Основні напрями розвитку медицини в Україні.

Олекса́ндр Олекса́ндрович Богомо́лець (12 (24) травня 1881, Київ — 19 липня 1946, Київ) — український учений-патофізіолог. Основоположник української школи патофізіології, ендокринології і геронтології, організатор української науки.

Засновник перших в Росії і Україні науково-дослідних закладів медичного профілю.

Дійсний член (з 1929) і президент (з 1930) УАН (з 1936 — АН УРСР), академік (з 1932) і віце-президент (з 1942) Академії наук СРСР, академік Академії наук Білоруської РСР (з 1939), почесний академік Академії наук Грузинської РСР (з 1944), дійсний член Академії медичних наук СРСР (з 1944).

Депутат Верховної Ради СРСР 1-го та 2-го скликань і Верховної Ради УРСР 1-го скликання.

Очолював створені ним Інститут експериментальної біології та патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. Опрацював ефективну методику впливу на сполучну тканину за допомогою винайденої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки, відомої у цілому світі як стимулятор функцій сполучної тканини.

Автор численних праць з ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, старіння організму тощо.

Ранні роки

Олександр Олександрович Богомолець був другою дитиною в сім'ї лікарів і революціонерів — земського лікаря Олександра Михайловича Богомольця (1850–1935) і його дружини Софії Миколаївни Богомолець (1856–1892) з дому Присецьких гербу «Новина». Старший брат — Микола — помер у дитинстві.

Олександр Богомолець-молодший народився в Лук'янівській в'язниці Києва, де під слідством перебувала його мати, Софія Миколаївна Богомолець, у справі радикальної народницької організації лівого спрямування «Південно-російський робітничий союз». Невдовзі після пологів був забраний від матері і відданий на виховання до маєтку Климове свого дідуся — Миколи Максимовича Присецького. Софія отримала вирок — десять років каторги в Забайкаллі. Малий Сашко зміг побачити матір тільки через десять років, коли Олександру Михайловичу Богомольцю нарешті були дозволені побачення з Софією. На той момент вона була вже безнадійно хвора на сухоти.

Після повернення з Забайкалля деякий час живе з батьком у Ніжині. Протягом року навчався у чоловічій гімназії при Історико-філологічному інституті князя Безбородька (раніше — Гімназія вищих наук, зараз — Ніжинський державний педуніверситет ім. Гоголя). До цього початкову освіту отримував удома. За успіхи у навчанні Саша Богомолець був нагороджений похвальним листом і книгою І.Тургенєва «Записки мисливця».

З дитинства захоплювався читанням.

У 1895 році батько і син Богомольці переїхали до Кишинева, де жили у рідного брата Олександра Михайловича — Михайла Михайловича Богомольця. Сашко продовжив навчання в Кишиневській гімназії, але на передостанньому році був відрахований з офіційним формулюванням «за небезпечний напрямок думок». З великим трудом його влаштували до 1-ї Київської чоловічої гімназії, яку юнак закінчив із золотою медаллю.

Репутацію «неблагонадійного» він підтвердив і в Київському університеті ім. Св. Володимира, куди поступив у 1900 році. Навчався спочатку на юридичному, збираючись стати адвокатом-криміналістом, а потім на медичному факультеті. Там Олександр брав участь у русі за права студентів. Не бачачи можливості продовжувати навчання в Києві і, очевидно, не бажаючи підставляти під удар батька, за яким зберігався поліційний нагляд, Олександр Богомолець перевівся на медичний факультет Новоросійського університету в Одесу.

Першу наукову роботу опублікував на другому курсі університету — «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» (1902). На кінець навчання Олександра Богомольця в Одеському університеті в його послужному списку нараховувалося п'ять наукових робіт.

 

Олександр Богомолець, 26 років — після закінчення одеського Новоросійського університету. 1907 рік

Під час навчання, а також після закінчення університету (1907) працював при кафедрі загальної патології під керівництвом передових вчених того часу В. В. Підвисоцького, О. Ф. Маньківського, Л. О. Тарасевича, М. Г. Ушинського і В. В. Вороніна.

В 1909 році під керівництвом професора Володимира Вороніна захистив у Імператорській військово-медичній академії (Петербург) докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі». Одним з опонентів при захисті був відомий російський фізіолог академік І. П. Павлов, який дав високу оцінку роботі молодого ученого. Олександр Олександрович Богомолець став наймолодшим у Російській імперії доктором медицини — на момент захисту докторантури йому було 28 років.

Того ж року Олександр Богомолець був обраний приват-доцентом кафедри загальної патології медичного факультету Новоросійського університету (Одеса).

