціального інституту освіти з іншими інститутами й інституціями з метою якомога більш ефективного формування громадянської компетентності майбутнього фахівця;

2) соціологічний підхід розглядає систему чинників соціалізації особистості, серед яких і освітні заклади, й держава як макрочинник соціалізації; тому є можливість співвіднести місце і роль чинників соціалізації у формуванні громадянської компетентності;

3) важливе значення має аналіз статусно-рольової структури сучасного студентства з метою виявлення у них відповідного потенціалу до формування громадянської компетентності в умовах вищого навчального закладу [ 13].

Становлення особистості як громадянина стає дуже важливою проблемою для сучасного суспільства. Навчальний заклад, окрім просвітницької, навчальної функції виконує й виховну функцію, створюючи активного, корисного для суспільства громадянина. І саме ВНЗ, у першу чергу, повинні бути орієнтовані на створення умов для становлення громадянськоъ компетентності майбутнього фахівця.

Слід зазначити, що В. Сластьонін, І. Суколенов, Н. Філонов та ін. розглядають громадянську компетентність як інтегровану якість особистості, що дозволяє людині бути юридично, морально й політично дієздатною.

Психологічний підхід до формування громадянської компетентності дає можливість розглядати проблему психологічного впливу на особистість під час формування громадянської компетентності.

Крім того, у межах цього підходу розглядається зв'язок процесу формування громадянської компетентності з базовими психічними процесами особистості.

Психологічні механізми формування громадянської свідомості, громадянських якостей особистості представлені в науковому доробку М.Боришевського [10], М.Алексєєвої [2], та ін.

Має своє місце у контексті проблеми формування громадянської компетентності й рольова теорія особистості, заснована й розвинена Я.Морено та ін.

Cуттєве значення для психологічного аналізу проблеми формування громадянської компетентності особистості має концепція особистості Г.С.Костюка, згідно з якою індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції [13].

У площині педагогічного підходу до формування громадянської компетентності наголос робиться на змісті, формах і методах громадянської освіти й виховання підростаючого покоління, що забезпечують у своїй сукупності певний рівень громадянської компетентності особистості на різних вікових етапах її розвитку.

Формування громадянської компетентності відображає соціальні характеристики педагогічного процесу щодо розвитку громадянських знань, умінь, особистісних якостей та цінностей особистості, а також дає можливість окреслювати коло проблем, які виникають у межах процесу формування громадянської компетентності в соціальному середовищі.

Так, В. Сластьонін обгрунтував такі складові громадянської компетентності, як повага до держави, любов до батьківщини й прагнення до миру, почуття особистої гідності та дисциплінованість, гармонічний прояв патріотичних почуттів і культуру міжнаціонального спілкування [103].

Г. Філонов до важливих громадянських якостей зараховує усвідомлену законослухняність, патріотичну відданість у служінні Батьківщині й захисту її інтересів, орієнтацію на загальноприйняті норми та моральні цінності, включаючи сфери праці, сімейно-побутових, міжнаціональних і міжособистісних відносин [113, с. 111].

Оскільки, громадянське виховання являє собою систему виховної роботи з формування таких особистісних якостей, як громадянськість, патріотизм, інтернаціоналізм, толерантність, а також ціннісного ставлення до глобальних проблем сучасності, до явищ суспільного життя, до окремих особистостей і їхньої діяльності.

Дослідники визнають, що громадянське виховання у ВНЗ є однією з найбільш складних сфер виховання, оскільки в ній формуються не тільки відповідні світоглядні орієнтації, ідеали і принципи, а й відбувається становлення необхідних особистісних якостей, які забезпечують життєдіяльність молодого громадянина в умовах сучасного демократичного суспільства

Велику увагу розвитку громадянських якостей студентів приділяється в університетах США. Вважається, що розвиток особистості за час навчання в університеті приносить користь суспільству в таких галузях, як економічне зростання, національний престиж, прогрес у вирішенні соціальних проблем та демократичне управління. Можливість впливати на життя суспільства через своїх випускників змушує університети концентрувати зусилля на розвитку громадянської відповідальності.

К. Х. Торнтон і О. Дж. Джагер, кажучи про громадянську відповідальність, виділяють п'ять найбільш значущих складових:

1) знання і підтримка демократичних цінностей, систем і процесів;

2) бажання приносити користь суспільству (університетові, місцевій громаді, штату, всьому світу і членам суспільства;

3) використання знань і вмінь на користь суспільству;

4) схвалення і інтерес до людей, що відрізняється від інших;

5) особиста відповідальність [130].

Так, у американських університетах викладачі та співробітники університету відповідають за: а) прийняття рішень і діяльність на благо жителів штату; б) захист основних громадянських прав і свобод як усередині університету, так і за його межами. Концепція даного підходу - професорсько-викладацький склад і співробітники університету мають служити добрим прикладом для студентів, щоб вони під час навчання в університеті і після його закінчення копіювали особистісні якості та громадську діяльність своїх наставників [128].

