Еволюція концепцій менеджменту

 

Основоположниками розвитку наукового менеджменту вважаються Ф. Тейлор, Г. Гантт, Ф. Гілбрейт, Л. Гілбрейт, М. Фоллет, Г. Емерсон, А. Файоль, А. Маслоу, Р. Лейкерт та інші вчені США і країн Європи. Так, Ф. Тейлор свою теорію і методологію організації праці будував на тому, щоб якомога ефективніше поєднувалися матеріальні ресурси і людський потенціал, щоб «інтелектуальна революція», до якої він закликав, здійснювалася на основі взаємозацікавлених стосунків і діяльності керівників і працюючих. Г. Гантт розробив теорію лідерства, Ф. Гілбрейт і Л. Гілбрейт обґрунтували психологію управління, Г. Емерсон вивчав так званий штабний принцип в управлінні тощо [18, c. 226].

Щодо основних теоретичних засад методології менеджменту великий інтерес привертають проголошені О. Шелдоном три основних принципи філософії менеджменту:

- уся політика, умови і методика здійснення промислового виробництва мають бути спрямованими на досягнення загального добробуту;

- завдання менеджменту - поєднувати обов’язки суспільства з безпосередніми потребами його громадян;

- менеджмент має бути основою рівноваги між моральними засадами суспільства і принципами справедливості [18, с. 227].

О.Шелдон обґрунтував методологічні засади менеджменту. Він вбачав обов’язковими для дієвого менеджменту:

- забезпечення ефективності виробництва за рахунок поєднання матеріального і людського компонентів;

- активне використання науки в управлінні людськими ресурсами;

- певне відділення науки від капіталу і розподілення менеджменту на три складових - адміністрування, власне менеджмент і організування.

О. Шелдон наполягав на широкому і конкретному науковому підході до організування менеджменту, на тому, щоб працюючі брали якомога більшу участь у вирішенні питань, пов’язаних з умовами праці. Так, він вважав, що працюючий, за можливості, повинен бути гарантований від безробіття і мати рівень добробуту, що відповідає його трудовому внеску. Звідси можна дійти висновку, що менеджмент, за О. Шелдоном, має базуватися на засадах справедливості. Це важливо, оскільки за радянських часів капіталістичну систему господарювання, зокрема організацію праці за системою Ф. Тейлора, вважали винятково потогінною капіталістичною системою.

Вперше систему досконалої організації праці в комплексі, як цілісне явище, розглядав французький підприємець А. Файоль. Він аналізував менеджмент за його основними функціональними ознаками: оперативне планування, календарне регулювання; управлінська координація і контроль; організація зворотного зв’язку. А. Файоль запропонував користуватися такими принципами менеджменту [4, c. 69]:

- розподіл праці відповідно до спеціалізації і виробничого кооперування;

- логічне поєднання влади з відповідальністю;

- міцна трудова дисципліна, що ґрунтується на підпорядкуванні загальній меті та завданням колективу, виробництва;

- стимулювання працівників;

- концентрування влади у руках керівництва («мозковий центр»);

- підпорядкування нижчих ешелонів вищим, взаємозалежна відповідальність;

- безумовний порядок в організації робочих місць;

- дотримання справедливого підходу щодо розподілу праці та її результатів;

- розвиток ініціативи усіх працівників, передусім менеджерів.

А. Файоль всебічно обґрунтував основні вимоги до менеджера: здоров’я і фізична наснага; розум і відповідні інтелектуальні здібності; високі моральні якості; управлінські здібності (вміння об’єднати спільну діяльність багатьох працівників); глибокі знання підприємства, структури, її завдань, функцій тощо. У розумінні А. Файоля, менеджер має оптимально поєднувати людський, індивідуальний потенціал з усією організаційною системою, дбати про постійне вдосконалення виробничих процесів за рахунок досягнень науки, про всебічний розвиток ініціативи та активності працівників [4, с.70].

