Шляхи зниження витрат виробництва

Проблему зниження витрат виробництва потрібно розглядати з погляду орієнтації всієї економіки України на ресурсозбереження. Для цього необхідно підняти рівень планування і визначення собівартості продукції, а також нормування трудових ресурсів. Зниження собівартості робіт планують у абсолютній сумі. Розмір зниження собівартості визначають розрахунками, які виконуються при розробці плану технічного розвитку і організаційно-технічного рівня виробництва.

Планування собівартості -це процес розрахунку зниження витрат, який дозволяє виявити внутрішні резерви зниження собівартості робіт. При планування собівартості використовуються такі методи:

1. Метод аналітичного нормування витрат ресурсів. Він дозволяє розрахувати норми витрат основних матеріально-технічних, трудових та інших видів ресурсів на виконання одиниці робіт залежно від їх технічної характеристики та умов виробництва.

2. Метод по факторного планування собівартості робіт. Цей метод передбачає розрахунок зміни рівнів витрат на роботи та послуги в планованому періоді у порівнянні з базовим періодом під дією різних техніко-економічних факторів, а саме:

а) Підвищення рівня механізації робіт та поліпшення використання машин та механізмів.

б) Удосконалення організації виробництва і праці.

в) Зниження витрат на ремонтні матеріали.

г) Скорочення тривалості виробництва продукції (робіт та послуг).

д) Зростання обсягу виробництва.

Перша група факторів об’єднує фактори екстенсивного і інтенсивного використання машин і механізмів. Зниження собівартості робіт при підвищенні рівня механізації робіт визначається як різниця між середньою собівартістю робіт, виконаних в базисному і плановому році:

 

Економію від поліпшення використання машин і механізмів розраховують на основі даних про зниження собівартості виконаних робіт за рахунок скорочення частини умовно-постійних витрат у витратах на експлуатацію машин і механізмів. Розрахунок ведеться за залежністю:

 

 

де Д_м - рівень витрат на експлуатацію машин і механізмів у вартості робіт, %; Dв_м - збільшення виробітку робіт, %; УПВ_м - доляумовно-постійні витрати у витратих по експлуатації машин і механізмів (річні амортизаційні відрахування), %.

Другагрупа об’єднує фактори, що відображають зміни в організації виробництва, а також скорочення витрат робочого часу і економію, одержану внаслідок застосування нових форм організації праці. Ці фактори впливають на підвищення продуктивності праці, а відповідно на економію витрат по статті калькуляції “Оплата праці”. Економія розраховується за залежністю:

де DЗП - ріст середньої зарплати, %; DВ - ріст продуктивності праці, %; Д _ЗП.Б - питома вага зарплати у вартості виконаних робіт у базисному періоді, %.

За третьою групою факторів визначають економію зниження собівартості за рахунок економного і раціонального використання ремонтних матеріалів. Економію розраховують за рахунок зниження витрат матеріалів (фактор норм) і зниження вартості їх одиниці (фактор цін).

За четвертою групою факторів визначається вплив скорочення тривалості виробництва окремих видів робіт на витрати виробництва. Економію одержують за рахунок зниження умовно-постійної частини витрат у собівартості цих робіт.

Фактори п’ятої групи впливають на всі статті витрат у собівартості, а саме: умовно-постійної частини витрат. Економія витрат розраховується за залежністю:

 

 

де О_ПЛ - обсяг робіт в плановому періоді; УПВ - умовно-постійна частина витрат; Т_ПР - темп приросту обсягу ремонтних робіт,%.

Зниження собівартості робіт дозволяє створювати противитратний механізм господарювання, який орієнтує підприємство на здешевлення робіт на основі удосконалення технології і зменшення витрат всіх видів ресурсів, що сприяє зростанню рентабельності виробництва.

АВТОМОБІЛІСТИ. Основними групами факторів, які впливають на зниження собівартості перевезень є:

1) прискорення НТП (науково-технічного прогресу) як галузі конструювання і виробництва автомобілів, так і в галузі ТО і Р, а також експлуатації рухомого складу;

2) впровадження прогресивних форм і методів організації процесу перевезень;

3) покращення процесу праці й виробництва;

4) економія матеріальних ресурсів;

5) зміна структури перевезень.

Економія витрат від дії факторів 1, 2, 3 груп визначається шляхом порівняння питомих витрат до і після впровадження заходів:

Е=(С_ПИТ.1-С_ПИТ.2)*Р₂,

де С_ПИТ.1, С_ПИТ.2 – питомі витрати на одиницю транспортної продукції

до і після впровадження заходів;

Р₂ – об’єм продукції перевезений за новим варіантом.

Економія за частиною накладних витрат в собівартості перевезень визначається за формулою:

Е_НВ = ,

де - темп приросту об’єму перевезень в плановому році;

С_НВ – сума накладних витрат в базисному періоді.

Заниження собівартості перевезень за рахунок відносного скорочення витрат по окремим статтям визначається за формулою

,

де І_Сі – індекс зміни витрат по і-тій статті затрат;

І_Р – індекс зміни витрат в об’ємах перевезень;

У_С – питомий вміст і-тої статті витрат в загальних затратах по перевезеннях в базовому році.

Ступінь впливу зміни всіх статей витрат на загальну зміну собівартості перевезень визначається сумуванням цих змін за всіма статями собівартості.

Видатки на автомобільні перевезення складають значну частину загальної суми витрат на виробництво та реалізацію продукції у багатьох галузях народного господарства. Тому значення собівартості перевезень і на основі цього зменшення тарифів на перевезення має важливе народногосподарське значення.

