Вплив на економічну думку в Україні наукової діяльності – Миколи Зібера, С. Подолинського, Михайла Туган-Барановського, Євгенія Слуцького

Значний вплив на економічну думку в Україні к. ХІХ ст. мали М. Зібер (1844–1888), С. Подолинський (1850–1891), М. Туган-Барановський (1865–1919), Є. Слуцький (1880–1948).

М. Зібер підготував ряд праць з політичної економії та статистики: “Основи політичної економії” (1873), “Життя і праці Рікардо” (1874), “Девід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-економічних дослідженнях” (1885) та інші.

На основі проведеного аналізу різних поглядів на вартість Микола Зібер дійшов висновку, що суспільно корисна праця є єдиним елементом споживчої цінності так само, як відділена від своїх спеціальностей загальнолюдська праця є єдиним елементом вартості та мінової вартості. Отже, М. Зібер чітко став на позиції трудової теорії вартості. К. Маркс визнав у особі М. Зібера вченого європейського масштабу, що взагалі є широким визнанням української економічної науки. Наголошуючи на методі дослідника, він підтвердив, що мета М. Зібера зовсім не зводилася до коментування та популяризації “Капіталу”. Завдання вченого полягало в доведенні еволюції, конкретизації та поглибленні трудової теорії вартості, підвалини якої заклали представники наукової школи Сміта–Рікардо.

Визначним дослідженням М. Зібера є “Нариси первісної економічної культури“ (1881). У ньому подається широкий культурний спектр, що охоплює поступову зміну господарського побуту народів, серед яких окреме місце посідають і українці. Малороси вважають єдиним джерелом багатства землеробську працю. Праця для народу – всезагальний справедливий спосіб для набуття права власності. М. Зібер виділив в історії українського народу цікаву рису – зв’язок економічних прав особистості з характером праці, розподілом праці, господарськими обов’язками сім’ї. “Те, що зробить господиня, вона може подарувати або продати кому-небудь і гроші отримані від продажу, використати на шати своїм дочкам, купуючи намиста, сережки, каблучки, хустки, пояси тощо. Що стосується чоловіка, то він повинен всю свою сім’ю годувати, обувати, споряджати верхній одяг – свитку, шапку, кожух, кожушанку і пояс”. Крім батька й матері, відповідні права та обов’язки, що визначалися працею, мали й інші члени сім’ї.

Визначаючи національні форми та специфічні особливості нагромадження капіталу в Росії, М. Зібер ілюструє багатьма фактами, які свідчили про російську економічну відсталість, зумовлену в першу чергу збереженням суспільно-економічної та правової опори деспотизму. “Община та артіль забезпечують існування народу і запобігають утворенню пролетаріату на певному рівні свого розвитку, але вони моляться, як можуть, самодержавному правителю і тим фатально і безповоротно роблять його тираном над собою”. Протидіяти негативним наслідкам капіталізму потрібно, але про повну його ліквідацію, поки він сам не вичерпає себе, не можна й думати, бо то все одно, що самого себе підняти за волосся.

С. Подолинський (1850–1891) написав такі праці як – “Парова машина”, “Про бідність”, “Ремесла і фабрики на Україні”.

1880 року у журналі “Слово” опублікував статтю “Праця людини і її відношення до розподілу енергії”. У цій праці вперше у світовій науці було запропоновано енергетичну теорію органічного життя, у якій здійснено аналіз розподілу енергії у всесвіті та роль праці у її збереженні і нагромадженні, подано нове природничо-наукове визначення праці, що збільшує енергетичний бюджет людства. Результати дослідження були викладені у десяти тезах-висновках. Перш за все Подолинський наголошував на тому, що загальна кількість енергії, яка нагромаджена на землі і є в розпорядженні людства, поступово збільшується за рахунок праці.

Раніше застосовували поняття “принцип Подолинського”, зміст якого полягав у тому, що частка в соціальному продукті праці дорівнює одній одиниці енергії, тоді як частка сонячної енергії становить 20 одиниць. Обґрунтованість, фундаменталізм поглядів ученого послужили основами сучасної екології.

Погляди С А. Подолинського вплинули на теорію “ноосфе­ри” В. І. Вернадського. Індустріальна діяльність людини послу­жила основою нової геологічної ери — антропогенної.

Саме він уперше у світовій науці висловив гіпотезу про можливість безпосереднього синтезу продуктів харчування з неорганічних елементів. Разом з цими важливими висновками вчений вважав, що позбавити людство від марнотратства природних ресурсів та забезпечити найбільше акумулювання енергії може лише соціалізм.

Михайло Туган-Барановський (1865–1919) займався багатьма теоретичними проблемами економічного життя. Учений розділяє ідеї класичної школи, активно критикує трудову теорію вартості та додаткової вартості, виступає проти марксистського детермінізму, за ігнорування психології людей, їхньої моралі. Він намагався переорієнтувати політичну економію в Росії та Україні на позиції суб’єктивно-психологічної школи та неокласицизму.

