Методика навчання основним рухам (техніка виконання).

Ходьба. Правильне навчання ходьбі основується на знанні вікових особливостей дітей, рівня розвитку рухів і рухових якостей – швидкості, спритності, витривалості.

При навчанні дітей молодшого дошкільного віку найбільш ефективний показ рухів. Неточні та часом незрозумілі вказівки вихователя відволікають, плутають дитину, змушувати її звертати надмірну увагу на який-небудь один рух, розгладжують вже надану їм координацію. Показуючи їм ходьбу, вихователь повинен сам йти звичайним і легким кроком, не підкреслюючи енергійний змах руками, не роблячи широких кроків, не утримувати гарну поставу. Позитивний ефект в навчанні ходьбі може бути досягнутий в тому випадку, якщо дітям молодшого віку правильно демонструє ходьбу старша дитина.

В навчанні ходьбі старших дошкільників вже більше місце займає пояснення правильних навичок, усвідомлене прагнення дітей рухатися легко, ритмічно, з гарною поставою. Проте для всіх дітей дошкільного віку при навчанні не слід зловживати поясненнями. Доцільно давати більше вправ у ходьбі, різноманітити завдання та ігри. Не слід починати навчання з ходьби в колоні один з одним, так як дітям з ще нестійкими навичками важко пристосовуються до темпу і довжині кроку, дитини, яка іде попереду. Малюки часто натикаються на того хто іде попереду чи, навпаки, відстають. Вправляючи дітей в ходьбі, їх потрібно розмістити так, щоб вони не заважали один одному, наприклад, вільною групою чи в шеренгу. Потрібно вказати дітям напрямок, за яким потрібно рухатися, дати цікаве завдання – дійти до дерева, великого каменя, до прапорця, іграшки і т.д.

Темп ходьби частіше регулюється хлопками, ударами в бубон, барабан, під рахунок.

По можливості можна використовувати музичний супровід. Музика сприяє рівномірному, легкому і гарному пересуванню дітей. Прискорюючи або сповільнюючи темп, збільшуючи чи зменшуючи гучність звучання педагог навчає дітей швидкій і повільній ходьбі, різним її видам (на носках, п’ятках, в присіді і т.п.).

Біг.Техніка бігу в різному темпі також має своє відмінності. При збільшенні швидкості бігу кут відштовхування стає більш гострим, приземлення здійснюється під кутом, близько до прямого, збільшується амплітуда та швидкість рухів ніг та рук. Швидкість бігу, як і ходьби залежить від довжини та частоти кроків.

При навчанні бігу дітей молодшого віку велике значення має приклад вихователя. Тому у вправах та іграх педагог виконує завдання разом з дітьми, звертаючи їхню увагу на легкість бігу, координацію рухів.

У подальшому при навчанні бігу дітям старшого дошкільного віку педагог вже менше показує сам, більш пояснює, звертає увагу на тих, хто добре виконує біг (біжить легко, ритмічно, правильно дотримуючись техніки бігу) і може бути прикладом.

Доцільно використовувати тривалий повільний біг на повітрі, включаючи в ігри “Льотчики”, “Космонавти” та ін. і чергуючи з подоланням деяких перешкод (пройти по колоді, підлізти під мотузком, вбігти на гірку і збігти з неї).

Стрибки. Стрибок на відміну від ходьби та бігу не являє собою циклічний рух:

o у стрибках вгору і довжину – це присідання і невелике відведення рук назад;

o у стрибках з розбігу – сам розбіг, потім йде відштовхування однією чи двома ногами і момент польоту. Закінчується стрибок м’яким приземленням на носки, з плавним переходом на всю стопу та випрямленням.

При навчанні дітей стрибкам вихователь звертає увагу на ті елементи, які ще погано виходять, наприклад, відштовхування обома ногами чи приземлення на носки.

На перших етапах навчання велике значення має показ звертається увага на м’яке приземлення.

