Рівні регулювання міжнародної торгівлі

Фірмовий – це угода між фірмами про розподіл ринку сировини, матеріалів, збуту товарів, сфер впливу, цінової політики.

Національний – при якому зовнішня торгівля кожної країни здійснюється у відповідності до національно-правового забезпечення регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнаціональний – проявляється в укладенні відповідних угод між державами, групами держав.

Наднаціональний – здійснює стратегію світового співтовариства чи заходів з регулювання міжнародної торгівлі шляхом створення міжнародних спеціальних інституціональних структур, відповідних угод (Всесвітні торгові організації – ГАТТ/СОТ, міжнародна торгова палата – МТП).

Міжнародні торгові відносини регулюються за допомогою двох груп інструментів:

1) тарифне регулювання;

2) нетарифне регулювання.

Тарифне регулювання міжнародної торгівлі

Митний тариф у залежності від контексту може визначатися як:

· інструмент торгової політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком;

· перелік ставок мита, що застосовуються до товарів, що переміщуються через митний кордон, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;

· конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивозі або ввезенні певного товару на митну територію країни. У цьому випадку поняття митного тарифу цілком збігається з поняттям мита.

Мито – обов’язковий податок, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару і є умовою імпорту або експорту.

Мито виконує три основні функції:

- фіскальну, що відноситься як до імпортного, так і до експортного мита, оскільки воно є однією зі статей доходної частини державного бюджету;

- протекціоністську (захисну), що відноситься до імпортного мита, оскільки з його допомогою держава захищає місцевих виробників від небажаної іноземної конкуренції;

- балансуючу, що відноситься до експортного мита, встановленого з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або інших причин нижче світових. Існує декілька класифікацій мита.

За засобом стягування:

· адвалорні – нараховуються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом (наприклад, 20% від митної вартості);

· специфічні – нараховуються у встановленому розмірі за одиницю товару (наприклад, 10 дол. за 1 г);

· комбіновані – містять обидва названих види митного обкладення (наприклад, 20% від митної вартості, але не більше 10 дол. за 1 г).

За об’єктом обкладання:

· імпортне;

· експортне;

· транзитне.

За характером:

· сезонне – використовується для регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру;

· антидемпінгове – застосовується у випадку ввезення в країну товарів за цінами більш низькими ніж їх нормативна ціна в країні, що експортує товари, але за умови, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам;

· компенсаційне – накладається на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо чи опосередковано використовувались субсидії, але за умови, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам.

Класифікація митного тарифу залежно від мети та функціональності його застосування наведена в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Класифікація митного тарифу залежно від мети та функціональності його застосування

Вид мита	Мета застосування	Ставки	Наслідки застосування
Преференційне	Стимулювання торговельно-економічних відносин з іншими країнами	Мінімальні	Імпорт іноземних товарів збільшується
Фіскальне	Забезпечення доходної частини бюджету стабільними надходженнями	Помірні	Незначне скорочення імпорту іноземних товарів
Протекціоністське	Призначене для захисту національного виробника від іноземної конкуренції	Максимальні	Припинення ввезення іноземних товарів

 

Нетарифне регулювання

Методи нетарифного регулювання можна розділити на групи: кількісні, фінансові, приховані, валютно-кредитні, правові.

До кількісних належать:

Квотування (контингентування) – це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. Квоти поділяються:

1. За напрямком їх дії:

· експортні – вводяться у відповідності до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті певного товару (експорт нафти з країн ОПЕК), чи урядом країни для попередження вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку;

· імпортні – вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

2. За обсягом дії:

· глобальні – встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується;

· індивідуальні – встановлена в рамках глобальної квоти, квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар.

Ліцензування – регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу. Ліцензії бувають:

· разові – письмовий дозвіл терміном до 1 року на імпорт (експорт), що видається урядом, певній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної угоди;

· генеральні – дозвіл імпорт (експорт) певного товару протягом року без обмеження кількості угод;

· глобальні – дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;

· автоматичні – дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.

