Ведення господарства у лісопаркових частинах зелених зон передбачає створення лісопаркових ландшафтів, придатних для масового відпочинку населення. Основою для їх формування є існуючі лісостани, часто природного походження. У лісопаркових ландшафтах розрізняють пейзажі далеких, середніх і коротких перспектив.
Для лісопарків України запрпоновано три основні категорії ландшафтів: І – ландшафт закритого простору (закритий); ІІ – ландшафт напіввідкритого простору (напіввідкритий); ІІІ – ландшафт відкритого простору (відкритий).
За детальнішою класифікацією (Тюльпанов, 1968) ландшафти закритого простору поділяють на: Іа – деревостани горизонтальної зімкнутості; Іб – вертикальної зімкнутості; Ів – загущені молодняки.
Іа – одноярусні деревостани з горизонтальною зімкнутістю намету 0,6 і вище, чисті та мішані, переважно одновікові з рівномірним розміщенням дерев на площі. Проглядуваність, тобто відстань, з якої за нижньою частиною стовбура можна визначити деревну породу, не перевищує 20 м. У молодому віці ці насадження монотонні, а декоративні якості виявляються приблизно з ІV-V класів віку.
Іб – різновікові багатоярусні деревостани із врахуванням ярусу підросту і підліску вистотою понад 1,5 м, переважно мішані, іноді – чисті з кількох поколінь з груповим розміщенням дерев та зімкнутістю пологу по горизонталі 0,6 і вище. Найвищим ступенем декоративності відзначаються мішані насадження з нерівномірним, куртинним розміщенням дерев.
Ів – загущені молодняки до 20-річного віку.
Ландшафти закритого простору погано пристосовані для масового відпочинку, оскільки відзначаються порівняно низькими естетичними якостями та мікрокліматичним властивостями (недостатня циркуляція повітря, слабке освітлення). До того ж у них погана проглядуваність і пішохідна доступність. Ландшафти дрібнолистяних, світлохвойних та хвойно-листяних лісів краще відповідають рекреаційно-оздоровчим цілям у порівнянні з широколистяними.
У свою чергу, виділено три типи ландшафтів напіввідкритого простору.
2а – одновікові деревостани з рівномірним розміщенням дерев та зімкнутістю намету 0,3-0,5, з рідким підростом та підліском висотою до 1,5 м або без підліску та підросту.
2б – насадження з груповим або куртинним розміщенням дерев як чисті, так і мішані, з повнотою 0,3-0,5, а у групах 0,6-0,7. Площа груп (куртин) становить 30-100 м2. Вони мають довільну конфігурацію, відмежовуються галявинами. Галявини сполучаються між собою, а їх розмір приблизно відповідає одній-двом висотам деревостану.
2в – молодняки висотою понад 1,5 м із зімкнутістю пологу 0,4-0,5, а в куртинах і групах - 0,7-1,0. Для цих ландшафтів притаманний контраст між зімкнутими групами дерев і відкритими галявинами. Декоративні якості формуються у молодому віці.
Для ландшафтів напіввідкритого простору характерна більш інтенсивна циркуляція повітряних мас, вища температура повітря і грунту, а також сприятлива іонізація повітря.
Ландшафти відкритого простору поділяють на:
3а – рідини та ділянки з одиничними деревами, природним поновленням дерев низької густоти та кущів. Дерева формують розвинені крони і розташовані рівномірно по площі. На окремих ділянках спостерігаються куртини підросту дерев та підліску. Естетичний ефект посилюється наявністю старовікових дерев на фоні трав’яного вкриття. Декоративні властивості виявляються з ІІІ класу віку.
3б – ділянки з природним поновленням лісу висотою до 1,5 м, незалежно від густоти. Даний тип ландшафту може бути представлений полянами, галявинами, луками з одиничними деревами і біогрупами підліску. На естетичну цінність ландшафтів впливають особливості рельєфу, конфігурація узлісь, характер трав’яного вкриття та ін. За наявності у складі цінних декоративних порід ландшафт відносять до типу 2в, декоративність якого виявляється з ІІ класу віку.
3в – ділянки без деревної рослинності (поляни, сіножаті, луки та інші ділянки відкритого простору).
Для ландшафтів відкритого простору властива посилена інсоляція, добре прогрівання поверхні грунту, тому вони приваблюють відпочиваючих у прохолодну погоду.
У ландшафтах відкритого простору розрізняють пейзажі коротких, середніх та далеких перспектив. Пейзажі коротких перспектив характеризуються глибиною простору до 150 м, середніх – 150-400 м, а далеких – понад 400 м. Естетичну цінність ландшафтів цього типу посилюють водойми (озера, ставки, річки, струмки), які використовуються для формування пейзажів і створення різноманітних лісопаркових композицій.
На підставі існуючої класифікації лісопаркових ландшафтів проводяться відповідні заходи щодо формування та реконструкції лісопарків у лісопарковій частині зелених зон.
