Матеріали для використання у темі вшанування пам'яті жертв фашизму, протидії його реваншу, а також проявам екстремізму та сепаратизму у наші дні

День пам’яті жертв фашизму - це день, коли вшановуються десятки мільйонів людей, які загинули під час Другої світової війни. Це день поминання полеглих у боях солдатів, а ще більше - мирних людей різних національностей, які загинули під бомбами, від хвороб, голоду, холоду, у концтаборах.
Немає та не могло бути країни, яка б виграла від правління нацистів чи фашистів, немає такого народу, який би збагатилася матеріально або духовно в результаті їхнього володарювання.

Найстрашніша ідеологія - та, яка робить людину винуватою від народження тільки за кров, яка тече в її жилах. Ідеологія нацизму принесла руйнування як тим, хто її вигодував, так і тим, хто їй протистояв. Сім десятиліть тому нацистську машину вдалося зупинити і знищити. Солдати різних національностей билися пліч-о-пліч і перемогли.
(З 1962 року було прийнято вважати кожну другу неділю вересня Міжнародним днем пам'яті жертв фашизму. Цей день був визначений саме у вересні, тому що на цей місяць припадає дві пов ’язані з Другою світовою війною дати - день її початку і її повного завершення).

Втрати України від фашизму
На українських теренах відбулася майже половина всіх стратегічних оборонних і наступальних операцій Другої світової війни, саме в Україні було розгромлено більше половини нацистських військ.

У тій трагедії наша держава має свій особливо скорботний рахунок незліченних людських втрат. Україна входить до числа країн, найбільш постраждалих у роки Другої світової війни - як від воєнних дій, так і від військових злочинів. Ця війна, за різними оцінками, коштувала Україні від 8 до 10 мільйонів життів.

З України до радянських збройних сил було забрано понад 9 млн. осіб. Близько 4 млн. з них загинули. 1,7 млн. мешканців України повернулися з Червоної армії інвалідами. Серед 3,28 млн осіб, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, майже 2,2 млн українці. Із 1941 по 1945 рік населення УРСР скоротилося із 41 млн. до 27,4 млн. осіб.

Внесок України у боротьбу проти фашизму
Близько 2,5 мільйонів наших співвітчизників за бойові та трудові подвиги були відзначені орденами і медалями. За виняткову мужність 2 тисячі з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Тричі Героєм став прославлений Іван Кожедуб, двічі Героями — ще 32 українця. Першим прапор Перемоги над Рейхстагом встановив наш земляк — илексіи ьерест^ Багато вихідців з України займали чільні місця у командуванні Червоної армії.
Історія розпорядилася так, що акт капітуляції Японії 2 вересня 1945 року в Токійській затоці на борту лінкора «Міссурі» від імені СРСР підписав 40-річний генерал із села Косинівка, що на Уманщині, Кузьма Дерев'янко.

Українці воювали по всьому світу. Український слід залишився на полях головних битв на інших фронтах Другої світової війни: Вестерплятте, Дюнкерк, Монте-Кассіно, Нормандія, Маньчжурія. Українці були мобілізовані або долучилися добровільно до більшості головних світових армій, що протистояли гітлерівській Німеччині та її союзникам.
Не менш як 100 тисяч українців в складі Війська Польського стали на боротьбу із нацизмом у вересні 1939 року і не менше 8 тисяч з них загинуло. Близько 130 тисяч перебували в арміях Великої Британії, Франції, Канади та США.

Українська повстанська армія, від часу створення у 1942 році і до часу відступу нацистів з теренів України наприкінці 1944 року, брала активну участь у боротьбі проти німецької окупаційної системи, завдавши їй значних втрат.

Визнанням вагомого внеску нашого народу у перемогу над нацизмом та його великої жертовності було надання Україні права стати країною — засновницею Організації Об’єднаних Націй.