При складанні плану за собівартістю не можна виходити лише з фактичних витрат за попередній період без аналізу цих даних і розробки заходів щодо зниження витрат на основі виявлення наявних резервів. При аналізі собівартості особливу увагу потрібно звертати на фактори її зниження, що безпосередньо залежить від роботи самого підприємства. Через це розробка цього плану повинна проводитися на основі плану підвищення ефективності виробництва з урахуванням всіх організаційно-технічних заходів, які забезпечують виконання встановлених завдань. Від того, наскільки правильно визначений розрахунковий рівень собівартості та завдання по його зниженню, в значній мірі залежить величина прибутку, що планується, рівень рентабельності, розміри фондів економічного стимулювання.

Основна частина витрат, пов’язаних із здійсненням перевезень на автомобільному транспорті, безпосередньо залежить не від виконаної роботи, що вимірюється в тонно- чи пасажиро-кілометрах, а від пробігу автомобілів. Із цього випливає, що окремі експлуатаційні показники чинять різний вплив на виробіток автомобілів і собівартість перевезень.

За характером та ступенем впливу на продуктивність автомобілів і собівартість перевезень експлуатаційні показники можна розбити на дві групи.

До першої групи належить коефіцієнт випуску автомобілів на лінію, тривалість їх перебування у наряді, технічну швидкість, простої під навантаженням і розвантаженням. При підвищенні цих показників продуктивність автомобілів зростає відповідно збільшенню їх добового та річного пробігів, продуктивність же в тонно-кілометрах на 1 км пробігу залишається незмінною. Через те, що змінні витрати собівартості зростають пропорційно збільшенню добового та річного пробігів автомобілів, зниження собівартості перевезень у даному випадку досягається насамперед по постійним витратам, які, залишаючись незмінними, розподіляються між більшою кількістю тонно-кілометрів.

До другої групи показників належить вантажопід’ємність рухомого складу (з урахуванням збільшення її у зв’язку з застосуванням причепів); коефіцієнти використання вантажопід’ємності та пробігу. Широке застосування причепів і автомобілів великої вантажопід’ємності підвищення коефіцієнтів використання пробігу та вантажопідйомності рухомого складу дозволяють підвищувати продуктивність автомобілів без збільшення, а іноді навіть при зменшенні добового (річного пробігу. Саме тому такий метод підвищення продуктивності рухомого складу є найбільш ефективним.

Під впливом другої групи показників знижуються і змінні, і постійні витрати, що приходяться на 1 ткм, тому що деяке збільшення змінних витрат на 1 км пробігу перекривається значно більшим підвищенням продуктивності в тонно-кілометрах на 1 км пробігу, а зростання добової (річної) продуктивності автомобіля приводить до зменшення постійних витрат, які приходяться на 1 ткм.

Чим менша відстань перевезень, тим більша питома вага накладних витрат у собівартості перевезень.

Для зниження собівартості перевезень за статтею “ Заробітна плата водіїв” важливою умовою є зростання годинної (денної) продуктивності праці водіїв через широке застосування причепів, підвищення коефіцієнта використання пробігу вантажопідйомності рухомого складу, збільшення технічної швидкості та скорочення часу простоїв під навантаженням - розвантаженням.

Серед різних ресурсів, які споживаються автомобільним транспортом, особливе місце займає пальне. Основними шляхами зниження питомої витрати пального є, насамперед, підвищення рівня інтенсивності використання рухомого складу за рахунок збільшення коефіцієнтів використання пробігу і вантажопідйомності, застосування причепів. При роботі автомобіля з одним причепом, наприклад, витрата пального на 1 ткм у порівнянні з роботою одиничного автомобіля знижується приблизно на 25%.

Зниження витрат пального може також бути досягнуто через вдосконалення конструкції автомобілів, покращення водіння автомобіля та підвищення кваліфікації водіїв, забезпечення належного технічного стану, хорошої організації роздачі та зберігання пального, розробки більш дієвої системи матеріального заохочення за економію пального тощо.

Технічне обслуговування повинно проводитися обов’язково у повному обсязі. Тому не потрібно намагатися до економії матеріальних затрат на технічне обслуговування проти встановлених норм. Зниженню собівартості у такому випадку буде сприяти підвищення продуктивності праці ремонтних робітників шляхом кращої організації гаражних процесів, всемірного поширення діагностики рухомого складу, вдосконалення організації та технології цих процесів, удосконалення системи заробітної плати та стимулювання ремонтних робітників.

З метою скорочення витрат на шини потрібно добиватися збільшення пробігу шин у порівнянні з діючими нормами. Для цього потрібно старанно слідкувати за шинами, своєчасно і якісно проводити їх ремонт, удосконалювати методи виробництва ремонту, дотримуватися правил технічної експлуатації шин, вірно регулювати ходову частину автомобіля, вміло керувати автомобілем і підтримувати необхідний тиск повітря у шинах.

Джерелом економії мастильних матеріалів може бути вдосконалення процесів змащування, механізація та централізація цих робіт, а також регенерація масла.

Важливими організаційно-економічними напрямками боротьби за економію матеріальних ресурсів є:

- правильний економічний аналіз витрачання матеріальних цінностей і розширення сфери застосування обґрунтованих норм витрат матеріалів;

- покращення організації та планування виробництва, рух раціоналізаторів, винахідників;

- поліпшення нормування витрат матеріалів, пального і чітка організація матеріально - технічного постачання;

- організація систематичного і чіткого контролю за витратою матеріалів.

на пасажирському автомобільному транспорті методика складання плану зниження собівартості перевезень аналогічна методиці його складання на вантажному транспорті. При цьому зниження собівартості перевезень пасажирів повинно поєднуватися з подальшим поліпшенням якості їх обслуговування, надання максимальних зручностей пасажирам.

По таксомоторних перевезеннях зниження собівартості розраховують на 1км пробігу чи 1 грн. виручки.