Сутність зображення рельєфу горизонталями.

Однією з основних вимог, якій повинна відповідати топографічна карта, є повнота і докладність зображення місцевості.

На топографічних картах відображаються найважливіші елементи місцевості:

1) рельєф; 2) гідрографію;3) рослинний покрив і ґрунти;4) населені пункти;5) дорожню мережу;

6) промислові, сільськогосподарські, соціально-культурні об'єкти;7) державні і політико-адміністративні границі і т.д.

Перераховані вище елементи місцевості відображаються на картах з різним ступенем докладності, яка залежить від масштабу і призначення карти. Це називається генералізацією (показати таблицю на плівці з нормативами зображення).

Умовні знаки являють собою позначення, які застосовуються на картах для зображення різноманітних об'єктів і їх якісних і кількісних характеристик. Умовні знаки стандартні й обов'язкові для усіх відомств і установ, що займаються створенням топографічних карт.

Умовні знаки, які застосовуються на таких топокартах, являють собою єдину систему, що складається з:

- умовних знаків; - кольорового оформлення;- пояснювальних написів; - цифрових позначень.

Основу системи складають умовні знаки і їхнє розцвічення, за допомогою

яких на картах показуються різні об'єкти на місцевості і їхні типові різновиди. Пояснювальні написи і цифрові позначення мають допоміжне значення, які доповнюють умовні знаки конкретними даними про індивідуальні особливості зображуваних предметів.

Мнемоніка, що полегшує смислове сприйняття і запам'ятовування умовних знаків, закладена в самих принципах їхньої побудови і застосування на картах.

Суть цих принципів полягає в наступному:

1. Умовні знаки тих самих об'єктів на усіх великомасштабних картах в основному однакові по своєму накресленню і фарбуванню і відрізняються тільки розмірами. Кожен умовний знак, привласнений тією чи іншої категорією об'єктів, індивідуальний по своєму зовнішньому вигляді і відрізняється за своїм рисунком чи кольором від інших знаків.

2. Для кожної групи однорідних об'єктів (населених пунктів, доріг, мостів і т.д.) установлений загальний умовний знак, що вказує рід об'єкта. Своїм рисунком або фарбуванням він якоюсь мірою нагадує зовнішній вигляд або які-небудь інші характерні ознаки зображуваних об'єктів і тому, як правило, легко сприймаються і запам'ятовуються. Якщо дана група однорідних об'єктів має кілька типових різновидів, то для їхнього показу основний умовний знак частково видозмінюється включенням у нього додаткового елемента рисунка або фарбуванням.

Умовні знаки за їх призначенням і властивостями підрозділяються на наступні три види:

- лінійні чи масштабні; - позамасштабні; - пояснювальні.

Крім умовних знаків, на картах застосовуються підписи, що пояснюють вид або рід зображуваних на карті об'єктів, а також їх кількісні і якісні характеристики.

Лінійними умовними знаками позначаються об'єкти лінійного характеру (дороги, лінії електропередач, нафтопроводи й ін.).

Позамасштабними (точечними) умовними знаками зображуються об'єкти малих розмірів (колодязі, окремі будинки, вежі, пам'ятники і т.д.), що не виражаються в масштабі карти і тому їх можна представити на ній у виді точки.

Фігурний рисунок такого знака включає цю головну точку, що показує точне положення об'єкта на місцевості і позначає, що це за предмет.

Така головна точка знаходиться (таблиця 4):

- у знаків симетричної форми (кружок, квадрат, прямокутник, зірочка і т.д.) - у центрі фігури;

- у знаків, що мають форму із широкою основою - у середині основи;

- у знаків, що мають основу у виді прямого кута - у вершині кута;

- у знаків, що представляють сполучення декількох фігур - у центрі симетрії нижньої фігури.

Таблиця 4

Місце головної точки	Умовні знаки
а) Геометричний центр фігури
б) Середина основи знака
в)Вершина пря-мого кута в основі знака
г) Геометричний центр нижньої фігури

 

Цими головними точками необхідно користуватися при точних вимірах відстаней між об'єктами по карті і при визначенні координат об'єктів.

До позамасштабних умовних знаків відносяться такі знаки доріг, струмків і інших лінійних об'єктів, у яких у масштабі виражається тільки довжина, а ширина не може бути обміряна на карті. Ті самі об'єкти на картах різного масштабу можуть позначатися масштабними і позамасштабними умовними знаками.

Площинними умовними знаками заповнюються площі об'єктів, що виражаються в масштабі карти. Площинні знаки, накреслені усередині контуру об'єкта (болота, лісового масиву, саду, і т.д.) не вказують його положення на місцевості.

Пояснювальні підписи застосовуються для додаткової характеристики об'єктів і показу їхніх різновидів. (Наприклад, умовний знак хвойного дерева усередині лісу).

Для поліпшення сприйняття, карти друкуються у фарбах. Кольори фарб на картах стандартні і якоюсь мірою відповідають дійсному забарвленню предметів, які зображуються:

­ зеленим кольором виділяють ліси, сади, чагарникові плантації, зарості;

­ синім - гідрографічні об'єкти (моря, ріки, колодязі, джерела, льодовики, болота і т.д.);

­ коричневим - елементи рельєфу;

­ жовтогарячим - автостради і шосейні дороги;

­ жовтим - ґрунтові поліпшені дороги;

­ чорним - все інше.

На карті застосовуються повні і скорочені підписи. Цілком підписуються назви населених пунктів, рік, гір, окремих урочищ. Шрифти підписів назв населених пунктів і рік одночасно служать і умовними позначками, тому що своїм розміром і накресленням доповнюють характеристику цих об'єктів.