Деякі вчені, зокрема Г.Щокін, пропонують дещо розмежовувати менеджмент науковий і виробничий [5, с.70]. Перший має суто науковий характер і призначення, оскільки пов’язаний з людськими ресурсами, другий - практично-прикладний.

Базові наукові, теоретичні засади менеджменту містять багато складових, що ґрунтуються на розвитку виробничого менеджменту. Це ідеї так званої виробничої демократії (створення безконфліктних відносин на виробництві, в трудовому колективі), широкого залучення до управління усіх працівників; ідеї теорії «Х» і теорії «Y» Д. Мак-Грегора, які характеризують різне уявлення керівників про ставлення до праці підлеглих; теорія мотиваційної гігієни Ф. Герцберга (праця, що дає задоволення, сприяє зміцненню психічного здоров’я працюючого).

Деякі особливості менеджменту як професійної діяльності вивчали Р. Блейк і Дж. Мутон (теорія стресового балансу між виробничими потребами); К. Аржирис (теорія навчання у психологічній ситуації, максимально наближеної до реальної); А. Маслоу (теорія ієрархії потреб за ступенем їх важливості для людини) та ін.

Щодо методологічного підходу існують кілька управлінських шкіл, основними з яких вважаються школа наукового управління, адміністративна школа управління, школа людських відносин і поведінкових наук, кількісна (або нова) школа науки управління [5, с.71]. Принципові засади цих шкіл:

1. Школа наукового управління (Ф. Тейлор, Ф. і Л. Гілбрейти, Г. Гантт, Г. Форд та ін.) базується на тому, що переважно за рахунок спостережень, замірів, логіки, аналізу тощо можна досягти найкращої організації праці та її результатів. За визначенням Ф. Тейлора, менеджмент має існувати, використовуватися і розвиватися безпосередньо на принципах наукового управління (вивчення витрат часу на працю, рухів і зусиль працюючих; впровадження науково розроблених стандартів і правил організації праці; професійне навчання персоналу, підвищення його кваліфікації; вдосконалення взаємовідносин між тими, хто керує, і тими, хто працює та ін.);

2. Адміністративна школа управління (А. Файоль, Л. Гулік, Л. Урвік, Г. Емерсон та ін.) обстоює домінуючу роль у менеджменті адміністративно-уп-равлінської складової (розподіл праці; влада; дисципліна; підпорядкування індивідуальних інтересів працівників спільним, колективним; централізація управління; стабільність персоналу; чіткий розподіл обов’язків (порядок); корпоративний дух тощо. Наведені та інші принципи організації праці, на думку прибічників цієї школи, мають використовуватися у гнучкому режимі, зумовленому доцільністю, правомірністю тощо;

3. Школа людських відносин і поведінкових наук (Е. Мейо, А. Маслоу, Д. Мак-Грегор, Г. Мюнстерберг, М. Фоллет та ін.) максимальну увагу в управлінні приділяє людині, а не завданням, які потрібно розв’язати. Управління розглядається не як соціально-економічний, а як психолого-педагогічний процес; людина, її неповторні особливості, якості - як вирішальні фактори досягнення в управлінні, праці найкращих результатів. Хоча зародження цієї школи має свої джерела ще у 30-х роках ХХ ст., нині - у ХХІ ст., вона набуває дедалі більшої популярності;

4. Кількісна або нова школа науки управління (Р. Акофф, С. Бір, Д. Ек-ман, А. Ентховен, Е. Квейд та ін.) передбачає максимальне використання в управлінні математики, обчислювальної техніки, статистики, новітніх, передусім комп’ютерних, технологій тощо; потребує впровадження в управління не просто математичного апарату, а різноманітних моделей, що базуються на кількісних математичних даних.

Загалом жодна модель управління не може використовуватися в «чистому» вигляді. Сучасні підходи до управління здебільшого вважаються синтетичними, комплексними, пов’язаними з використанням кількох складових одночасно залежно від умов, особливостей, специфіки завдань, які належить вирішувати, поставленої мети [18, c. 229].

