М’який скелет становлять сполучнотканиннi утворення: зв’язки, апоневрози, фасцiї, мiжкiстковi перетинки.
За формою кiстки подiляють на довгi, короткi, плоскi та атипові. Розгляньте на препаратах: довгi кiстки мають тiло (diaphysis), i два наростки (epiphysis) – ближчий та віддалений (proximalis et distalis). Мiж тілом i наростками розміщений метафіз (metaphysis), в якому локалiзуються зони росту кiсток у довжину. Бiльшiсть довгих кiсток входить до складу верхнiх і нижнiх кiнцiвок.
Короткi кiстки утворюють хребтовий стовп, зап’ясток, заплесно i забезпечують гнучкiсть рухiв. Плоскi кiстки утворюють стiнки порожнин тулуба, черепа. До атипових кiсток належать деякi кiстки черепа, якi мають окремi частини рiзної форми (наприклад, скронева кiстка), вони не мають певної визначеної форми.
Будова кістки є складною, що вiдображує її функцiю та розвиток. На розпилі видно: зовнiшнiй шар усiх кiсток утворює щiльну речовину (substantia compacta), внутрiшнiй - губчасту речовину (substantia spongiosa). У товщi трубчастих кiсток розміщені кістковомозковi порожнини, стінки яких вистеляє дуже тонка оболонка з колагенових волокон, яку називають середкістям (endosteum).
Розглядаючи свiжі препарати кiсток людей чи тварин, звернiть увагу на те, що затоки в губчастій речовині та кiстковомозковi порожнини заповненi червоним кiстковим мозком (medulla ossium rubra). Вiн побудований з ретикулярної (сітчастої) тканини, що виробляє стовбуровi клiтини кровi, з яких розвиваються всi види клiтин кровi.
Розрiзняють червоний кiстковий мозок (medulla ossium rubra), в якому утворюються еритроцити, лейкоцити, тромбоцити, та жовтий кiстковий мозок (medulla ossium flava). Останнiй в тілі трубчастих кісток поступово замiнює червоний кiстковий мозок, жировi клiтини надають йому жовтого кольору.
На зовнiшнiй поверхнi кісток є сполучнотканинна оболонка – окiстя (periоsteum). Окістя складається з двох шарiв: зовнішнього – волокнистого, та внутрiшнього – остеогенного. Остеогенний шар утворений пучками еластичних і колагенових волокон та значною кiлькiстю остеобластiв, що розмножуються i перетворюються на остеоцити. Таким чином, кiстка росте в товщину назовнi шляхом нашарування кiсткової тканини. В окiстi розташовуються кровоноснi судини i нерви, якi здiйснюють живлення та iннервацiю кiсток. У разі ушкодження окiстя руйнується вiдповiдна частина кiсткової тканини.
Хiмiчний склад i фiзичнi властивостi кісток
Кісткова тканина дорослої людини складається з 50% води, 15,75% жиру, 12,4% органiчних i 21,85% неорганiчних речовин. У знежиренiй кiстцi мiститься приблизно 1/3 органiчної i 2/3 неорганiчної речовини. Осеїн – клейка органiчна речовина – надає кiсткам гнучкостi, мiнеральнi речовини – мiцностi.
Таким чином, кiстка – орган опори i руху тiла ‑ складається з трьох взаємопов’язаних компонентiв: кiсткових клiтин, мiжклiтинної речовини i мiнеральних речовин. Розрiзняють 4 типи кiсткових клiтин: остеобласти, остеокласти, остеоцити i хондроцити. Остеобласти розташовані у внутрішньому шарі окістя i виробляють осеїн. Остеокласти беруть участь у резорбції (руйнуванні) кістки, утворюють порожнини. Остеоцити - зрiлi клiтини, замурованi в мiнеральнiй речовинi кiстки, вони утворюють кiстковi пластинки. Останнi концентрично розташованi навколо так званого каналу остеона, в якому проходить кровоносний капiляр. Цi пластинки, канал та капiляр складають окрему структурну одиницю кiстки - остеон.
