Ураження окремих і групових цілей

До ст. 189

В ході стрільби на ураження спостережної окремої цілі є можливість визначати момент ураження цілі або за попаданням в неї снаряда, або за іншими видимими прямими або непрямими ознаками і практично одразу ж після цього припинити стрільбу. Тому у зазначених умовах вогонь коректують і ведуть, як правило, до ураження (знищення) цілі.

Знищення окремих броньованих цілей стрільбою із закритої вогневої позиції є складним завданням, оскільки у більшості випадків для цього необхідно отримати пряме попадання снаряда в ціль. Тому знищення таких цілей Правила стрільби рекомендують здійснювати, перш за все, високоточними боєприпасами або стрільбою прямою наводкою. Подавлення цілі залежить не тільки від загальної кількості витрачених снарядів і нанесеного їй матеріального збитку, але також і від того, протягом якого часу цей збиток буде завданий. Втрати, понесені в дуже короткий термін, мають значно більшу морально-психологічну дію, ніж ті ж втрати, понесені протягом більш тривалого терміну. Тому стрільба на ураження спостережної окремої цілі повинна вестися з якомога високим темпом. Крім того, високий темп стрільби потрібний і для того, щоб, з одного боку, не дозволити живій силі противника вийти з-під обстрілу, а з іншої – забезпечити виконання вогневого завдання в найкоротший час. Отже стрільбу на ураження спостережних окремих цілей доцільно вести швидким вогнем.

Проте потрібно мати на увазі, що установки для стрільби на ураження визначаються з помилками, внаслідок чого в більшості випадків центр групування розривів снарядів батареї (взводу) виявляється на тому або іншому віддаленні від цілі. Для максимально можливого наближення центру групування розривів до цілі і визначення моменту її ураження необхідні введення коректур в установки прицільних приладів і систематичний контроль за результатами стрільби. Тому Правила стрільби рекомендують стрільбу на ураження спостережних окремих цілей вести серіями швидкого вогню і за наслідками кожної серії визначати відхилення розривів від цілі і вводити необхідні коректури (якщо потрібно), а якщо ціль уражена – припиняти стрільбу.

Стрільба на ураження спостережних цілей супроводжується порівняно невеликими помилками підготовки (Ед₀ ≤ Вд₀, Ен₀ ≤ Вб₀), оскільки установки для стрільби на ураження визначаються, як правило, пристрілюванням цілі і уточнюються в ході стрільби на ураження введенням відповідних коректур за наслідками спостереження розривів. У цих умовах область розривів снарядів в більшості випадків накриває окрему ціль, і вводити штучне розсіювання не має сенсу. Тому Правила стрільби рекомендують вогонь по окремій цілі батареєю (взводом) вести на одній установці прицілу і одній установці кутоміра.

Як відомо з теорії стрільби, достатньо рівномірний розподіл розривів по фронту при скупченому віялі відбувається в межах ±2 Bб₀ від центру їх групування. По спостережних окремих цілях вогонь вестиметься, як правило, батареєю, а найбільш характерні дальності стрільби складатимуть 4-10 км. У цих умовах з урахуванням помилок побудови віяла батареї і радіусу уражаючої дії снарядів по фронту, що розширюють зазначену вище область рівномірного розподілу уражаючих чинників (особливо для нарізної артилерії), середнє значення цієї області по фронту для нарізних гармат і мінометів складає приблизно 50 м. Оскільки розмір окремої спостережної цілі по фронту, як правило, не перевищує 50 м, Правила стрільби рекомендують вести вогонь по таких цілях при скупченому віялі.

До ст. 190

Під час стрільби по спостережній груповій цілі завдання стрільби досягається при ураженні не однієї, а деякої певної кількості (відсотка) окремих цілей, що входять до складу групової цілі, що уражалася. Проте встановити кількість уражених окремих цілей в даній конкретній стрільбі навіть в умовах, коли вся групова ціль спостерігається, не завжди вдається. Тому витрата снарядів під час стрільби по спостережній груповій цілі доводиться встановлювати заздалегідь на серію швидкого вогню (вогневий наліт), а стрільбу продовжувати до тих пір, поки не будуть витрачені призначені на неї снаряди.

