1. Політика як суспільне явище.
2. Політична система: сутність, структура, функції. Типи політичних системи. Політична система України.
3. Політичні партії. Опозиція. Лобізм.
4. Політична еліта та політичне лідерство.
Своїм походженням слово «політика» зобов'язано видатному старогрецькому мислителю Арістотелю (IV вік до н.е.). В своїй роботі «Політика» він розглядав різні варіанти державного устрою, форми організації державної влади і основи державного управління. В античні часи в грецьких містах-державах (полісах) поняття «політика» інтерпретувалася як «державні і суспільні справи». Проте, політика як суспільне явище виникає задовго до того, як Арістотель дав цьому феномену своє визначення. Так на територіях Єгипту, Китаю, Месопотамії та ін. вже в 4-5 тисячоліттях до нашої ери існували крупні політичні співтовариства. Політика виникає у момент переходу від родоплеменних форм організації суспільства до державних. Необхідність регулювання суспільного життя усвідомлювалася людьми з давніх пір. Проте в первісних суспільствах організуючою силою виступали кровноспоріднені зв'язки, релігійні норми, звичаї, традиції і вдачі. Пізніше ж, відносини між людьми все більш ускладнювалися. Так з виникненням приватної власності і руйнуванням общин багато хто став жити окремо і незалежно, у них з'явилися своя особлива мета і потреби, які часом суперечили інтересам інших людей. При цьому посилювалася суспільна нерівність. Суспільство розшаровувалося на багатих і бідних, на власників засобів виробництва і неімущих, на роботодавців і найманих працівників. Поступово складалися відособлені соціальні групи: касти, стани, класи, шари, нації, конфесійні, професійні і інші спільноти. В той же час з розвитком суспільного розподілу праці посилювалися взаємозв'язки людей, їх залежність один від одного, частішали і загострювалися зіткнення окремих громадян і груп, виникали конфлікти в суспільстві. На фоні такого ускладнення суспільного життя стає очевидним, що природних, колишніх регуляторів людських відносин вже недостатньо. Була потрібна особлива соціальна сила - політика, яку Платон красномовно визначив, як «мистецтво жити разом». Зміст поняття «політика» мінявся протягом історії людства. В античному світі терміном «політика» позначали все те, що відносилося до управління державою. Макіавеллі розглядав політику як науку, що пояснює минуле, керує сучасністю і здатна прогнозувати майбутнє. Починаючи з кінця ХІХ століття в зміст поняття «політика» стали включати діяльність, пов'язану із завоюванням, здійсненням і утриманням спочатку державної влади, а потім і політичної влади.
Політика - це діяльність груп, партій, індивідів, держави, пов'язана з реалізацією загальнозначущих інтересів за допомогою політичної влади. 
Отже, політика - багатоманітний світ відносин, діяльності, поведінки, поглядів і комунікаційних зв'язків між людьми з приводу влади і управління суспільством.
Поняття «політика», поза сумнівом, найскладніша категорія політології. В даний термін вкладають різні поняття. Наприклад, зовнішня політика, економічна політика, політика низьких процентних ставок, антиалкогольна політика. Політика пронизує все життя суспільства. Одне з найвдаліших визначень політики дане в «Политическом словаре». Політика характеризується як «соціальна діяльність в політичній сфері суспільства, направлена головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади».
В структурі політики виділяються зміст, форма і процес. Зміст політики виражається в її меті і цінностях, в мотивах і механізмах ухвалення політичних рішень, в проблемах, які вона вирішує. Форма політики - це її організаційна структура, інститути (держава, партії і т.д.), а також норми, закони, що додають їй стійкість, стабільність і дозволяють регулювати політичну поведінку людей. Політичний процес – це послідовний, внутрішньо зв'язаний ланцюг політичних подій і явищ, а також сукупність послідовних дій різних суб'єктів політики, направлених на завоювання, зміцнення і використання політичної влади в суспільстві. Зміст, форма і процес не вичерпують побудови політики. Вона включає одушевлені суб'єкти (учасників) Як відносно самостійні елементи політики можна виділити політичні відносини і політичну організацію, політичну владу, політичну культуру і політичну свідомість. Суб'єкт політики - індивіди, соціальні прошарки і групи, організації - вступають у політичні відносини - взаємодію з приводу управління суспільством, розподіл і використовування державної влади на основі політичних інтересів, мети, установок і ціннісних орієнтацій. Політичний інтерес виступає як певна мета, досягнення якої здійснюється в ході політичної боротьби. Політичний інтерес - це те джерело політичної поведінки, яке спонукає суб'єкти політики до постановки певної політичної мети і здійснення конкретних політичних дій з їх досягнення. Політичне життя суспільства є сукупністю політичних відносин. Вони розгортаються як сукупна діяльність соціальних спільнот та інститутів, організацій і окремих осіб, переслідуючи політичну мету.
