І. Загальні відомості про хворобу

СУЧАСНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ, ЗАХОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ТА БОРОТЬБИ З ХВОРОБОЮ НЬЮКАСЛА

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ПРОВЕДЕННЯ ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ

«КАРАНТИННІ ТА ІНШІ ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ ПРОДУКТИВНИХ ТВАРИН» ДЛЯ СТУДЕНТІВ ОС «МАГІСТР»

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: 8.11010101 «ВЕТЕРИНАРНА МЕДИЦИНА (за видами)»

ТА «ЕПІЗООТОЛОГІЯ ТА ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ» ДЛЯ СТУДЕНТІВ ОС «БАКАЛАВР» 6.110101 «ВЕТЕРИНАРНА МЕДИЦИНА»

 

 

 

Дніпропетровськ, 2016

Сучасні методи діагностики, заходи профілактики та боротьби з хворобою Ньюкасла методичні рекомендації до проведення лабораторних робіт з дисциплін «Карантинні та інші особливо небезпечні інфекційні хвороби продуктивних тварин» для студентів ОС «Магістр» Спеціальність: 8.11010101 «Ветеринарна медицина (за видами)» та «Епізоотологія та інфекційні хвороби» для студентів ОС «Бакалавр» 6.110101 «Ветеринарна медицина» – Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет. – Дніпропетровськ, 2016. – 40 с.

 

 

Укладачі:

д.вет.н., професор Ткаченко О.А.

к.вет.н., доцент Алексєєва Н.В.

к.вет.н., ст.викл. Шендрик І.М.

 

Рецензент: доцент кафедри нормальної і патологічної анатомії с.г. тварин

к.вет.н., Тішкіна Н.М.

 

Методичні рекомендації складені на основі типової програми („Епізоотологія та інфекційні хвороби”, затверджено Департаментом кадрової політики, аграрної освіти та науки 7 квітня 2004 р.) та освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ) і освітньо-професійної програми (ОПП) підготовки (ОКР „Магістр”) за спеціальністю 8.11010101 „Ветеринарна медицина (за видами)” та („Епізоотологія та інфекційні хвороби”, затверджено Департаментом аграрної освіти, науки та дорадництва Міністерства аграрної політики України 6 квітня 2010 р.) та освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ) і освітньо-професійної програми (ОПП) підготовки (ОКР „Бакалавр„) за напрямом підготовки 6.110101 «Ветеринарна медицина».

 

У методичних рекомендаціях представлено сучасні методи діагностики, описано порядок проведення профілактичних заходів спеціалістами ветеринарної медицини щодо недопущення захворювання птиці на хворобу Ньюкасла, порядок проведення ветеринарно-санітарних заходів у випадках спалаху хвороби Ньюкасла у птахогосподарствах незалежно від форми власності та серед дикої птиці, порядок використання продукції птахівництва, одержаної в неблагополучних птахогосподарствах щодо хвороби Ньюкасла.

 

Методичні рекомендації розглянуті на засіданні кафедри епізоотології та інфекційних хвороб від «» жовтня 2016 р., протокол №.

Методичні рекомендації розглянуті та рекомендовані до печаті науково-методичною радою факультету ветеринарної медицини ДДАЕУ від «___» _________ 2016 р., протокол № 2.

 

