Едвара Хейстінгса Чемберліна

Економічна дійсність початку 20 століття, зокрема активний процес монополізації світового виробництва зумовили розвиток теорії монополістичної і недосконалої конкуренції.

Основоположником монополістичної конкуренції став професор Гарвардського університету Едвар Чемберлін, який 1933 року опублікував працю “Теорія монополістичної конкуренції”.

Сутність нових теоретичних ідей висловлених в даній праці Е. Чемберліном полягає в тому, що основною умовою оволодіння ринком або суттю монополії є контроль над пропозицією, а отже, над ціною, який досягається взаємозаміною конкуруючих товарів, тобто “диференціацією продукції.” Про становище всіх продавців правомірно говорити як про конкуруючих монополістів в умовах “монополістичної конкуренції”.

“Разом з диференціацією зявляється монополія, і в міру посилення диференціації елементи монополії стають більш значущими. Скрізь, де певною мірою існує диференціація, кожний продавець має абсолютну монополію на власний продукт, але разом з тим зазнає конкуренції з боку більш або менш недосконалих замінників”.

Основною ознакою диференційованого продукту є наявність у товарі (або послузі) одного з продавців істотної відмітної ознаки. Ця ознака для покупця може бути як реальною, так і уявною, основне, щоб вона приводила до відданя переваги саме його продукту.

“Там, де існує така диференціація, покупці будуть обєднуватися з продавцями не з волі випадку і не безладно (як це відбувається при чистій конкуренції), а відповідно до вибору на основі переваг певного товару”.

Розвиваючи ідеї про процес “диференціації продукту” Е. Чемберлін обгрунтовує зростаючий вплив на нього нецінових факторів конкуренції (якість товару, реклама, вигідне місцезнаходження продавця, репутація фірми, ділова спритність, ділові звязки з клієнтами тощо).

“Диференціація може грунтуватися на певних особливостях самого продукту, таких, як особливі властивості – фабричні марки, фірмові знаки, свєрідність упаковки або тари, або ж таких, як індивідуальні особливості, які належать до якості, форми, кольру або стилю”.

Аналізучи категорії “чистої конкуренції” та “монополістичної конкуренції” Е. Чемберлін пише, “при чистій конкуренції ринок кожного продавця зливається з ринками його суперників, за умов монополістичної конкуренції, - доводиться рахуватися з тим, що цей ринок відокремлений від інших, так, що в сукупності вони являють собою не єдиний ринок багатьох продавців, а мережу взаємоповязаних ринків, розподілених між продавцями по одному на кожного”. Отже, в умовах теоретичного існування чистої конкуренції, будь –який продавець може продати стільки товарів, скільки захоче, але по ціні загальнодіючій, в умовах же монополістичної конкуренції, обсяг збуту товарів “лімітований” і визначається наступними факторами:

- ціною;

- особливостями продукту;

- витратами на рекламу.

На думку Е. Чемберліна, замість нереальної категорії “чиста конкуренція”, яка є штучною абстракцією, правомірно ввести категорію “монополістична конкуренція”, за якої продавці завжди зберігають можливість конкурувати між собою, маніпулюючи ціною та контролюючиїї рівень, і бути господарями “на своєму ринку”.

Чемберлін та прихильники теорії монополістичної конкуренції висунули положення про збереження конкуренції і при “груповій монополії“, яка передбачає розподіл сфер впливу на ринку між партнерами-конкурентами з метою реалізації неоднорідної (диференційованої) товарної продукції без зниження цін до рівня обмежених витрат.

Іншою характерною особливістю сучасної редакції теоретичних положень Е. Чемберліна є розгляд поряд з “диференціацією продукту“, тобто його виключною ознакою, таких додаткових нецінових умов посилення монополістичної конкуренції, як технічне вдосконалення, досягнуте окремим виробником; особливе обслуговування покупців, які створюють фірмі респектабельну репутацію тощо.