“Добровільне” обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, що базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі добровільно обмежити або не збільшити обсяг експорту товару, що прийнятий в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Їх є дуже багато, за деякими даними до кількох сотень. Але основними з них є:

- адміністративні формальності – національні правила проведення імпортних операцій, які обмежують імпорт (обов’язкове використання міжнародних торгів при закупівлі обладнання, отримання імпортних ліцензій при виконанні ряду вимог і т. ін.);

- технічні бар’єри – приховані методи торговельної політики, які виникають тому, що національні технічні, адміністративні та інші норми і правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо;

- встановлення мінімальних імпортних цін – передбачає суворе дотримання експортером рівня цін, установлених країною-імпортером;

- імпортні податки – прикордонний податок, яким обкладаються товари при перетині митних кордонів конкретної країни. До них відносяться: митні збори, пов’язані з оформленням митних документів, або зі здійсненням митного контролю; сплата зборів за перевірку якості імпортованого товару; торговельні збори; статистичні збори; збори за здійснення фітосанітарного контролю; сезонні та екологічні збори;

- імпортний депозит – форма задатку, який імпортер повинен внести в свій банк в національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару;

- компенсаційне мито – накладається на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо або непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів;

- антидемпінгове мито – застосовується, якщо на територію країни товар ввозиться за демпінговими цінами.

До фінансових належать:

1. Демпінг – засіб фінансової нетарифної торговельної політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, існуючого в цих країнах.

Демпінг може здійснюватись як за рахунок ресурсів окремих фірм, що прагнуть опанувати зовнішній ринок своєї продукції, так і за рахунок державних субсидій експортерам. У комерційній практиці демпінг може набувати однієї з наступних форм:

· спорадчий демпінг – епізодичний продаж надлишкових запасів товару на зовнішній ринок за заниженими цінами. Відбувається тоді, коли внутрішній обсяг виробництва товару перевищує ємність внутрішнього ринку і перед компанією постає дилема – або взагалі не використовувати частину виробничих потужностей і не виробляти товар, або виробити товар і продати за більш низьку, ніж внутрішня, ціну на зовнішній ринок;

· навмисний демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін. На практиці це може означати експорт товару за цінами нижче цін свого внутрішнього ринку або навіть нижче витрат виробництва;

· постійний демпінг – постійний експорт товарів за цінами нижче справедливої;

· зворотній демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку. Зустрічається вкрай рідко, зазвичай в результаті непередбачених різких коливань курсів валют;

· взаємний демпінг – зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами. Зустрічається також рідко в умовах високої монополізації внутрішнього ринку певного товару в кожній з країн.

В основі демпінгу лежить ринкова ситуація, за якої еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку нижче, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмам, що мають відносно монопольне становище на внутрішньому ринку, продавати свої товари за більш високими цінами, ніж на зовнішньому ринку, де попит більш еластичний по ціні і де конкуренція вище. Необхідними умовами для здійснення демпінгу також є:

- ситуація недосконалої конкуренції, що дозволяла б виробнику встановлювати і диктувати ціни;

- сегментованість ринку, тобто спроможність виробника відокремити внутрішній ринок, де він продає товар за високими цінами, від зовнішнього ринку, де він це робить за більш низькими цінами. Звичайно цьому сприяють високі транспортні витрати і встановлені державою торговельні бар’єри.

Демпінг заборонений як міжнародними правилами в рамках СОТ, так і національними антидемпінговими законами багатьох країн, що дозволяють застосовувати антидемпінгове мито у разі відкриття факту демпінгу.

Ставку антидемпінгового мита зазвичай визначають одним з наступних засобів:

- як різницю в ціні, за якою товар реально продається на ринку країни-експортера і на ринку країни-імпортера. Якщо товар виробляється тільки на експорт і не продається на ринку країни-експортера, то ціна на нього на внутрішньому ринку країни-імпортера порівнюється з його ціною на внутрішньому ринку будь-якої третьої країни;

- як різницю в ціні, за якою товар повинен був би продаватися на ринку країни-експортера, і ціни, за якою він реально продається на ринку країни-імпортера. Потенційна ціна продажу товару на ринку експортера встановлюється на базі суми витрат виробництва, загальних витрат, прибутку з продажу на внутрішньому ринку і вартості упаковки і транспортування товару до країни-імпортера.

Антидемпінгове мито, як і звичайне мито, призводить до підвищення внутрішніх цін і витрат у добробуті країни. Водночас, якщо введення антидемпінгового мита змусить фірму, що здійснює демпінг, ще більш знизити експортну ціну, то країна-імпортер може одержати виграш, як у випадку з оптимальним тарифом.

2. Субсидії – грошові виплати спрямовані на підтримку національних виробників і опосередковану дискримінацію імпорту.