ЗМІСТ

		ст.
	ВСТУП
I.	ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ХВОРОБУ
II.	ДІАГНОСТИКА ХВОРОБИ НЬЮКАСЛА
2.	Методи дослідження
2.1.	Метод виділення вірусу
2.2.	Метод постановки реакції гемаглютинації
2.3.	Метод ідентифікації вірусу
2.4.	Метод титрування вірусу
2.5.	Метод визначення вірулентності вірусу
2.6.	Метод визначення специфічних антитіл
2.7.	Серологічний контроль рівня антитіл до вірусу хвороби Ньюкасла птиці в реакції затримки гемаглютинації (РЗГА)
ІІІ.	ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ ЗА ХВОРОБИ НЬЮКАСЛА
ІV.	ЗАХОДИ ПРИ ПІДОЗРІ ІНФІКУВАННЯ ЧИ КОНТАМІНУВАННЯ ПТИЦІ ВІРУСОМ ХВОРОБИ НЬЮКАСЛА
V.	ЗАХОДИ З ЛІКВІДАЦІЇ ХВОРОБИ НЬЮКАСЛА
VI.	ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНІ ЗАХОДИ У КОНТАКТНИХ ГОСПОДАРСТВАХ
VII.	ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНІ ЗАХОДИ В ЗОНІ ЗАХИСТУ
VIII.	ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНІ ЗАХОДИ В ЗОНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ
IX.	ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНІ ВИМОГИ ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ ПТИЦІ ПРОТИ ХВОРОБИ НЬЮКАСЛА
X.	ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНІ ЗАХОДИ ПРИ ПІДОЗРІ АБО ПІДТВЕРДЖЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ НА ХВОРОБУ НЬЮКАСЛА ГОЛУБІВ ТА ПТИЦІ, ЩО УТРИМУЄТЬСЯ В НЕВОЛІ
XI.	ОЧИСТКА, ДЕЗІНФЕКЦІЯ ІНФІКОВАНОГО ПТАХОГОСПОДАРСТВА
XII.	ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДЛЯ ОБСЛУГОВУЮЧОГО ПЕРСОНАЛУ В НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ ПТАХОГОСПОДАРСТВАХ
	ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
	РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Хворобу Ньюкасла викликають вірулентні штами параміксовірусу птиці типу 1 (APMV-1) рід Avulavirus, що належить до родини Paramyxoviridae. На сьогоднішній день (згідно даних МЕБ) виділяють десять серотипів параміксовірусу птиці (від APMV-I до APMV-10). Вірус хвороби Ньюкасла може викликати зараження більше 200 видів птиці, але тяжкість захворювання, залежить від господаря і штаму вірусу. Навіть штами APMV‑1 низької вірулентності можуть викликати тяжкі респіраторні захворювання, за наявності супутніх інфекцій, інвазій або за впливу на організм птиці несприятливих умов навколишнього середовища. Кращим методом діагностики є виділення вірусу з наступним вивченням його властивостей.

Ідентифікація збудника: готують суспензію збудника в розчині антибіотика, який отримують з трахеї або ротоглотки, а також готують клоакальні мазки (з фекалій) отримані від живої птиці або фекалій і зразків органів, відібраних від загиблої птиці, та засівають в алантоїс 9‑11‑добових ембріонів. Яйця інкубують за температурі 37 °С упродовж 4‑7 діб. Алантоїсну рідину, що містить загиблі або вмираючі ембріони періодично перевіряють на гемаглютинуючу активність і/або шляхом використання апробованих молекулярних методів. Будь-які гемаглютинуючі агенти повинні бути перевірені на специфічність інгібіції з моноспецифічною антисироваткою до APMV-1. Необхідно враховувати, що APMV-1 може показати антигенну перехресну активність з іншими параміксовірусами птиці, особливо серотипів APMV-3 і APMV-7.

Індекс інтрацеребральної патогенність (ICPI), індекс інтравенозної патогенності (IVPI) використовують для визначення вірулентності будь-якого нового ізольованого APMV-1. В якості альтернативи, вірулентність також можна оцінити за допомогою молекулярних методів: зворотної транскрипції, полімеразної ланцюгової реакції та секвенування. Хвороба Ньюкасла підлягає офіційному контролю у більшості країн. Оскільки вірус має високий ризик поширення з лабораторії, необхідно постійно дотримуватися відповідної біобезпеки та біозахисту лабораторій з проведенням оцінки ризику для визначення рівня біобезпеки.

З серологічних тестів найбільш широко в усьому світі використовується тест на інгібування гемаглютинації (HI). НІ тести, із застосуванням моноклональних антитіл дозволяють ідентифікувати окремі штами APMV‑1.

