10 березня 1919 року, в розпал громадянської війни, більшовиками була проголошена самостійна Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР; у подальшому — УРСР) зі столицею в Харкові, що знаходилася у військовому союзі з РРФСР. До складу УРСР були включені губернії Новоросії, західна частина колишньої Області Війська Донського. Таврійська губернія відійшла до РРФСР.
Під час військових дій території південних губерній неодноразово переходили з рук в руки. Катеринославська губернія і Приазов'я деякий час перебували під контролем «Селянської повстанської армії Півдня України» Нестора Махна, деякий час під контролем Армії Денікіна.
Навесні 1919 року північні губернії стали ареною боїв громадянської війни. У результаті наступу військ «Збройних Сил Півдня Росії» Антона Денікіна були зайняті Донбас, Катеринослав, Харків та Одеса. 31 серпня ними було взято Київ, уряд Петлюри перемістився до Вінниці, а потім — до Кам'янця-Подільського. Сільська місцевість Приазов'я та і Катеринославської губернії перебувала під владою загонів Нестора Махна. До осені 1919 наступ білих втратив силу і східна частина України знову потрапила під владу більшовиків. До грудня 1919 на більшій частині території України була встановлена влада УРСР.
ЗУНР. Акт Злуки. Українсько-польська війна
В результаті розпаду Австро-Угорщини в 1918 році на території Галичини була створена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), яка 22 січня 1919 проголосила Акт об'єднання з УНР — Акт Злуки. Польща, яка в 1918 повернула собі незалежність, втрачену наприкінці XVIII століття, прагнула при цьому повернути собі українські землі, що колись їй належали. Це стало причиною українсько-польської війни.
На початок червня 1919 майже вся ЗУНР була окупована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Українська Галицька армія (УГА) контролювала лише правий берег річки Збруч, на східному кордоні між ЗУНР і УНР. 7 червня 1919 УГА почала Чортківську офензиву, в результаті чого війська ЗУНР просунулися до 24 червня впритул до Львова і Станіслава і зайняли Тернопіль. Проте 28 червня почався польський наступ і до 16 липня УГА була витіснена на свої позиції від 7 червня. Почалася поспішна евакуація УГА на лівий берег Збруча, і таким чином 18 липня 1919 УГА повністю втратила контроль над територією ЗУНР. Частина військ УГА опинилася у Чехословаччині, де стала відома під назвою «української бригади», однак основна частина армії, яка налічувала близько 50 000 бійців, перейшла на територію Української Народної Республіки.
21 квітня 1920 року Польща і Україна домовилися про те, що кордон має проходити по річці Збруч. Але фактично на той момент Петлюра вже не являв собою самостійної сили і міг існувати тільки при польській підтримці. Зі зникненням такої двома місяцями по тому УНР остаточно припинила своє існування.
Радянсько-польська війна
Детальніше: Польсько-російська війна 1920
25 квітня 1920 року польські та українські війська атакували позиції Червоної Армії по всій протяжності українського кордону і до 28 квітня зайняли лінію Чорнобиль — Козятин — Вінниця — румунський кордон. 7 травня вони зайняли Київ.
Але вже в травні 1920 року радянські війська перейшли в контрнаступ. 12 червня вони захопили Київ, а вже в липні почали операції в Західній Україні.
Проте жодна зі сторін в ході війни не досягла поставлених цілей: Білорусь і Україну було поділено між Польщею і радянськими республіками, які в 1922 році увійшли до Радянського Союзу. За Ризьким мирним договором 1921 року Західна Україна увійшла до складу Польщі. Буковина відійшла до Румунії, Закарпаття — до Чехословаччини.
УРСР у 1922—1941 роках
Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Українська Радянська Соціалістична Республіка.
За даними перепису 1920 року населення Радянської України становило 25,5 млн осіб. З них сільських жителів 20,9 млн., а міських 4,6 млн.[24].
30 грудня 1922 року, підписавши Союзний договір, Українська РСР спільно з РРФСР, Білоруською РСР та Закавказькою РФСР увійшла до складу СРСР — тоталітарної держави, яка керувалася обмеженим колом керівних осіб ВКП(б). Тривав процес втрати етнічних українських земель: у 1924 році Таганрог був переданий до складу РРФСР, поступово було асимільовано українство Кубані, Стародубщини та Слобожанщини. З 1929 здійснено прискорену індустріалізацію, що вартувала багатьох тисяч життів, примусову колективізацію селянства, масові сталінські репресії, штучний голодомор 1932—1933, винищення національної інтелігенції. Взагалі ці дії коштували бл. 7-10 млн. українських життів (тобто бл. 25-30 % населення Східної України), що нагадувало справжній холокост. Щоб залишиться в живих, українське населення мало стати на шлях співпраці з ворожою комуністичною владою.
Національний рух Визвольних змагань 1917—1921 років продовжував розвиватися не лише на західноукраїнських землях, але й на теренах центральної та південно-східної України. Відомим є, наприклад, повстанський рух у Холодному Ярі, про який, однак, радянська пропаганда намагалася викоренити будь-які згадки.
Внаслідок Секретного додаткового протоколу про розмежування сфер інтересів до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом та наступного Польського походу РСЧА, в 1939 році до УРСР приєднана Західна Україна, а в 1940 — Північна Буковина і українська частина Бесарабії.
