Особливості стрільби на руйнування

До ст. 205-207

Завдання стрільби на руйнування вирішується, як правило, прямими попаданнями снарядів в ціль, що має відносно невеликі розміри.

Крім того, попадання необхідно здійснювати не в ціль взагалі, а в ту її частину, з руйнуванням якої вся ціль втрачає свої бойові властивості. Оскільки для вирішення цього завдання потрібне одне, а іноді декілька прямих попадань, стрільба повинна вестися так, щоб забезпечити утримання середньої точки розривів у вибраній точці цілі протягом всієї стрільби на ураження. Однією з умов, що сприяють цьому, є вибір заряду, який повинен забезпечувати якомога менше розсіювання снарядів. Найважливішими умовами, виконання яких також сприяє успішному рішенню вогневого завдання, є: застосування найбільш точного способу визначення установок для стрільби на ураження, ретельне і одноманітне наведення гармат, одноманітне заряджання, підбір зарядів однієї партії снарядів з однаковими знаками відхилення маси.

Оскільки про виконання завдання слід робити висновки не за кількістю попадань, а за фактичним руйнуванням цілі, то для його визначення спостережні пункти слід вибирати якомога ближче до цілі і спостереження вести за допомогою оптичних приладів. Розташування спостережного пункту якомога ближче до площини стрільби полегшує оцінку відхилень розривів за дальністю і напрямком і, отже, дозволяє точніше визначати відповідні ним коректури.

Завдання може бути успішно вирішене, якщо середня точка падіння снарядів кожної гармати буде суміщена з центром цілі (вибраною точкою цілі) або максимально наближена до нього. Цього можна досягти тоді, коли спостерігається положення щодо центру цілі (вибраної точки цілі) кожного розриву, що можна здійснити тільки при веденні методичного вогню. Необхідність призначення у методичному вогні по 4-6 снарядів на гармату базується на тому, що чим більше спостережень, тим більш точно буде визначена коректура. Спочатку можна призначати мінімальну кількість снарядів (4), оскільки помилки підготовки на початку стрільби на ураження можуть бути ще досить значними, і їх можна істотно зменшити, отримавши коректури по чотирьох розривах кожної гармати.

Стрільба по наземній (вертикальній) стінці має деякі переваги перед стрільбою по бойовому покриттю (перекриттю споруди), оскільки при цьому легко забезпечується найбільший кут зустрічі снаряда з перешкодою, а його велика остаточна швидкість у момент удару в перешкоду забезпечує велику глибину проникнення снаряда в неї. Крім того, наземна (вертикальна) стінка споруди руйнується настильною стрільбою, яка відрізняється від навісної і мортирної стрільби меншим розсіюванням.
З цих причин завдання руйнування при настильній стрільбі виконується успішніше, ніж при навісній і мортирній, а також із значно меншою витратою снарядів.

При веденні пристрілювання снарядами з установкою підривника на сповільнену дію в умовах настильної стрільби існує висока ймовірність отримання рикошетів, які ускладнюють пошук установок ураження, оскільки з ціллю (вибраною точкою цілі) поєднуватиметься не середня точка падіння снарядів, а середня точка розривів снарядів в повітрі. Для того, щоб уникнути отримання рикошетів, доцільно проводити пристрілювання снарядами при установці підривника на осколкову або фугасну дію. Установку підривника на фугасну дію слід застосовувати в тих випадках, коли під час пристрілювання можливе нанесення пошкоджень цілі, або коли перед стрільбою на руйнування планується зняття (руйнування) маскування, що приховує споруду.

 

До ст. 208 та 209

Руйнування міцних залізобетонних споруд досягається в результаті ударної і фугасної дії бетонобійного снаряда. Ураження укритих в споруді живої сили і вогневих засобів відбувається за рахунок осколків, повітряної ударної хвилі і продуктів детонації вибухової речовини снаряда, який пробив стінку або бойове покриття споруди.

Глибина проникнення снаряда в перешкоду залежить від його швидкості у момент удару (остаточної швидкості) і від кута зустрічі з нею: чим більше швидкість або кут зустрічі, тим більше глибина проникнення. Для забезпечення найбільшого проникнення снаряда в бетон потрібно прагнути до отримання найбільших кутів зустрічі, тому при настильній стрільбі по наземній стінці площина стрільби повинна проходити, якщо можливо, перпендикулярно руйнованій стінці споруди, а при навісній і мортирній стрільбі – по бойовому покриттю повинен забезпечуватися найбільший з можливих кутів падіння.

Як показала практика, під час стрільби по бетонних спорудах при кутах зустрічі менше 58° (як при настильній, так і при навісній і мортирній стрільбі) частина снарядів рикошетить, а тому для уникнення рикошетів кути зустрічі у вертикальній і горизонтальній площинах повинні бути не менше 58°.

При однакових остаточних швидкостях, кутах зустрічі і формі снарядів глибина проникнення залежить від маси снаряда: важчий снаряд проникатиме глибше, ніж легкий.

Попадання снаряда в стінку міцної споруди після рикошету, а також попадання в торець бойового покриття або в бойове покриття при настильній стрільбі не здатне зруйнувати споруду. Внаслідок цього попаданням в ціль слід вважати тільки попадання в стінку (бойове покриття) споруди, не враховуючи торців бойового покриття (наземних стінок) і торців внутрішніх перегородок; попадання в споруду при настильній стрільбі після рикошету оцінюються як недольоти, а попадання в торець бойового покриття – як перельоти. З цих же причин під час визначення очікуваної витрати снарядів для руйнування споруди як площа ураження береться площа наземної стінки (бойового покриття) з відніманням площі торців.

Стрільба по бронебаштах і бронекуполах із закритих вогневих позицій недоцільна внаслідок великого розсіювання і малої бронепробійності бронебійних снарядів під час стрільби на великі дальності. Тому рекомендується бронебашти і бронекуполи руйнувати стрільбою прямою наводкою.

До ст. 210

Вказівки про призначення інтервалу віяла розривів виходять з того, щоб отримати якомога більш рівномірне розсіювання снарядів по фронту, враховуючи, що напрям стрільби коректується для кожної гармати. Це досягається в тих випадках, коли інтервал віяла не перевищує чотирьох серединних помилок розсіювання (4 В б). Під час стрільби на найбільш характерні (малі) дальності ця величина в середньому складає 10 м (25 м для мінометів).

До ст. 215

Вимога про необхідність визначати коректури дальності з урахуванням спостережень в попередній серії методичного вогню базується на тому, що чим більше спостережень, тим точність пристрілювання буде вищою. Це підтверджується даними табл. 57, в якій приведені значення серединних помилок пристрілювання цілі за дальністю при отриманні накриваючих груп з різним співвідношенням знаків розривів.

 

Таблиця 57