На думку О. Пометун, громадянська компетентність – це здатність, спроможність людини активно, відповідально й ефективно реалізовувати громадянські права і обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства. Громадянська компетентність, зазначає дослідниця, є інтегративною характеристикою особистості та має такі складові: 1) громадянські знання, на основі яких формуються уявлення про форми і способи життя та реалізації потреб й інтересів особистості в політичному, правовому, економічному, соціальному та культурному просторі демократичної держави; 2) громадянські вміння й досвід участі в соціально-політичному житті суспільства і практичного застосування знань; 3) громадянські чесноти – норми, установки, цінності та якості, притаманні громадянинові демократичного суспільства [90].

Зазначимо, Н. Лазуріна обгрунтовує думку що, громадянська компетентність особистості неможлива без становлення людського індивіда як сутності, яка органічним чином поєднує індивідуальність та особистість цього індивіда, його унікальні, неповторні, оригінальні, своєрідні громадянські якості та особистісний рівень як творчість та відповідальність. На думку дослідниці, при визначенні загальної структури громадянської компетентності особистості має обов’язково включати в себе такі головні компоненти: пізнавальні (когнітивні), діяльнісні (процедуральні) та морально-вольові (ціннісні) [67].

Складовими громадянської компетентності людини, згідно з Концепцією громадянської освіти в школах України (розробленою групою українських педагогів у рамках проекту “Освіта для демократії в Україні”, 2001), є громадянські знання, на основі яких формуються уявлення про форми і способи життя і реалізації потреб і інтересів особистості в політичному, правовому, економічному, соціальному та культурному просторі демократичної держави взагалі, та української зокрема; громадянські вміння та досвід участі в соціально-політичному житті суспільства і практичного застосування знань; громадянські чесноти - норми, установки, цінності й якості, притаманні громадянинові демократичного суспільства [5, с.10].

Варто погодитись з думкою Н. Осипової, яка виокремлює загальну сукупність якостей особистості, що визначають стан і рівень її громадянськості. Вона має такий вигляд: − життєва і діяльнісна цілеспрямованість; − особистий авторитет у певних ланках громадянського суспільства; − здатність до ефективної праці; − самостійність в ухваленні рішення; − готовність відповідати за ухвалені рішення; − наявність професійних знань або прагнення їх здобути; − життєвий, громадянський, соціальний досвід необхідний для участі у громадянському житті; − досвід участі у функціонуванні політико-правових інститутів або громадських обʼєднань; − здатність аналізуючи явища бачити головне; − швидкість орієнтації стосовно як буденних, так і державницько- правових явищ і ситуацій; − здатність до використання різних джерел інформації; − здатність до використання знань фахівців різних галузей; − здатність до обʼєктивного оцінювання подій та явищ суспільного життя; − почуття професійної й громадянської гідності [10, с. 281].

Болотов В. і Сєріков В., аналізуючи природу компетентності як наслідок саморозвитку індивіда, його особистісного зростання, самоорганізації та узагальнення діяльнісного та особистісного досвіду, визначають компетентність як «спосіб існування знань, умінь, освіченості, що сприяє особистісної самореалізації, знаходженню вихованцем свого місця у світі» [2, с. 16].

Під громадянської компетентністю Л. Фарафонов розуміє готовність і спроможність громадян активно, відповідально і ефективно реалізовувати весь комплекс громадянських прав і обов'язків у демократичному суспільстві, застосовувати свої знання та вміння на практиці.

Згідно Л. Фарафоновим, структура громадянська компетентність може бути розкрита через низку ключових компетентностей:

• дослідницька компетентность - здібності, пов'язані з аналізом та оцінкою поточної соціальної ситуації;

• компетентність соціального вибору - вміння здійснити вибір і прийняти рішення в конкретній соціальній ситуації, при зіткненні з конкретними соціальними проблемами;

• компетентність соціальної дії - здатності, пов'язані з реалізацією зробленого вибору, прийнятого рішення;

• комунікативна компетентность - навички взаємодії з іншими людьми (включаючи толерантність), насамперед при вирішенні соціальних проблем;навчальна компетентность - вміння вчитися, пов'язане з необхідністю подальшої освіти в постійно змінних соціальних умовах»[112, с. 72-73].

Так, О.В. Шестопалюк розглядає громадянську компетентність майбутніх педагогів як складне інтегральне утворення, що визначає готовність активно, відповідально й ефективно реалізовувати громадянські права та обов’язки у суспільно-політичній та професійній діяльності. Розвиток громадянської компетентності передбачає зміщення акцентів з накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування у майбутніх учителів здатності практично діяти, доцільно застосовувати набутий досвід у сфері громадянських відносин. Структуру громадянської компетентності як цілісного утворення можна представити у вигляді чотирьох взаємопов’язаних компонентів: мотиваційно-ціннісного (громадянська спрямованість), когнітивного (громадянські знання), особистісно-диспозиційного (громадянські якості) і поведінкового (способи громадянської поведінки) [119].