Необхідним компонентом політичного життя суспільства є політична участь громадян. Це залучення в тій чи іншій формі людини або соціальної групи в політико-владні відносини, в процес ухвалення рішень і управління. Участь може бути прямою і опосередкованою, легальною і нелегальною, стихійною і свідомою і т.п.
Політична влада – це здатність суб'єкта проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм (законів, інших нормативних документів), спираючись на примус і соціальний апарат примусу. Крім суб'єктів і елементів політики виділяють три рівні політики.
Перший - макрорівень - характеризує державу як ціле, публічну примусову владу, її устрій в центрі і на місцях.
Другий - мікрорівень - охоплює окремі організації: партії, профспілки, корпорації, фірми і т.п. Тут, як і в державі в цілому, виявляються внутрішні явища і процеси, властиві великій політиці: висунення і реалізація колективної мети, ухвалення рішень, розподіл посад і благ, застосування санкцій, суперництво індивідів і груп за владу, конфлікти інтересів і т.д.
Третій - мегарівень політики - відноситься до діяльності міжнародних організацій: ООН, НАТО, ЄЕС і т.п. Із загальнодержавним, макрорівнем звичайно зв'язують основні функції політики в суспільстві. Вони характеризують найважливіші напрями дії політики на суспільство. До них відносяться:
1. Функція управлінська і регулятивна - політика виражає значущі інтереси і потреби різних груп суспільства, забезпечує їх взаємодію, управляє соціальними процесами і регулює їх, використовуючи соціальний примус і насильство.
2. Функція політичної соціалізації - політика включає особу в соціальні відносини, передаючи їй досвід і навики перетворюючої діяльності, ефективного виконання соціальних ролей, функцій.
3. Гуманітарна функція - виражається в гарантіях прав і свобод особи, забезпеченні громадського порядку, цивільного миру і організованості.
4. Функція забезпечення цілісності і стабільності суспільства - політика розробляє проекти майбутнього, визначає соціальні орієнтири, знаходячи для їх здійснення необхідні ресурси.
5. Раціоналізаторська функція - політика раціоналізує конфлікти і суперечності, попереджає їх або вирішує.
Політика – поняття досить об’ємне. Вона вторгається у всі сфери соціального життя. У зв'язку з цим виділяють основні форми політики, згруповані за трьома ознаками.
1. Так, за сферами життя суспільства розрізняють політику: економічну, соціальну, національну, науково-технічну і т.д.
2. За спрямованістю виділяють внутрішню та зовнішню політику. Внутрішня політика проводиться в рамках даної країни на двох головних рівнях - регіональному (наприклад, політика підвищення зайнятості жителів Івано-Франківської області) і загальнодержавному (скажімо, політика соціального забезпечення громадян України). Зовнішня політика торкається міжнародних відносин і теж може мати різний обхват:
a. (а) двостороння - визначає взаємозв'язки двох сторін (припустимо, України з Польщею або Росією);
b. (б) блокова - єдина, злагоджена політика низки країн, що створили союз (наприклад, учасники НАТО);
c. (в) світова політика - співпраця багатьох країн в рішенні тих або інших проблем (скажімо, в питаннях охорони природи).
3. Нарешті, залежно від того, хто проводить ту або іншу політику, тобто за суб'єктами політики можна окремо говорити про політику держави, політику якоїсь партії, політику профспілок, крупної фірми тощо.
Політична, як і економічна, правова, духовна, соціально-класова системи, є підсистемою суспільства. Якщо істотна ознака економічної системи — власність, правової — правові норми як регулятори суспільного життя, духовної — формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цим цінностям, то істотна ознака політичної системи — це формування та здійснення політичної, державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну систему. З погляду масштабу і характеру реалізації основних функцій у суспільстві політична система України поєднує елементи адміністративно-командної, змагальної і соціопримирливої систем. Конституція закріпила ідеал соціопримирливої системи. Однак на практиці здійснити його в нинішніх умовах надзвичайно важко, оскільки затягнувся процес ринкових трансформацій і збереглися радянські механізми соціального захисту населення, дещо модифіковані в нових умовах.
Політична система — це сукупність інститутів та груп, які формують і розподіляють політичну владу, здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу правової системи і політичної культури. Особливості політичної системи полягають у тому, що вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку, забезпечує політичне й адміністративно-державне управління суспільними процесами, формує правову систему.
