Та сила ж квіток тепер всюди по гаю!

Леся Українка

В МАГАЗИНІ КВІТОК

В великому місті в розкішну теплицю

Дівчина прийшла молода,

Бо серцем почула весну – чарівницю,

Шуміла весняна вода.

І ледве струмки задзвеніли співочі,

Пташки заспівали дрібні, -

Вчувались дівчині веснянки дівочі,

Ввижались діброви рідні.

 

І ледве натуру зо сну зимового

Збудив поцілунок весни,-

Дівчина запрагнула рясту дрібного,

Їй проліски снились ясні.

 

Тепер вона тут,в сій розкішній

світлиці.. Ох, що се так серце стиска?

Як душно, як тісно, немов у темниці!

Сей пах, мов отрута яка!

 

В теплиці між квітами скрізь походжає

Гурток панночок і панів.

Дівчина кругом погляда, уважає.

І погляд її посмутнів.

 

Всі квіти розкішні… Дівчина зітхнула.

«Чим може панянці служить?..»-

Зненацька чийсь голос дівчина почула,

- То крамар паничик біжить.

 

«Чи є в сій теплиці веснянії квіти?»

Питає дівчина його.

«Аякже! Є різні,- чим маю служити?

Тут можна набути всього:

 

Ось є гіацинти[1],нарциси і рожі,

Азалії є запашні,

Конвалії свіжі, фіалочки гожі…»-

«Ні, пролісків треба мені!..»

 

Здивовано глянув панич; зашарілось

Дівчини обличчя бліде.

«То панночці пролісків простих схотілось?

Їх в місті немає ніде!

 

Тут тільки садові квітки.»- «Дуже

шкода».

І вийшла дівчина смутна.

«Тут міські розкішні! Тут міська вигода!»

Вертає додому сумна.

 

Зустрілась їй жінка,на плечах похилих

Несе щось, убога така.

«Чи купите, панночко, пролісків білих?»

- Тремтить із квітами рука.

 

«Звичайно! А звідки, я вас попитаю,

Взяли ви сі квіти свої?»-

«Та сила ж квіток тепер всюди по гаю!

Се тут…» Та не чула її

 

Дівчина. Згадала околиці рідні:

Скрізь квіти, ряст, ясна роса…

На проліски білі,на квіти лагідні

Скотилася тихо сльоза…

 

Текст для введення:

Леся Українка

В МАГАЗИНІ КВІТОК

В великому місті в розкішну теплицю

Дівчина прийшла молода,

Бо серцем почула весну – чарівницю,

Шуміла весняна вода.

І ледве струмки задзвеніли співочі,

Пташки заспівали дрібні, -

Вчувались дівчині веснянки дівочі,

Ввижались діброви рідні.

І ледве натуру зо сну зимового

Збудив поцілунок весни,-

Дівчина запрагнула рясту дрібного,

Їй проліски снились ясні.

Тепер вона тут,в сій розкішній

Світлиці.. Ох, що се так серце стиска?

Як душно, як тісно, немов у темниці!

Сей пах, мов отрута яка!

В теплиці між квітами скрізь походжає

Гурток панночок і панів.

Дівчина кругом погляда, уважає.

І погляд її посмутнів.

Всі квіти розкішні… Дівчина зітхнула.

«Чим може панянці служить?..»-

Зненацька чийсь голос дівчина почула,

- То крамар паничик біжить.

«Чи є в сій теплиці веснянії квіти?»

Питає дівчина його.

Аякже! Є різні,- чим маю служити?

Тут можна набути всього:

Ось є гіацинти [2],нарциси і рожі,

Азалії є запашні,

Конвалії свіжі, фіалочки гожі…»-

«Ні, пролісків треба мені!..»

Здивовано глянув панич; зашарілось

Дівчини обличчя бліде.

То панночці пролісків простих схотілось?

Їх в місті немає ніде!

Тут тільки садові квітки.»- «Дуже

Шкода».

І вийшла дівчина смутна.

«Тут міські розкішні! Тут міська вигода!»

Вертає додому сумна.

Зустрілась їй жінка,на плечах похилих

Несе щось, убога така.

«Чи купите, панночко, пролісків білих?»

- Тремтить із квітами рука.

«Звичайно! А звідки, я вас попитаю,

Взяли ви сі квіти свої?»-

Та сила ж квіток тепер всюди по гаю!

Се тут…» Та не чула її

Дівчина. Згадала околиці рідні:

Скрізь квіти, ряст, ясна роса…