Зазначимо, що найбільш повне тлумачення «громадянської компетентності дав М.В. Михайліченко, який трактує громадянську компетентність як інтегральне утворення, яке поєднує особистісний аспект, що визначається насамперед сформованістю громадянськості як особистісної якості, яка виявляється у громадянській культурі, громадянській зрілості і громадянській позиції; а також – професійний аспект, є складовою його професійної культури, професіоналізму і професійної компетентності [95].

Ми враховуємо думку М.В. Михайліченка, який розглядає у змісті громадянської компетентності майбутнього педагога такі основні структурні компоненти:

- когнітивний (знання і норми, що становлять зміст громадянськості та визначають готовність до громадянського виховання, освіти й самоосвіти у професійній діяльності);

- операціонально-процесуальний (професійні знання, уміння і навички, що визначають функціональну готовність до діяльності з громадянської освіти і виховання та практичної реалізації громадянської позиції, громадянських компетенцій);

- ціннісно-мотиваційний (мотиви, психологічні установки, ціннісні орієнтації, що інтеріоризують світоглядне сприйняття цінностей і норм громадянської культури, визначають спрямованість особистості, внутрішні спонукальні чинники діяльності з громадянської освіти і самоосвіти);

- особистісний (здібності і якості, що уможливлюють формування громадянської компетентності як інтегрованого особистісного утворення, реалізацію її функцій у професійній та повсякденній діяльності)[95, c.166].

Розкриваючи структуру громадянської компетентності, не можна не помітити органічний взаємозв’язок цього явища з найважливішими професійними характеристиками викладача, його національною самосвідомістю.

Уагальнюючи все вищесказане, можна прийти до того висновку, що на сьогоднішній день формування громадянської компетентності у навчальному процесі відбувається, скільки завдяки оптимальному підбору педагогом методів навчання, спрямованих саме на розвиток громадянських знань, якостей, навичок, цінностей.

Таким чином, сьогодні громадянська компетентність стає однією з необхідних професійних характеристик педагога, а освіта й підготовка професійних педагогічних кадрів завданням державної ваги.

На думку Г.Гревцевої, готовність педагогів здійснювати громадянське виховання є інтегративною якістю особистості, що включає соціальні, етичні, професійні складові, вольові і інтелектуальні якості, досвід педагогічної діяльності, громадянські компетенції, необхідні для досягнення соціально значущих цілей і позитивних результатів.

Критеріями такої готовності, на думку Г.Гревцевої є: знання (теорій, досвіду, цілей, технологій, закономірностей, принципів, критеріїв, рівнів і етапів громадянського виховання як чинника соціалізації школярів); уміння, що характеризують майстерність вчителя (аналізувати сутність підходів до громадянського виховання як чинника соціалізації школярів, моделювати його систему в учнівському (класному) колективі, освітній установі, здійснювати моніторинг громадянської вихованості школярів, перевірку і оцінку результатів педагогічного процесу тощо.); якості особистості, які характеризують громадянську позицію і майстерність вчителя (відповідальність, демократизм, толерантність, вибірковість, гнучкість, мобільність, гуманізм, рефлексивність, незалежність думок, критичність) [22, 28-29].

В.Радул, В.Кравцов, М.Михайліченко структуру громадянської компетентності майбутнього вчителя розглядають як такі основні структурні компоненти у змісті громадянської компетентності майбутнього вчителя:

· Когнітивний компонент громадянської компетентності майбутніх вчителів характеризує її статичну форму і складається насамперед із знань і якостей, що входять до змісту наступних компетентностей:

- методологічної компетентності (знання принципів, норм, закономірностей змісту громадянської освіти; знання загальнонаукової, фахової, педагогічної та предметної методології; сформованість світогляду; здатність до інноваційної діяльності, наукового обґрунтування, критичного осмислення та творчого застосування концептуальних наукових положень змісту громадянської освіти; знання й уміння прогнозувати, проектувати та управляти процесом громадянського виховання; здатність до наукової рефлексії та самоосвітньої діяльності);

- фахової компетентності (знання і здатності використовувати потенціал фахових навчальних дисциплін для громадянської освіти і виховання);

- спеціально-наукової компетентності (сформованість знані й умінь організації громадянської освіти і виховання, активної громадської діяльності та громадянського самовиховання);

- політичної компетентності (знання про типи держав, політичне влаштування суспільства, політичні організації та інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему);

- правової компетентності (знання діючого законодавства, громадянських прав, свобод, обов’язків);

- управлінської компетентності (сформованість знань основ теорії управління, умінь планування, цілепокладання; знань і вмінь аналітичного й організаційного змісту);

- виховної компетентності (знання закономірностей і принципів організації процесу громадянського виховання);

- психологічної компетентності (знання загальних характеристик особистості, особливостей психічних процесів, форм і методів управління ними);

