I. Актуальність теми:
Право на працю— одне із невід'ємних прав громадян незалежної демократичної держави, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Праця — це необхідна умова життя людини і суспільства. Саме праці люди зобов'язані своїми великими відкриттями і науково-технічними досягненнями. Практично все, чим ми користуємося у повсякденному житті, є також результатом трудової діяльності людей, продуктом їх цілеспрямованої праці. Потреби людини і суспільства в цілому різноманітні, їх задоволення пов'язано з виробництвом не тільки матеріальних благ, але й зі створенням духовних благ, наданням різного роду послуг. Вивчення основ трудового законодавства дуже важливо для формування правової культури майбутніх медичних сестер.
II Навчальна мета самостійної роботи:
Студент повинен знати:
· особливості регулювання праці медичних працівників;
· поняття, предмет та система трудового права;
· поняття робочого часу, тривалість робочого часу в охороні здоров’я;
· оплата праці працівників охорони здоров’я;
· юридична відповідальність медичних працівників за порушення законодавства про охорону праці
Студент повиненвміти:
· визначати та розв’язувати трудові суперечки;
· правильно складати і оформляти документи правового характеру;
· користуватися кодексами і коментарями до них при розгляді конкретних правових ситуацій
III Матеріалі самостійної роботи
III.1. Базові знання, необхідні для вивчення тими
(міждисциплінарна інтеграція)
| Дисципліни | Знаті |
| Безпека життєдіяльності Основи мед сестринської справи Загальна психологія та міжособистісне спілкування | Охорона труда медичних працівників Права та обов’язки медичних сестер Професійний борг медичної сестри |
III.2. Зміст теми:
1. Трудові правовідносини – це відносини між працівником та власником підприємства, установи, організації, за якими працівник зобов’язується виконувати певну роботу з дотриманням внутрішнього розпорядку, а власник, або уповноважена ним особа, зобов’язується оплачувати його працю, забезпечувати належні, необхідні і безпечні умови для праці.
2. Трудове право України – система встановлених, або санкціонованих державою правових норм, які регулюють індивідуальні і колективні трудові відносини у суспільній організації праці.
3. Предмет трудового права складають суспільно-трудові відносини, що регулюються нормами трудового права.
4. Трудові та інші суспільні відносини, пов’язані з ними, регулюються Конституцією України та більше як 250 нормативно-правовими актами. Основним джерелом трудового права є Кодекс законів про працю.
5. Колективний договір – це угода, яка укладається між власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим органом (особою) і трудовим колективом на основі чинного законодавства з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів.
6. Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства (установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
7. Робочий час – це час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов’язки.
8. Час відпочинку – це час, коли працівник вільний від виконання своїх службових обов’язків і може використовувати його на свій розсуд.
9. Дисципліна праці – це встановлений нормами права, правилами внутрішнього трудового розпорядку порядок взаємовідносин суб’єктів колективної праці, який виражається у свідомому й точному виконанні працівниками своїх трудових функцій.
10. Матеріальна відповідальність працівника – це його обов’язок відшкодувати в установленому законом порядку і розмірах пряму дійсну школу, заподіяну підприємству протиправним і умисним невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов’язків.
11. Індивідуальні трудові спори – це непорозуміння між працівником і роботодавцем з питань застосування трудового законодавства та договорів про працю, щодо яких порушено провадження у юрисдикційних органах.
12. Колективні трудові спори – це розбіжності між найманими працівниками (профспілкова, чи інша уповноважена працівниками організація) і власником чи уповноваженим ним органом із питань зміни або встановлення нових соціально-економічних умов праці і виробничого побуту, виконання колективного договору, невиконання вимог законодавства про працю.
