Джерела адміністративного права — це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів.
Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає й різні джерела адміністративного права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, органів виконавчої влади, а також затверджені зазначеними органами положення, статути, нормативно-правові документи, що регулюють управлінську діяльність.
Необхідно зазначити, що джерела адміністративного права мають свої особливості, що зумовлюються спрямованістю норм, їх змістом, а також юридичною силою та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов’язковими для виконання всіма органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи.
Залежно від територіального устрою держави джерела поділяються на державні, обласні, міські, районні.
Джерела адміністративного права, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчими за ієрархією органами виконавчої влади.
З огляду на чисельнність джерел адміністративного права доцільно поділити їх на такі види:
1. Конституція України. Вона є провідною у системі джерел адміністративного права. Закріплені в Конституції норми мають безпосередньо адміністративно-правову спрямованість. Вони визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між центральними й місцевими органами влади, закріплюють права і свободи громадян щодо здійснення ними державного управління, участь громадських організацій в управлінні державними та громадськими справами тощо.
2. Адміністративно-правові норми закріплюються в законодавчих актах, що їх приймає ВерховнаРадаУкраїни. До найактуальніших законодавчих актів необхідно віднести Закони України «Про об’єднання громадян», «Про політичні партії в Україні», «Про державну службу», «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін.
3. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми організаційного характеру (наприклад, «Про ліквідацію наслідків стихійного лиха»).
4. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління (наприклад, «Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України»).
5. Нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, а також затверджені ним положення, статути, правила, інструкції та інші кодифіковані акти. Нормативні постанови прийняті Кабінетом Міністрів України спільно з профспілковими організаціями.
6. Джерелами адміністративного права в міжгалузевому й галузевому масштабах виступають відомчі нормативні акти, тобто ті, що їх приймають міністерства, державні комітети і служби України.
7. Нормативні накази керівників міністерств, державних комітетів і відомств. До цієї групи слід віднести положення, правила та інші акти, затверджені керівниками згаданих вище інституцій.
8. Нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань та організацій (чи акти їх колективних органів). Дія норм зазначених актів обмежена конкретним формуванням.
9. Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування (наприклад, рішення місцевої ради, що передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю в недозволеному місці).
10. Акти органів громадських організацій, якщо вони затверджені чи санкціоновані державними органами і містять правила, що регулюють будь-які аспекти адміністративного управління (скажімо, положення про ради громадськості мікрорайону).
Отже, джерелом адміністративного права виступає нормативний акт органу державної влади або управління, який містить адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.
Адміністративне право належить до найменш систематизованих галузей системи права України. З одного боку, такий стан речей пояснюється багатоманітністю предмета регулювання су-
спільних відносин адміністративного права, а з іншого — відсутністю належного впорядкування наявних адміністративно-правових норм. Тому зараз однією з актуальних є проблема прискорення роботи з систематизації та кодифікації наявних адміністративно-правових матеріалів.
Кодифікація є одним з важливих напрямів систематизації адміністративного права. Вона має на меті впорядкування і вдосконалення чинного нормативно-правового матеріалу через його обробку й викладення за певною системою у вигляді збірників актів чи у формі об’єднаних кодифікованих актів. Завдяки кодифікації з’являються нові комплексні акти — кодекси, статути, положення — і водночас перестають існувати норми, що діяли до цього. Кодифікація має офіційний характер, тож, її здійснюють державні органи, наділені відповідною компетенцією.
В Україні було проведено копітку роботу з кодифікації адміністративно-правових актів, наслідком чого стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу України про адміністративні правопорушення (набув чинності з 01.06.85), який з доповненнями та поправками діє дотепер. Він складається з 5 розділів, які включають 33 глави.
Розділ І. Загальні положення. Він містить однойменну гла-
ву 1.
Розділ ІІ. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність (Загальна та Особлива частини).
Загальна частина охоплює такі глави: 2. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність. 3. Адміністративне стягнення. 4. Накладення адміністративного стягнення.
Особлива частина включає такі глави: 5. Адміністративне правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення. 6. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність. 7. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури. 8. Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії. 9. Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил. 10. Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку. 11. Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою. 12. Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів. 13. Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції та метрології. 14. Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку. 15. Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.
Розділ ІІІ. Органи, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Він містить такі глави: 16. Основні положення. 17. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.
Розділ ІV. Провадження у справах про адміністративні правопорушення. Він охоплює такі глави: 18. Основні положення. 19. Протокол про адміністративне правопорушення. 20. Адміністративне затримання. Особистий огляд. Огляд речей і вилучення речей та документів. 21. Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення. 22. Розгляд справ про адміністративне правопорушення. 23. Постанова по справі про адміністративне правопорушення. 24. Оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Розділ V. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Включає такі глави: 25. Основні положення. 26. Провадження по виконанню постанови про винесення попередження. 27. Провадження по виконанню постанови про накладення штрафу. 28. Провадження по виконанню постанови про оплатне вилучення предмета. 29. Провадження по виконанню постанови про конфіскацію предмета, грошей. 30. Провадження по виконанню постанови про позбавлення спеціального права. 31. Провадження по виконанню постанови про застосування виправних робіт. 32. Провадження по виконанню постанови про застосування адміністративного арешту. 33. Провадження по виконанню постанови в частині відшкодування майнової шкоди.
Формування демократичної правової держави в Україні повинно передбачати розширення сфери та вдосконалення діяльності правотворчих органів, рішуче підвищення ролі законодавчих актів, що регулюють найважливіші сфери суспільних відносин, кардинальний перегляд, кодифікацію та систематизацію законодавства. Ця закономірність розвитку національного права України охоплює й адміністративне право, численні норми якого на сьогодні містяться в розрізнених підзаконних актах.
§ 4. Адміністративно-правові норми
