Розповсюдження творів шляхом продажу, відчужен­ня іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

Продаж твору не потребує пояснення. Щодо інших спо­собів відчуження, то маються на увазі дарування, обмін тощо.

Здача в найом — передача права володіння і користування оригіналом чи примірником твору або фонограми на певний строк із метою одержання прямої чи опосередкованої комер­ційної вигоди.

Прокат — передача твору іншим особам у тимчасове користування за обумовлену плату.

8. Здача в найом оригіналу або примірників аудіовізуаль­них творів, комп'ютерних програм, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фоног­рамі. Здача в найом означає передачу права володіння оригі­налом чи примірником твору або фонограми на певний строк з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди.

9. Імпорт примірників творів з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або іншої особи, яка має авторське право. Імпорт — ввезення в Україну творів із-за кордону. Такий імпорт може бути здій­снений лише з дозволу автора твору. Заборонити ввезення твору автор може за таких умов:

— ввезення творів здійснюється з метою розповсюдження;

— ввезення здійснюється з метою одержання комерційної вигоди;

— заборона може мати місце незалежно від того, чи твори виготовлені за кордоном з дозволу автора чи без такого дозволу.

Зазначений перелік видів використання творів не є вичерп­ним. Автор має право дозволяти чи забороняти використову­вати свій твір в інші способи, не зазначені в наведеному переліку.

Якщо мова йде про використання витворів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, то виключні права авторів передбачають і право участі автора у практичній реалізації проектів цих витворів.

Будь-яке використання творів іншими особами дає автору чи інший особі, що має авторське право, право вимагати виплати винагороди. Винагорода може здійснюватись у вигляді платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (від­сотків) за кожний проданий примірник чи кожне використан­ня твору або складається із змішаних платежів.

При цьому слід мати на увазі: якщо примірники правомірно опублікованого твору введені в цивільний оборот шляхом їх продажу, то допускається їх подальше розповсюдження без згоди суб'єкта авторського права і без виплати авторської винагороди. Проте за суб'єктом авторського права зберіга­ється право здачі в найом оригіналу або примірників аудіо­візуальних творів, комп'ютерних програм, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі.

Важливим нововведенням є право доступу автора до твору образотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право доступу до свого твору образотворчого мистецтва, який зна­ходиться у власності іншої особи. Такий доступ може мати на меті використання твору для його відтворення — виготовлен­ня примірників, слайдів, карток тощо. Власник не може від­мовити автору в доступі до твору без поважних для цього підстав. Однак доступ автора до зазначеного твору може мати місце за певних умов:

— автор при передачі носія твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі не поступився своїми майновими пра­вами;

— доступ автора до твору необґрунтовано не зачіпає за­конних прав та інтересів власника твору образотворчого мистецтва.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає ще одне, нове виключне право, якого авторське право, що діяло раніше, не знало. Мова йде про право слідування. Відповідно до ст. 27 цього Закону автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці протягом строку чинності авторського права щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору. Це право виникає за умови, що твір продавався через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюється особисто автором, через його повіреного або через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Право слідування характеризується такими ознаками. Передусім цим правом відповідно до Закону наділяються автори тільки творів образотворчого мистецтва. При цьому право слідування виникає у авторів при продажу тільки оригіналів твору, тобто саме унікальних матеріальних носіїв творів живопису, скульптури, графіки тощо. Це право не поширюється на оригінали рукописів літературних, драматичних, музичних та інших творів, хоча останні також можуть бути предметом купівлі-продажу як самих авторів, так і їх спадкоємців, а пізніше перепродуються по більш високій ціні.

Зазначене право поширюється тільки на публічний перепродаж творів. Публічний перепродаж — це перепродаж, який здійснюється через аукціон, галерею образотворчого мистецтва, художній салон, крамницю тощо. Якщо перепродаж здійснюється в приватному порядку, права слідування не виникає. Перепродажем вважається будь-який продаж картини чи скульптури, що здійснюється за першим продажем. Безперечно, перепродаж має своєю метою перехід права власності на твір від однієї особи до іншої.