Структура політичної системи має такі рівні: інституціональний (організаційно-нормативний) розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи (державних органів, регіональних структур влади та місцевого самоврядування, виборчої та партійної систем); ментально-поведінковий визначає рівень політичного мислення, характер політичних цінностей і норм, стиль політичного мовлення, зміст та типи політичної поведінки; суб'єктно-процесуальний охоплює індивідуальні, групові та масові суб'єкти політики, їх вплив на процес формування і трансформації інститутів політичної системи; інтеракціоністський передбачає зміст та форми політичної взаємодії (співпраці, конкуренції, консолідації, конфлікту, панування та експлуатації) на міжособистісному та груповому рівнях.
Політична система виконує функції: владно-політичну, національної інтеграції, стабілізації соціально-політичного життя, соціально-політичної модернізації, управління, правову.
Типологізація політичної системи здійснюється на основі різних підходів до типологізації суспільства, а також за масштабом і характером управлінських функцій, політичним режимом та політичною культурою. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - політичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалась в усіх сферах суспільства:
а) в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат;б) в господарюванні прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяльності соціуму;в) в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової «практичної моралі», значна частина населення все ще перебуває під впливом «культурного шоку», пов'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; г) не сформована система ефективних відносин України з іншими державами і міжнародним співтовариством.
Термін «лідер» (від англ. Leader) дослівно означає: провідник, керівник. За традиційним визначенням словників і енциклопедій, політичний лідер – це впливовий учасник політичного процесу, який незалежно від формального статусу намагається і здатний консолідувати зусилля людей, спрямувати їх на досягнення спільних цілей, які він висунув. Він може очолювати державу, велику соціальну чи соціально-етнічну спільноту, політичну партію, суспільно-політичний рух, громадсько-політичну організацію. Становище лідера зобов’язує багато до чого, адже його авторитет, політичні й особисті якості строго оцінюються людьми і знаною мірою зумовлюють успіх політичної діяльності.
Застосовуючи критерій функцій і ролі політичного лідера в системі владних відносин, цікаву класифікацію політичних лідерів запропонував відомий західний політолог М. Герман. Він поділяє лідерів так: 
1. Лідер – консерватор, діяльність його спрямована відродження й збереження усталених цінностей і традицій, норм і правил соціальної поведінки. До них відносять переважно керівників консервативних, республіканських та християнсько-демократичних партій і рухів.
2. Лідер – ліберал (реформатор), який, не відкидаючи цінностей, які панують у суспільстві, прагне внести в них певні зміни відповідно до вимог часу і змін політичної ситуації. Це лідери партій ліберального і соціал-демократичного напряму.
3. Лідер – революціонер, діяльність якого спрямована на заперечення існуючих цінностей і утвердження нових. До цього типу належать керівники революційно-демократичних, комуністичних і анархічних партій.
4. Лідер – реакціонер, який відстоює застарілі, віджилі цінності й традиції. Це переважно вожді ультраправих і ультралівих партій, які тяжіють до тоталітаризму й диктатури і дуже часто породжують харизматичний тип лідера.
Політичний лідер у будь-якому суспільстві покликаний виконувати певні функції, а саме: об’єднувати суспільство навколо загальних цілей; згуртовувати маси на реалізацію компетентних політичних рішень; створити в суспільстві злагоду, консенсус, взаєморозуміння.
Поряд з політичними лідерами найвпливовішими і найактивнішими суб’єктами політики і влади виступають політичні еліти. Політична еліта – це сукупність осіб, які виділяються з політичного середовища на основі більш високого ступеня розвитку окремих політичних якостей. Політична еліта складається з правлячої еліти та контреліти (перебуває в опозиції до правлячої верхівки). Термін «еліта» (від франц. elite) означає найкращий, добірний, обраний. Починаючи із 17 ст., цей термін вживається стосовно товарів підвищеної якості і тільки згодом – стосовно найкращих людей у суспільстві. Понятійного статусу у сфері суспільно-політичних наук даний термін набуває лише наприкінці 19 ст. – на початку 20 ст. З цього часу елітою вважаються найвидатніші, найкращі представники суспільства чи будь якої його частини – верстви, групи людей, які мають такі особисті людські й професійні якості. У політиці це означає, що розвиток суспільства здійснюється значною мірою завдяки владі правлячої меншості, тобто політичної еліти. Основний постулат елітизму – це поділ суспільства на вибрану активну меншість (еліту) і пасивну більшість (масу). Очевидно, що людське суспільство ієрархізоване і впорядковане, що через природні й соціальні відмінності, які існують між людьми, кожен виконує свою роль в організації суспільно-політичного життя, зокрема і в керівництві, в управлінні суспільними процесами. Зі зростанням суспільної активності людей, з розвитком державної організації та з поділом праці виділяється певна група людей, що за своїми психобіологічними і соціальними якостями найбільше здатна саме до керівної, управлінської діяльності, а отже, що розвиток суспільства здійснюється під владою меншості, тобто під владою політичної еліти. У сучасній політології еліта завжди трактується як вища, відносно самостійна і привілейована група людей, які займають провідне становище в політичному житті суспільства, зокрема в підготовці, прийняті й реалізації політичних рішень, при цьому багато хто з сучасних політологів справедливо вважає, що не слід ототожнювати політичну еліту з правлячою. Адже окрім правлячої еліти об’єктами вивчення політичної науки є й опозиційна еліта, або контреліта, комунікаційна, ідеологічна та інші активні суб’єкти політичної діяльності. Концепція елітизму, як і лідерства, досить різноманітні. Вони ґрунтуються на соціально-політичних уявленнях, сформованих у глибоку данину. Ще в період розпаду родового устрою з’являються ідеї поділу суспільства на вищих і нижчих, благородних і жебраків, аристократів і простий люд. Найбільш системно ці ідеї було розвинуто у вченнях Конфуція, Платона, Арістотеля, Макіавеллі, Ніцше та інших мислителів.