Напрямок центральних каналiв остеонiв вiдповiдає напряму сил натягу та опору, якi виникають у процесi функцiонування кiстки. Кожна кiстка має специфiчнi особливостi архiтектури, зумовленi фiзичним навантаженням.
Ріст трубчастих кiсток кiнцiвок у довжину здійснюється за рахунок хондроцитiв епіфізаного хряща. Вони розташованi в прошарку хряща мiж тілом та кінцем кістки i забезпечують рiст тіла кістки в довжину. Епiфiзарний хрящ (він ще має назву зони росту) зберiгається доти, поки можливий рiст кiсток у довжину.
Кiстки скелета у зародка розвиваються по-рiзному. Кістки, що розвиваються на мiсцi перетинчастої сполучної тканини, називають первинними, перетинчастими, або покривними, а кiстки, що виникли з хрящової тканини - вторинними, або хрящовими.
Первиннi кiстки починають формуватися наприкiнцi 2-го мiсяця ембрiонального розвитку, коли в товщi сполучної тканини з’являються скупчення остеобластiв, якi називають точками скостенiння. До первинних кiсток вiдносять кiстки склепiння мозкового черепа та кiстки лицевого черепа. Вторинні кістки на основі хряща починають розвиватися на 3-му мiсяці внутрішньоутробного розвитку. Якщо кiсткова тканина утворюється всерединi хряща, це енхондральне скостенiння, а якщо в сполучнiй тканинi, що покриває хрящ, це перихондральне скостенiння (охрястя – perichondr-ium). Кiстки, що розвиваються за пери- та енхондральним типами, називаються атиповими.
Для контролю динамiки росту i будови кiсток в медицинi широко використовують рентгенологiчний метод дослiдження. На рентгенограмах знайдiть щільну i губчасту речовину, визначте тіло кістки, наростки, метафіз, кiстковомозкову порожнину.
Будова хребців
Хребтовий стовп (columna vertebralis) складається з окремих хребцiв (vertebrae), з’єднаних мiж собою в єдине ціле (мал. 16).
Видiляють шийні, грудні, поперекові, крижові та куприкові хребці.
Шийних хребців (vertebrae cervicales; CI-СVII) є сім, грудних - (vertebrae thoracicae; ТI-ТXII) дванадцять,
Мал. 16. Хребтовий стовп (вигляд з лівого боку):
а – шийні хребці; б – грудні хребці; в – поперекові хребці; г – крижова кістка; д – куприк;
1 – lordosis cervicalis; 2 - lordosis lumbalis; 3 - kiphosis thoracicа; 4 - kiphosis sacralis.
поперекових - (vertebrae lubales; LI-LV) п’ять, крижових - (vertebrae sacrales; SI -SV) п’ять, вони зрослися в одну крижову кiстку (os sacrum). Куприковi хребці (vertebrae coccygeae) рудиментарнi, їх 3-5, вони також зрослися в одну куприкову кiстку (os coccygis).
Загальна будова хребців
Хребець (vertebrae) складається з тiла (corpus vertebrae) та дуги (arcus vertebrae), що з’єднуються ніжками дуги (pediculi arcus vertebrae). Між тiлом та дугою хребця розташовується хребцевий отвiр (foramen vertebrale). Хребцевi отвори всiх хребцiв формують хребтовий канал (canalis vertebralis). На початку дуги мiж тiлом хребця i суглобовими вiдростками знаходяться верхня та нижня хребцевi вирiзки (incisura vertebralis superior et inferior). Нижня хребцева вирiзка верхнього хребця разом з верхньою хребцевою вирiзкою нижнього хребця обмежовують мiжхребцевий отвiр (foramen intervertebrale), крiзь який проходять нерви i судини.
На дузі знаходяться сім відростків, назад вiдходить найдовший відросток - остистий (processus spinosus), в сторони вiдходять поперечнi вiдростки (processus transversus) - правий i лiвий. Також є чотири невеликих суглобових відростків - верхнi та нижнi (processus articulares superiorеs et inferiores). На суглобових вiдростках розташовані гладенькi суглобовi поверхнi, які спрямованi в залежності від відділу хребтового стовбура.
