Спортивно-фізкультурне товариство Галичини «Сокіл» діяло в багатьох селах. Воно виникло у 1898 р. і велику роль у його розбудові мав педагог Іван Боберський (1873-1947), котрий очолював його в 1908-1914 pp. Товариство стало провідним, поширило свою діяльність на всю Галичину і функціонувало аж до 1939 р.
У 1900 р. в одному із сіл Снятинського повіту виник гурток спортивно-фізкультурної організації «Січ», заснований К. Трильовським — юристом за фахом, депутатом віденського парламенту та галицького сейму. Ця молодіжна організація поширила свою діяльність на всю Галичину. (Мирослав Тирш, Прага)
Згадані організації не обмежували свою діяльність спортивно-оздоровчими заходами, а чимало уваги приділяли вихованню молоді на українських традиціях культури, освіти, військової справи.
Обидві організації згодом стали зародком майбутнього українського війська. Вони об’єднували у своїх рядах 12 тис. членів.
У розпорядженні членів «Січі» були читальня і бібліотека. Величезну роль у січовому русі відігравали пісні, їх укладали І. Франко, К. Трильовський та ін. Знаменита їхня пісня «Гей, там на горі Січ іде».
Перед початком Першої світової війни «Січ» і «Сокіл» провели у Львові великий крайовий збір молоді для відзначення 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка.
З учнів львівських середніх шкіл у 1911 р. було створено таємний гурток «Пласт» для військової підготовки молоді.
У 1912 р. створено товариство «Січові стрільці», які займалися військовим вихованням молоді.
До Першої світової війни було створено тисячу «Січей» та 96 товариств Січових стрільців.
У 1913 р. частина юнаків цього гуртка виїхала до Києва, щоб пропагувати ідею військового виховання.
Старшини і рядові Січового стрілецтва були у переважній більшості робітничо-селянського походження, а також з національної інтелігенції, а не синки куркулів, попів і буржуазії, як твердили радянські історики.
Церковне життя
На початку XX ст. існувало дві християнські церкви:
1) православна (переважала на Сході);
2) греко-католицька (переважала в Західній Україні).
Існували й інші релігійні конфесії серед представників національних меншин:
• католицизм;
• іудаїзм;
• мусульманство;
• протестантство (напередодні Першої світової війни в Україні було 4 млн сектантів).
Православна церква була опорою самодержавства:
• русифікаторська політика проводилася і в церковному житті;
• серед духовенства українських губерній українців було менше ніж 50%;
• українську мову було заборонено у проповідях і богослужінні.
У роки революції 1905-1907 pp. зроблено деякі послаблення щодо використання української мови у церковному богослужінні:
• широко використовувалися церковні проповіді, проводилося богослужіння українською мовою в багатьох українських губерніях;
• дано дозвіл на комплектування бібліотек семінарій «малоросійськими книгами»;
• 1906 р. за згодою Синоду відкрито українознавчі курси з мови, літератури та історії в Подільській семінарії;
• почалася співпраця церкви з «Просвітами»;
• 1906-1911 pp. видано українською мовою Євангеліє.