Зазначене право слідування є невідчужуваним, хоча й носить майновий характер і його скоріше варто було б віднести до особистих прав. За життя автора воно залишається за ним.Воно полягає в тому, що автор за життя, а після його смерті спадкоємці мають право на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу носія твору образотвор­чого мистецтва. Це право невідчужуване, але воно належить не тільки автору твору, а і його спадкоємцям. Воно зберігає чинність протягом чинності самого авторського права, а набу­ває її після першого відчуження твору, здійсненого автором. Кожний наступний продаж оригіналу твору образотворчого мистецтва має здійснюватись через аукціон, галерею, салон, магазин тощо.

Фактичне депонування творів мало місце уже давно. Однак правове регулювання депонування творів на законодавчому рівні здійснюється в Україні вперше. Депонування творів — це передача їх на зберігання спеціальним установам. Таке де­понування визнається використанням твору, якщо воно здійснено в сховищі (депозитарії), відкритому для доступу кожного, і надає можливість одержання за договором з депозитарієм примірника твору будь-ким, хто звернеться до цього депозитарію. До депонування допускаються рукописні твори або інші твори на матеріальному носії, в тому числі на машинному.

6. Водночас Закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора Закон називає "вільним використанням". Дозволяється в окремих, зазначених у Законі, випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винаго­роди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запо­зичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюст­рації у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей із поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого ж характеру, коли це спеціально заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засо­бами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового і адміністративного про­вадження;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похорон;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передба­чених статтями 22—25 Закону.

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у стат­тях 22—25 Закону.

Закон допускає вільне відтворення одного примірника твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі (ст. 22 Закону).

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Мова йде лише про відтворення репрографіч­ним способом для аудиторських занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів.

Докладно регламентовано вільне відтворення комп'ютер­них програм (ст. 24 Закону).

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному вико­ристанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Відтворення творів у особистих цілях без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою винаго­роди допускається лише в одному випадку. Відповідно до п. 9 ст. 25 Закону допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою авторської винагороди.

Винагорода у зазначеному випадку виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами облад­нання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріаль­них носіїв (звуко- і(а6о) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Збір і розподіл такої винагороди здійснюються однією із організацій, що управляє майновими правами авторів, вико­навців і виробників фонограм на колективній основі, відпо­відно до угоди між цими організаціями. Зазначена винагорода розподіляється в такій пропорції: сорок відсотків — авторам, тридцять відсотків — виконавцям, тридцять відсотків — виробникам фонограм, якщо інше не передбачено угодою.

Допускається також без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, і без виплати авторської винагороди від­творення або публічне сповіщення творів архітектури, образотворчого мистецтва, фотографічних творів, які постійно роз­ташовані у місцях, відкритих для вільного відвідування. Проте допускається зазначене відтворення чи публічне сповіщен­ня коли зображення твору є основним об'єктом такого відтворення чи публічного сповіщення або зображення твору вико­ристовується з комерційною метою.

Ще один випадок вільного використання творів. Органі­зація ефірного мовлення має право здійснювати запис твору для короткострокового користування без згоди його автора чи іншої особи, що має авторське право, і без виплати додаткової винагороди, якщо ця організація одержала право на спові­щення в ефір цього твору.

Зазначене користування можливе за таких умов:

організація ефірного мовлення здійснила запис за допомо­гою її власного обладнання і для власної передачі;

використання зазначеного твору повинно бути коротко­строковим;

знищення такого запису протягом шести місяців після його виготовлення. Зазначений строк може бути змінений за погод­женням з автором записаного твору. Однак зазначений запис може бути збережений без згоди автора в офіційних архівах, якщо запис має виключно документальний характер.

Право на авторську винагороду — це основне майнове пра­во автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для винагороди є факт використання твору в будь-який спосіб. Основні правові форми використання творів є, власне кажучи, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені ст. 15 Закону і викладені вище. Найчастіше вдаються до обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у ав­тора чи іншої особи, що має авторське право, право на вина­городу, можуть бути:

а) авторський ліцензійний договір (видавничий, постано­вочний, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли за Зако­ном не вимагається згода авторів, але передбачена виплата авторської винагороди;

в) неправомірне використання твору.

Із наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.