У стрибках з розбігу головна увага приділяється правильному поєднанню розбігу, відштовхування однією ногою (правою чи лівою) і приземлення одночасно на обидві ноги. Дитина виконує стрибок з розбігу в звичному для неї темпі вільно розмахуючи руками. Тільки після появи впевненого енергійного відштовхування і м’якого приземлення слід нагадати дітям про змах рук.

Техніка виконання стрибків:

Вихідне положення перед стрибком – “старт плавця” (ноги напівзігнуті, тулуб нахилений вперед, руки відведені у сторони – назад). Відштовхування виконується обома ногами, одночасно руками роблять мах вперед-вгору. В польоті ноги згинають в колінах і виносять вперед. Під час приземлення дитина присідає й ставить руки вперед – у сторону, забезпечуючи тим самим м’яке й стійке приземлення.

Метання. Для того, щоб навчити дітей приймати правильне положення для ніг на підлозі (землі) кладуть дві стрічки (скакалки) на відстані 40-50 см одна від одної. Дитина ставить одну ногу (різнойменну з рукою, якою виконує метання) вперед – на одну стрічку, а другу на іншу стрічку. Після декількох занять (4-5), коли діти запам’ятовують положення ніг, стрічки прибирають. Створюючи цим необхідну установку для правильного вихідного положення ніг, легше зосередити увагу дитини на виконання основних елементів метання – широкого замаху рукою та кидка предмета “з-за спини через плече”.

Метання в ціль (горизонтальну і вертикальну) виконується гумовими або тенісними м’ячами, мішечками з піском, шишками, сніжками. Горизонтальною ціллю може слугувати пеньок, кошик, вертикально – щит з намальованим колом, обруч, великий м’яч, дерево і т.д. В залежності від характеру цілі, ваги та величини снаряду вибирається спосіб метання. Великий м’яч у кошик чи обруч, який лежить на землі, кидають обома руками знизу, маленький м’яч чи шишку – однією рукою. При цьому молодші діти залюбки користуються способом метання зігнутою рукою від плеча, старші часто кидають з-за голови.

В метанні треба звертати увагу на чергування кидків правою і лівою рукою – це важливо для гармонійного розвитку обох рук, для профілактики появи порушення постави. Маленьким дітям вихователь допомагає взяти м’яч чи інший предмет вказаною рукою, іноді навіть вкладає його в руку малюка і спрямовує потім його рухи. Старші діти повинні точно виконувати вказівки, якою рукою кинути предмет.

Організація вправ в метанні проходе наступним чином: справа (зліва) від дитини стоять відерця чи коробки з рівним числом м’ячів або мішечків (2-3 в кожному), які вона бере правою (лівою) рукою. Проте і в цьому випадку деякі діти беруть м’яч правильно, але потім перекладають його в більш звичну до метання руку. Звичайно це часто зустрічається у дітей, які вміють впевнено метати і вже визначивши “сильнішу” руку (вона може бути як правою, так і лівою). Вихователю треба уважно контролювати кількість кидків правою і лівою рукою. Якщо в групі більшість дітей погано засвоїли метання лівою рукою то саме з метання лівою рукою треба розпочинати навчання.

Метання на дальність не потребує такої точності, окоміру, як метання в ціль, часто метають предмет рухом руки від плеча, попередньо зігнувши руку і не випрямляючи її при киданні. Часто кидок, хоча і різкий, спрямовується донизу, і предмет падає біля дитини (в межах 0,5-1 м). Дітей треба навчити правильному метанню вперед-вгору. По такій траєкторії м’яч летить далеко. Без зорового орієнтиру дітям важко зрозуміти як це виконати. Тому вихователь пропонує перекинути м’яч через кущ, гілку дерева чи підвищує мотузку трохи вище піднятої руки дитини. Молодші діти розміщуються на відстані 1 м від мотузки, старші відходять далі, на 2-3 м.

