Формування узлісь у лісопаркових частинах лісів зелених зон

Узлісся – це смуга лісу шириною 100 м на межі лісу і відкритого простору. Вони поділяються на прямолінійні та звивисті (криволінійні), відкриті (з горизонтальною зімкнутістю крон) та закриті (з вертикальною зімкнутістю крон).

Узлісся виконують ряд важливих екологічних функцій: сприяють зменшенню швидкості вітру у лісі, запобігаючи виникненню вітровалів; переводять поверхневий стік з відкритих територій у внутрішньогрунтовий, попереджаючи водну ерозію грунтів; захищають стовбури дерев від прямого сонячного світла; очищують повітря від пилу; відіграють шумопоглинаючу роль. Цю частину лісового масиву можна розглядати як природний бар’єр, який сприяє формуванню специфічного лісового мікроклімату, а також впливає на прилеглий відкритий простір. З точки зору біоценології узлісся розцінюється як екотон – перехідна зона від одного біоценозу до іншого. Фауна екотону як у видовому, так і в чисельному відношенні багатша за фауну суміжних біоценозів. Узлісся є місцем концентрації комах, у тому числі ентомофагів, кормовою базою для багатьох видів тварин, забезпечує захист численним представникам фауни.

Фахівці садово-паркового господарства та ландшафтної архітектури розглядають узлісся як смугу лісу, прилеглу до відкритого простору з шириною, яка дозволяє розрізняти породи дерев за фентотипічними ознаками. У рівнинних умовах ця відстань у зімкнутому деревостані не перевищує 50 м, а на гірських схилах – 200-300 м. Із збільшенням стрімкості схилу вона зменшується. Відстань у 300 м обмежується можливістю людського ока. Глибина проглядування на пологих схилах наближається до рівнинних умов.

У рекреаційних лісах правильно сформовані узлісся відзначаються високими декоративними якостями, є улюбленим місценм відпочинку міського населення. Естетичні якості узлісь визначаються їх типом. Відкриті узлісся мають кращу проглядуваність, ніж закриті. Прямолінійні узлісся значної протяжності відзначаються низькими декоративними якостями.

З метою поліпшення естетичного вигляду узлісь, як лінійного ландшафту, проводиться ряд відповідних заходів догляду. Основні завдання догляду: надання узліссю більшої об’ємності, посилення контрастності між окремими ділянками, розчленування лінійного ландшафту, створення відкритої перспективи на красивий пейзаж та панорами далекого плану.

Основні прийоми формування узлісь: 1) порушення прямолінійного контуру створенням так званих “бухт”; 2) переформування відкритих узлісь у відкриті шляхом вирубування периферійних кущів та дерев; 3) створення вертикального і горизонтального розчленування, посилення контрастності та естетичної привабливості проведенням рубок догляду.

На ділянках, прилеглих до доріг, просік або безлісого простору рекомендується залишати на корені дерева з низько опущеними кронами і підлісок. Створенням закритого узлісся посилюється контраст з відкритим простором.

Форма узлісся визначається і розміром відкритого простору. Великі поляни (0,5 га і більше) бажано оточувати закритими узліссями, а менші за площею – відкритими.

Важливе значення мають декоративні якості насадження, прилеглого до відкритих ділянок. Якщо поряд з відкритим простором розташоване насадження з високодекоративними деревами, доцільно формувати узлісся відкритого типу. Закриті узлісся створюють у лісостанах з низьким ступенем естетичної привабливості.

За необхідності відкрити для відвідувачів мальовничий пейзаж чи панораму далекого плану, узлісся вирубують на відстані, яка дозволяє оглянути об’єкт. Розмір “вікна”, яке вирубується в узліссі, повинен бути не меншим потрійної висоти дерев. Із збільшенням відстані до об’єкту спостереження розміри “вікна” відповідно зростають.

З метою покращення естетичної привабливості прямолінійного узлісся у молодняках і середньовікових лісостанах через кожні 250-300 м влаштовують “бухти” шириною не менше потрійної висоти насаджень та глибиною – не менше подвійної. При цьому слід уникати правильної геометричної форми заглиблень.

У пристигаючих та стиглих насадженнях формують відкриті узлісся з метою підвищення глибини проглядування.