Можливість утримання всіх або більшої частини розривів в межах фронту і глибини спостережної групової цілі знімає обмеження на її мінімальні розміри, яке обов'язкове під час стрільби по спостережних цілях. Це означає, що під час стрільби на ураження спостережних групових цілей спосіб обстрілу доцільно призначати, виходячи з дійсних розмірів цілі, у тому числі і в тих випадках, коли їх величина менше мінімальної.

Максимальні розміри групової цілі для того або іншого артилерійського підрозділу визначаються, виходячи з вимоги про те, що під час стрільби на трьох установках прицілу і одній або двох установках кутоміра в їх межах ще зберігався приблизно рівномірний розподіл точок падіння снарядів. Тому різниці між максимальними розмірами групової спостережної і групової неспостережної цілей немає.

 

До ст. 191 та 192

Стрільбу по спостережній груповій цілі глибиною менше 100 м (менше 4-5 Bд₀) доцільно вести на одній установці прицілу, оскільки в цьому випадку при поєднанні за дальністю центру групування розривів снарядів з центром цілі або їх максимальному зближенні, що досягається коректуванням вогню, вся ціль накривається зоною рівномірної щільності обстрілу за дальністю і їй завдається приблизно рівномірне ураження. Крім того, оскільки глибина цілі незначна, то вона спостерігається повністю і в більшості випадків вдається встановити момент ураження цілі, у тому числі і за непрямими ознаками (руйнування траншей і окопів, припинення вогневої діяльності, відхід підрозділу із займаної позиції). Тому стрільбу по таких цілях (так само як і по окремих спостережних цілях) ведуть серіями швидкого вогню до виконання вогневого завдання.

Під час стрільби на одній установці прицілу по цілі глибиною 100 м і більше, ураження цілі за глибиною буде нерівномірним: частина цілі, що знаходиться за межами зони рівномірної щільності обстрілу, буде уражена менше, ніж та частина цілі, яка накривається цією зоною, а частина цілі, що знаходиться за межами еліпса розсіювання розривів снарядів, або не буде уражена зовсім, або буде уражена лише випадковими осколками. Для накриття всієї глибини цілі зоною рівномірної щільності обстрілу і рівномірного її ураження за глибиною необхідно вводити штучне розсіювання, тобто вести стрільбу на декількох установках прицілу. Результати моделювання стрільби на ЕОМ і досвід проведення бойової стрільби показують, що в цьому випадку, як і при веденні вогню по спостережних цілях, стрільбу слід вести на трьох установках прицілу батареями внакладку або шкалою при величині стрибка (шкали), що дорівнює 1/3 глибини цілі.

Під час стрільби снарядами з дистанційним підривником (трубкою) значення величини Bд₀ в середньому в 1,5-2 рази більше, ніж під час ударної стрільби. Отже глибина зони рівномірної щільності обстрілу під час стрільби батареєю на одній установці прицілу в середньому складає 300-350 м, тобто перевищує максимальну глибину цілей, зазначену в Правилах стрільби для батареї. Крім того, при веденні вогню снарядами з дистанційною трубкою необхідне рівномірне ураження цілі досягається також за рахунок великих розмірів зони ураження за глибиною. Тому під час стрільби снарядами з дистанційним підривником (трубкою) батарея може вести вогонь на одній установці прицілу.

При веденні вогню дивізіоном на одній установці прицілу глибина зони рівномірної щільності обстрілу може бути менше, ніж глибина цілі, що призведе до необхідності введення штучного розсіювання. Щоб спростити правила ураження групових цілей глибиною 100 м і більше, Правила стрільби рекомендують під час стрільби дивізіоном у всіх випадках вести обстріл цілі на трьох установках прицілу (батареями внакладку або шкалою).