Шийні хребці
(vertebrae cervicales CI -СVII)
Особливості будови:
- наявність отвору у поперечному вiдростку (foramen transversarium), який утворений вiд рудимента ребра i власне відростка у вигляді двох горбиків - переднього та заднього (tuberculum anterius et posterius), між ними - на верхнiй поверхнi поперечних вiдросткiв є борозна спинномозкового нерва (sulcus nervi spinalis);
- суглобові поверхні знаходяться у площині, яка є майже горизонтальною;
- хребцевий отвір має трекутну форму (окрім СІ);
- остистий відросток спрямований горизонтально та роздвоєний (spina bifida) (окрім С1 та СVII);
- тіла хребців, порівняно з хребцями інших відділів, є меншими.
Перший шийний хребець - атлант (atlas), з’єднується з черепом (мал. 17), не має тiла та остистого вiдростка, за формую нагадує кiльце. Передня частина кiльця утворена передньою дугою (arcus anterior atlantis), задня частина кiльця - задньою дугою (arcus posterior atlantis), мiж ними розмiщенi бічні маси (massаe lateralеs atlantis), на яких розташовуються верхня суглобова поверхня (facies articularis superior) та нижня суглобова поверхня (facies articularis inferior). Вiд бічної маси вiдходить поперечний вiдросток (processus transversus) з отвором.
Передня дуга має на переднiй поверхнi переднiй горбок (tuberculum anterius), а на заднiй поверхнi - ямку зуба (fovea dentis) для з’єднана iз зубом осьового хребця. На заднiй дузi розмiщений заднiй горбок, а на верхнiй суглобовій поверхнi - борозни хребтової артерiї (sulcus arteriaе vertebralis). Axis – осьовий (ІІ шийний хребець). Вiд тiла хребця вгору вiдходить стовщений вiдросток - зуб (dens axis), на якому є невеликi передня та задня суглобовi поверхнi, передня - для з'єднання з атлантом, до задньої прилягає поперечна зв’язка атланта. По обидва боки вiд зуба розташованi двi верхнi суглобовi поверхнi для з'єднання з
Мал. 17. Атлант (вигляд зверху):
1 - arcus anterior atlantis(передня дуга атланта);
2 - arcus posterior atlantis(задня дуга атланта)
3 - massa lateralis atlantis(бічна маса атланта);
4 - facies articularis superior(верхня суглобова поверхня);
5 – foramen transversarium(поперечний отвір);
6 - sulcus arteriae vertebralis(борозна хребтової артерії);
7 - tuberculum posterius(задній горбок);
8 - tuberculum anterius(передній горбок);
9 - fovea dentis(ямка зуба).
Мал. 18. Осьовий хребець (вигляд збоку):
1 - corpus vertebrae(тіло хребця);
2 - processus transversus(поперечний відросток);
3 - processus spinosus(остистий відросток);
4 - foramen transversarium(поперечний відросток);
5 – facies articularis superior(верхня суглобова поверхня);
6 - dens axis(верхівка зуба);
7 - facies articularis anterior(передня суглобва поверхня);
8 - facies articularis posterior(задняя суглобова поверхня).
атлантом,знизу розташовані нижнi суглобовi вiдростки (мал. 18).
Шийні хребцi від ІІІ по V мають типову для даного відділа будову. Значно більший за розміром переднiй горбок VI шийного хребця дiстав назву сонного (tuberculum caroticum), що дозволяє в разі поранення сонної артерiї притиснути її до цього горбка. Остистий вiдросток VII шийного хребця видовжений, у зв’язку з чим хребець дiстав назву “виступаючий хребець” (vertebra prominens). Вiн є орієнтиром мiж дiлянками шиї та спини (мал. 19).