Вимоги, що пред'являються до вакцин: для вакцинації домашньої птиці в залежності від епізоотичної ситуації та національних вимог використовують живі віруси низької вірулентності (зі зниженою вірулентністю) або помірною вірулентності, а також використовуються інактивовані вакцини. Інактивовані вакцини вводять внутрішньом'язово або підшкірно. Їх, як правило, отримують шляхом додавання формальдегіду або шляхом обробки бета-пропіолактоном.

Рекомбінантні вакцини при хворобі Ньюкасла готують із застосуванням вірусних векторів, таких як герпесвірус індиків або поксвірусів птиці. Якщо у виробництві вакцин використовуються вірулентні форми збудника, то об'єкти виробництва повинні відповідати вимогам МЕБ для роботи зі збудниками 4-ї групи патогенності або 3 рівня біологічної безпеки.

Спалахи хвороби Ньюкасла зустрічаються серед поголів'я птиці найменш розвинутих країнах, де птиця являється важливим джерелом білку, там захворювання проявлялось у вигляді епізоотій. У більшості розвинених країн хвороба викоренена, оскільки торговельні ембарго і обмеження викликають значні економічні втрати під час спалахів. Так в США, спалах хвороби Ньюкасла в 2002‑2003 роках призвів до загибелі більше трьох мільйонів птиці і збитки галузі оцінюються в 5 млрд доларів.

В Китаї наприкінці 1990-х років, нові штами збудника викликали спалах захворювання серед гусей, хоча вважається що свійські гуси та качки навіть при спільному утриманні з хворою птицею клінічно не хворіють, але можуть буті прихованим джерелом збудника інфекції (латентні вірусоносії). Були зареєстровані випадки незаконного ввезення папуг, які стали причиною занесення вірусу хвороби Ньюкасла в безрецидивні країни, також хвороба Ньюкасла стала причиною загибелі колонії бакланів.

В Україні хвороба Ньюкасла не реєструється з 2006 року. Для профілактики цієї хвороби в Україні передбачена обов'язкова вакцинація птиці, як в індивідуальних господарствах громадян, так і на птахофабриках.

 

І. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ХВОРОБУ

Хвороба Ньюкасла (псевдочума, азіатська чума курей, хвороба Філарет, хвороба Ранікхет) - Newcastle disease (Pseudopestis avium, Avian pneumoencephalitis) - це особливо небезпечне висококонтагіозне інфекційне захворювання свійської птиці (особливо родини курячих), спортивних голубів та іншої птиці, що утримується в неволі, яке характеризується ураженнями центральної нервової системи, респіраторних, вісцеральних органів, високою смертністю. Хвороба являється зоонозною.

Збудником хвороби Ньюкасла є РНК-геномний вірус, який належить до родини Paramyxoviridae, підродини Paramyxovirinae роду Avilavirus. На сьогодні нараховують 10 серотипів параміксовірусів, яким присвоєні назви від PMV-1 до PMV-10. Усі штами вірусів, що визивають хворобу Ньюкасла птиці, відносяться до групи PMV-1. Крім цього, серйозні захворювання можуть визивати віруси, які відносяться до PMV‑2 та PMV-3. Віріон сферичної або циліндричної форми має оболонки. Вірус збудника має гемаглютинуючі властивості щодо еритроцитів птиці, амфібій та рептилій, а також еритроцитів людини, миші та мурчака (морської свинки). Здатність аглютинувати еритроцити великої та дрібної рогатої худоби, свиней та коней варіює і залежить від штаму збудника. Вірус добре репродукується на 9‑11-добових курячих ембріонах та на культурі клітин.