У сучасному менеджменті загалом виділяють три основних підходи:

а) системний - організація, структура, якою управляють, розглядається як цілісна система, що має складові, але потребує впливу як на кожну з них окремо, так і на всю систему;

б) ситуаційний - випливає із системного підходу і пов’язаний з конкретними часовими умовами і особливостями управління;

в) процесний - управління розглядається як процес, що складається із взаємопов’язаних дій - функцій управління (тобто процес управління - це сума функцій планування, організування, координування, контролювання, обліку, аналізу тощо, кожна з яких також є процесом, що складається із взаємопов’язаних дій).

Вчені, фахівці, особливо в останній чверті ХХ ст., велику увагу приділяли пошуку резервів, що забезпечують високий рівень виробництва, його ефективність.

Більшість з них одностайно дійшли висновку, що всі резерви значною мірою пов’язані з менеджментом, тобто роботою з персоналом, в широкому значенні - управлінням людськими ресурсами, тобто людський фактор є головним фактором виробництва [18, с. 223].

Якщо вважати, що з усіх сфер суспільного розвитку найголовнішими є три - політична, економічна і культурна, то цілком слушним буде виокремлювати і три головних види соціального управління:

- соціально-політичний менеджмент (індустріально-державне управління);

- соціально-економічний менеджмент (управління матеріальним виробництвом);

- соціально-культурний менеджмент (управління духовним виробництвом) [6, с. 190].

Щоб забезпечити постіндустріальний розвиток суспільства, а понад усе його радикальне реформування або відповідні трансформації, модернізації, принципово важливо розвивати однаковою мірою усі сфери, а отже вдосконалювати усі види соціального управління.

Загальновизнаним є те, що в основі усіх незавершеностей здійснюваних перетворень - недосконала діяльність людини, тобто недостатньо ефективне використання людських ресурсів або «людського капіталу».

Саме тому в науці управління останнім часом домінуючою є так звана антропосоціальна («людська») теорія підходу до управління суспільством, людськими спільнотами, окремими структурами. Така теорія є протилежною технократичним поглядам, оскільки саме людина, особистість розглядається і поціновується як головна виробнича сила суспільства.

Коли ми акцентуємо увагу на людському факторі в управлінні, то беремо до уваги, що зі зростанням масштабів виробництва, ускладненням його організації, використанням нових технологій, технологічних процесів суттєво зростають і кількість менеджерів (управлінців), їхнє відсоткове співвідношення з усіма працівниками.

Загальновідомою і показовою є, зокрема, така статистика: в колишній Росії в 1913 р. нараховувалося всього 190 тис. людей з вищою і середньою освітою, а в 1982 р. їх кількість перевищувала 30 млн осіб, тобто збільшилась у 150 разів. Кількість організаторів, керівників, зокрема у виробничій сфері, потужно зросла у другій половині ХХ ст.

Так, якщо в 1928 р. у колишньому СРСР на одного інженерно-технічного працівника припадало до 26 робітників, то до початку так званої перебудови (наприкінці 90-х років ХХ ст.) їх кількість лише у промисловості скоротилася майже до п’яти [12, с.24].

Еволюція менеджменту пов’язана з конкретними умовами і обставинами стосовно реального виробництва, інших сфер діяльності. Так, у 20–40-х роках ХХ ст. у менеджменті домінували зусилля, спрямовані переважно на задоволення соціально-гігієнічних потреб працівників, стимулювання і посилення їх матеріальної зацікавленості у праці. Фактично на таких засадах рекомендували розбудовувати менеджмент Ф. Тейлор, Г. Форд та інші фахівці у цій галузі діяльності.

На зміну згаданому напряму розвитку менеджменту згодом прийшла політика так званого патерналізму (задоволення соціальних запитів працюючих) та лояльного співробітництва працівників і керівників трудової діяльності.

Це, зокрема, теорія і практика «людських відносин», яку розробляв і пропагував Е. Мейо, та ін. Через певний час, особливо після Другої світової війни, в менеджменті помітної політичної ваги набули нові форми організації праці, розширення свободи творчості працівників, їх функціональних обов’язків.