Грудні хребці
(vertebrae thoracicae ТI - ТXII)
Характернi особливості будови:
- оскiльки бiльшiсть ребер з’єднуються з тiлами двох сумiжних хребцiв, то тiло хребця має на бічній поверхнi по двi ребровi ямки: на верхньому краї тiла хребця - верхню реброву ямку (fovea costalis superior), а на нижньому - нижню (fovea costalis inferior), якi на сумiжних хребцях разом формують ямку для головки ребра. Винятком є I, X, XI, XII груднi хребцi: на I хребцi бiля верхнього краю тiла є реброва ямка для I ребра, а бiля нижнього – напiв’ямка для II ребра. X хребець має напiв’ямку на верхньому краї тiла для X ребра; XI, XII хребцi мають на бiчнiй поверхнi тiла ямки для кожного з останнiх двох ребер (мал. 20);
- суглобові певерхні знаходяться у площині, що наближається до фронтальної (окрім нижніх поверхонь ТXII);
- поперечнi відростки вiдхиленi назад, стовщенi на кiнцях i мають на переднiй поверхнi реброву ямку поперечного вiдрост-ка (fovea costalis processus transversi) для з’єднання з горбком ребра, поперечнi вiдростки XI та XII грудних хребцiв таких ямок не мають;
остистi вiдростки грудних хребців значно довшi, нiж остисті відростки шийних хребцiв, у верхньому i нижньому вiддiлах хребців вони розташованi горизонтально, в середньому відділі - майже вертикально.
Поперекові хребці (vertebrae lubales LI-LV)
Особливості будови:
- суглобовi вiдростки масивнi, розташованi в стріловій площинi, причому суглобовi поверхнi верхнiх вiдросткiв спрямовані всередину і ввігнутi, а нижнiх вiдросткiв ‑ спрямованi назовнi й опуклi. Кожен верхнiй суглобовий вiдросток (мал. 22) має сосочкоподiбний відросток (processus mamillaris);
- поперечнi вiдростки тонкi та плоскі (вони є рудиментами ребер), без отворiв i суглобових ямок, але бiля основи кожного з них є додатковий вiдросток (processus accessorius), можливо, власне поперечний відросток;
- хребцевий отвір має трикутну форму;
- велике, овальної форми тiло;
Поперекові хребці характерних відмін між собою не мають.
Мал. 19. Типовий шийний хребець (a - вигляд зверху, б - вигляд з лівого боку):
1 - сorpus vertebrae(тіло хребця);
2 – processus transversus(поперечний відросток);
3 – tuberculum anterius(передній горбок);
4 – tuberculum posterius(задній горбок);
5 – foramen transversarium(поперечний отвір);
6 – foramen vertebrale(хребцевий отвір);
7 - processus spinosus(остистий відросток);
8 – facies articularis superior(верхня суглобова поверхня).
Мал. 20. Грудний хребець (а - вигляд з лівого боку. б – зверху):
1 - corpus vertebrae(тіло хребця);
2 - processus spinosus(остистий відросток);
3 - processus transversus(поперечний відросток);
4 - processus articularis superior(верхній суглобовий відроток);
5 - fovea costalis processus transversі(реброва ямка поперечного відростка);
6 - fovea costalis superior(верхня реброва ямка);
7 - fovea costalis inferior(нижня реброва ямка);
8 - incisura vertebralis inferior(нижня хребцева вирізка);
9 - foramen vertebrale(хребцевий отвір).
Мал. 22. Поперековий хребець (а - вигляд з лівого боку, б - вигляд зверху):
1 - corpus vertebrae(тіло хребця);
2 – foramen vertebrale(хребцевий отвір);
3 - facies aticularis superior(верхня суглобова поверхня);
4 - processus articularis superior(верхній суглобовий відросток);
5 - processus mammillaris(сосочковий відросток);
6 - processus transversus(поперечний відросток);
7 - processus spinosus(остистий відросток);
8 - incisura vertebralis inferior(нижня хребцева вирізка);
9 - processus articularis inferior(нижній суглобовий відросток);
10 - processus accessorius(додатковий відросток).
Крижова кiстка (os sacrum) формується з п’яти крижових хребцiв (vertebrae sacrales SI -SV), якi у дорослих зростаються в одну кiстку. Основа крижової кiстки (basis ossis sacri) спрямована вгору i з’єднується з V поперековим хребцем, утворюючи мис (promontorium). Верхiвка крижової кiстки (apex ossis sacri) обернена донизу i вперед. Тазова поверхня ввігнута. На нiй видiляються поперечнi лiнiї (lineaе transversaе) i вертикально розташованi чотири пари передніх крижових отворiв (foramina sacralia anteriora). Задня поверхня крижової кiстки опукла, вздовж середньої лiнiї проходить серединний крижовий гребiнь (crista sacralis mediana), який утворюється внаслiдок зрощення остистих вiдросткiв. По боках вiд нього розмiщуються невисокi промiжні та бічні крижовi гребенi (crista sacralis intermedia et lateralis), якi утворюються внаслiдок зрощення суглобових та поперечних вiдросткiв. Названi крижовi гребенi розташованi вздовж задніх крижових отворiв (foramina sacralia posteriora; ‑ мал. 23).
