I. Актуальність теми:
Ст. 1 Конституції України проголосила Україну правовою і соціальною державою, яка повинна визнавати та забезпечувати основні соціальні права людини і громадянина, а саме: право на працю, належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від установленої законом, на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування та ін. У зв’язку з цим держава бере на себе зобов’язання захистите найбільш уразливі верстви населення, які з об’єктивних причин обмежені у здійсненні своїх прав і забезпеченні законних інтересів. Вивчення основ соціального захисту дуже важливо для формування правової культури майбутніх медичних сестер.
II Навчальна мета самостійної роботи:
Студент повинен знати:
· види соціального забезпечення;
· медичне обслуговування – одна із форм соціального забезпечення;
· види державних пенсій;
· допомога: поняття, види
Студент повиненвміти:
· використовувати Конституцію України як основний закон прямої дії;
· вміти характеризувати види державних пенсій;
· складати документи правового характеру;
· самостійно розв’язувати практичні правові ситуації,
III Матеріалі самостійної роботи
III.1. Базові знання, необхідні для вивчення тими
(міждисциплінарна інтеграція)
| Дисципліни | Знаті |
| Соціологія та медична соціологія Основи сімейної медицини Загальна психологія та міжособистісне спілкування Основи мед сестринської справи | Соціологія здоров'я Роль сімейної медичної сестри і правовому захисті сучасної сім'ї Охорона здоров'я людини та роль і цьому процесі медичної сестри Етичний кодекс медичної сестри Права та обов’язки медичної сестри |
III.2. Зміст теми:
1. Право соціального захисту— це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина.
Основною складовою права соціального захисту є право соціального забезпечення.
2. Право соціального забезпечення — це сукупність правових норм, які регулюють відносини у сфері матеріального забезпечення верств населення, окремих громадян, які в силу об’єктивних причин можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування або потребують додаткового матеріального забезпечення та не можуть самостійно уникнути соціальних ризиків.
3. Здоров’я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.
4. Охорона здоров’я– це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
5. Система охорони здоров’я передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;
б) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідеміологічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
ґ) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;
д) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
с) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;
є) участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
ж) можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;
з) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я;
и) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;
і) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я;
ї) можливість проведення незалежної медичної експертизи в разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування п в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути зачеплені загальновизнані права людини і громадянина
6. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на:
• медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини;
• одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ – інфекції.
7. Громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров’я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.
8. Кожний пацієнт має право вільного вибору лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги.
9. 
Медичні працівники зобов’язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.
10. Законодавство України спрямоване на заохочення материнстві з боку держави. Охорона здоров’я матері та дитини забезпечується організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичних та іншихконсультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих закладів; наданням жінці відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв’язку з народженням дитини і допомоги на час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров’я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легку роботу зі збереженням середнього заробітку; поліпшенням і оздоровленням умов праці та побуту; усуненням негативних екологічних факторів; державною і громадською допомогою сім’ї та іншими заходами у порядку, встановленому законодавством України.
11. Дитиноювизнається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше.
12. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ямполягає у щомісячній допомозі, яка надається у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
13. Малозабезпеченою сім'єювизнається сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.
14. Прожитковий мінімум для сім ї — визначена для кожної сім'ї, залежно від її складу, сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення.