- комунікативної компетентності (сформованість спеціальних знань, вмінь і навичок, які сприяють ефективній взаємодії з іншими людьми у процесі громадянської діяльності та забезпечують здатність якісно розв’язувати завдання педагогічної діяльності у процесі міжособистісної взаємодії)[95,c.167]

· операціонально-процесуальний (професійні знання, уміння інавички, що визначають функціональну готовність до діяльності з громадянської освіти і виховання та практичної реалізації громадянської позиції, громадянських компетенцій);

З огляду на вищезазначене, зміст операціонально-процесуального компонента утворюють насамперед вміння і навички (гностичні, дидактичні, організаційні, методичні, технологічні, проективні, конструктивні, управлінські, комунікативні), що входять до таких компетентностей:

- дидактичної (знання, вміння і навички з організації процесу громадянської освіти та самоосвіти);

- методичної (вміння і навички ефективно і якісно вирішувати завдання громадянської освіти у процесі вивчення фахових дисциплін та у виховній роботі);

- технологічної (володіння знаннями, вміннями й навичками реалізовувати технології громадянського виховання та зразки громадянської поведінки);

- компетентність самоаналізу (вміння, навички і здатності до саморефлексії та самоусвідомлення);

- аутокомпетентність (володіння уміннями й навичками управління вольовою і емоційною сферою, різними технологіями подолання професійної, педагогічної і комунікативної деструкції)[95, c.168]

· ціннісно-мотиваційний компонент громадянської компетентності майбутнього вчителя входять цінності, психологічні установки, ціннісні орієнтації, мотиви, вектори життєвої спрямованості особистості, які забезпечують сформованість таких предметних компетентностей:

- загальнокультурної (володіння загальнолюдськими цінностями, нормами, що становлять зміст духовності, світової і національної культури, уміннями жити в соціумі);

- ціннісної (інтеріоризовані цінності, що становлять зміст громадянськості);

- особистісно мотиваційної (сформованість суспільно значущих ціннісних орієнтацій, мети й ідеалу життєдіяльності, широко соціальних і громадянсько значущих установок і мотивів суспільної і професійної діяльності, спрямованості на активну професійну і громадянську діяльність, самовдосконалення і самореалізацію в професії, активної громадянської позиції);

- соціальної компетентності (здатність нести відповідальність за свої дії, жити у гармонії з представниками інших культур, демонструвати зразки соціальної діяльності).

- особистісний (здібності і якості, що уможливлюють формування громадянської компетентності як інтегрованого особистісного утворення, реалізацію її функцій у професійній та повсякденній діяльності)[95, c.171]

Як вже зазначалося, основу ціннісно-мотиваційного компонента громадянської компетентності майбутнього вчителя складають цінності і норми, що утворюють зміст громадянськості, загальної та професійної культури.

Ми враховуємо думку В.Кравцова, В. Радула М. Михайліченка, узагальнюючи вищенаведені теоретичні підходи до розуміння стуктури громадянської компетентності, ми вважаємо, що громадянська компетентність майбутнього викладача ВНЗ є складним, інтегрованим утворенням у цілісній структурі особистості фахівця, складовою його професійної компетентності; загальною категорією, що уособлює розвиток громадянськості, як особистісної якості, яка визначає громадянську й життєву позицію, суспільно корисну діяльність особистості та готовність до ефективного розв’язання завдань громадянської освіти в процесі професійної діяльності на основі сформованих знань, вмінь, навичок, ціннісних орієнтацій, професійно важливих якостей і здібностей.

Зазначені підходи до розуміння структури громадянської компетентності дозволили нам виокремити три компонента.

1. Когнітивний компонент громадянської компетентності, який включає у себе сукупність духовно-моральних, суспільно-політичних і правових знань та умінь, а також знань алгоритму розумових операцій (аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та ін), способів оцінки себе та інших у відповідності з гуманістичними і демократичними цінностями.

Громадянські знання – це знання людини про громадянськість, функціонування громадянської сфери життя людини загалом. У конкретному виразі громадянські знання передбачають, наприклад, усвідомлення інституційного влаштування політичної системи, головних її сегментів. В першу чергу, мова іде про знання явища влади як такої, державної та політичної влади, їх структурних елементів – законодавчої, виконавчої, судової, принципу демократичного їх поділу (принципу поділу влад), співвідношення влади з громадянином, пріоритетність останнього в демократичних системах тощо. Громадянські знання обов’язковим чином передбачають усвідомлення не тільки політичної системи, але й громадянського суспільства, її відносин в демократичному суспільстві. В цьому контексті важливим змістом громадянських знань особистості є знання про інститут політичних партій, їх особливості, способи та форми функціонування тощо.

Результатом таких знань в сучасному суспільстві є усвідомлення гуманістичної, людиноцентричної і людиномірної парадигми функціональних взаємозв’язків як всередині кожного із перерахованих учасників політичного життя (політичної системи, держави, гілок державної влади, політичних партій, громадянського суспільства тощо), так і між ними. Саме таке концентроване знання – ключ до розуміння громадянських прав і свобод особистості в контексті функціонування політичного життя суспільства.