Скорочені підписи і цифри, що супроводжують деякі умовні знаки, пояснюють властивості зображуваних об'єктів, повідомляючи про їх дані, що неможливо відобразити графічно.

Через велике число задач, розв'язуваних командирами за допомогою карт, методична послідовність читання карти може бути всілякою. Читати карту - це означає правильно іповно сприймати символіку її умовних знаків. Процес читання карти включає також окомірне сприйняття просторових співвідношень між розглянутими на ній об'єктами. Навчитися правильно читати карту - це значить виробити в себе почуття масштабності картографічного зображення, тобто здатності швидко і правильно сприймати за картою на око дійсні розміри розглянутих об'єктів і відстані між ними, чітко уявляти і відтворювати по пам'яті схему їхнього взаємного положення.

Цілісне зображення місцевості по карті ґрунтується, насамперед, на:

- умінні вільно й осмислено читати на ній зображення рельєфу земної поверхні,

- усвідомити загальний характер (тип) і структурні особливості рельєфу і його окремих об'єктів;

- визначити форми рельєфу (їхню конфігурацію, відносні розміри і взаємне положення, абсолютні висоти і взаємні перевищення точок).

На топографічних картах рельєф зображується горизонталями, доповненими абсолютними оцінками і бергштрихами. Деталі рельєфу, що не можуть бути показані горизонталями, наприклад, обриви, яри, вимоїни й інші, зображуються на карті умовними знаками.

Горизонталь - замкнута крива лінія на карті, який відповідає на місцевості контур, усі точки якого розташовані на одній і тій же висоті над рівнем моря. Рахунок висот ведеться від рівня Балтійського моря. Припустимо, що модель гори розсічена трьома рівнобіжними горизонтальними площинами 1,2,3 таким чином, що площина 1 збігається з рівневою поверхнею (Рис.9).

Усі площини розташовані друг від друга на однаковій відстані, яка називається висотою перетину. Кожна площина буде мати визначену висоту під рівневою поверхнею:

Н₁=0 м, Н₂=10 м, Н₃=20 м_.

Перетин поверхні моделі з площиною утворить криву замкнуту лінію, що з'єднує точки моделі, що знаходяться на однаковій висоті. Проекція отриманих кривих на площині дає зображення гори горизонталями. Таким чином, горизонталі можна розглядати як слайди перетину рельєфу місцевості уявлюваними горизонтальними площинами.

Відстань по висоті між сусідніми площинами, що перетинають, називається висотою перетину (h). Висота перетину між двома сусідніми площинами, що січуть визначається по формулі:

h=0,02 М,

де: М - величина масштабу.

Величина масштабу М ‑ це відстань на місцевості, що відповідає 1 см на карті. (Якщо 1:25 000, то М =250 м, а h = 5 м). Висота перетину рельєфу на карті залежить від масштабу карти і характеру рельєфу. Для гірських районів h= 0,04 величини масштабу карти. На картах плоскорівнинних районів М 1:25 000 і М 1:200 000 висоту перетину приймають відповідно 2,5 і 20 м. Горизонталі, що відповідають основній висоті перетину проводяться суцільними тонкими коричневими лініями і називаються основними горизонталями.

Нерідко, буває, що важливі подробиці рельєфу не виражаються на карті основними горизонталями.

У цих випадках, крім основних застосовуються половинні (половина стандартного перетину) і допоміжні (чверть стандартного перетину) горизонталі, що позначаються коричневими пунктирами (відповідно довгими і короткими) лініями. Для полегшення рахунка горизонталей при визначенні висот точок по карті, усі суцільні горизонталі, що відповідають п'ятій кратній висоті перетину, викреслюються потовщеними і на ній ставиться цифра, що указує висоту над рівнем моря.

Для того, щоб при читанні карти можна було швидко визначити характер нерівностей поверхні, на картах застосовують спеціальні покажчики схилів, у виді коротких рисок, розставлених на горизонталях (перпендикулярно їм) по напрямку схилів.

Вони містяться на вигинах горизонталей у найбільш характерних, переважно у вершин сідловин або на дні улоговин.

Допомагають також визначити напрямок схилів:

- відмітки горизонталей, верх цифр, які завжди звернені убік підвищення схилу;

- оцінки висот окремих найбільш характерних точок;

- зображення за допомогою горизонталей типових форм рельєфу:

1. Гора – куполоподібне або конічне узвишшя з висотою більш 500м.

2. Улоговина – замкнута чашеподібна впадина з пологими схилами.

3. Хребет - лінійно витягнуте узвишшя, що поступово знижується до одного або обох кінців.

4. Лощина - витягнуте поглиблення, що знижується в одному напрямку.

5. Сідловина - ділянка місцевості між двома височинами.

 

ВИСНОВКИ

Отже, ми з вами встановили масштаби топографічних карт, їх геометричну сутність та основні картографічні проекції, розглянули розграфлення і номенклатуру топографічних карт та узнали, що в їх основу покладений аркуш карти масштабу 1:1 000 000, номенклатура якого складається з позначень ряду і колони.

Топогеодезичне забезпечення бойових дій і військова топографія як предмет навчання учить правильному використанню топографічних і спеціальних карт у військах при виконанні ними бойових завдань.

 

Розробив старший викладач кафедри

загальновійськової та гуманітарної підготовки

працівник ЗС України ______________В.В. Стрижак

 

Методична розробка обговорена і схвалена

на засіданні кафедри № 801

Протокол № _____ від ____. ____. 12