Актуалізація загрози фашизму у XXI столітті
Питання війни і миру сьогодні знову перебувають на першому місці міжнародного та європейського порядку денного. Російська Федерація, цинічно розтоптавши міжнародне право, анексувавши Крим та розпаливши збройний конфлікт на Донбасі, сьогодні знову руйнує систему європейської та світової безпеки. Зухвала російська агресія становить загрозу не лише для України, а й для всього цивілізованого світу, його безпеки і стабільності.

Офіційна Москва за старим принципом навішує на опонентів класичні ярлики «фашистів». Кремлівська пропаганда постійно переконує своїх шовіністично зазомбованих громадян в тому, що до влади в Україні, в Грузії та країнах Прибалтики прийшли «фашисти» і «нацисти». Такі декларації висловлюються представниками РФ і в ООН, і в офіційних переговорах з СІЛА, Німеччиною, європейськими державами.

Однак ситуація є якраз протилежною - маємо всі підстави говорити про фактичну тотожність фашистських режимів та сучасної російської диктатури. Цей факт підтверджують дедалі більше провідних науковців та політологів. Відомий американський політолог З.Бжезінський порівнює путінську Росію з італійським фашизмом. «Путінський режим багато в чому нагадує режим Муссоліні, - пише Бжезінський у книзі «Стратегічне бачення». Як і дуче в Італії, Путін в Росії централізував політичну владу в ім’я шовінізму. Він установив політичний контроль над економікою, не здійснюючи націоналізації та не чіпаючи олігархів і мафії.

Режим породив національну велич, дисципліну та екзальтовані міфи про нібито велике минуле, з претензіями російського православ’я на статус Третього Риму та зі слов’янофільськими мріями про єдину слов'янську державу, керовану з Кремля». Тож сучасна путінська Росія відповідає всім класичним ознакам фашистського режиму і прагне нового переділу світу, європейських кордонів та як і її ідеологічні попередники фашисти, готова поставити світ на межу Третьої світової війни.

Докази фашизації політичного режиму Російської Федерації та російського суспільства
Путінська Росія намагається захопити всі території, де мешкають етнічні росіяни і російськомовні. За останні 20 років Росія напала на Грузію, спровокувала конфлікт у Молдові, підтримуючи штучно створені нею ж сепаратистські режими на частині території цих країн, придушила кривавими репресіями волелюбний чеченський народ, здійснила збройну інтервенцію в Україну.

Має місце яскраво виражений культ мілітаризму в Росії. Класичними ознаками фашистського режиму є апологетика війни, які останнім часом зашкалюють у російських фільмах та історичних телепередачах, при чому вороги у російському кінематографі завжди неросійської національності.

Як і кожен фашистський режим, офіційна Москва систематично критикує ліберально-демократичні цінності, які насмішливо зводить до прав секс-меншин та толерантності до мусульман, висміюючи це як найстрашніші аспекти демократії. А як альтернативу пропонується сильна країна із сильним вождем, якого бояться і поважають у світі - класична формула Муссоліні.

Типовою ознакою існування фашистського режиму в Росії є культ лідера, вождя нації, який кремлівська влада вибудувала шляхом маніпуляцій, репресій і залякувань, та успішно насадила серед збіднілого, задурманеного, й агресивно невдоволеного народу. Культ Путіна багато в чому перевершив своїми масштабами навіть культ Гітлера, і мільйони росіян щасливі, що ними ще з минулого століття править Путін, який «відроджує імперію, піднімає Росію з колін, збільшує армію та озброєння і протистоїть демократичному Заходу».

Широкого розмаху в Росії набули радикальні військово-спортивні та інші тоталітарні організації, подібні до Гітлерюгенду, зокрема «Наші», в яких молодь виховується в дусі агресії, ненависті, абсурдних історичних міфів, звеличуванні арійського минулого російської нації, та підготовки до війни. Загострений націоналістичний шовінізм, залякування опозиції, культ сильного лідера з твердою рукою, пошук зовнішнього ворога, ненависть до іноземців та побудова «держави страху» фактично повністю відтворюють модель фашистського диктаторського фашизму.