Закони України:
– Конституція України від 28 червня 1996 року;
– Митний кодекс України від від 13 березня 2012 року;
– Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;
– Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року;
– Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року;
– Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року;
– Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року;
– Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року;
– Закон України «Про закордонних українців» від 4 березня 2004 року;
– Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року;
– Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» 23 грудня 2008 року;
– Закон України «Про прикордонний контроль» від 21 травня 2012 року;
– Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року;
Підзаконні акти:
– Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року;
– Постанова Кабінету Міністрів України «Питання пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними» від 21 травня 2012 року;
– Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2012 рік від 26 грудня 2011 року;
– Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів» від 16.12.2011 № 350, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року за №11/20324.
3. Міжнародні звичаї. Не можна ототожнювати міжнародно-правовий звичай, що регулює відносини між державами, зі звичаями міжнародного торгового або ділового обороту, які склалися у відносинах між фізичними і юридичними особами різних держав. Останні не мають юридичної сили і застосовуються лише у за волею учасників відносин[5]. Звичай міжнародної торгівлі не є різновидом міжнародно-правового звичаю, який виникає у практиці міждержавного спілкування, і тому для утворення звичаю міжнародної торгівлі визнання правила поведінки державою не обов’язкове. Дотримання звичаєвих норм у міжнародному комерційному обороті забезпечується засобами впливу на ділову репутацію суб’єкта та через рішення міжнародного комерційного арбітражу, які держави зобов’язалися визнавати за міжнародними угодами. Держави здійснюють
опосередкований вплив на формування звичаїв міжнародної торгівлі. Він, зокрема, виявляється у визнанні міжнародного комерційного арбітражу, яке забезпечило можливість його ефективного функціонування, в участі держав у міжнародних організаціях, які розробляють рекомендаційні акти для приватноправових суб’єктів, у закріпленні в законодавстві передових стандартів поведінки у тих чи інших видах комерційних відносин[6].
Міжнародний звичай торгового або ділового обороту, звичай міжнародної торгівлі (customs) – це правило поведінки, яке утворилася на основі тривалого постійного повторення суб’єктами міжнародних приватних правовідносин і визнання ними його загальнообов’язковості. Як правило використовується при врегулюванні міжнародних комерційних правовідносин шляхом встановлення у договірних та у недоговірних відносинах взаємних прав та обов’язків (наприклад, звичаєві стандарти корпоративного управління, нормативи достатності власного капіталу банків та порядок їх обчислення, звичаї добросовісної конкуренції у галузі міжнародної рекламної діяльності).
Формально визначені в актах міжнародних організацій у сфері МПрП: Міжнародною торговою палатою, Гаа́зькою конфере́нцією з міжнаро́дного прива́тного пра́ва, Міжнародним інститутом з уніфікації приватного права (УНІДРУА (UNIDROIT)).
Приклад. Звичаї у МПрП в у ряді випадків тлумачаться міжнародними організаціями. Зокрема, були розроблені Міжнародною торговою палатою Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила по інкасо. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (остання редакція 2010 року). Крім того, звичаї міжнародної торгівлі можуть бути санкціонованні державами або узгоджені у міжнародно-правову акті. Згідно з Указом Президента України від 04 жовтня 1994 №566/94 «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати. Суб'єкти підприємницької діяльності України під час укладання та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) мають забезпечувати додержання вимог, передбачених зазначеними Уніфікованими правилами.Від звичаю міжнародної торгівлі небхідно відрізняти узвичаєння, узвичаєність міжнародної торгівлі «trade usage». Узвичаєння – це правило поведінки, яке сформувалося у результаті визнання як загальнообов’язкового окремими суб’єктами міжнародних комерційних відносин та не має ознак формальної визначеності і не є джерелом МПрП (наприклад, у сфері банківського обороту). В українській та російській науці МПрП відсутнє чітке розуміння поняття узвичаєності і, внаслідок цього, чітке відмежування його від правового звичаю міжнародної торгівлі. Узвичаєність – це звичай міжнародної торгівлі, який встановлює раціональний порядок здійснення певного зобов’язання учасниками міжнародної комерційної діяльності і у силу їх допоміжної природи, за загальним правилом, не фіксується у письмовій формі[7].
Приклад, терміном «узвичаєність» позначають декілька різних явищ: несанкціонований звичай, поширену практику, яка не утворила загальнообов’язкової норми, правило, яке має «технічний» характер і визначає деталі угод.
Велике значення в міжнародному торговому обороті набувають сьогодні типові договори (формуляри), які хоч і не є джерелами міжнародного приватного права, однак в певній мірі їх положенням надається сила норм торговиз звичаїв та узвичаєнь.
4. Судовий прецедент – це рішення судового органу держави, яке носить загальнообов’язковий характер у цій державі та повинно застосовуватися в подальшому при розгляді аналогічних справ. Судовий прецедент як правило є джерелом права в країнах англосаксонської (англоамериканської), загальної правової системи (common law). Наприклад, Великобританії, США, Австралії, Новій Зеландії, Канаді.
Приклад. Рішення Верховного Суду США є обовязковими для всіх судових органів цієї країни.
Однак враховуючи процес глобалізації та зближення правових систем світу судовий прецедент може застосовуватися як джерело права і в державах континентальної правової системи у різних варіаціях.
Приклад, відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права[8]. Отже, в Україні визнано рішення Європейського суду з прав людини як офіційне джерело права. 5. Доктрина міжнародного приватного права.