Термін «партія» (лат. pars/partis - частина, галузь, відділ) існує ще з давньоримських часів, поняття «політична партія» як ми розуміємо його зараз - витвір новітньої доби. Звичайно, різноманітні політичні групи, клуби та кліки такі ж старі, як і сама політика, але політичні партії у сучасному їх значенні тісно пов’язані зі становленням і розвитком представницької демократії та основного її елементу - парламентаризму як форми і методу організації та здійснення влади.
Політи́чна па́ртія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Опози́ція — протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем. Політична опозиція — необхідний елемент політичної системи, що сприяє її ефективному функціонуванню.
Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика відстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того, або іншого рішення. Вважається, що термін «лобі» походить від практики відвідувати депутатів у Центральному Вестибюлі Британського Парламенту (англ. Central Lobby). Перша згадка про лобіювання датована 1820 р. про намагання представників громадськості вплинути на прийняття рішення в Конгресі США. Англійською lobby означає "кулуари", "коридори". За іншою версією, термін походить від різного роду активістів, які очікували президента США в кулуарах готелю, щоб намагатися вплинути на нього і таким чином посприяти прийняттю вигідного їм рішення. У 1946 р. у США був прийнятий спеціальний закон про лобізм і зараз цей феномен існує у всіх демократичних країнах. Нерідко лобісти мають свої контори при законодавчих органах. Легалізація цієї діяльності дозволяє зробити прозорими взаємини влади і бізнесу, щоб виборці могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик.
Тестові завдання для самоконтролю
1. Як називається діяльність груп, партії, індивідів, держави, пов'язана з реалізацією загальнозначущих інтересів за допомогою політичної влади?
а) політичний процес,
б) лобізм,
в) опозиція,
г) політика.
2. Як називається послідовний, внутрішньо зв'язаний ланцюг політичних подій і явищ, а також сукупність послідовних дій різних суб'єктів політики, направлених на завоювання, зміцнення і використання політичної влади в суспільстві?
а) політичний процес,
б) лобізм,
в) опозиція,
г) політика.
3. Як називається здатність суб'єкта проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм, спираючись на примус і соціальний апарат примусу?
а) політичний процес,
б) лобізм,
в) політична влада,
г) політика.
4. Як називається сукупність інститутів та груп, які формують і розподіляють політичну владу, здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу правової системи і політичної культури?
а) політичний процес,
б) політична система,
в) політична влада,
г) політика.
5. Як називається впливовий учасник політичного процесу, який незалежно від формального статусу намагається і здатний консолідувати зусилля людей, спрямувати їх на досягнення спільних цілей, які він висунув?
а) політичний процес,
б) політична система,
в) політична влада,
г) політичний лідер.
6. Як називається сукупність осіб, які виділяються з політичного середовища на основі більш вищого ступеня розвитку окремих політичних якостей?
а) політична еліта,
б) політична система,
в) політична влада,
г) політичний лідер.
7. Як називається зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах?
а) політична еліта,
б) політична система,
в) політична партія,
г) політичний лідер.
8. Як називається протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем?
а) політична еліта,
б) опозиція,
в) політична партія,
г) політичний лідер.
9. Як називається скоординована практика відстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того, або іншого рішення?
а) політичний процес,
б) лобізм,
в) політична влада,
г) політика.
10. Які за класифікацією політолога М. Германа називається лідер, який, не відкидаючи цінностей, що панують у суспільстві, прагне внести в них певні зміни відповідно до вимог часу і змін політичної ситуації?
а) консерватор,
б) реформатор,
в) революціонер,
г) реакціонер.
Демократія.