Невдовзі після захисту він одружився з Ольгою Георгіївною Тихоцькою (1891–1956) гербу «Наленч». У подружжя народився син Олег (1911–1991).

1911 року був відряджений на стажування в Париж на кафедру фізіології в Сорбонні для отримання професорського звання. Після повернення (того ж року) призначений екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Саратовського університету.

Саратовський» період

В Саратові Олександр Богомолець та його учні і послідовники заклали основи нової галузі в медичній науці — патофізіології, створивши відповідну кафедру. Олександр Богомолець сам набрав штат і закупив за власні кошти наукові прилади (частину обладнання привіз із Франції).

На момент відкриття нового навчального року кафедра, очолювана доктором Богомольцем, була вже повноцінною дослідницькою структурою. Олександр Богомолець також розпочинає викладацьку діяльність. Його лекції завойовують популярність серед студентства.

Олександр Богомолець організовує також кафедри мікробіології і загальної патології в агрономічному і ветеринарному інститутах Саратова.

В 1917 році доктор Богомолець очолив саратовські Вищі жіночі медичні курси.

Жовтневий переворот 1917 року Олександр Богомолець сприйняв позитивно — як і багато з представників ліберальної інтелігенції, серед яких самодержавство було непопулярним. У доктора Богомольця, крім того, був і свій рахунок до царизму — смерть матері.

ід час громадянської війни Олександр Богомолець сам запропонував представникам нової влади комплекс анти-епідемічних заходів (Саратову і всій губернії тоді загрожували холера і тиф). Був старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров'я, членом комісії з боротьби з висипним тифом та консультантом-епідеміологом санітарного відділу Південно-Східного фронту Червоної Армії.

У жовтні 1918 року, продовжуючи завідувати кафедрою в саратовському університеті, професор Богомолець створює першу свою науково-дослідну установу — Державний інститут мікробіології та епідеміології Південно-Сходу Росії («Мікроб»). Це був також перший у Росії медичний науково-дослідний заклад. Інститут «Мікроб» успадкував розробки проти чуми, холери, сибірської виразки, які велися в Петербурзі в так званому «чумному форті» — все обладнання і препарати звідти були перевезені в Саратов.

В 1923 році організував у Саратові першу в СРСР протималярійну лабораторію.

В Саратові ж Олександр Богомолець розпочав роботу над першим у світі підручником з патофізіології. В основу підручника ліг курс лекцій, читаних їм для студентів університету. Робота над цим підручником тривала до кінця життя доктора Богомольця. З «Короткого курсу патологічної фізіології», опублікованого в 1921 році, підручник у підсумку розрісся до п'ятитомника. За цю роботу Олександру Богомольцю була присуджена Сталінська премія (1941).

В 1934 році одна з редакцій посібника вийшла українською мовою.

В Саратові Олександр Богомолець зробив також свій найважливіший винахід — імунну цитотоксичну антиретикулярну сиворотку, яка прискорювала заживлення ран і активізувала імунну систему людини. «Сиворотка Богомольця» успішно застосовувалася для лікування інфекційних хвороб і переломів. Під час радянсько-німецької війни 1941–1945 рр. вона мала особливий попит у радянських польових та евакуаційних госпіталях.

Московський» період

Року доктор Олександр Богомолець був призначений завідуючим кафедрою патологічної фізіології 2-го Московського університету. В Москві він створює відділення експериментальної патології в Інституті з вивчення вищої нервової діяльності при Комуністичній академії.

Олександр Богомолець узяв участь у створенні першого в світі Інституту гематології та переливання крові (нині — Гематологічний науковий центр Росздраву), який очолив після смерті його першого директора — Олександра Олесандровича Богданова (1873–1928). Там під його керівництвом була розроблена унікальна методика консервації донорської крові, яка й досі застосовується практично без змін. Тоді ж Олександр Богомолець та його учні встановили універсальний донорський характер першої групи крові. Цим інститутом Богомолець продовжував керувати до 1931 року — вже будучи президентом Академії наук УРСР.

В Москві Олександр Богомолець створив також онкологічну лабораторію при Московському міськздороввідділі і взяв активну участь у створенні Інституту функціональної діагностики і експериментальної терапії.

У цей період ним були написані праці «Вступ до вчення про конституції та діатези» (два видання, 1928), «Криза ендокринології» (1927), «Загадка смерті» (1927), «Про вегетативні центри обміну» (1928), «Набряк. Нарис патогенезу» (1928), «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу» (1929). У Москві Олександр Богомолець значно переробив і розширив підручник «Патологічна фізіологія» (3-є видання, 1929).