Крім цього в когнітивного компонента громадянської компетентності віднесені такі показники: знання історії та культури України як показник обізнаності в галузі суспільно-політичної і правової діяльності, знання про способи пошуку необхідної інформації з різних джерел і прийоми їх аналізу і критичного осмислення, знання норм і правил навчальної, трудової і колективної етики)/

Громадянські знання можуть бути класифіковані таким чином:

а) філософсько-культурологічні:

- про суспільство як складну самоорганізовану систему;

- про місце людини в суспільстві;

- про філософські погляди на сутність людини, її буття і духовність, природу і світ;

- про культуру та суспільство, культуру та релігію, людину і культуру, культуру виробничого середовища, діалог культур;

- про культуру мовлення, аргументоване усне та письмове висловлення своїхсуджень щодо прочитаного [57].

б) політологічні:

- про політичний устрій суспільства, життя в умовах тоталітаризму, демократії, політичну систему, політику і ідеологію, механізми функціонування політичної системи та влади в Україні, етику політичної діяльності;

- про політичну сферу та її роль у житті суспільства;

- про структуру, роль органів, інститутів державної влади, їх співвідношення з діяльністю політичних рухів, партій та громадських об'єднань;

- про участь громадян у соціально-політичному житті, про участь молоді у розв'язанні громадських проблем, молодіжний рух в Україні та світі, основні процедури, за якими можуть взаємодіяти громадянин і держава;

- про особливості організації та здійснення державної влади та місцевого самоврядування;

- про міжнародні організації;

- про глобальні проблеми сучасності, єдність і зростання взаємозалежності сучасного людства, причини загострення стосунків в системі "людина - суспільство - природа";

- про сутність громадянського суспільства, громадянський мир і співробітництво, співжиття в громадянському суспільстві; принципи і цінності демократичного громадянського суспільства, політичне життя громадянського суспільства;

- про плюралізм та роль ЗМІ в демократичному суспільстві [67, 35].

в) правові:

- про роль права як чинника впорядкування суспільних відносин, правомірну і неправомірну поведінку, правопорушення і юридичну відповідальність;

- про громадянство України, правовий статус громадян України, основні права, свободи громадян та засоби їх захисту, обов'язки громадян;

г) економічні:

- про сутність економічних рішень;

- про зайнятість та безробіття;

- про податкову систему;

- про професійну культуру та її складові елементи: культуру праці, професійну творчість, професійну етику;

- про шляхи та форми професійної освіти і працевлаштування;

- про активне оцінювання майбутньої професійної діяльності [58].

є) соціальні (людинознавчі):

- про комунікативні стратегії, стереотипи, дискримінацію, про стратегії співпраці;

- про культуру мовлення, аргументоване усне та письмове висловлення своїх суджень щодо прочитаного;

- про соціальне партнерство, соціальні групи, взаємодію різних соціальних груп, соціальні конфлікти, соціальну структуру українського суспільства;

- про соціальну захищеність;соціальну відповідальність;

- про міжнаціональні відносини, шкідливість міжнаціональних упереджень, сутність, наслідки геноциду і ксенофобії;

- про етику сімейних відносин;

- про фізичне та соціальне здоров'я людини [57].

Виділяються наступні базові вміння та навички педагога - організатора громадянської освіти. Перш за все викладач повинен виступати не стільки в ролі інструктора і наставника студентів, скільки бути організатором їх діяльності. Для цього йому необхідно володіти наступними уміннями:

- здійснювати міжпредметний підхід до реалізації громадянської освіти;

- володіти методикою і використовувати активні методи навчання;

- попереджати і вирішувати конфлікти, поглиблювати знання в галузі соціальної психології;

- мати здатність до самонавчання, здійснювати вибір навчальних програм, підручників та методичного забезпечення навчального процесу;

- бути наділеним культурою толерантної поведінки, лідерськими уміннями, зокрема, умінням створювати команду, вести дискусію;

- володіти культурою проектної діяльності, здійснювати навчання, орієнтоване на особистість/

Крім необхідних кожному викладачу традиційних знань з області педагогіки, психології, методики навчання предмета, а також спеціальних загальнополітичних і загальнокультурних знань, відзначимо принципову важливість для педагога, що займається громадянською освітою, вільної орієнтації в наступних областях:

- Основні теорії соціалізації особистості (соціалізація через громадянську освіту);

- Основні форми сучасної організації навчальної діяльності студентів (тренінг, активні та інтерактивні методики, проектна діяльність і т.д.);

- Основи демократії і прав людини, теорії громадянського суспільства і правової держави;

- Сучасні теорії демократизації вищих навчальних закладів та процесу навчання, управління вищим навчальним закладом;

- Навчальне співробітництво, комунікація;

- Основи конфліктології (запобігання, вирішення конфліктів, ведення переговорів);

- Основи методики формування критичного мислення;

- Проектування навчальної діяльності студентів та ін

Беручи до уваги все вищесказане, педагог сам в першу чергу повинен поважати норми і цінності демократії, громадянського суспільства, розглядати особистість, її права і свободи як найвищу цінність, бути справедливим і толерантним, знати і шанувати традиції та культуру інших народів. Його характерною рисою має бути прагнення до пошуку розумних компромісів, визнання філософії та цінностей громадянської освіти.