Винагорода, яку одержує автор чи інша особа, що має ав­торське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник на­уково-дослідної установи) або авторського гонорару. Мож­ливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли за Законом допускається вико­ристання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (статті 22—25 Закону), винагорода має виплачу­ватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний про­даний примірник чи кожне використання твору або скла­датися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, які індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабі­нет Міністрів України прийняв постанову "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права та суміжних прав" від 18 січня 2003 р..№ 72. Ця по­станова затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здачу примірників звукозаписів і аудіо­візуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва, тиражування у промисло­вості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.

Наприклад, відтворення творів у особистих цілях без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою винаго­роди допускається лише в одному випадку. Відповідно до п. 9 ст. 25 Закону допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою авторської винагороди.

Винагорода у зазначеному випадку виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами облад­нання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і (а6о) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Збір і розподіл такої винагороди здійснюються однією із організацій, що управляє майновими правами авторів, виконавців і виробників фонограм на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Зазначена винагорода розподіляється в такій пропорції: сорок відсотків — авторам, тридцять відсотків — виконавцям, тридцять відсотків — виробникам фонограм, якщо інше не передбачено угодою.

Висновки з третього питання

У третьому питанні розкритий перелік особистих немайнових і майнових прав автора. Особисті немайнові права автора мають невід’ємний і безстроковий характер, вони невідчужувані від особистості автора. Майнові права автора відчужуються, він має право розпоряджатися ними на власний розсуд, якщо інше не передбачено договором або законом.

Суміжні права.

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з'явилося нове поняття — суміжні права. Зокрема, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить розділ III, який так і називається «Суміжні права». Слід зазначити, що до прийняття цього Закону цивільне законодавство України не передбачало правової охорони суміжних прав.

Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони ґрунтуються на використанні, як правило, чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, інтерпретації, використання уже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова пісні, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів (споживачів) тільки певним виконавцем — співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Це не просто використання чужого твору, а саме його реалізація, може бути інтерпретація, подання тощо. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доходи з чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється чотири групи прав: а) права виконавців; б) права виробників фонограм; в) права виробників відеограм; г) права організацій мовлення. То постає запитання — права на що. Іншими словами, що є об'єктом суміжних прав. Об'єктами суміжних прав Закон визначає виконання, запис, фонограму, відеограму і програму теле- чи радіомовлення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізичною особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музиканта, спів співака, танець танцюриста, декламація декламатора, управління диригента оркестром або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи мистецтва.

Надання правової охорони об'єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Проте виробники фонограм, виробники відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р в колі — ©, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Об'єктом правової охорони виконання стає, коли воно здійснюється будь-якою особою — професіоналом чи любителем, якщо ця особа виконує роль, співає, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твір літератури і мистецтва.

Виконання стає об'єктом правової охорони лише за певних умов: якщо воно вперше виконано на території України; виконання зафіксоване на фонограмі (відеограмі), що охороняється в Україні; виконання не зафіксоване на фонограмі (відеограмі), але воно включено у передачу організації мовлення, передачі яких охороняються в Україні.

Фонограма (відеограма) стає об'єктом правової охорони за таких умов:

— виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцем знаходження на території України;

— фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі.

Об'єктом прав організацій мовлення є їх програми. Поняття «програма» включає в себе будь-які передачі організацій мовлення. Зазначені програми стають об'єктом правової охорони за умов: а) організації мовлення мають офіційне місцезнаходження на території України; б) передачі здійснюються з передавачів, розташованих на території України.

Об'єкти суміжних прав (виконання творів, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення) стають об'єктом правової охорони, якщо вони вперше оприлюднені на території України або оприлюднені на території України протягом 30 днів від дня їх оприлюднення в іншій державі. Права організацій мовлення охороняються чинним законодавством, якщо зазначені організації мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України.

Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються в Україні відповідно до міжнародних договорів.

Висновки з четвертого питання

суміжні права-це відносно нове поняття, яке з’явилося у законодавстві з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права». Суміжні права останнім часом набувають прискореного розвитку, оскільки сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доходи з чужої майстерності, таланту. З цією метою і запроваджено охорону суміжних прав.