Нині, на початку ХХІ ст., головними тенденціями в менеджменті є: базування на наукових досягненнях в організації праці; використання нових, прогресивних методів і технологій управління; посилення психологічної компоненти управління тощо.

У пошуках нової парадигми управління, притаманної і потрібної людству у ХХІ ст., багато вчених, і не лише американських, європейських, а й країн ближнього зарубіжжя (Росія, Україна, Білорусь та ін.) вважають, що має відбутися зміна економічних пріоритетів в управлінні на духовні.

Так, московські вчені зазначають, що соціальні, духовні пріоритети в управлінні мають стати домінуючими. «Економічна людина», на їх думку, має поступитися місцем «соціальній», «духовно-творчій», для якої авторитет неформальної організації і неформального світу не менш важливі, ніж вимоги нормативних приписів, правил, інструкцій, що надходять від адміністрації. Вони вважають, що духовно-творчі та моральні засади в управлінні стають визначальними в системі визначення мети [17, с. 310].

За такої радикальної зміни парадигми управління гостро постає питання менеджерського складу, інтелектуальних систем управління, посилення в управлінні засад самоуправління. Вважається: якщо ХХ століття було добою управлінської революції, то ХХІ століття має стати добою самоуправління.

За таких обставин важливим є помітне відставання сьогодні темпів соціального прогресу від темпів науково-технічного розвитку. В сучасних умовах головною засадою виживання світу перед глобальними соціально-економічними, біологічними та іншими проблемами є прискорення темпів саме соціального прогресу. І тут фактично найголовнішим ресурсом виживання людини є ресурс управлінський.

 

 

Методика дослідження

 

Аналіз теорії й практики економічного управління різними об’єктами дозволив встановити необхідність застосування до стратегічного менеджменту наступних наукових підходів: системний підхід; маркетинговий підхід; функціональний підхід; відтворювальний підхід; нормативний підхід; комплексний підхід; інтеграційний підхід; динамічний підхід; пpoцecний підхід; кількісний підхід; адміністративний підхід; поведінковий підхід; ситуативний підхід [14, с. 489].

В роботі використовувались такі методи наукового пізнання: системний підхід, індукція та дедукція.

Необхідність системного підходу в економічному дослідженні зумовлена ускладненням різних типів господарства, зростанням ролі методологічного аналізу в системі елементів діалектичного методу дослідження, багаторівневості і поліваріантності їх розвитку, процесом взаємозбагачення методів дослідження різних наук, зокрема методів різних напрямів і шкіл західної економічної науки та політичної економії.

Перший і найважливіший елемент системного підходу – принцип цілісності, оскільки цілісність формує систему, є одним з її найважливіших констатуючих аспектів. Інші аспекти – наявність підсистем і елементів системи, а також характер зв'язків між ними. Обов'язковою умовою цілісності системи є її взаємодія (єдність і суперечність) з навколишнім середовищем. Ним, наприклад, для сільського господарства (як елементу національного господарства) є інші сфери й галузі економіки, кліматичні умови, конкуренція з боку іноземних виробників сільськогосподарської продукції тощо, а для національного господарства – господарства інших країн, міжнародні фінансово-кредитні та економічні організації та ін.

Системний підхід в економічному дослідженні передбачає з'ясування основних типів зв'язку між підсистемами, їх складовими, елементами та компонентами. Це значною мірою збігається із з'ясуванням основних типів економічних законів та особливостей їх взаємодії. Основними типами зв'язків є техніко-природничі зв'язки і відносини, властиві речовим факторам виробництва техніко-технологічні зв'язки, техніко-біологічні, працеформуючі, техніко-організаційні зв'язки, властиві техніко-економічним відносинам техніко-економічні зв'язки, зв'язки і відносини у сфері економічної власності, зв'язки, пов'язані з функціонуванням та розвитком господарського механізму.