Збудник хвороби Ньюкасла стабільний у діапазоні рН середовища 2,0‑10,0, чутливий до альдегідів, поверхнево-активних речовин, поліамідів, стійкий до хлороформу, ефіру. Вірус термолабільний: гине при нагріванні до температури 60‑75 ^оС за 30 хв, у тушках курей при витримуванні їх у гарячій воді, температура якої сягає 90‑95 ^оС за 40 хв, а за температури 100 ^оС ‑ за кілька секунд. У тонких кірках пташиного посліду під дією прямих сонячних променів вірус гине за 48‑72 год. У навколишньому середовищі за температури 18‑21 ^оС, вологості 64‑76 % може зберігатися 15‑75 діб. За температури - 2‑4 ^оС в інфікованих тканинах вірус зберігається більше року, у заморожених тушках птиці до 6 місяців. У пташниках за температури від 5 до 19 ^оС вірус життєздатний упродовж 5 місяців. У висушених інфікованих органах птиці за температури 18 ^оС вірус активний упродовж двох років. В інфікованих органах, які консервовані 50 % розчином гліцерину з рН 7,2, вірус зберігає свою активність за температури 4‑8 ^оС більше року.

Збудник хвороби не втрачає вірулентності при сублімаційному висушуванні, стійкий до багаторазових циклів "заморожування - розморожування" та висушування, що сприяє збереженню збудника у навколишньому середовищі.

В інкубаційних яйцях вірус вірулентний упродовж усього періоду інкубації та викликає загибель інфікованих велогенними штамами ембріонів вже через 30‑60 год після зараження, мезогенними штамами - через 60‑90 год, лентогенними штамами вірусу ‑ більше ніж 90 год. Під дією парів формальдегіду на поверхні шкаралупи вірус гине упродовж 1 год, 0,5 % їдкого натру ‑ за 20 хв, у 2 % розчині хлорного вапна з 1 % активного хлору ‑ за 10 хв.

При дії 3 % розчину формальдегіду, 1 % водного розчину їдкого натру, 3‑4 % розчину фенолу, 1‑2 % розчину віркону, 2 % розчину гіпохлориту натрію у пташниках вірус гине упродовж 24 год, а при використанні 2 % розчину формальдегіду або 3 % хлорного вапна - за 48 год.

Згідно рекомендацій МЕБ ефективними за хворобі Ньюкасла виявились дезінфікуючі засоби що містять хлоргексидин, гіпохлорит натрію (АДР 6 %), фенольні та дезінфікуючі окиснювачі (наприклад Virkon®).

На хворобу Ньюкасла найчастіше хворіє свійська та дика птиця родини курячих, але спалахи інфекції також відмічають серед куріпок, фазанів, павичів, голубів, горобців, ворон, тетеруків, шпаків, страусів, папуг, чапель, сорок, пугачів, орланів та у більше ніж 30 видів інших птиці.

У людини вірус може викликати пригнічення, серозні кон'юнктивіти та риніти.

Джерелом інфекції є хвора, перехворіла птиця та в інкубаційному (прихованому) періоді хвороби, яка виділяє вірус з послідом, носовим та трахеальним слизом, з видихуваним повітрям, інфіковані трупи, не знезаражені тушки, боєнські відходи, відходи інкубації, пух, перо, інкубаційні та харчові яйця.

Зараження відбувається при контакті хворої птиці зі здоровою та трансоваріально. Носіями збудника хвороби можуть бути пасивно імунні курчата, інфіковані в перші дні життя.

Пластинчатодзьобі види птиці - лебеді, баклани, олуші, чаплі, дикі качки та гуси є природним резервуаром вірусу хвороби Ньюкасла.

Захворювання має горизонтальний та вертикальний шляхи передачі. Збудник хвороби Ньюкасла може розповсюджуватися через інфіковані повітря, воду, корм, пил, перо, пух, одяг обслуговуючого персоналу, тару, транспорт, обладнання тощо.

Механічними переносниками інфекції можуть бути синантропна птиця, коти, собаки, гризуни, клопи, мухи, перські кліщі та інші.