У праці “Основи політичної економії” Туган-Барановського досліджується все народне гос­подарство; соціальні відносини, клас капіталістів — клас найма­них робітників, а не відносини капіталістична фірма — найма­ний робітник.

“Тільки на основі цього методу Кене і Маркса (методу роз­гляду цілого суспільного господарства) можливий науковий аналіз процесу нагромадження капіталу і законів реалізації суспі­льного продукту”, — пише вчений.

Соціальний аспект є основою його тлумачення капіталу. “Не гроші, а капітал панує у цьому світі — це своєрідні соціальні відно­сини, які в основі своїй мають зосередження засобів виробництва в руках небагатьох людей, тоді як величезна більшість населення позбавлена цих засобів. А необхідність грошового обміну, по суті, випливає з неорганізованості, непланомірного суспільного вироб­ництва, що властиві капіталістичному господарству”, зазначає він.

Мета капіталістичного господарства — додана вартість, за Марксом. У Туган-Барановського ж вартість визначається затратами су­спільно-необхідної праці. За Туган-Барановським, для суб’єкта господарювання під час складання господарського плану визнача­льною має бути трудова вартість, а визначуваною — гранична корисність, тобто остання — функція першого.

Туган-Барановський дійшов висновку, що в непідготовленому соціаль­ному середовищі соціалізм замість того, щоб стати царством сво­боди та загального багатства, стане царством рабства і загальної бідності. Цей вердикт він виносить 1917 року. “Розпач та нена­висть народних мас, — пише вчений, — завжди можуть вибухну­ти і довести державу до загибелі, як ми це бачимо в російській революції 1917 року, коли ще недавно така могутня Російська імперія розпалася на шматки і зійшла з історичної арени”.

Туган-Барановський у ході теоретичного дослідження дохо­дить висновку, що індустріальна технологічна революція під час свого зростання створює середній клас в особі вищих співробіт­ників (інженерів, менеджерів, фінансистів, банківських службов­ців і т.п.). “Дрібна буржуазія на Заході відіграє роль масла, яке знижує гостроту суспільних зіткнень. Дрібна бур­жуазія і сьогодні на Заході є дуже важливим суспільним класом, вона безпосередньо зливається, з одного боку, з робочими маса­ми, а з другого — людьми розумової праці. У Росії клас дрібної буржуазії майже не відіграє будь-якої суспільної ролі. Успіх со­ціалістичної науки серед мас Росії, України пояснюється переду­сім незначним розвитком серед російського суспільства класу дрібної буржуазії”.

У соціальній концепції Туган-Барановського се­редній клас посідає особливе місце, хоч економічно дрібне това­рне виробництво у промисловості того часу не має особливих перспектив, воно знищувалось та відроджувалось, але політично як ланка поєднання між робочим класом та інтелігенцією його роль була очевидною.

Серед наукових досліджень ученого помітне місце посідає теорія промислових циклів, що дістала різнополюсної оцінки, в якій помітний вплив Ф. Кене і К. Маркса. Як уже зазначалося, сам автор концепції наголошує, що тільки розгляд народного го­сподарства як цілого може розкрити таємницю загадкового пері­одично повторюваного піднесення і спаду розвитку промислово­сті. Кене розглядав цю проблему, використовуючи конкретні кількісні параметри, тлумачення яких свідчить про необхідність планомірних зв’язків між елементами цього суспільного госпо­дарства. Те саме відображають схеми відтворення Маркса.

Але це тільки один із елементів пошуку правильної відповіді. Туган-Барановський встановлює, що цикли обумовлені трьома особливостями капіталістичного господарства:

1) це господарство антагоністичне, робітник у ньому — прос­то засіб виробництва; він існує для капіталу, а не капітал для нього;

2) капіталістичне господарство має тенденцію до необмежено­го розширення виробництва;

3) капіталістичне господарство — неорганізоване господарство.

Аналізуючи ситуацію в Англії, автор встановив, що в період піднесення товарні ціни зростають, а в період спаду — знижуються, від­повідно, змінюється і грошова маса. У період піднесення обліко­вий процент підвищується, вексельний курс стає значно неспри­ятливішим. У кінці фази піднесення починається біржова криза. У капіталістичному господарстві нагромадження капіталу ство­рює постійну тенденцію до розширення виробництва за умови його хаотичності. Це породжує труднощі збуту. Обставиною, що посилює ці кризи, виступає кредит, він легко зростає, але так са­мо швидко і зменшується.

Туган-Барановський, досліджуючи періодичність промислово­го циклу, встановив, що наростаюча фаза капіталістичного циклу характеризується посиленням попиту на засоби виробництва, спадаюча — послабленням попиту на них.

Отже, фаза наростання — посилення будівництва і влашту­вання нових промислових підприємств, що збігається з посилен­ням значення залізничного транспорту. Це створює посилений попит не тільки на елементи основного капіталу, а й на предмети споживання. Тому будівництво викликає посилений попит на всю сукупність товарів, що виробляються суспільством.