Конкретизацією системного підходу та названих вище принципів є необхідність пошуку в системі загальної мети. З розвитком економічної системи, переходом від одного ступеня до іншого ускладнюються її цілі, модифікується загальна мета, яка також є системоутворюючим елементом. Загальною метою капіталістичного способу виробництва є виробництво і привласнення прибутків. Нині досягнення такої мети у розвинутих країнах неможливе без розвитку загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів найманих працівників, їх творчих та організаторських здібностей, без формування людини-власника, впровадження національного регулювання економіки, часткового перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення тощо. Така модифікація мети капіталістичного способу виробництва вимагає зміни засобів її досягнення, виконуваних системою функцій. Виникнення елементів соціалістичного способу виробництва в надрах капіталізму означає появу принципово нової мети – максимізації привласнення доходу кожним працівником [1, с.45].

Цілісність економічної системи залежить від ступеня підпорядкування, узгодження всіх її структуроутворюючих складових для виконання спільних функцій і спільної мети. Для її реалізації система може створювати необхідні органи: державні та наддержавні органи регулювання макроекономічних процесів на національному та наднаціональному рівнях. На національному та наднаціональному (зокрема, в межах ЄС) рівнях для реалізації поставлених цілей затверджується бюджет (що є підставою для виділення відповідних ресурсів)" формується відповідна законодавча база тощо. Водночас виникає потреба у спільному інформаційному забезпеченні, інтегративній інформації.

Джерелом руху економічної системи є розвиток її внутрішніх суперечностей та суперечностей між системою та її зовнішнім середовищем (людиною і природою). Еволюція системи супроводжується їх ускладненням. Це збагачує джерело розвитку (а водночас і джерело криз меншої глибини), посилює диференціацію системи (форм власності, організаційно-економічних відносин, техніко-економічних відносин, структури продуктивних сил тощо), Ті організованість і стабільність, ускладнює механізм дії економічних законів [1, с. 46].

Серед загальнонаукових методів економічного дослідження важливу роль відіграють індукція та дедукція взаємопов'язані та взаємодоповнюючі елементи діалектичного дослідження.

Індукція (лат. Inductio – наведення) – це логічний спосіб пізнання, який базується на отриманні загальних висновків і положень на вивченні окремих фактів, явищ і процесів або більш загального знання на основі менш загального.

Дедукція (лат. Deductio – виведення) – логічний метод пізнання, що ґрунтується на отриманні окремих конкретних висновків, положень на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку цілісної економічної системи.

Індукція важлива при використанні таких елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від конкретного до абстрактного. Так, при з'ясуванні процесу обміну різних товарів стає зрозуміло, що в них є дещо спільне, а саме — затрачена на виробництво товарів праця. Використання індукції не вимагає вивчення всієї сукупності окремих фактів, явищ, оскільки цей процес безконечний. За допомогою індукції не можна розкрити внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки, тобто дослідити економічні закони й закономірності, процеси розвитку явищ.

Дедукція як логічний спосіб пізнання важлива при використанні таких елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від абстрактного до конкретного. Так, розкриття сутності капіталу загалом (капіталу як специфічної категорії капіталістичного способу виробництва) є основою для з'ясування сутності багатьох його форм: індивідуального, акціонерного, державного та ін. За допомогою дедукції розкривають генезис, закономірності розвитку та функціонування окремої економічної системи, її найважливіших підсистем. Метод дедукції дає змогу простежити спільні ознаки та властивості, притаманні узагальнюючим (системним) і конкретним економічним формам (наприклад, додаткова вартість і підприємницький дохід), глибше пізнати сутність кожної з них, їх внутрішні суперечності [1, с. 46].

Отже, проаналізувавши дані методи ми дізнались про те, що серед загальнонаукових методів економічного дослідження важливу роль відіграють індукція та дедукція — взаємопов'язані та взаємодоповнюючі елементи діалектичного дослідження. Системний підхід в економічному дослідженні передбачає з'ясування основних типів зв'язку між підсистемами, їх складовими, елементами та компонентами.

