Розглянуті у попередніх розділах дійові особи економічного життя - люди, економічні групи і спільноти, економічні організації, економічні інститути - у процесі взаємодії утворюють соціально-економічні системи, різні як за масштабами і територіями, так і за основними принципами організації таких систем. Довгий час подібні системи окреслювались певними політичними, культурними, географічними та іншими кордонами. Але поступово ці обмеження руйнувались під інтегруючими впливами розподілу праці, розширення міжнародної торгівлі, культурного обміну, а також глобальних процесів і загроз. Ці тенденції знайшли своє відображення у появі світосистемного аналізу - напряму досліджень глобальних тенденцій світового економічного і соціального розвитку. Основні ідеї світосистемного аналізу вперше було викладено Іммануїлом Валлерстайном у тритомному дослідженні "Сучасна ствітосистема" (1974-1989). Теоретичними джерелами світосистемного аналізу є ідеї неомарксизму, концепція "матеріальної цивілізації" Ф. Броделя і теорія економічних циклів М. Кондратьева. Як і Ф. Бродель, І. Валлерстайн протиставляє два різновиди світових систем - "світи-імперії" і "світи-економіки", доводячи, що розвиток західної цивілізації означав поступове поглинання "світоекономікою" "світоімперій"1.
У своїх дослідженнях представники світосистемного аналізу схильні протиставляти поняття капіталізму і ринкової економіки, доводячи, що капіталізм є, скоріше, гіпертрофованою, аніж нормальною ринковою системою. Сучасні суспільства, які, як правило, у своїх просторових межах збігаються з національними державами, постали як наслідок кристалізації вузлів "світоекономіки". Для останньої зараз характерне існування напруги і конфліктів між центром і периферією, а також внутрішньої напруги у центрі (нерівномірність розподілу багатств, расова і сексуальна нерівність).
Основним поняттям, на яке спирається світосистемний аналіз, є поняття світосистеми (world system). Саме воно є родовим поняттям для розуміння світу господарства.
Під світом господарства в подальшому ми розуміємо систему, що об'єднує національні, регіональні, континентальні, трансконтинентальні та інші за масштабами та устроями економіки, що взаємодіють щодо забезпечення умов спільного виживання людства під впливом глобальних процесів. Економіки, що складають систему світу господарства, як зазначалось у попередніх розділах, знаходяться також у постійній взаємодії з політичними та культурними підсистемами. В інтегрованому вигляді ці взаємодії відтворюються у глобальних процесах і тенденціях, притаманних суспільствам у сучасному світі, зумовлюючи їхній поділ на певні типи.
На думку Е. Гіденса, поділ на суспільства "першого", "другого" і "третього" світу розпочався у XVIII столітті у процесі утворення країнами Заходу численних колоній у різних регіонах світу. "І хоча, - стверджує він, - фактично майже всі в цих колоніях на сьогодні здобули незалежність, наступ колоніалізму був тим вирішальним фактором, який зробив суспільну мапу світу такою, якою ми її сьогодні знаємо" (табл. 12.1.).2
Таблиця 12.1
Суспільства в сучасному світі
| Тип | Період існування | Характеристики |
| Суспільства "першого світу" | Від XVIII ст. дотепер | Основані на індустріальному виробництві і здебільшого вільному підприємництві. Більшість людей живуть у містах або в селищах міського типу, зовсім небагато працюють у сільському господарстві. Велика класова нерівність, хоч і менш яскраво виражена, ніж у традиційних державах. Окремі політичні спільноти або національні держави, включаючи країни Заходу, Японію, Австралію та Нову Зеландію. |
| Суспільства "другого світу" | Від поч. XX ст. (після Російської революції 1917 р.) до поч. 1990-х pp. | Невелика частина населення працює в сільському господарстві; більшість живе в містах та селищах міського типу. Велика класова нерівність не подолана. Окремі політичні спільноти або національні держави. До 1989 р. включали в себе Радянський Союз та Східну Європу, але соціальні та політичні зміни почали перетворювати їх на економічні системи вільного підприємництва, переводячи їх у категорію суспільств "першого світу". |
| Суспільства "третього світу" | Від XVIIIст. (коли вони здебільшого були колонізованими територіями) до сьогодення | Більшість населення працює в сільському господарстві, застосовуючи традиційні методи виробництва аграрної продукції. Певна кількість сільськогосподарської продукції продається на світових ринках. Деякі мають системи вільного підприємництва, інші вдаються до централізованого планування. Окремі політичні спільноти або національні держави, включаючи Китай, Індію і більшість африканських і південноамериканських країн. |
| Нещодавно індустріалізовані країни | Від 1970-х pp. до сьогодення | Колишні суспільства ”третього світу”,тепер основані на індустріальному виробництві та здебільше вільному підприємництві. Більшість людей живуть у містах та в селищах міського типу, небагато працюють у сільському господарстві. Велика класова нерівність, більше виражена, аніж у суспільствах ”першого світу”. Середній прибуток на душу населення значно менший, ніж у суспільствах "першого світу". Включають Гонконг, Південну Корею, Сингапур, Тайвань, Бразилію і Мексику. |
Суспільства першого типу, включаючи й Сполучені Штати, стали індустріальними. Суспільства з другої категорії колонізованих європейцями територій перебувають здебільшого на багато нижчому рівні індустріального розвитку, і їх часто називають суспільствами "третього світу". Сюди входять Китай, Індія, більшість африканських країн (таких як Нігерія, Гана й Алжир) і країни Південної Америки (наприклад, Бразилія, Перу та Венесуела). Оскільки багато з цих суспільств розташовані на південь від Сполучених Штатів, їх іноді всіх разом об'єднують під назвою Південь, протиставляючи його багатшій, індустріалізованій Півночі. Термін "третій світ" спочатку виник унаслідок різниці, яка постала між трьома головними типами суспільств, що сформувалися в першій половині XX століття. Країнами "першого світу" були (і є) індустріалізовані держави Європи, Сполучені Штати, Австралазія (Австралія, Нова Зеландія, Тасманія і Меланезія) та Японія. Майже всі країни "першого світу" мають багатопартійні, парламентські системи врядування. Суспільствами "другого світу" називали суспільства комуністичні, тобто колишній Радянський Союз, а також країни Східної Європи, включаючи Чехословаччину, Польщу, Східну Німеччину та Угорщину. Суспільства "другого світу" мали економіку централізованого планування й відводили незначну роль приватній власності або конкурентному економічному підприємству.
Зрозуміло, що між зазначеними в таблиці 12.1. типами суспільств (а відповідно і типами світів господарств) не існує жорстких кордонів. До того ж, цей розподіл не є застиглим, відбувається неперервний розвиток як окремих суспільств та їх типів, так і світосистеми (відповідно і світу господарств). Цей розвиток відтворюється у соціально-економічних науках у вигляді різних моделей розвитку світу господарств.