 

Стрільбу на ураження спостережних групових цілей вигідніше вести при віялі, побудованому по ширині цілі.
В цьому випадку одночасно уражається вся ціль. Проте при малих її розмірах не завжди можна побудувати віяло по ширині цілі; наприклад, під час стрільби шестигарматною батареєю на дальність 8 км по цілі з розміром по фронту 25 м інтервал віяла виходить менше одної поділки кутоміра. Отже стрільбу в цих умовах доцільно вести при скупченому віялі. Крім того, слід мати на увазі, що при скупченому віялі унаслідок розсіювання снарядів і помилок побудови віяла батареї розриви снарядів відбуваються не в одній точці, а будуть розподілятися на деякому фронті. Проте внаслідок розльоту осколків цілі уражатимуться і за межами фронту розподілу розривів. Розрахунки показують, що під час стрільби батареєю (взводом) нарізних гармат і мінометів при зосередженому віялі фронт ураження в середньому дорівнює 50 м. Тому під час стрільби по цілях з розміром по фронту до 50 м можна призначати скупчене віяло, в решті випадків – віяло по ширині цілі. Кількість установок кутоміра і величину інтервалу віяла в останньому випадку слід визначати за правилами, рекомендованими для ураження неспостережних цілей, але з урахуванням реальних розмірів цілі.

Під час стрільби снарядами з дистанційним підривником (трубкою) значення величин Bб₀ залишаються такими ж, як і при ударній стрільбі. Тому залежно від величини інтервалу віяла батареї незалежно від того, чи уражає вона ціль самостійно або у складі дивізіону, доцільно було б призначати одну або дві установки кутоміра. Проте застосування снарядів з дистанційним підривником (трубкою) і касетних снарядів осколкової дії по живій силі найефективніше до моменту, коли вона зможе сховатися в броньованій техніці або під перекриттями окопів
(у бліндажах).

Отже, результат стрільби в цьому випадку повинен бути досягнутий в найкоротші терміни, щоб максимально використати раптовість вогню, для чого необхідно виключити перерви в його веденні, пов'язані із зміною установок для стрільби. Тому під час стрільби снарядами цього виду Правила стрільби рекомендують вести вогонь на одній установці кутоміра.

До ст. 193-195

Укриту живу силу і вогневі засоби, розташовані в опорних пунктах (на оборонних позиціях) взводів, як правило, подавлюють. Подавлення вогневих засобів – це, перш за все, подавлення живої сили (обслуги) цих засобів шляхом створення вогнем умов, за яких вони будуть не в змозі виконувати свої обов'язки. Обслуги броньованих вогневих засобів (танків, БМП, БТР, установок ПТКР, самохідних протитанкових гармат і т.п.) надійно захищені від осколків і ударної хвилі розривів снарядів і звукових і світлових ефектів, що супроводжують розриви, тому на їх подавлення розраховувати важко. Проте саме ці засоби складають основу вогневої потужності підрозділів, що обороняються, і повинні бути знищені до переходу наших військ в атаку. Найдоцільніше уражати броньовані вогневі засоби високоточними боєприпасами або стрільбою прямою наводкою, оскільки рішення такого завдання стрільбою із закритої вогневої позиції навіть в тих випадках, коли ці цілі є спостережними, вимагає значної витрати снарядів і часу.

Одна з особливостей ураження укритої живої сили і вогневих засобів, розташованих у спостережних опорних пунктах взводів або на спостережних оборонних позиціях взводів, полягає в тому, що не є можливим встановити навіть приблизно кількість уражених окремих цілей у складі цієї групової цілі, що ускладнює встановлення факту ураження цілі. Тому порядок виконання вогневого завдання і витрата снарядів при ураженні цих цілей повинні бути такими ж, як і при ураженні аналогічних спостережних цілей.

Рекомендація про залучення до стрільби на ураження не менше дивізіону обґрунтовується вогневими можливостями артилерійських підрозділів і найбільш типовим часом, необхідним для виконання подібних вогневих завдань.

