Послідовне зосередження вогню

До ст. 249-255

При веденні послідовного зосередження вогню (ПЗВ) ураження живої сили і вогневих засобів противника перед фронтом і на флангах мотострілкових і танкових підрозділів, що наступають, здійснюється зосередженим вогнем, що послідовно переноситься по рубежах на опорні пункти та інші групові і окремі цілі. Цей вид супроводжувального вогню застосовують зазвичай під час атаки противника, оборона якого побудована за принципом опорних пунктів із проміжками між ними, а також у разі нестачі артилерії або боєприпасів.

Рубежі ПЗВ призначають з урахуванням темпу атаки і необхідності ураження найбільш важливих групових і окремих цілей. Відстань між рубежами ПЗВ визначається, виходячи з тих же міркувань, що і відстань між основними рубежами вогневого валу.

Розміри групової цілі і кількість окремих цілей, що призначаються дивізіону і батареї під час ведення ПЗВ, визначені, виходячи із середньої кількості пострілів, що виконуються дивізіоном і батареєю у період артилерійської підтримки атаки, і витрати снарядів за 1 хв. на 1 га площі цілі.

Наприклад, при веденні ПЗВ витрата снарядів за 1 хв. на 1 га площі цілі складає 6 снарядів для гармат 100-мм калібру і 3 снаряди для гармат 152-мм калібру. Розділивши кількість пострілів, яку може виконати 18-гарматний дивізіон за 1 хв. (36 снарядів 100-мм калібру і 27 снарядів 152-мм калібру), на необхідну витрату снарядів на 1 га площі цілі, отримуємо, що при веденні ПЗВ дивізіону, що має на озброєнні гармати калібру 100 мм, може бути призначена групова ціль площею не більше 6 га (батареї – не більше 2 га), а дивізіону, озброєному гарматами калібру 152 мм, – не більше 9 га (батареї – не більше 3 га). Аналогічні розрахунки були проведені при обґрунтуванні вогневих можливостей для гармат інших калібрів і мінометів. Узагальнені результати цих розрахунків і записані в Правилах стрільби.

Якщо кількість гармат в дивізіоні (батареї) відрізняється від прийнятої в розрахунках, то пропорційно змінюється і сумарна кількість пострілів, виконаних за 1 хв., а отже, також пропорційно змінюються і максимальні розміри групової цілі.

Якщо на рубежі ПЗВ є окремі цілі, то, виходячи з порівняно невеликого часу ведення вогню по рубежу ПЗВ і необхідності створювати достатньо високу щільність вогню по цілі, доцільно на кожну окрему ціль призначати одну батарею.

ПЗВ ведеться по цілях, що знаходяться безпосередньо перед фронтом підрозділів, що атакують. Щоб заборонити противникові спостереження і ведення прицільного вогню і забезпечити можливість виходу наших військ на найближчу відстань до об’єктів, що атакуються, вогонь повинен вестися осколково-фугасними снарядами з ударним підривником при установці на осколкову дію.

Для засліплення вогневих засобів противника (особливо протитанкових) при вітрі у бік противника і бічному вітрі доцільно застосовувати димові снаряди. Витрата димових снарядів, стрільба якими при ПЗВ буде, як правило, вестися у поєднанні із стрільбою осколково-фугасними снарядами, встановлений таким, як і для підтримки димової хмари (завіси) при бічному вітрі для гармат 122-мм калібру. Така витрата димових снарядів пояснюється тим, що при стрільбі димовими снарядами у поєднанні з осколково-фугасними досягається додаткове задимлення противника димом і пилом від розривів осколково-фугасних снарядів при установці підривника на осколкову дію. При вітрі від противника димові снаряди під час ведення ПЗВ застосовувати недоцільно, оскільки задимлюватимуться і свої війська. Для ведення вогню димовими снарядами спеціально виділяються гармати (взводи, батареї).

Вогонь, що ведеться по цілі, яка розташована на рубежі ПЗВ, повинен бути безперервним, без будь-яких пауз. Інакше противник може скористатися ними для прицільної стрільби зблизька по підрозділах, що атакують. Тому правила ведення вогню по цілях, які спостерігаються (а цілі на рубежах ПЗВ у більшості випадків будуть такими, що спостерігаються) в цьому випадку неприйнятні, бо вони передбачають перерви в стрільбі для визначення і введення коректур в установки прицільних пристроїв.

Оскільки вогонь повинен бути безперервним, найбільша ефективність його досягається при веденні вогню за правилами ураження (групових і окремих) цілей, які не спостерігаються, враховуючи і правила, що визначають способи їх обстрілу.

Перший рубіж ПЗВ призначається, як правило, за опорними пунктами взводів або оборонними позиціями взводів першої лінії, тобто по об’єктах, стрільбою по яких зазвичай закінчується артилерійська підготовка атаки. Вона закінчується вогневим нальотом встановленої тривалості, коли спочатку ведеться швидкий вогонь із призначенням
2-4 снаряди на гармату, а потім стрільба продовжується методичним вогнем до витрачення відпущеної кількості снарядів за встановлений час вогневого нальоту. Щоб перехід від артилерійської підготовки до артилерійської підтримки атаки зробити непомітним, остання (що проводиться, зокрема, методом ПЗВ) повинна починатися теж методичним вогнем і з таким темпом, з яким він вівся в останньому вогневому нальоті артилерійської підготовки атаки. На цьому ґрунтується рекомендація Правил стрільби про порядок ведення вогню по цілях на першому рубежі ПЗВ.

До глави X