Оцінка творчого потенціалу персоналу

Найчастіше для оцінки потенціалу персоналу, зайнятого творчою працею, застосовують метод експертних оцінок. Для проведення оцінки цим методом необхідно сформувати систему критеріїв та показників, що характеризуються стан кадрового потенціалу і за якими має проводитися оцінка, та експертним шляхом визначити вагомість (у % або відносних величинах) кожного показника (але так, щоб сума коефіцієнтів вагомості становила 100% або 1). Цей метод дає можливість оцінювати показники з різними одиницями виміру (кількісні та якісні). В якості критеріїв використовуються складові кадрового потенціалу та чинники, які на нього впливають. Метод експертних оцінок можна використовувати як для оцінки творчого потенціалу окремих працівників, так і для оцінки творчого потенціалу персоналу організації загалом. Оцінку останнього можна проводити за такими критеріями і показниками (таблиця 4.2.).

Таблиця 4.2.

Оцінка кадрового потенціалу інноваційної організації (Шекшня С.В.)

ТЕМА 5. КРЕАТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ І ЇЇ РЕСУРСИ

Креативна економіка

Поняття креативної економіки першим ввів у обіг журнал «Business Week» у серпні 2000 р.

Піонером у вивченні креативної економіки вважається американський дослідник Річард Флоріда, який зазначив: «Економічна потреба в креативності знаходить вираз у формуванні нового класу». Він називає його "креативним класом". Близько 38 мільйонів осіб або 30% працюючих американців, належать до цього класу. Ядро креативного класу складають люди, зайняті в науковій і технічній сфері, архітектурі, дизайні, освіті, мистецтві, музиці і індустрії розваг, чия економічна функція полягає в створенні нових ідей, нових технологій і нового креативного змісту. Окрім ядра, креативний клас включає також велику групу креативних фахівців, що працюють в бізнесі і фінансах, праві, охороні здоров'я і суміжних областях. Ці люди займаються вирішенням складних завдань, для чого потрібна значна незалежність мислення, високий рівень освіти і людського капіталу.

Радикальна відмінність між креативним і іншими класами полягає в тому, за що вони отримують гроші. Представникам робочого і обслуговуючого класу платять, головним чином, за виконання роботи згідно плану, тоді як креативний клас заробляє гроші, проектуючи і створюючи щось нове, і робить це з більшим ступенем автономії і гнучкості, чим два інші класи. Протягом XX століття креативний клас в США виріс в більш ніж десять разів, з трьох мільйонів чоловік до сьогоднішнього рівня; тільки з 1980 року його чисельність більш ніж подвоїлася. В центрі креативного класу знаходиться його суперкреативне ядро, до якого відносяться 15 млн. чоловік або 12% всієї робочої сили.

Технології, компанії і навіть венчурний капітал перетікають в місця з більшою концентрацією талановитих і креативних людей. Переміщаються компанії, а не люди. Економічне зростання не залежить цілком від наявності підприємств і фірм; воно відбувається там, де переважають терпимість, прозорість і творча атмосфера – оскільки саме в таких місцях хочуть жити творчі люди.
Вони живуть там, де їм подобається, і віддають перевагу центрам творчої активності. Креатівність завжди квітнула пишним цвітом в певних містах – від класичних Афін і Риму до Флоренції епохи Медічі і єлизаветинського Лондона. Успіхом користуються міста багатовимірні і неоднорідні – вони не обслуговують яку-небудь одну промисловість або єдину демографічну групу; їх відрізняє велика кількість творчих стимулів і креативна взаємодія. Такі міста, як Сіетл, Торонто і Дублін відчули багатовимірний характер даної трансформації і прагнуть стати не просто центрами технічних інновацій і високотехнологічної індустрії, а розвиненими креативними співтовариствами.

Р. Флоріда визначає креативну економіку на основі професій (роду занять), інший дослідник Хоккінс ділить її на п'ятнадцять галузей "креативної індустрії", що включають програмування, дослідження і конструкторські розробки, а також індустрії креативного змісту, такі як кіно і музика. Ці індустрії створюють інтелектуальну власність у вигляді патентів, авторських прав, торгівельних марок і оригінальних розробок. Приблизний річний дохід від цих п'ятнадцяти креативних галузей за 1999 рік Хоккінс оцінює в 2,24 трлн. доларів. Креативна економіка США лідирує в світі з великим відривом: її дохід в 960 млрд. доларів перевищує 40% від загальної суми доходів, причому в світових витратах на НІОКР частка США також складає більше 40%».

Друге місце після США за абсолютною чисельністю працівників, зайнятих в креативних професіях, належить Росії. Навіть згідно з найбільш строгими критеріями в Росії зараз близько 13 млн. представників креативного класу. За відсотком від загальної чисельності робочої сили це ставить її на 16-е місце. У Світовому індексі креативності Р. Флоріди вона потрапляє на менш вражаюче 25-е місце.. Іншими словами, є приводи для оптимізму, але попереду ще багато роботи.

Щоб добитися реального успіху, країні необхідно навчитися використовувати глобальні потоки таланту. Міста повинні придбати міцний статус міст світового класу, щоб приваблювати кваліфікованих професіоналів з-за кордону і утримувати власні таланти від спокуси знайти собі більш відповідний креативний клімат. "Креативний клас" показує, як деякі американські (і не лише)) міста пройшли таку трансформацію. Вдалим виявився досвід тих міст, які створили сприятливі умови для креативності в діловому і суспільному житті.