За наявності домішки листяних порід у хвойних насадженнях, наприклад, берези в умовах суборів чи сугрудів, поліпшення декоративних якостей лісопаркового ландшафту досягається відкриванням стовбурів берези, створенням контрасту білих стовбурів берези з темнішим фоном дерев сосни.

У березових молодняках варто формувати узлісся закритого типу, а в старшому віці – відкритого.

У степовій зоні в лісах зелених зон штучного походження при формуванні узлісь виходять з потреби підкреслити декоративність штучного насадження чи закрити невиразний молодняк.

В умовах пересіченого рельєфу на характер узлісся впливає розташування ділянки стосовно дороги чи стежки. На схилах, розміщених вище дороги, формування узлісся проводиться на глибину до 300 м. На схилах нижче дороги у молодняках і середньовікових деревостанах створюють узлісся закритого типу, а в насадженнях старшого віку – відкритого.

Реконструктивні рубки

Оскільки ландшафтні рубки не дозволяють в короткий термін докорінно поліпшити склад, стан та ландшафтні достоїнства при переважанні в насадженнях малоцінних деревних порід, то в лісопаркових частинах, лісопарках доцільно застосовувати саме реконструктивні рубки як більш активний ландшафтно-лісівничий захід. Реконструктивні рубки також доцільні і в лісостанах цінних деревних порід, якщо вони з якихось причин погіршують естетичний вид та санітарно-гігієнічний стан.

Реконструктивні рубки, як один із найважливіших заходів у лісопаркових частинах приміських лісів, передбачають у досить стислий термін – 10-15 років раціонально змінити породний склад, поліпшити санітарно-гігієнічний стан та естетичний вигляд лісових насаджень, які частково або повністю не відповідають основним задачам щодо відпочинку людей. Таким чином, реконструктивні рубки ставлять за мету поліпшення ландшафтно-естетичних якостей насаджень шляхом зміни складу порід, заміни малоцінних в ландшафтно-естетичному розумінні та недовговічних лісостанів на більш цінні і довговічні.

В залежності від лісорослинної зони, типів лісорослинних умов, рельєфу місцевості та характеру лісових насаджень, що потребують докорінного поліпшення, розробляються схеми та методи реконструктивних рубок. При цьому потрібно мати на увазі, що таку роботу доцільно проводити на невеликих площах лісопарку, по можливості формувати складні за своєю будовою деревостани, не допускати значного введення порід – екзотів, щоб не порушити притаманний лісопарку природний для своєї зони вигляд. У ряді випадків при реконструктивних рубках можливе влаштування галявин, полян, які б посилювали комфортність відпочинку відвідувачів, але такі площі не повинні виходити за межі 10% від загальної площі, що охоплюється реконструктивними заходами. В процесі реконструктивних рубок доцільно також влаштувати пішохідні стежки, ремонтувати існуючі стежки.

7. Поновлювальні, планувальні та санітарні рубки

Такі рубки застосовують у разі необхідності заміни відмираючих насаджень, які втрачають декоративні якості. Іноді в процесі таких рубок доцільно змінити категорію ландшафту, наприклад, замість 1а – 2б тощо.

При проведенні поновлювальних рубок найчастіше на практиці застосовують групово-вибіркові рубки. Якщо площа ландшафту, де проводиться поновлювальна рубка, розташована в типах лісорослинних умов, що сприяють природному поновленню головної породи, формуються групи з молодняка для майбутнього ландшафту. При цьому потрібні продумані заходи сприяння природному поновленню.

Планувальні рубки проводять в разі необхідності зміни плану території якоїсь частини лісопарку, що пов'язана з необхідністю влаштування полян відпочинку, майданчиків для будівництва якихось споруд, спортивних та ігрових майданчиків, декоративних майданчиків, місць для розміщення наметів, автостоянок тощо. Такі рубки носять характер суцільних рубок і діючими Правилами відносяться до категорії "інших" рубок. До планувальних рубок відносять також рубку окремих дерев при влаштуванні дорожно-стежкової сітки або при необхідності відкриття огляду на красивий вид чи перспективу.

При проведенні планувальних рубок потрібно по можливості залишати на корені красиві, оригінальної форми дерева, навіть якщо вони потрапляють на трасу майбутньої стежки чи пішохідної доріжки. При влаштуванні автостоянок також доцільно залишати частину дерев, особливо – ширококронних, які будуть не тільки її окрасою, але й даватимуть тінь у спекотну погоду.