Лазіння, повзання. Для дітей другої молодшої та середньої груп значну складність становлять вправи з лазіння по гімнастичній стінці й похилій драбинці.

При лазінні по цих знаряддях вони погано координують рухи ніг та рук, часто виявляють нерішучість. Тому молодших дітей спочатку навчають лазінню приставним кроком: дитина тримається обома руками за один східець, ноги теж на одному східці, потім вона переставляє по черзі руки і ноги на наступний щабель і т.д.

Швидкість лазіння в молодших дошкільнят дуже повільна, тому кожна дитина виконує вправу у своєму індивідуальному темпі. Під час виконання цієї вправи вихователь звертає увагу дітей на необхідність міцно триматися за східець (обхоплювати його зверху чотирма пальцями, а знизу великим, ноги ставити серединою стопи на східець). У разі потреби дитині надають необхідну допомогу, підтримують її або дають певні рекомендації.

Для молодших дітей більш легкою є вправа у лазінні по похилій драбинці (під кутом 20-25°). Вона має невеликий нахил, а це збільшує стійкість дитини під час лазіння, їй більш зручно переставляти руки та ноги із східця на східець. Тому доцільно починати навчання у лазінні з похилої драбинки, а потім пропонувати виконувати його на гімнастичній стінці.

У середній групі вправи з лазіння та повзання закріплюються і удосконалюються. Вихователь домагається, щоб дошкільнята не пропускали східців під час лазіння по гімнастичній стінці та драбинці вгору і вниз, не ставили одночасно руки та ноги на один східець, а переступали б через нього однією ногою (висота лазіння 1,5-2 м). Під час виконання цих вправ вихователь стоїть поруч і за необхідності допомагає дитині.

Лазіння по гімнастичній стінці та драбинці потребують від дітей певного рівня розвитку м’язової сили, спритності та уваги. Ці якості ще недостатньо розвинуті у дошкільнят. Тому ці вправи виконуються у довільному для дитини темпі.

Перед дітьми старшої групи під час виконання вправ з лазіння та повзання ставлять підвищені вимоги:

· пересуватися приставним кроком з одного прольоту гімнастичної стінки до іншого;

· лазити перемінним кроком (різнойменним та однойменним способами) ритмічно, не пропускаючи східців, з правильною координацією рухів рук та ніг.

При різнойменному способі лазіння діти спочатку переставляють ліву руку й праву ногу, а потім – праву руку й ліву ногу. При однойменному способі одночасно пересувають праву руку й праву ногу, потім – ліву руку й ліву ногу.

У цій групі дітей навчають лазінню по канату. Виконується ця вправа так: з положення вису на прямих руках зігнути ноги і підтягнути їх якнайвище, обхопити канат колінами і підйомами ніг; затискуючи канат ногами; випростати ноги, одночасно згинаючи руки і підтягуючи тулуб вгору; перехватом рук по черзі вгору перейти в положення вису на прямих руках.

Старші дошкільники досить швидко оволодівають вправами у перелізанні через гімнастичну лаву або колоду. Найбільш поширені два способи перелізання. Перший – дитина лягає на груди та живіт уздовж лави, переносить спочатку на протилежний бік ноги, потім руки або одну ногу й руку, а потім іншу ногу й руку. При другому способі діти сідають на лаву (колоду) і, тримаючись за неї руками, переносять одночасно або по черзі ноги й перелізають на інший її бік.

Дітям цього віку пропонують виконання корисної для них вправи – повзання по-пластунськи на підлозі. Голову під час повзання не слід високо піднімати.