Капіталістичне господарство неухильно веде до утворення ві­льних капіталів. Так, незважаючи на фазу застою, процес нагро­мадження капіталу відбувається (рента землевласників, доходи власників державних паперів, чиновників, пенсіонерів). Але у фазі застою промисловість ці нагромадження не приймає, госпо­дарство хаотичне, посилюється приплив вільних капіталів у бан­ки, а це означає, що рівень облікового процента низький. “Низький ди­сконтний процент стимулює спекуляцію будівництва нових підприємств. Фаза промислового застою проходить, і починаєть­ся промислове піднесення”.

Чому ж, промислове піднесення завжди закінчується новим спадом? Тому що вільний капітал впродовж фази підне­сення потроху вичерпується. На останніх стадіях промислового піднесення підвищується дисконтний процент. Попередній при­скорений рух біржових курсів призупиняється.

Автор підкрес­лює, що економісти шукали причини криз у тій чи іншій сфері су­спільного господарства. Але, Туган-Барановський виступає за дослідження всього суспільного господарства, виходячи з цього він формулює нову теорію промислового циклу. “Кризи виника­ють на основі всієї сукупності явищ суспільного господарства і тому не можуть бути приуроченими до жодної окремої сфери або виробництва, або обміну чи розподілу”.

Туган-Бара­новський став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ця теорія справила величезний вплив на подальший розвиток політичної економії. Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок Туган-Барановського в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму тощо.

1916 р. у праці “Паперові гроші та метал”, учений реалізує свої висновки про те, що економічна політика є практичною політекономією. Гроші за своєю внутрішньою природою зовсім не є товаром. Глибока відмінність економічної природи грошей та товару яскравіше за все простежується в паперових грошах — шматочках паперу, що не являють будь-якої внутрішньої цінності, а втім виконують усі функції грошей. Паперовими грошима можна назвати тільки такі паперові грошові знаки, які виконують усе, що повинні вико­нувати гроші, якими вимірюються ціни і котрі використовують для купівлі товарів та сплати боргів.

Грошова маса визначається потребами товарного обігу. Збі­льшення кількості грошей тоді, коли кількість товарів не зростає неминуче призведе до зростання цін на товари. Цікаво, що ця формула Туган-Барановського майже до­слівно збігається з положеннями монетаристської теорії М. Фрідмена, висловленими ним у другій половині XX ст.

Євгеній Слуцький (1880–1948) у 1915 р. опублікував статтю “До теорії збалансованого бюджету споживача”. У цій статті було показано взаємозв’язок між функцією корисності і рухом цін та грошових доходів населення.

Дане дослідження вважається початком вивчення економіко-математичних проблем попиту та взаємозв’язку між функцією попиту, рухом цін і доходів. Воно було визнане та високо оцінене зарубіжними економістами Р. Алленом та Дж. Хіксом. Є. Слуцький вперше у світовій науці поставив питання про потребу у формуванні особливої науки – праксеології (пове­дінка людей в різних умовах на основі раціоналізму). Ця наука повинна була займатися розробкою принципів раціональної поведінки людей в різних умовах життя.

Ідея Слуцького стала вихідною для формування споживчого кошика соціуму.

Функція корисності:

U=f(xі, хг, хз... х„),

Де хі, хг, хз — кількість споживчих благ (за рік).

З цього випливає положення, що індивід може ранжирувати свої переваги, виявляючи “байдужість” між двома альтернативами.

Ідеї Є.Слуцького, модернізувавши з допомогою математичного апарату, використовували видатні зарубіжні економісти К. Ерроу та Ж. Дебре.

Основні терміни і поняття

Відміна кріпосного права – 19 лютого 1861 року, скасування особистої залежності селян від поміщиків, їхнє звільнення і створення органів селянського управління; наділення селян землею і визначення за неї повинностей; викуп селянських наділів.

Відруб – частина общинної землі, що закріплювалася у приватну власність з правом створення хутірського господарства.

Генеральний секретаріат – створений Українською Цен­траль­ною Радою 23 червня 1917 року з метою організації економічного життя та управління господарством України.

Гетьманат – (квітень-грудень 1918 року) Законом “Про тим­часовий устрій України” гетьман створив Раду Міністрів Ук­раїнської Держави та виступив проти анархії, економічної розрухи, безробіття, загрози голоду, за відновлення приватної власності та свободи підприємництва.

Директорія – створена 14 листопада 1918 року як верховний орган відновленої УНР.

“Принцип Подолинського” – його зміст полягав у тому, що частка в соціальному продукті праці дорівнює одній одиниці енергії, тоді як частка сонячної енергії становить 20 одиниць.

Столипінська реформа – започаткована 9 листопада 1906 року Указом “Про доповнення деяких постанов чинного закону, що стосується селянського землеволодіння й землекористування”, який передбачав руйнацію общинного землеволодіння та розвиток капіталістичних відносин на селі.

Українська Центральна Рада – створена 17 березня 1917 року як центральний орган політичної влади на Україні.