 

Як зазначає більшість науковців, система індивідуальних цінностей є результатом засвоєння особистістю цінностей суспільства, на їхній основі у людини формуються ціннісні орієнтації, як певні світоглядні регулятиви поведінки і діяльності.

Як вважає С.Гончаренко, ціннісні орієнтації – вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, зорієнтована на певний аспект соціальних цінностей. Ціннісні орієнтації формуються в процесі соціального розвитку індивіда, його участі в трудовому житті. Виховання людини можна розглядати як керування становленням або зміною її ціннісних орієнтацій [20, 357].

У цьому контексті доречно зауважити, що не існує одностайної думки й щодо класифікації цінностей. Так В.Тугаринов виділяє дві таких групи цінностей: 1) цінності життя (тобто загальнолюдські); 2) цінності культури (матеріальні та соціальні (мир, свобода, рівність, гуманність, справедливість, духовність, творчість, етичні вимоги) [97].

М. Каган, який дає оцінку поняттю «цінності», зазначає про його емоційно-рефлексивну й регуляторну функції. «Цінність - це внутрішній, емоційно освоєний суб'єктом орієнтир його діяльності, і тому вона сприймається ним як його власна духовна інтенція [51, с 164]». Роль цінностей у суспільному й культурному житті, на думку М. Кагана, двовимірна, вона виявляється у суб'єктно-об'єктних та міжсуб'єктних відносинах. Цінності скеровують, орієнтують, регулюють стосунки людей.

На думку К. Платонова, ціннісні орієнтації - це компонент структури особистості, що утворює змістовний бік її спрямованості та виражає внутрішню характеристику особистісного ставлення до дійсності. Через спрямованість особистості її ціннісні орієнтації знаходять своє реальне вираження. Ціннісні орієнтації здатні адекватно регулювати поведінку й виявлятися у всіх сферах діяльності, вони є найважливішою сполучною ланкою між особистістю, її внутрішнім світом і навколишнім середовищем. [87, с.73]

Як зазначено у Концепції громадянського виховання, моральність особистості “включає гуманістичні риси, що являють собою єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброту, увагу, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повагу і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості”[57,с. 6].

В контексті нашого дослідження, це пояснюється тим, що головною ознакою особистості педагога є усвідомлення себе як громадянина суспільства. Це відчуття власної гордості за приналежність до своєї нації, сприйняття навколишнього світу крізь призму національних інтересів, уміння мислити образами національної культури. Саме через громадянську свідомість виникає ідеал громадянина України як людини, яка втілює в собі м'які якість і ніжність вдачі, пісенність і музичність, доброту і милосердя, стійкість і силу духу, вірність заповітам батьків.

На думку Л.В. Корінної громадянські цінності включають: громадянський обов'язок, громадянська совість, громадянська відповідальність, повага до громадянських прав й обов'язків, громадянська свідомість, потреба в громадянських діях і вчинках, повага до законів держави, почуття патріотизму, почуття інтернаціоналізму, етнічна толерантність, почуття особистої свободи, громадянська честь і гідність, політична культура, громадянська активність, громадянська поведінка [59, с.43].

Отже, зміст формування громадянських цінностей вміщує взаємопов`язану діяльність викладачів і студентів, розвиток моральних почуттів і рис поведінки, а саме:

- любов до Батьківщини,

- відданість їй,

- активну працю на благо Вітчизни,

- примноження традицій свого народу,

- бережливе ставлення до історичних пам`яток, традицій, звичаїв рідної України,

- прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави,

- прив`язаність і любов до рідного краю,

- хоробрість, мужність, готовність захищати Батьківщину;

- дружба з іншими народами;

- повага до звичаїв, культури інших країн і народів, прагнення до співробітництва з ними.

Громадянські цінності можуть бути об'єднані у такі основні групи:

а) загальнолюдські

- добро, милосердя, правдивість, чесність, відповідальність, дбайливе (бережливо) ставлення до природи і довкілля;

б) демократичні (громадянського суспільства)

- повага до прав інших людей, толерантність;

в) національні

- повага до держави та державної символіки, культурно-історичної спадщини, рідної мови.

Формування громадянських цінностей руалізується в активній практичній діяльності, яка сприяє поліпшенню умов життя у рідній місцевості, зростанню духовного та матеріального рівня життя народу [26, 2].