Укрита жива сила і вогневі засоби, розташовані в опорних пунктах (на оборонних позиціях) взводів, можуть бути розосереджені на значній площі: 400-800 м по фронту і до 400м за глибиною. Тому їх уражають або стрільбою дивізіону батареями внакладку, або з розподілом ділянок цілі (чітко виражених груп цілей) між батареями.

Перший спосіб обстрілу застосовують у тому випадку, коли в межах опорного пункту (оборонній позиції) взводу неможливо виділити чітко виражені групи окремих цілей. При цьому витрату снарядів на ціль ділять між батареями порівну, щоб стрільба велася всіма батареями з однаковим темпом і закінчувалася одночасно.

Якщо є можливість об'єднати розвідані в межах опорного пункту (оборонній позиції) взводу окремі цілі в чітко виражені групи, то кожній батареї в межах позиції взводу призначається своя ціль (як правило, позиція відділення з розташованими поблизу неї позиціями вогневих засобів взводу і посилення), розміри якої не повинні перевищувати максимально допустимі для батареї, і своя витрата снарядів, що відповідає розмірам і характеру цілі. Розміри груп цілей, що призначаються батареям, можуть бути різними, а їх сумарна площа може бути менше площі опорного пункту взводу.

Принципи ураження спостережних і неспостережених взводних опорних пунктів (оборонних позицій) практично не відрізняються. Тому правила призначення витрати снарядів і способу обстрілу цілі батареями (за винятком цілей глибиною менше 100 м) будуть в обох випадках однаковими. Різниця лише в тому, що під час стрільби по спостережних цілях як початкові дані для визначення витрати снарядів і параметрів способу обстрілу у всіх випадках незалежно від їх значень приймаються реальні розміри цілі.

Під час стрільби по цілях, розташованих у взводних опорних пунктах (на оборонних позиціях), неодмінною умовою досягнення необхідної ефективності стрільби є обов'язкове коректування вогню батарей в ході стрільби на ураження незалежно від того, чи ведеться вогонь батареями внакладку або з розподілом ділянок цілі (чітко виражених груп цілей) між батареями.

При веденні бою в глибині оборони противника часто виникає необхідність атакувати з ходу об'єкти з укритою живою силою і вогневими засобами противника. У цих умовах вирішується завдання заборонити противнику ведення прицільного вогню і спостереження, а також виключити його маневр. Тому вогневий наліт необхідно починати швидким вогнем, призначаючи по 2-4 снаряди на гармату, і продовжувати методичним вогнем, темп якого розраховувати відповідно до норм витрати снарядів, але не нижче, ніж для ведення послідовного зосередження вогню на одному рубежі.

Досвід Великої Вітчизняної війни показав, що середня тривалість вогневого нальоту під час бою в глибині складає 10-12 хв. На ведення швидкого вогню 18-гарматний дивізіон витрачає 36-72 снаряди на ціль в середньому за 1 хв. Площа оборонної позиції (опорного пункту), як правило, складає 6 га. Отже, за 1 хв. ведення швидкого вогню витрачається
6-12 снарядів на 1 га площі цілі. За 9-11 хв., що залишилися, ведення методичного вогню за нормами послідовного зосередження вогню витрачається 36-44 снаряди на 1 га площі цілі для гармат 122-мм калібру (27-33 снаряди – для гармат 152-мм калібру). Всього за вогневий наліт на 1 га площі цілі витрачається 42-56 снарядів 122-мм калібру (33-45 снарядів гарматами 152-мм калібру), що складає в середньому 1/4-1/3 норми витрати снарядів для ураження укритої живої сили (180 і 120 снарядів на 1 га площі цілі для гармат 122-мм і 152-мм калібру відповідно, додаток 9 Правил стрільби). Для вогневого нальоту більшої тривалості витрата снарядів може досягати 1/2 норми. Тому Правила стрільби рекомендують уражати живу силу і вогневі засоби противника під час бою в глибині оборони вогневим нальотом встановленої тривалості з витратою 1/4-1/2 норми залежно від характеру цілі, часу ведення вогню і наявності боєприпасів.