 

РОЗДІЛ 2

Досвід застосування теорій менеджменту в практиці управління ТОВ «СГОП «Богатир»»

 

 

2.1. Організаційно-економічні умови діяльності ТОВ «СГОП «Богатир»»

 

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське орендне підприємство «Богатир»» знаходиться за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Олександрівка.

Метою діяльності Товариства є здійснення виробничої діяльності по вирощуванню продукції сільського господарства та розведенню ВРХ.

Товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації.

Товариство здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України і Статуту.

Статут ТОВ «СГОП «Богатир»» зареєстровано Жмеринською районною державною адміністрацією від 31 серпня 1998 року, рішення № 86.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі Товариства.

Товариство є власником:

- майна, переданого йому засновником у власність;

- продукції, виробленої Товариством внаслідок господарської діяльності;

- іншого майна, набутого на підставах, незаборонених чинним законодавством.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, товарний знак, який підтверджується Правлінням Товариства і реєструється в Торгово-промисловій палаті України, печатку зі своєю назвою.

Товариство має право продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, передавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим особам, якщо це не суперечить чинному законодавству України та Статуту.

Розглянемо склад і структуру товарної продукції в ТОВ «СГОП «Богатир»» та визначимо спеціалізацію господарства (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Структура товарної продукції ТОВ «СГОП «Богатир»»

Види реалізації	2009 рік	2010 рік	2011 рік	Місце галузі в ранжованому ряду
Виручка, тис.грн.	%	Виручка, тис.грн.	%	Виручка, тис.грн.	%
Зерно		53,05	346,40	45,97	426,00	54,48	-
Соняшник		5,01	110,90	14,72	232,30	29,71	-
Цукрові буряки		21,72	143,80	19,08		0,00	-
Плоди		1,80	-	-	-	-	-
Інша продукція рослинництва	-	0,00	38,10	5,06	113,20	14,48	-
1. Разом по рослинництву		-	639,20	-	771,50	-
ВРХ (жива маса)		5,51	48,60	6,45		0,00	-
Свині (жива маса)		0,90	2,90	0,38	3,40	0,43	-
Молоко незбиране		3,20	5,30	0,70			-
Інша продукція тваринництва		0,30	6,60	0,88	7,10	0,91	-
2. Разом по тваринництву		-	63,40	-	10,50	-
3. Промислова продукція		8,51	51,00	6,77	-	-
Всього по підприємству		100,00	753,60	100,00	782,00	100,00	-

 

Аналізуючи склад та структуру товарної продукції, можна зробити наступні висновки. Товарна продукція галузі рослинництва в 2011 році відносно 2010 року збільшилась на 132,30 тис. грн. В тому числі вартість зернових і зернобобових збільшилась на 79,60 тис. грн., вартість соняшника збільшилась на 121,40 тис. грн. Вартість іншої продукції рослинництва збільшилась на 75,1 тис. грн.

Вартість продукції тваринництва зменшилася на 72,9 тис.грн. В тому числі вартість продукції ВРХ зменшилася на 48,6 тис.грн., вартість молока – зменшилася на 5,3 тис. грн.

Вартість іншої продукції тваринництва збільшилась на 0,5 тис.грн.

Реалізація промислової продукції зменшилась на 50 тис. грн.

Головною галуззю в господарстві є рослинництво, його питома вага складає 81,6%, а головними видами продукції є зернові культури і соняшник.

Для розрахунку рівні спеціалізації застосовують формулу:

де р- питома вага кожної галузі чи виду продукції в загальному обсязі товарної продукції господарства, %;

і – порядковий номер виду товарної продукції у ранжированому ряді за їх питомої вагою, починаючи з найвищого.

Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім - 0,20 до 0,40, з високим – від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,60 мають господарства з поглибленою спеціалізацією.

Аналізуючи структуру товарної продукції, можна зробити висновок, що ТОВ «СГОП «Богатир»» спеціалізується по виробництву зерна та цукрових буряків. Це видно з того, що у складі та структурі товарної продукції питома вага цих видів продукції займають перше та друге місця.