Трансмісивний шлях передачі збудника здійснюється через клопів (у них вірус життєздатний до 12 діб), аргасових кліщів (Argas persicus - до 10 місяців), гамазових кліщів (до 8 місяців) тощо.

Інкубаційний період хвороби триває від 2‑5 діб до 21 доби. Форма перебігу хвороби залежить від патогенності штаму вірусу, виду, віку та імунобіологічного стану птиці. Різні ізоляти та штами вірусу хвороби Ньюкасла викликають захворювання різної важкості в одного носія, наприклад у курей хвороба Ньюкасла може протікати в гострій, підгострій, латентній або безсимптомній формах.

Кожен штам вірусу викликає специфічний клінічний перебіг захворювання в інфікованої птиці:

- вісцеротропні велогенні - викликають гострий перебіг з геморагічним ураженням шлунково-кишкового тракту та високою смертністю;

- нейротропні велогенні - гострий перебіг з високою смертністю з респіраторними та неврологічними симптомами;

- мезогенні штами - респіраторні розлади зі смертністю молодої птиці;

- лентогенні - викликають субклінічне респіраторне захворювання;

- асимптоматичні кишкові - субклінічне кишкове захворювання, яке перебігає скрито.

Клінічне захворювання курей, інфікованих пневмовірусом птиці, називають синдромом "опухлої голови", а в індиків - "ринотрахеїтом індиків".

Вірус хвороби Ньюкасла може бути в усіх виділеннях хворої птиці, а також в органах, крові, яйцях тощо.

Клінічні симптоми при спалаху хвороби Ньюкасла, яка викликана вірулентним вірусом збудника, у більшості випадків починаються апатією, прискореним диханням та слабкістю, а закінчуються прострацією і загибеллю. У птиці, які не загинули на початку захворювання, спостерігається діарея із зеленкуватими виділеннями, тремор мускулатури, викривлення шиї, параліч лап та крил, опістотонус, а потім - загибель птиці.

При зараженні нейротропними велогенними штамами вірусу спостерігаються неврологічні симптоми, а через 1‑2 доби раптово починається важке респіраторне захворювання. Яйценосність різко знижується, але діарея відсутня. Загибель птиці може досягати 100 %, але частіше смертність дорослої птиці сягає до 50 %, а у молодняку – 90 %.

Мезогенні штами вірусу хвороби Ньюкасла при польовій інфекції викликають респіраторне захворювання. У дорослої птиці спостерігається зниження яйценосності упродовж декількох тижнів. Можуть проявлятися нервові симптоми. Загибель домашньої птиці не висока, за виключенням дуже молодої птиці. Важкість перебігу хвороби зростає за рахунок ускладнення супутніми захворюваннями.

Слабко вірулентні віруси у дорослих курей не викликають захворювання. У молодняку спостерігаються важкі респіраторні захворювання, які призводять до загибелі, якщо одночасно відбулося інфікування більш патогенними штамами La Sota, які ускладнюють захворювання.

Клінічні ознаки в індиків менш виражені, ніж у курей.

Гуси та качки легко інфікуються вірусом хвороби Ньюкасла, але не сприйнятливі до серогруп, які вважаються найбільш вірулентними для курей.

У більшості видів дикої птиці хвороба перебігає з клінічними ознаками, подібними у курей.

Віруси серотипу PMV-2 викликають у курей та індиків слабко виражені респіраторні або безсимптомні захворювання, але в індиків хвороба може перебігати з ознаками респіраторного синуситу, підвищеним рівнем смертності та зниженням несучості.

Серед свійської птиці вірус серотипу PMV-3 визиває захворювання лише індиків. При цьому спостерігається у них швидке зниження несучості з появою великої кількості білих яєць, та інколи супроводжується слабкими респіраторними ознаками.

