Леся Українка
В МАГАЗИНІ КВІТОК
В великому місті в розкішну теплицю
Дівчина прийшла молода,
Бо серцем почула весну – чарівницю,
Шуміла весняна вода.
І ледве струмки задзвеніли співочі,
Пташки заспівали дрібні, -
Вчувались дівчині веснянки дівочі,
Ввижались діброви рідні.
І ледве натуру зо сну зимового
Збудив поцілунок весни,-
Дівчина запрагнула рясту дрібного,
Їй проліски снились ясні.
Тепер вона тут,в сій розкішній
світлиці.. Ох, що се так серце стиска?
Як душно, як тісно, немов у темниці!
Сей пах, мов отрута яка!
В теплиці між квітами скрізь походжає
Гурток панночок і панів.
Дівчина кругом погляда, уважає.
І погляд її посмутнів.
Всі квіти розкішні… Дівчина зітхнула.
«Чим може панянці служить?..»-
Зненацька чийсь голос дівчина почула,
- То крамар паничик біжить.
«Чи є в сій теплиці веснянії квіти?»
Питає дівчина його.
«Аякже! Є різні,- чим маю служити?
Тут можна набути всього:
Ось є гіацинти[1],нарциси і рожі,
Азалії є запашні,
Конвалії свіжі, фіалочки гожі…»-
«Ні, пролісків треба мені!..»
Здивовано глянув панич; зашарілось
Дівчини обличчя бліде.
«То панночці пролісків простих схотілось?
Їх в місті немає ніде!
Тут тільки садові квітки.»- «Дуже
шкода».
І вийшла дівчина смутна.
«Тут міські розкішні! Тут міська вигода!»
Вертає додому сумна.
Зустрілась їй жінка,на плечах похилих
Несе щось, убога така.
«Чи купите, панночко, пролісків білих?»
- Тремтить із квітами рука.
«Звичайно! А звідки, я вас попитаю,
Взяли ви сі квіти свої?»-
«Та сила ж квіток тепер всюди по гаю!
Се тут…» Та не чула її
Дівчина. Згадала околиці рідні:
Скрізь квіти, ряст, ясна роса…
На проліски білі,на квіти лагідні
Скотилася тихо сльоза…
Текст для введення:
Леся Українка
В МАГАЗИНІ КВІТОК
В великому місті в розкішну теплицю
Дівчина прийшла молода,
Бо серцем почула весну – чарівницю,
Шуміла весняна вода.
І ледве струмки задзвеніли співочі,
Пташки заспівали дрібні, -
Вчувались дівчині веснянки дівочі,
Ввижались діброви рідні.
І ледве натуру зо сну зимового
Збудив поцілунок весни,-
Дівчина запрагнула рясту дрібного,
Їй проліски снились ясні.
Тепер вона тут,в сій розкішній
Світлиці.. Ох, що се так серце стиска?
Як душно, як тісно, немов у темниці!
Сей пах, мов отрута яка!
В теплиці між квітами скрізь походжає
Гурток панночок і панів.
Дівчина кругом погляда, уважає.
І погляд її посмутнів.
Всі квіти розкішні… Дівчина зітхнула.
«Чим може панянці служить?..»-
Зненацька чийсь голос дівчина почула,
- То крамар паничик біжить.
«Чи є в сій теплиці веснянії квіти?»
Питає дівчина його.
Аякже! Є різні,- чим маю служити?
Тут можна набути всього:
Ось є гіацинти [2],нарциси і рожі,
Азалії є запашні,
Конвалії свіжі, фіалочки гожі…»-
«Ні, пролісків треба мені!..»
Здивовано глянув панич; зашарілось
Дівчини обличчя бліде.
То панночці пролісків простих схотілось?
Їх в місті немає ніде!
Тут тільки садові квітки.»- «Дуже
Шкода».
І вийшла дівчина смутна.
«Тут міські розкішні! Тут міська вигода!»
Вертає додому сумна.
Зустрілась їй жінка,на плечах похилих
Несе щось, убога така.
«Чи купите, панночко, пролісків білих?»
- Тремтить із квітами рука.
«Звичайно! А звідки, я вас попитаю,
Взяли ви сі квіти свої?»-
Та сила ж квіток тепер всюди по гаю!
Се тут…» Та не чула її
Дівчина. Згадала околиці рідні:
Скрізь квіти, ряст, ясна роса…