Як зазначає Н.Лазуріна, громадянська компетентність особистості неможлива без становлення людського індивіда як сутності, яка органічним чином поєднує індивідуальність та особистість цього індивіда, його унікальні, неповторні, оригінальні, своєрідні громадянські якості та особистісний рівень як творчість та відповідальність. В сукупності вони створюють єство людини як громадянина, стрижень громадянськості людини, таке її ядро, без якого громадянські якості людини неможливі [67]

В контексті нашого дослідження, це пояснюється тим, громадянська компетентність має охоплювати такі якості людини, що дозволяють їй інтегруватись у широкий світовий соціокультурний контекст:

- Усвідомлення багатозначності позицій і поглядів на те чи інше явище.

- Бачення внутрішньої альтернативності рішень (врахування плюсів і мінусів) будь-якої діяльності.

- Це потребує вміння планувати наслідки вчинків, дій, прогнозувати близькі й віддалені життєві перспективи.

- Установка на співпрацю та діалог, уміння організувати спільну діяльність.

- Уміння користуватися інформацією.

- Розуміння унікальності культур, поглядів, звичаїв. Це потребує вироблення крос-культурної грамотності, здатності побачити себе на місці іншого й зрозуміти його погляди, віру, переконання.

- Вміння співпраці та діалогу на рівні взаємодії окремих людей, носіїв різних поглядів і культур.

- Вироблення психології ненасильства, уявлень про політичні, соціальні права свободи людини [опсв].

Враховуючи думку Р.Хмелюк, ми вважаємо, що громадянська компетентність характеризується такими особистісними якостями: цілеспрямованістю, організованістю, самостійністю, працьовитістю, наполегливістю. Такій особистості властивий високий рівень самосвідомості [115, с. 6-7].

Узагальнення результатів наукових досліджень Б.Вульфова, О.Газмана, Я.Соколова, Р.Хмелюк, П.Ігнатенка та В.Поплужного дозволяє вважати, що найважливішими громадянськими якостями особистості є патріотизм, гуманізм, демократизм, почуття обов’язку, відповідальність, громадянська мужність і совість.

У зв’язку з цим, як вважає В.І. Лутовинов, патріотизм є однією з найбільш значущих цінностей, найважливішим духовним надбанням особистості, наріжним особистісним новоутворенням, певною вершиною розвитку особистості людини [41].

Патріотизм ми визначаємо як любов до Вітчизни, її культури, історії, традицій, у поєднанні з активною соціальною діяльністю, спрямованою на зміцнення і розвиток політичної і економічної величі своєї держави, готовність відстоювати її інтереси, свободу і суверенітет. З патріотизмом органічно поєднується така якість, як національна самосвідомістьгромадян, яка базується на національній ідентифікації: вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією.

З патріотизмом також тісно взаємопов’язана така якість, як культура міжетнічних стосунків, яка проявляється у повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів, у готовності особистості до свідомого життя у вільному, демократичному суспільстві; готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі.

Гуманізм у більшості досліджень визначається як світоглядна якість, заснована на принципах рівності, справедливості, людяності у відносинах між людьми, пошані до людської гідності, турботі про благо людей. Розглядаючи гуманізм як визнання цінності і унікальності життя людини, її прав на вільний розвиток і вияв своїх здібностей, як критерію рівних взаємин підкреслимо, що бути гуманним у громадянському сенсі означає прагнути жити не тільки для себе і своїх близьких, але і заради людей, держави, суспільства, цивілізації.

Виховання гуманізму тісно пов'язано з формуванням якостей демократизму, які ґрунтуються на визнанні цінності та неповторності людського життя, свободи і рівності громадян, терпимості до інакомислення, умінню враховувати громадську думку, брати участь в житті колективу. Громадянська мужність і совість, як правило визначаються як бажання і уміння людини, не боячись наслідків, боротися з усіма недоліками, що заважають нормально жити суспільству. Ця якість тісно пов’язана за змістом з відповідальністю і почуттям обов’язку. Слід відзначити, що у сучасних умовах означені якості пов’язані не тільки з громадянською позицією стосовно суспільних явищ і процесів, але й проявляється в особистій причетності й відповідальності за збереження і примноження природних багатств, вироблення уміння співіснувати з природою, нетерпимості і безкомпромісній боротьбі проти губителів природи, усвідомленні особливостей і основних екологічних проблем навколишнього середовища.

У державних документах визначено, що визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату громадянського виховання є розвинена правосвідомість – усвідомлення своїх прав, свобод, обов'язків, ставлення до Закону, до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості, як інтегрована якість, на нашу думку входить до складу громадянської компетентності майбутніх учителів.

Основними показниками діяльнісного компоненту виступають: громадянська поведінка та громадянська діяльність.