Для дітей старшої групи доцільно поєднувати різні види повзання та лазіння. Наприклад, проповзти в упорі стоячи по похилій дошці, один кінець якої закріплено на гімнастичній стінці на висоті 35-40 см, підвестися, тримаючись за щаблі; піднятися по гімнастичній стінці різнойменним способом і опуститися вниз. Лазити по гімнастичній стінці (парканчику) до верхнього щабля з наступним перелізанням на протилежний бік стінки. Ця вправа виконується на майданчику, де обидва кінці стінки відкриті для вільного підходу до неї. Вихователю зручно виконувати страховку з того боку, де дитина буде спускатися.

Під час прогулянок з метою удосконалення в дошкільників рухів з лазіння та підлізання використовують природні умови на території дитячого садка та за його межами. Діти всіх вікових груп вправляються у перелізанні через колоду (дерево, що лежить на землі). Підлазять під низькі гілки дерев та кущів. Старші – вправляються у лазінні вгору (до 2-2,5 м) по похилому дереву, спираючись ступнями та тримаючись руками, і спускаються з нього вниз.

Вправи з лазіння потребують правильної організації дітей, хорошої дисципліни і за необхідності страховки з боку вихователя.

В усіх дошкільних групах вправи з лазіння та підлізання удосконалюються в різноманітних рухливих іграх: «Квочка та курчата», «Миші в коморі», «Мавпочка», «Діти та вовк», «Ведмідь і бджоли», «Переліт птахів», «Пожежники на навчанні», «Мисливці та мавпи» та ін.

Вправи з рівноваги. Вміння зберігати рівновагу в різних умовах чи положеннях тіла формується з перших рухів дитини, по мірі розширення його рухового досвіду. Спочатку це першопочаткові спроби утримати позу під час сидіння, стояння, повзання. Добре відомо, як важко дитині зберігати стійке положення при перших спробах стояти, а потім і ходити самостійно. Для того, щоб впевнено рухатися, коли проходе постійна зміна центру ваги, потрібно навчитися зберігати стійку позу, застосовуючи вирівнюючі рухи.

Малюк ще погано розраховує ці дії і виконує їх з великим зусиллям. Намагаючись втриматися, наприклад, в ходьбі по дошці, він широко розставляє ноги, нахиляє голову, напружує плечовий пояс.

Рівновага удосконалюється у вправах і різних рухливих іграх, які розвивають усі види основних рухів. Наприклад, в ходьбі та під час бігу при несподіваних зупинках, поворотах, зміні темпу руху; при зістрибуванні в точно позначене місце; в переповзанні і повзанні по лаві і т.д. Ще активніше проходе тренування рівноваги при пересуванні на ковзанах (звичайних і роликових), в ходьбі на лижах.

Доведена необхідність спеціальних вправ, спрямованих на розвиток у дитини стійкості в різних позах під час статичних положень і рухах у просторі. В статичних вправах необхідно утримувати рівновагу у прийнятій позі – стоячи на носках, на одній нозі. Виконують вправи на полу, лаві чи іншій якій-небудь опорі. В динамічних вправах рівновагу треба зберігати в русі – під час ходьби, бігу, після поворотів, обертань. Такі вправи легше виконувати на підлозі. Подальше ускладнення пов’язано зі зменшенням площини опори – ходьба між двох рисок або мотузок, покладених на підлогу, по дошці. Важче даються вправи на рівновагу при збільшені висоти опори – з 10-15 см в молодшій групі, до 40 см у старшій.

Всі завдання, пов’язані з появою рівноваги, потребують від дітей зосередженості, уваги, вольових зусиль. Тому на фізкультурних заняттях такі вправи повинні проводитися по можливості раніше, до вправ у силі та витривалості.

Завдання по збереженню рівноваги включаються у вправи для дітей всіх вікових груп. Малюки 2-3 років ходять по стежці з пластика чи клейонки (шириною 25-35 см), по дошці (шириною 20-25 см). Для більш старших дошкільників використовуються гімнастичні лави, дошки, які можна закріпляти в нахиленому положенні на різній висоті. На ділянках діти вправляються в ходьбі по колоді, лаві, пенькам різної висоти.