Методика визначення РWC170 при застосуванні на велоергометрі.

Досліджуваному пропонується послідовно виконати два навантаження помірної інтенсивності (наприклад, 500 і 1000 кгм/хв) з частотою обертання педалей 60-80 об/хв, розділені трихвилинним інтервалом відпочинку. Кожне навантаження продовжується 5 хв, наприкінці його протягом 30 с визначається ЧСС аускультативним методом (стетофонендоскопом) або реєструється (для тих же цілей) ЕКГ.

Найбільш раціонально розрахунки PWC₁₇₀ вести не графічним способом (рис.2), а шляхом підстановки значень ЧСС і потужності роботи у формулу, запропоновану В.Л.Карпманом із співавт. у 1974 році:

Це рівняння дозволяє легко знайти величину PWC₁₇₀, якщо відомі потужність першого (W₁) і другого (W₂) навантажень і ЧСС наприкінці першого (f₁) і другого (f₂) навантажень.

Визначення фізичної працездатності шляхом розрахунку PWC₁₇₀ дає надійні результати лише при виконанні деяких умов. У тому випадку, коли різниця між першим і другим навантаженнями невелика, точність визначення PWC₁₇₀ знижується. Головним чином це відбувається у зв'язку з тим, що система регулювання апарату кровообігу не здатна точно диференціювати навантаження, що мало відрізняються за потужністю. Тому при проведенні тесту PWC₁₇₀ потужність другого навантаження повинна істотно відрізнятися від потужності першого навантаження. Рекомендуються такі значення навантажень, що забезпечують надійне визначення PWC₁₇₀ (табл.).

За допомогою цих таблиць нескладно вибрати потужність навантажень, що задаються. Критерієм того, що вони підібрані правильно, може служити ЧСС наприкінці навантажень. Тахікардія наприкінці першого навантаження повинна досягати 100-120 уд/хв, а наприкінці другого навантаження – 160-170 уд/хв.

Тест PWC₁₇₀ характеризується достатньою методологічною коректністю. Важливим достоїнством проби PWC₁₇₀ є те, що в процесі тестування спостерігається суб'єктивне відношення випробовуваного до дослідження.

Таблиця 5.3.2

Потужність 1-го навантаження W₁ (кгм/хв), яка рекомендується для визначення PWC₁₇₀ у спортсменів з різною масою тіла, що розвивають різні фізичні якості (Карпман В.Л. із співавт., 1988; доповнено Михалюк Є.Л, 2004)

Серед спортсменів у 8,2% зустрічаються особи, що мають масу тіла менше ніж 55 кг, майже 91,0% з них складають жінки. На основі емпіричних даних запропоновано при виборі потужності першого фізичного навантаження на велоергометрі спортсменам з масою тіла менше ніж 55 кг керуватися слідуючим. Першу градацію по масі тіла, яку пропонує В.Л.Карпман зі співавт. (1988) розширити і починати з 50 кг. Потужність першого навантаження по групах видів спорту, відповідно для швидкісно-силових, складно-координаційних, ігрових та єдиноборств встановлювати на рівні 400 кгм/хв., а для видів спорту на витривалість - 540 кгм/хв. (Михалюк Є.Л., 2004).

Відмічено, що серед спортсменів високого класу в 28,6% зустрічаються особи, які мають ЧСС спокою на рівні 48-60 уд/хв., серед них 65,6% чоловіки та 34,4% - жінки. При проведенні субмаксимального тесту PWC₁₇₀ у спортсменів з брадикардією ЧСС після першого фізичного навантаження на велоергометрі становить 85-90 уд/хв., замість рекомендованої В.Л.Карпманом зі співавт. (1988) – 100-120 уд/хв. Це призводить до вибору необгрунтованого збільшення потужності другого навантаження, збільшенню ЧСС наприкінці тесту більше ніж 170 уд/хв. та помилкам у розрахунках фізичної працездатності. Щоби цього уникнути потрібно збільшувати потужність першого навантаження на велоергометрі на 120-180 кгм/хв.(при ЧСС спокою 60-55 уд/хв.), а при ЧСС в межах 54-48 уд/хв на 180-240 кгм/хв.(Михалюк Є.Л. 2004).

Таблиця 5.3.3

Потужність 2-го навантаження (W₂), що рекомендується для визначення PWC₁₇₀