На думку Г.Гревцевої, особливостями громадянської діяльності є: системність і цілеспрямованість, наочність і суспільний характер, відвертість і плановість, систематичність і врівноваженість, універсальність і динамічність, а також мотиваційно-особистісний характер. Усвідомлений, цілеспрямований характер громадянської діяльності виявляється в цілепокладанні й прогнозуванні діяльності і перспективних намагань особистості. Громадянська діяльність є суб’єктною і являє собою специфічний вид людської діяльності [23, 19-20].

Крім того, слід враховувати вимоги до громадянської діяльності майбутнього педагога, як професійної діяльності з громадянського виховання, що визначаються державним стандартами їхньої підготовки і спираються на мету, завдання і зміст громадянського виховання.

Як зазначає Н.Лазуріна компонентами громадянської компетентності особистості є громадянські уміння і навички.

Фактично уміння і навички – різні стадії процесу поступового нарощення в діяльності людини одних і тих самих дій і питання полягає лише в тому, коли ці дії стануть автоматичними, стереотипними. Громадянські уміння і навички більшою мірою стосуються процедуральних аспектів громадянського життя особистості. Саме тих, де участь людини нерідко відбувається автоматично або з високою долею останньої в силу давно сформованої громадянської позиції та процедурального стереотипу.

Уміти і мати навички до здійснення всіх способів і форм діяльності, які дають можливість реалізувати громадянські права і свободи людини, виконувати свої обов’язки. Це вимагає не тільки розуміння "технології" громадянської сфери, яка здійснюється, як вже було сказано вище, в політичному, економічному, правовому, соціальному і культурному житті суспільства і людини, але і вміння і навичок здійснювати відповідні процедури, оперувати такими "технологіями" і знаннями, а також бути готовими змінюватись та пристосовуватись[67].

У майбутнього викладача ВНЗ громадянські уміння можуть бути класифіковані таким чином:

а) у політичній сфері суспільного життя

- розуміти основний зміст новин, що повідомляються, пізнавальних радіо- і телепередач;

- розуміти і аналізувати матеріали преси;

- характеризувати державотворчі процеси України, особливості політичного життя в громадянському суспільстві,

- визначати особливості виборчої системи України та пояснювати її значення як показника рівня демократії в суспільстві;

- орієнтуватись в суспільних явищах та процесах сучасного світу та давати їм власну оцінку;

- взаємодіяти з суспільством та його окремими інститутами в повсякденному житті [35,c. 2]/

б) у правовій сфері суспільного життя

- розпізнавати окремі види правопорушень та юридичної відповідальності;

- характеризувати органи державної влади та правовий статус громадян;

- порівнювати правовий статус громадян з міжнародними стандартами у сфері прав людини;

- розпізнавати джерела, що врегульовують окремі види приватно-правових відносин;

- розв'язувати практичні життєві ситуації з використанням законодавства;

- складати та аналізувати найпростіші документи (заяви, договори);

в) у соціальній сфері суспільного життя

- оцінювати власні можливості;

- боротися з дискримінацією;

- обирати конструктивні форми взаємодії та власної поведінки;

- толерантно поводитися;

д) в економічній сфері суспільного життя

- характеризувати економічні процеси і закономірності, безпосередньо

пов'язані з повсякденним життям окремої сім'ї чи людини;

- користуватися інформацією про ринок праці;

е) загальнопізнавальні

- формулювати думку в усіх стилях і жанрах мовлення, доводити свою точку зору, готувати виступ і виголошувати його з урахуванням ситуації спілкування, брати участь в дискусіях;

- визначати найбільш значущу інформацію, систематизувати і коментувати одержану інформацію;

- користуватися довідковою літературою, працювати з матеріалами ЗМІ;

- конструктивно-критично мислити;

- застосовувати філософські знання для пояснювання подій і явищ в суспільстві.

Виділяються наступні базові вміння та навички педагога - організатора громадянської освіти. Перш за все викладач повинен виступати не стільки в ролі інструктора і наставника студентів, скільки бути організатором їх діяльності. Для цього йому необхідно володіти наступними уміннями:

- здійснювати міжпредметний підхід до реалізації громадянської освіти;

- володіти методикою і використовувати активні методи навчання;

- попереджати і вирішувати конфлікти, поглиблювати знання в галузі соціальної психології;

- мати здатність до самонавчання, здійснювати вибір навчальних програм, підручників та методичного забезпечення навчального процесу;

- бути наділеним культурою толерантної поведінки, лідерськими уміннями, зокрема, умінням створювати команду, вести дискусію;

- володіти культурою проектної діяльності, здійснювати навчання, орієнтоване на особистістm.

Отже, гормадянська компетентність розглядається як складне, інтегрованим утворенням у цілісній структурі особистості фахівця, складовою його професійної компетентності; загальною категорією, що уособлює розвиток громадянськості, як особистісної якості, яка визначає громадянську й життєву позицію, суспільно корисну діяльність особистості та готовність до ефективного розв’язання завдань громадянської освіти в процесі професійної діяльності на основі сформованих знань, вмінь, навичок, ціннісних орієнтацій, професійно важливих якостей і здібностей.