У невакцинованої групи курчат (1-30 діб) хвороба реєструється з 14‑15 дня життя, коли дія материнського імунітету закінчується. Хвороба в них перебігає переважно в гострій формі. Хвора птиця пригнічена, скупчується, не приймає корм та воду, температура тіла підвищується до 44 ^оС, у курчат спостерігають паралічі кінцівок, скривлення шиї, кругові рухи голови, тремор. Птиця видає каркаючі звуки, дихання важке, в ротовій та носовій порожнинах накопичується багато слизистого ексудату, з'являється діарея, послід при цьому зеленого кольору, інколи з домішками крові. Загибель курчат спостерігається в перші 4‑5 діб після зараження, смертність сягає 100 %. На 8‑10 добу захворювання падіж значно знижується.

У птиці старше 60-добового віку клінічний перебіг хвороби частіше буває підгострий. При цьому хвора птиця стає малорухливою, в'ялою, у неї спостерігаються параліч кінцівок та шиї, респіраторні симптоми і діарея, знижується апетит, птиця не поїдає добової норми кормів. Несучки зменшують або зовсім припиняють відкладати яйця. У птиці 45‑60 – добового віку смертність становить до 90 %, а у птиці старшого віку – 10‑50 %.

Безсимптомна форма хвороби у дорослої птиці проходить без клінічних ознак, але супроводжується виділенням збудника в зовнішнє середовище; захворювання діагностується серологічними та вірусологічними дослідженнями.

У вакцинованої птиці лентогенні штами вірусу викликають незначні ураження респіраторного тракту (кашель) та репродуктивних органів (оворііти, сальпінгіти) із значним зниженням на 22 добу захворювання яйценосності (до 50 %). Однак чим вищі поствакцинальні титри антитіл, тим в більш легкій формі проходить перебіг хвороби. При високому рівні антитіл птиця хворіє легко, з відсутньою гибеллю чи зниженою смертністю та з незначною втратою продуктивності.

Перехворіла птиця часто стає латентним вірусоносієм.

Характер клінічних ознак та патологоанатомічні зміни залежать від штаму та патотипу інфікуючого вірусу, виду птиці та інших факторів.

При патологоанатомічному розтині трупів птиці, у якої спостерігали хворобу Ньюкасла в гострій формі, відмічають запалення слизових оболонок всіх внутрішніх органів, катарально-геморагічний ентерит, нефрит, трахеїт, набряк легенів, пневмонію, гіперплазію селезінки. Характерними ознаками є геморагічний провентрикуліт у вигляді крововиливів на слизовій оболонці на межі залозистого та м'язового шлунків (геморагічний обідок) та дифтеритичне запалення залоз (бутони) на Баугінієвій заслінці в зоні біфуркації сліпих відростків. Стінка залозистого шлунка потовщена, вивідні протоки залоз набухлі. У тонкому відділі кишечника - вогнища некрозу та ерозії п'єрових бляшок, у товстому відділі - слизова оболонка геморагічно або дифтеритично запалена.

У курей та індиків, інфікованих велогенними вірусами у період яйцекладки, у черевній порожнині присутні яєчні маси. Оваріальні фолікули часто в'ялі і дегенеративні.

Печінка, жовчний міхур, епікард мають крововиливи, у серцевій сорочці - накопичення серозно - геморагічного ексудату.

Можливі крововиливи та блідість репродуктивних органів птиці.

У спинному та головному мозку можуть відмічатися явища набряку та гіперемії, а на поверхні та в товщі м'язів - крововиливи.

При респіраторній формі хвороби відмічають опухання шкіри голови, гіперемію та слиз у гортані, трахеї, пневмонію. При цьому характерні крововиливи на слизовій оболонці залозистого шлунка та бутони в сліпих відростках кишечника птиці зустрічаються значно рідше.

При інфікуванні слабо вірулентними штамами можуть розвиватися аеросакуліти і ущільнення повітроносних мішків. При цьому часто виділяється катаральний казеозний ексудат.

При безсимптомній формі хвороби в дорослої птиці часто спостерігають жовтковий перитоніт, гепатит, аеросакуліт, сальпінгіт.

Крововиливи на слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту зустрічаються рідко.