Основним показником, що визначає спеціалізацію підприємства, є структура товарної продукції. Структура товарної продукції відображає спеціалізацію підприємства, яка виражається за допомогою словесної формули. Структура товарної продукції визначається як процентне співвідношення вартості продукції окремих культур і галузей в загальній сумі вартості товарної продукції по господарству, яка приймається за 100%. Місце культур і галузей в господарстві визначається їх питомою вагою в структурі вартості товарної продукції. Приймається, що господарство спеціалізується на виробництві даної продукції, якщо вона в структурі товарної продукції займає 20 і більше відсотків.

Таблиця 2.2

Основні показники розміру ТОВ «СГОП «Богатир»»

Показники	Роки	Відхилення
2009 р.	2010 р.	2011 р.	±	%
Площа сільськогосподарських угідь, га	25,67	24,87	27,94	2,27	1,09
З них ріллі, га	0,30	7,4	8,1	7,80
Поголів’я тварин, гол.				-2	2,38
Загальна чисельність працівників, осіб					1,427
Чисельність управлінських працівників, осіб				-1	2,5%
Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.		5320,1	6220,3	-119,7	0,98
Середньорічна вартість оборотних засобів, тис. грн.	1712,1	1655,4	3247,6	1535,5	1,90
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	834,0				1,38
Валовий прибуток (збиток) по підприємству, тис. грн.	-56,0				-1,27
Матеріальні затрати на виробництво, тис.грн.					3,41
Фондозабезпеченість, тис. грн.	7,6	5,3	5,4	-2,2	0,71
Фондоозброєність, тис. грн.	246,9	213,9	222,6	-24,3	0,90

 

Як бачимо загалом показники підприємства покращилися. Згідно даних таблиці 2.1 бачимо, що підприємство цілком забезпечене землею. І на кінець 2011 року площа сільськогосподарських угідь складає 27,94 га.

Спостерігаємо збільшення поголів’я тварин, так на кінець 2011 року кількість голів тварин у господарстві становила 82 шт., що на 9 голів більше, ніж у попередньому році. Зростання даних показників пояснюється насамперед підвищення ефективності діяльності досліджуваного підприєимства

Поступово збільшується чисельність робітників господарства, що спричинено зростанням потреби підприємства в робочій силі через зростання площ які обробляється.

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на кінець 2011 року становив 1152 тис.грн., що на 318 тис.грн. більше, ніж у 2009 році що спричинено збільшенням виробництва продукції.

Скориставшись даними форми №5 «Примітки до фінансових звітів», визначимо видову структуру основних виробничих засобів с.-г. призначення на підприємстві (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Розмір і структура основних виробничих засобів ТОВ «СГОП «Богатир»

Вид засобів	2009 р.	2010 р.	2011 р.
тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Будівлі та споруди та передавальні пристрої		38,17	2270,00	42,67	2043,00	32,84
Машини та обладнання	720,3	11,36	720,80	13,55	632,80	10,17
Транспортні засоби		8,63	493,00	9,27	583,70	9,38
Робоча і продуктивна худоба		33,71	1408,70	26,48	2283,00	36,70
Багаторічні насадження		6,64	324,80	6,11	405,70	6,52
Інші основні засоби	94,7	1,49	102,80	1,93	272,10	4,37
Разом		100,00	5320,1	100,00	6220,3	100,00

 

Як показують дані таблиці 2.3 за 2011 рік сума основних фондів підприємства збільшилася на 900,2 тис.грн. у порівнянні з 2010 роком.

На кінець 2011 року найбільш питому вагу в звільній структурі основних засобів підприємства займає робоча та продуктивна худоба – 36,7%, далі йдуть будівлі та споруди – 32,84%. Найменш питому вагу займають інші основні засоби – 4,37%.

