| Вік (років) | Чоловіки мл/хв/кг МЕТ | Жінки мл/хв/кг МЕТ |
| 20-29 | 43±7,2 | 36±6,9 |
| 30-39 | 42±7,0 | 34±6,2 |
| 40-49 | 40±7,2 | 32±6,2 |
| 50-59 | 36±7,1 | 29±5,4 |
| 60-69 | 33±7,3 | 27±4,7 |
| 70-79 | 29±7,3 | 27±5,8 |
Показник МСК еквівалентний добутку максимального серцевого викиду і максимальної артеріовенозної різниці за киснем. Оскільки серцевий викид дорівнює добутку ударного об’єму і ЧСС, а можливості зростання ударного об’єму обмежені, подальше зростання споживання кисню залежить виключно від збільшення ЧСС. Отже, показник МСК при максимальному фізичному зусиллі можна орієнтовно оцінити за досягнутою максимальною ЧСС.
МСК визначається непрямим і прямим методом.
Визначення МСК непрямим методом. У нормальних умовах між величиною МСК і ЧСС існує лінійна залежність. Такий характер зв'язку дозволяє знаходити залежність (ЧСС/МПК) вже за наявності двох точок в системі прямолінійних координат, де МСК відкладається на осі абсцис, а ЧСС – на осі ординат. Ці точки знаходять вимірюванням ЧСС на двох рівнях субмаксимального навантаження після утворення так званого стійкого стану (в кінці 5-ої хвилини роботи). МСК визначається шляхом лінійної екстраполяції, одержаної між двома точками прямої лінії до значення максимального пульсу. Величина максимального пульсу залежить від віку (табл.).
Таблиця 5.3.5
Частота пульсу у осіб, що не займаються спортом при навантаженні різної потужності (Shephard, 1969)
| Навантаження в % від МСК | Вік, роки | |||||||||
| 20-29 | 30-39 | 40-49 | 50-59 | 60-69 | ||||||
| м | ж | М | ж | м | ж | м | ж | м | ж | |
Крім того, для орієнтовного розрахунку значень максимального пульсу можна користуватися формулами:
МСК = 210 - 0,8 x вік (роки);
МСК = 220 - вік (роки).
Точність розрахованого максимального пульсу рівна ± 10 уд/мин і помилка непрямого методу визначення МСК рівна 10-15%.
Для непрямого визначення МСК потужність навантаження на окремих ступенях слід вибирати з таким розрахунком, щоб частота пульсу знаходилася в межах від 120 до 170 ударів в хвилину. Номограма, що складена I. Astrand (1960) (рис. 5.3.2) дозволяє знаходити величину МСК по частоті серцевих скорочень, зафіксованої в одному субмаксимальному навантаженні.
Рис. 5.3.2 Номограма I. Astrand
Для непрямого розрахунку МСК при НТ запропоновано кілька формул:
МСК для максимальних тестів у МЕТах:
МСК = [90+(3,44 х W)] / P,
де: W – потужність останнього ступеня навантаження у Вт;
P – маса тіла у кг.
МСК при максимальних і субмаксимальних тестах у мл/хв/кг за В.Л.Карпманом:
МСК = [(1,7 х W х 6) + 1240] / P,
де W – потужність останього ступеня навантаження у Вт;
P – маса тіла у кг.
МСК = 2,2 х PWC170 + 1070 / P.
Пряме визначення МСК. Для визначення МСК прямим способом необхідно вимірювати показники легеневої вентиляції (МОД) і склад повітря, що видихається. Протягом останніх 30 с кожного «ступеня» навантаження повітря, що видихається, збирають у мішок Дугласа. Потім відбувається газоаналіз за допомогою газоаналізаторів (типу «Спіроліт», «Beckman») і вимірюється кількість повітря, що видихається, газовим лічильником. Одночасно із забором повітря, що видихається, пвоводиться реєстрація ЧСС. Бажано зробити 4-5 вимірювань і розрахувати величину споживання кисню на кожному рівні навантаження. За максимум аеробної потужності приймається величина споживання кисню, яка співпадає (±5%) в трьох вимірюваннях.
Основним критерієм, що свідчить про досягнення максимального рівня споживання кисню, прийнято рахувати утворення плато на кривій споживання кисню, не дивлячись на подальше підвищення потужності навантаження. Додатковими критеріями є ЧСС, дихальний коефіцієнт, вентиляційний еквівалент, кисневий пульс і концентрація молочної кислоти в артеріальній крові. Недоліком максимальних тестів є надмірно велике зусилля, що значно обмежує їх застосування, особливо у похилих людей. Що стосується визначення МСК у молодих здорових осіб, а також спортсменів, то при дотриманні всіх необхідних умов немає підстав відмовлятися від максимальних тестів, які дозволяють одержати значно точніші результати. Враховуя велику важливість інформації, слід намагатися до проведення проб з фізичним навантаженням у всіх випадках при відсутності протипоказань.
Гарвардський степ-тест
Загальна ідея тесту полягає у вивченні відновлюваних процесів (динаміки ЧСС) після припинення дозованої м'язової роботи. Перевагою тесту є його методична простота і доступність, використання відносно дозованого фізичного навантаження (встановити точну потужність навантаження важко), можливість кількісного вираження результатів дослідження. Для проведення тесту необхідна така апаратура: сходинки різної висоти, секундомір, метроном.
Методика проведення тесту. Фізичне навантаження задається у вигляді сходження на сходинку. Висота сходинки і час виконання м'язової роботи залежать від статі, віку та фізичного розвитку досліджуваного (табл.). Під час тестування досліджуваному пропонується робити підйоми на сходинку в заданому темпі - з частотою 30 разів у 1 хв. Темп рухів задається метрономом, частоту якого встановлюють на 120 уд/хв. Підйом і спуск складаються з чотирьох рухів, кожному з яких буде відповідати один удар метронома: 1 - досліджуваний ставить на сходинку одну ногу, 2 - ставить на сходинку другу ногу, 3 - ставить назад на підлогу ногу, з якої почав сходження, 4 – ставить на підлогу другу ногу.
У положенні стоячи на сходинці ноги прямі, тулуб повинен знаходитися в строго вертикальному положенні. При підйомі й спуску руки виконують звичайні для ходьби рухи. Під час виконання тесту можна кілька разів перемінити ногу, з якої починається підйом.
Перед проведенням Гарвардського степ-тесту досліджуваного варто ознайомити з технікою виконання фізичного навантаження, надати йому можливість зробити кілька пробних підйомів на сходинку.
У тих випадках, коли досліджуваний припиняє роботу раніше зазначеного в таблиці часу, фіксується той час, протягом якого виконувалася робота. Якщо через втому досліджуваний не може підтримувати заданий темп протягом 20 с, тест припиняється, а при розрахунку враховується фактичний час виконання навантаження.
Таблиця 5.3.6