Тип ландшафту визначає характер рубок та посадок, ступінь заповнення площі деревами та кущами, їх просторове розміщення, будову деревостанів, їх породний склад тощо.
Напіввідкриті простори у вигляді галявин, що сполучаються з сосново-листяними деревостанами із зімкнутістю крон 0,3, характеризується значною швидкістю вітру, відносно високою температурою ґрунту та досить високою іонізацією повітря з перевагою негативних легких іонів та незначною бактеріальною зараженістю повітря.
Ландшафти закритих просторів широколистяних лісів не відповідають вимогам масового відпочинку і не тільки через декоративні якості (відсутність прозору, мала прохідність і т. п.), але і внаслідок недостатньої циркуляції повітря, незначної інсоляції тощо. В санітарно-гігієнічному відношенні більш сприятливі ландшафти закритих просторів дрібнолистяних, соснових та сосново-листяних насаджень.
Окрім сказаного, розмежування лісопаркового ландшафту на окремі категорії враховує не тільки лісогосподарські заходи, але й індивідуальні запити відвідувачів. Останні повинні мати можливість у спекотні дні знайти затінені, але добре провітрювані місяця, а в прохолодну погоду — захищені від вітру галявини. При однаковій погоді частина відвідувачів для відпочинку вибирають залиті сонцем відкриті елементи ландшафту, а інші – тінисті і т.п.
Співвідношення окремих категорій ландшафтів у лісопарку залежить не тільки від естетичних якостей, але і від мікрокліматичних та санітарно-гігієнічних особливостей. Так, для відкритих просторів з середньою глибиною прозору (150-400 м) властиві невелика швидкість вітру та інтенсивна інсоляція, що в цілому призводить до підвищеного нагріву поверхні. Тому такі ландшафти використовують для відпочинку навесні, восени та в похмуру погоду влітку.
Невеликі відкриті простори з глибиною прозору до 150 м також мають невелику швидкість вітру і високу інсоляцію, а звідси – високу температуру ґрунту. Галявини малих розмірів з підліском у деревостані добре захищені від вітру, достатньо прогріті, а тому є улюбленим місцем для відпочинку.
Рекреаційна оцінка території проводиться за естетичністю, пішохідною доступністю та додатковими показниками. Естетичність лісопаркового ландшафту визначається за 5-бальною шкалою, а критеріями слугують склад деревостанів та інші лісівничо-таксаційні показники, сезон року тощо.
Пішохідна лоступність території також встановлюється за 5-бальною шкалою, яка включає наступні ступені прохідності: відмінна, добра, середня, погана та відсутня.
Проглядуваність оцінюється за 3-бальною шкалою: 1 – добра – 40-80 м; 2 – середня – 20-40; 3 – погана – до 20 м.
Додаткові показники включають благоустрій території лісопарку, фітонцидність деревних порід та ступінь газостійкості.
Загальна сума балів, яка використовується при лісовпорядкуванні лісів рекреаційного призначення, може бути високою – 3-8; середньою – 9-11 та низькою – 12-15 балів.
Типи лісопарків за функціональним призначенням можуть бути:
- історичними
- дитячими
- спортивними
- прогулянковими
- санітарно-оздоровчими і т.д.
Часто вони виконують одночасно декілька функцій, наприклад, спортивну і прогулянкову, а тому їх називають поліфункціональними.
В історичних лісопарках головними є місця пов'язані з певними подіями з історії краю, життям видатних людей. Такі лісопарки відновлюються в такому вигляді, якими вони були в часи подій, заради пам'яті яких вони виділені. Основну увагу тут потрібно звертати благоустрою прилеглих до історичних пам'ятників територій і вздовж маршрутів, що ведуть до них. На решті території формуються характерні тому часові ландшафти. До таких можна віднести лісопарк поблизу с, Івана-Франко коло Дрогобича із знаменитою стежкою Каменяра.
Дитячі лісопарки - створюють для відпочинку дітей. Вони звичайно розміщуються поблизу оздоровчих закладів: дитячих садків, санаторіїв. На території дитячих лісопарків бажано мати декілька ігрових і спортивних майданчиків, вигідні для купання водойми, пізнавальні і розважальні маршрути, вольєри з тваринами та інші. Природно-пізнавальні маршрути потрібно організовувати на території з найбільш різноманітною рослинністю, доповнюючи її годівницями для птахів, переселяючи сюди білок та інших тварин з одночасною організацією їх годівлі.
Санітарно-оздоровчі лісопарки і їх ландшафти формуються з врахуванням особливості лікувального закладу. В лісопарках цього типу створюються у мови, що сприяють швидкому відновленню здоров'я для відпочиваючих. Так, наприклад, розвивається Моршинський лісопарк на курорті Моршин.
Спортивні лісопарки призначені для розвитку в них спортивно-масової діяльності відпочиваючих: водного і лижного спорту, мотоспорту і т.д.