Скориставшись даними форми №2 «Фінансові результати» здійснимо характеристику фінансово-господарської діяльності підприємства в динаміці (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Основні фінансові показники діяльності ТОВ «СГОП «Богатир»»

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення
+/-	%
Дохід (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.	996,00	1159,00	1382,00		1,39
ПДВ, млн. грн.	162,00	193,00	230,00		1,42
Чистий дохід від реалізації продукції (всього), тис. грн.	834,00	996,00	1152,00		1,38
Собівартість реалізованої продукції (всього), млн. грн.	887,00	880,00	1081,00		1,22
Валовий прибуток, тис. грн.	-56,00	82,00	71,00		-1,27
Інші доходи, тис. грн.	179,00	434,00	592,00		3,31
Адміністративні витрати, тис. грн.	160,00	159,00	157,00	-3	0,98
Витрати на збут, тис. грн.	-	323,00	-	-	-
Інші витрати, тис. грн.	-	-	406,00	-	-
Чистий прибуток, тис. грн.	-273,00	0,10	0,20	273,2	0,00
Рентабельність діяльності організації, %	-0,27	0,00	0,00	0,27	0,00

 

Загалом бачимо, що підприємство за 2009-2011 роки вийшло з збитків, і почало отримувати чистий прибуток. Так, на кінець 2011 року господарство отримало чистий прибуток в розмірі 0,2 тис.грн., тоді яку 2009 році було отримано збиток 273 тис.грн.

Спостерігаємо збільшення доходу від реалізації продукції. Так на кінець 2011 року розмір доходу склав 1382 тис.грн, що на 386 тис.грн. більше, ніж у 2009 році.

Адміністративні витрати підприємства залишилися практично незмінними. У 2011 році спостерігаємо що у підприємства з’явилися інші витрати в розмірі 406 тис.грн., однак підприємство взагалі не мало витрат на збут.

Проаналізуємо тенденції зміни структури витрат на основне виробництво (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Обсяг та структура витрат на основне виробництво ТОВ «СГОП «Богатир»»

Елементи витрат	Рослинництво	Тваринництво
2009 р.	2010 р.	2011р.	2009 р.	2010 р.	2011р.
тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Витрати на оплату праці	220,0	22,78	283,00	26,75	421,00	16,67	218,00	23,89	213,00	24,48	262,00	21,69
Відрахування на соціальні заходи	-		12,00	1,13	14,00	0,55	-		-		-
Матеріальні витрати, які увійшли до собівартості продукції	187,30	19,40	191,00	18,05	893,00	35,35	186,70	20,46	159,00	18,28	322,00	26,66
в т.ч.: оплата робіт і послуг	187,30	19,40	191,00	18,05	893,00	35,35	186,70	20,46	159,00	18,28	322,00	26,66
Амортизація основних засобів	221,00	22,89	187,00	17,67	147,00	5,82	130,00	14,25	148,00	17,01	167,00	13,82
Інші витрати	150,00	15,53	194,00	18,34	158,00	6,25	191,00	20,93	191,00	21,95	135,00	11,18
Усього витрат	187,30	19,40	191,00	18,05	893,00	35,35	186,70	20,46	159,00	18,28	322,00	26,66

 

Виходячи з проведених розрахунків можна зробити наступні висновки.

1. Матеріальні витрати у 2011 році збільшились на 859,0 тис.грн. у порівнянні з 2009 роком та на 862,0 тис.грн. у порівнянні з 2010 роком.

2. Витрати на амортизацію зменшилися в звітному 2011 році на 16,0 тис.грн. по відношенню до 2009 року та на 21,0 тис.грн по відношенню до 2010 року.

3. Значно зросли витрати на заробітну плату в звітному 2011 році - в порівнянні з 2009 роком на 245,0 тис.грн., з 2010 роком на 187,0 тис.грн.

4. Збільшилися також у 2011 році і відрахування на соціальні заходи: по відношенню до 2009 року на 14,0 тис.грн., по відношенню до 2010 року на 2,0 тис.грн.

5. У порівнянні з 2009 роком інші витрати у 2011 році зменшилися на 48,0 тис.грн., а у порівнянні з 2010 роком зменшилися на 92,0 тис.грн.

Найбільш питому вагу у 2011 році займають матеріальні витрати – 48.2%. найменш питому вагу – відрахування на соціальні заходи – 0,5%.