3. Експортні кредити – фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняних товарів. Експортне субсидування виступає в таких формах:

- субсидовані кредити національним експортерам – надаються державними банками на пільгових умовах;

- державні кредити іноземним інвесторам при забов’язанні їх закуповувати товари тільки у фірм країни, яка надала цей кредит;

- страхування експортних ризиків вітчизняних експортерів, тобто комерційні ризики та політичні ризики, які виникають тоді, коли непередбачені дії уряду не дозволяють імпортеру виконати свої забов’язання перед експортером.

До валютно-кредитних відносять:

· валютні обмеження – регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями;

· валютний курс – найбільш розповсюджений спосіб використання валютного курсу для регулювання зовнішньоторговельного обороту полягає у зміні його шляхом девальвації або ревальвації.

Девальвація — офіційне заниження курсу національної валюти; використовується з метою вирівнювання зовнішньоекономічного балансу шляхом збільшення експорту та скорочення імпорту завдяки зростанню цін на імпортну продукцію. У цих умовах в експортерів з'являються значні переваги при обміні заробленої валюти на національну. Одночасно внаслідок подорожчання імпорту товарів скорочуються обсяги другорядних імпортних поставок у країну. Наприклад, Японія у 60—70-ті роки завдяки заниженому курсу ієни та зниженню цін на імпортну продукцію, змогла проникнути та закріпитись на багатьох світових ринках. Уряд Японії з метою скорочення експорту і надалі декілька разів знижував курс ієни до долара США. Проте, внаслідок девальвації, особливо в результаті різкого зменшення курсу національної валюти, може статися більше знецінення її порівняно з внутрішнім, яке створить сприятливі умови для використання валютного демпінгу — спекулятивних операцій на зовнішньому ринку з метою отримання прибутку за рахунок зміни валютного курсу.

Ревальвація — підвищення офіційного курсу національної валюти відносно іноземних, яке супроводжується отриманням розвитку експорту, його подорожчанням з одночасним здешевленням імпорту. Це асиметричний девальвації процес. Ревальвація нерідко підштовхується діями інших держав, які бажають підсилити конкурентоспроможність своїх товарів на ринках країн з активним торговельно-платіжним балансом. Наприклад, ФРН змушена була під активним тиском країн-конкурентів (США, Англії, Франції) ревальвувати західнонімецьку марку і затримати розвиток експорту у 60-ті роки; у 70-ті роки у країнах ЄС були переглянуті валютні паритети більшості розвинених країн, тобто рівень обмінного курсу валют, який вирівнює купівельну спроможність кожної з них з обмеженням припустимих границь коливань („валютний коридор”), і розповсюджена система „плаваючих” ВК, границі коливань яких не обмежені.

· валютна інтервенція – реалізується у вигляді цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками з метою обмеження (підвищення, зниження) курсу національної валюти.

До правових інструментів відносять:

· торгові угоди;

· правові режими та принципи.

Режим найбільшого сприяння — це не менш сприятливий режим, який надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у сфері торгівлі, мореплавства, правового становища громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій країні.

Іншими словами, принцип найбільш сприятливої нації означає у його загальному розумінні право кожної держави, яка домовляється, на основі взаємності користуватись усіма перевагами, які інша держава, що домовляється, надає будь-яким третім державам щодо узгодженого кола відносин. Міжнародне право не допускає винятків у рамках цього режиму щодо кола суб'єктів міжнародного права, крім таких історично складених винятків, які застосовуються за взаємною згодою сторін:

· для прикордонної торгівлі сусідніх держав;

· для каботажного судноплавства;

· для країн, що входять у зону преференційних митних тарифів;

· відносно інтеграційних угруповань — зон вільної торгівлі, митних союзів тощо.

Учасник такого угруповання при наданні режиму найбільшого сприяння у договорах з третіми країнами звільняється від обов'язку поширення на ці треті країни пільгового режиму торгівлі, який провадиться у їх відносинах з іншими членами інтеграційного угруповання.

Принцип національного режиму передбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, відповідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо.

У рамках ГАТТ національний режим застосовується як додаток до принципу режиму найбільшого сприяння при реалізації імпорту на внутрішньому ринку і передбачає, що умови торгівлі мають бути подібними і для вітчизняних, і для іноземних товарів (тобто нейтральними за своїм ефектом для конкуренції між ними) у тому, що стосується внутрішніх податків та зборів, правил закупівлі, продажу, транспортування, розподілу та споживання цих товарів, а також їх переробки та змішання.