Санітарні рубки проводяться у відповідності з вимогами Санітарних правил в лісах України (1995). Шляхом санітарних рубок з деревостану видаляють сухостійні дерева, дерева, які заселені стовбурними шкідниками, відмираючи, у яких крона засохла більше, як наполовину, вітровальні та буреломні (сніголомні) дерева, уражені грибними та раковими хворобами, а також дерева, які мають нахил більше 45°.

Зовнішніми ознаками призначення дерев до рубки у хвойних порід є сильна ажурність крони з одночасним пожовтінням хвої, відсутність приросту при вершинному типі відмирання і наявність бурового борошна та інших ознак заселення стовбурними шкідниками – при окоренковому типі.

Дерева листяних порід, які заселені стовбурними шкідниками, розпізнаються та призначаються до санітарної рубки по свіжому зав'яданню крони та ознаках діяльності шкідників в окоренковій частині стовбура.

В насадженнях, які уражені кореневою губкою, до санітарної рубки призначаються дерева при пожовтінні хвої та за іншими ознаками.

Санітарна рубка може бути вибірковою, якщо за один прийом вона не призводить до зниження зімкнутості нижче 0,5. Якщо ж зімкнутість пологу знижується більше, то ставиться питання про проведення суцільної санітарної рубки. Воно вирішується спеціальною комісією. У більшості випадків санітарні рубки проводять у середньовікових, пристигаючих, стиглих та перестійних деревостанах.

Відвід насаджень під санітарні рубки виконується в рік її проведення, тоді як для інших видів рубок це проводиться – за рік або два до рубки. Подеревний перелік дерев за їх нумерацією при вибірковій санітарній рубці проводять в межах таксаційного кварталу.

Санітарно-ландшафтні рубки. Санітарні рубки в рекреаційних лісах не забезпечують вирішення всіх питань з поліпшення самих ландшафтів, а лише оздоровлюють лісові насадження. Іноді санітарні рубки, які проводять у перестійних деревостанах сосни, дуба призводять до втрати попередньої привабливості ландшафтів. Такі приклади можна найти за результатами санітарних рубок у лісах зеленої зони м. Києва – у Боярському лісництві, Дарницькому та Києво-Святошинському ліспаркгоспах, Голосіївському лісництві, інших об'єктах. Іноді, на практиці, щоб поліпшити лісопарковий ландшафт після санітарної рубки, створюють лісові культури, але застосовують при цьому не ландшафтний спосіб розміщення посадкових місць, а звичайний – рядами, як це прийнято при створенні лісових культур у лісах експлуатаційного призначення. Тому такі заходи не сприяють підвищенню привабливості лісового ландшафту.

Свого часу лабораторія рубок догляду за лісом ВНДІЛМ розробила санітарно-ландшафтний метод рубок догляду з метою створення та поліпшення рекреаційних ландшафтів. За цим методом поділяють дерева за лісотвірним значенням і роллю в ландшафті. За своєю роллю у ландшафті дерева поділяють на такі групи: А – акценти, тобто дерева або групи дерев, які акцентують на себе увагу і підкреслюють особливості насаджень; Ф – фонові дерева, які визначають санітарно-гігієнічну цінність ландшафту, створюють фон та підкреслюють високу декоративність дерев категорії А; Зв – зайві дерева, які погіршують сприйняття дерев категорії А, а також заважають росту дерев категорій А та Ф.

Фонові дерева поділяють на групи: І – фізіологічно молоді, гостро-верхні, з інтенсивним ростом у висоту; II – дерева з ослабленим приростом у висоту, притупленою вершиною та розрослими гілками; III – засохлі та явно засихаючі дерева.

У високоповнотних лісостанах проводять інтенсивні санітарно-ландшафтні рубки. При них вибирають дерева ІІІФ, Зв та частину дерев ІІФ, вирубка яких не призводить до утворення вікон, діаметром не більше 1/2 висоти дерев, що їх оточують. Як правило, повнота деревостану не повинна знижуватися нижче 0,7.

При помірних санітарно-ландшафтних рубках видаляють із насадження тільки дерева ІІІФ і 3в.

Санітарно-ландшафтні рубки проводять за маршрутним принципом, тобто у виділах, які об'єднані одним функціонально-організаційним маршрутом.