Мал. 23. Крижова кістка (а - задня поверхня, б - передня поверхня):
1 - basis ossis sacri(основа крижової кістки);
2-apex ossis sacri(верхівка крижової кістки); 3 - partes laterales(бічні частини);
4 - processus articularis superior(верхній суглобовий відросток);
5 - canalis sacralis(крижовий канал);
6 - crista sacralis mediana(серединний крижовий гребінь);
7 - crista sacralis medialis(при середній крижовий гребінь);
8 - foramina sacralia posteriora(задні крижові отвори);
9 - foramina sacralia anteriora(передні крижові отвори);
10 - crista sacralis lateralis(бічний крижовий гребінь);
11 - facies auricularis(вушкоподібна поверхня);
12 - hiatus sacralis(крижовий розтвір);
13 - cornua sacralia(крижові роги).
14 – lineae tranversae(поперечні лінії).
Через крижову кiстку проходить крижовий канал (canalis sacralis), що проходить через усю кiстку. Вгорi вiд задньої частини основи вiдходять два верхнiх суглобових вiдростка (processus articulares superiores), вони розташованi збоку вiд крижового отвору. Знизу крижовий канал закiнчується крижовим розтвором (hiatus sacralis), який обмежований крижовими рогами (cornua sacraliа).
Масивнi бічні частини крижової кiстки (partes laterales) ззаду мають горбистiсть крижової кістки (tuberositas ossis sacri), i на них є вушкоподiбнi поверхнi (facies auriculares), що з’єднуються з клубовими кiстками.
Куприкова кістка (os coccygis). Ця кiстка у дорослої людини складається з III-V рудиментних хребцiв (vertebrae coccygeae). На першому куприковому хребцi можна розрiзнити залишки суглобових вiдросткiв, якi утворюють куприковi ріжки (cornua coccygea; мал. 24).
Будова ребер та груднини
Ребра (costae), їх 12 пар, мають вигляд плоских довгих пластинок, що складаються з ребрової кiстки (os cоstale) та ребрового хряща (cartilago costalis). Сiм пар верхнiх ребер (І–VII) ребровим хрящем з’єднуються з грудниною. Їх називають справжнiми ребрами (costae verae). Останнi 5 пар ребер (VIII–XІІ) називають несправжнiми (costae spuriae), серед них XI та XII ребра коливнi (costae flucitantes), що вiльно закiнчуються в м’язах черевної стiнки (мал. 25).
Кiсткова частина ребра подiляється на: головку ребра (caput costae), шийку (collum costae) і тiло ребра (corpus costae). Головка ребра розташована на задньому кiнцi його i має двi суглобовi поверхнi, що вiддiляються одна вiд одної гребенем головки ребра (crista capitis costae) за винятком I, XI та XII ребра, головки яких мають тiльки одну суглобову поверхню, тому що з’єднуються тiльки з одним тiлом вiдповiдного хребця.
За головкою ребра розмiщується найвужча його частина - шийка ребра (collum costae) з гребенем шийки ребра (crista colli costae) уздовж верхнього краю. На межі із тілом кісткової частини ребра знаходиться горбочок ребра (tuberculum costae), який з’єднується із поперечним відростком хребця (мал. 26). Тiло ребра має зовнiшню та внутрiшню поверхнi, а також верхнiй та нижнiй краї. Уздовж нижнього краю внутрiшньої поверхнi тiла ребра проходить борозна ребра (sulcus costae) для мiжребрових судин i нервiв.
Мiж шийкою i тiлом на деякiй вiдстанi вiд горбка утворюється кут ребра (angulus costae).