Принцип преференційного режиму. У 1964 році на першій Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) була висунута концепція створення Загальної системи преференцій (ЗСП) з метою сприяння економічному розвитку та індустріалізації країн, що розвиваються. У 1968 р. ЗСП була офіційно схвалена в рамках ЮНКТАД та стала самостійним інструментом торговельної політики розвинених країн.

Суть ЗСП полягає у наданні країнам, що розвиваються, переваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинених країн. Основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксуються у вигляді знижених ставок імпортних мит. Назва "Загальна" пояснюється тим, що преференції практикуються практично всіма розвиненими країнами як одностороння поступка, а не як результат торгово-економічних переговорів.

Загальна система преференцій базується на принципі преференційності відношення до країн, що розвиваються, який включає в себе сукупність загальноправових норм: право розвинених країн надати загальні взаємні та недискримінаційні преференції країнам, що розвиваються; преференції відносно країн, що розвиваються, не означають дискримінації щодо розвинених держав; надання особливих пільг не означає дискримінації решти країн, що розвиваються.

Принцип свободи транзиту є диспозитивною конвенційною нормою міжнародного економічного права, яка поки що не отримала універсального характеру.

Транзит або транзитні перевезення — це проходження товарів (включаючи багаж), а також суден і транспортних засобів через територію сторони, що домовляється, яке при цьому є лише частиною повного шляху, який починається та закінчується за межа­ми кордону сторони, що домовляється, через територію якої здійснюється рух вантажу. При цьому це проходження може супроводжуватись перевантаженням товару, складуванням, дробленням партій товарів та зміною видів транспорту.

Правовий зміст принципу свободи транзиту може бути виражений у таких основних тезах:

· свобода транзиту має бути забезпечена шляхами, які найбільше підходять для міжнародного транзиту;

· не повинно робитись жодних відмінностей залежно від прапора суден, місця проходження, відправлення, заходу, виходу або призначення, чи яких-небудь обставин, що стосуються власності на товари, судна або інші транспортні засоби;

· транзитні перевезення не повинні підлягати яким-небудь непотрібним затримкам або обмеженням, мають бути звільнені від мит і від усіх транзитних та інших зборів, встановлених відносно транзиту, за винятком зборів за перевезення товарів або зборів, за розміром аналогічних адміністративним витратам, викликаним транзитом, або вартості наданих послуг;

· РНС надається стосовно всіх зборів, правил та формальностей, пов'язаних із транзитом;

· сторона, територією якої здійснюються транзитні перевезення, має право вимагати їх здійснення через відповідну вхідну митницю.

Значення принципу свободи транзиту полягає у забезпеченні завдяки йому стабільного доступу товарів до ринків будь-якої країни незалежно від її географічного розташування, як в абсолютному сенсі, так і відносно країн-контрагентів. Цей принцип виражає принцип рівноправності у питаннях транспортного доступу товарів, забезпечуючи рівність усіх суб'єктів міжнародного торгового обігу.

Принцип свободи транзиту включає в себе принцип найбільшого сприяння, як інструмент реалізації рівного та недискримінаційного доступу всіх суб'єктів до транспортних інфраструктур на рівних найбільш вигідних умовах, які тільки можуть бути надані третій країні.

Принцип транспарентності або принцип гласності зовнішньоторговельного законодавства регламентований і розроблений в рамках ГАТТ. Виконання цієї норми дозволяє планувати зовнішньоторговельні операції з урахуванням усіляких перешкод, які можуть з'явитись у майбутньому у зв'язку зі зміною зовнішньоторговельного законодавства.

Принцип транспарентності — забезпечення прозорості системи регулювання зовнішньої торгівлі. У широкому сенсі це означає доступність інформації про заходи з регулювання, їх ясність та одно­значність і стосується як самих заходів, так і правил їх застосування.

Принцип нотифікації – інформування про систему регулювання зацікавленими сторонами у рамках багатосторонніх угод, яке здійснюється шляхом офіційного повідомлення органів, що здійснюють контроль за застосуванням багатосторонніх угод.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть етапи розвитку міжнародної торгівлі.

2. Охарактеризуйте структуру міжнародної торгівлі.

3. Дайте визначення показникам обсягів, динаміки та результатів міжнародної торгівлі.

4. Розкрийте роль та особливості тарифних методів регулювання міжнародної торгівлі.

5. Охарактеризуйте роль та особливості нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі.

6. Що таке демпінг та яка його роль у міжнародній торгівлі?

7. Розкрийте суть „режиму найбільшого сприяння”.

8. В яких основних тезах може бути виражений зміст принципу свободи транзиту?

 

Тестові завдання

1. Зовнішньоторговельний обіг – це

а) ЗТО = Е + І;

б) ЗТО = Е - І;

в) ЗТО = І - Е.

2. Темпи росту експорту:

а) Тр.е. = Ез.р. / Іб.р. * 100%;

б) Тр.е. = Ез.р. / Еб.р. * 100%;

в) Тр.е. = Еб.р. / Ез.р. * 100%.

3. Експортна квота:

а) Ек.в. = Ез.р. / ВВП * 100%;

б) Ек.в. = ЗТО з.р. / ВВП * 100%;

в) відповіді а) та б) помилкові.

4. Вид мита, що начисляється у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом (наприклад, 20% від митної вартості)– це:

а) специфічне;

б) комбіноване;

в) адвалорне.

5. Вид мита, що начисляється у встановленому розмірі за одиницю товару (наприклад, 10 дол. за 1 г) – це:

а) специфічне;

б) адвалорне;

в) комбіноване.

6. Вид мита, що накладається на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо чи опосередковано використовувались субсидії, але за умови, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам – це:

а) антидемпінгове;

б) компенсаційне;

в) сезонне.

7. Засіб фінансової нетарифної торговельної політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, існуючого в цих країнах – це:

а) квота;

б) мито;

в) демпінг.

8. Офіційне заниження курсу національної валюти; використовується з метою вирівнювання зовнішньоекономічного балансу шляхом збільшення експорту та скорочення імпорту завдяки зростанню цін на імпортну продукцію – це:

а) ревальвація;

б) девальвація;

в) відповіді а) та б) помилкові.

9. Режим, щопередбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, відповідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо – це:

а) найбільшого сприяння;

б) національний;

в) свободи транзиту.

10. Підвищення офіційного курсу національної валюти відносно іноземних, яке супроводжується отриманням розвитку експорту, його подорожчанням з одночасним здешевленням імпорту:

а) ревальвація;

б) девальвація;

в) відповіді а) та б) помилкові.

 

Практичні вправи

Вправа 1

У країні позитивне сальдо торговельного балансу за рік складає 25 тис. грошових одиниць. Відомо, що вартість імпорту на 20% менша від вартості експорту. Визначити: обсяги експорту та імпорту країни.

Вправа 2

Розрахуйте в мільйонах доларів США обсяг експорту України, якщо імпорт більший ніж експорт на 24,6 млн. доларів США, а імпортованих товарів реалізовано на суму 345,42 млн. грн. Курс долара США дорівнює 5,05 грн. за 1 долар.

Вправа 3

Шкала попиту і пропозиції музичних компакт-дисків на внутрішньому ринку США наведена в таблиці:

Ціна за 1 диск (доларів)
Обсяг попиту, млн. шт.	2,1	1,6	1,2	0,8	0,6	0,4
Обсяг пропозиції, млн. шт.	0,2	0,8	1,2	1,5	1,9	2,3

 

Визначте можливий обсяг експорту або імпорту, якщо світова ціна встановиться на рівні:

а) 8 доларів за одиницю;

б) 4 долари за одиницю.

Вправа 4

Визначте економічні ефекти для виробників, споживачів, державного бюджету та країни в цілому від запровадження тарифного мита, якщо при цьому ціна товару на внутрішньому ринку країни перевищує світову ціну на 50 грн., споживання зменшується з 7 до 8 тис. штук на рік, вітчизняне виробництво зростає з 2,5 до 4 тис. штук на рік.

 

Рекомендована література

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1996. — С. 4—19.

2. Кукурудза І.І. Міжнародна економіка. Матеріали до лекцій та семінарів. – Черкаси: Редакційно-видавничий відділ Черкаського державного університету, 2000. – С.40-60.

3. Миклашевская Н.А., Холопов А.В. Международная экономика: Учебник. — М.: МГУ им. М.В. Ломоносова: Дело и Сервис, 2000. — С. 122—148.

4. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник.: У 2 кн. – Кн.. 1: Міжнародна торгівля: Теорія та політика. – К.: Таксон, 2000. – С.171 – 252.