ТЕМА: Психологічне консультування родини

1. Основні види психологічної допомоги родині. Основи сімейного психологічного консультування.

2. Етапи сімейного консультування.

3. Сучасні підходи до психологічного консультування родини.

1. Основні види психологічної допомоги родині.

Консультування й психотерапія родини з проблем подружніх і батьківсько-дитячих стосунків може проходити в груповій й індивідуальній формі.

При індивідуальній формі роботи консультування ведеться з окремою родиною або її членом, що виявив проблеми, пов'язані із взаємодією в родині. При реалізації групової форми роботи родина або один з її членів беруть участь у роботі терапевтичної групи Основними формами групової роботи з родиною є: соціально психологічний тренінг (СПТ), групове консультування й групова психотерапія.

Соціально-психологічний тренінг побудований на основі поведінкової терапії, тобто він припускає розвиток навичок - або вмінь (вміння вирішувати конфлікти, вміння взаємодіяти з дитиною, чоловіком або жінкою, вміння проявляти емпатію...). Особливістю СПТ є те, що при його використанні ведучий заздалегідь визначає свою мету й мету роботи групи, його діяльність може бути алгоритмізована. Розроблена програма тренінгу є досить твердою й може бути використана для роботи з багатьма групами. На сьогоднішній день у літературі представлено досить багато тренінгових програм для роботи з родиною тренінг спілкування в родині, тренінг особистісного росту, тренінг батьківських умінь, тренінг вироблення конструктивної позиції батьківського відношення і т.п..

Переваги СПТ обумовлені особливостями реальних умов роботи з батьками та подружжями (відсутність можливості проведення тривалих терапевтичних сесій, досягнення максимально швидкого ефекту при відпрацьовуванні навичок поведінки й можливість їхнього реального втілення в сімейному спілкуванні), а також характером позначених проблем, які часто найбільш ефективно вирішуються саме тренінговим шляхом через реалізацію поведінкових технік.

Недоліки, зокрема, одним з них є неможливість мобільної зміни програми тренінгу у зв'язку із запитами конкретних учасників групи, твердість позиції ведучого й складність проблем, багато хто з яких неможливо вирішити біхевіорільним шляхом через формування необхідних поведінкових навичок. У цьому зв'язку в сучасній терапевтичній практиці роботи з родиною СПТ досить рідко використається ізольовано від інших методів. Найчастіше елементи СПТ включаються в програми групового консультування, або навпаки певна програма тренінгу може припускати використання інших групових форм роботи з родиною.

Мета СПТ у цілому буває широка та вузька. Широка мета пов'язана з відпрацюванням і вирішенням проблем учасників групи в цілому, як правило, широкою метою будь-якого СПТ є оволодіння учасниками вміннями, заявленими в його темі. Вузькі цілі формулюються щодо конкретного аспекту загальної проблеми, обумовленого для окремих учасників групи.

Основними процедурами змістовної частини тренінгу, орієнтованої на вирішення проблем учасників групи, є " операціоналізація " й " репетиція поведінки ".

Метою операціоналізації є переведення неясних думок, мотивів, бажань в об'єктивні, спостережувані дії. Ключем до цього може бути питання: "Чи можу я бачити, почувати, сприймати дотиком те, що Ви хочете?" Почуття й бажання можуть операціоналізуватися в інтонації, дотику або вербальному вираженні.

Основний зміст методики " репетиція поведінки " становить рольове програвання ситуацій, які у свій час створили або можуть створити проблеми для учасників групи. В ній використаються прийоми поведінкового навчання, при якому моделюються оптимальні способи керування ситуацією. Одним з основних прийомів даного методу є моделювання, що є ефективним способом створення нових або посилення наявних способів адекватного реагування на особливості ситуації. Репетиція поведінки в деяких випадках може перериватися керівником для звертання до групи за зворотним зв'язком або інструктування учасників. Етапами методики репетиції поведінки є:

1. Визначення поведінки, що вимагає корекції.

2. Інструктаж і навчання виконання сценарію.

3. Повторення сцени.

4. Моделювання бажаних реакцій.

5. Відпрацьовування сформованої навички.

Важливим прийомом репетиції поведінка є також підкріплення. У якості його можуть виступати позитивні реакції, що виражають у випадку успішного вирішення ситуації керівником й учасниками групи. При цьому в практиці СПТ важливо, що підкріплюватися повинне будь-яке поліпшення в плані вирішення скрутної, конфліктної ситуації, а не тільки успішне її завершення.

Як методичні засоби реалізації описаних вище процедур виступають рольова гра й психодрама.

Рольова гра – це методика розігрування ролей, при реалізації якої кожен учасник групи може представляти як самого себе, так й іншого реального або вигаданого персонажа Учасники грають ролі, що дозволяють їм виразити й усвідомити свої реальні почуття й думки. Використання рольової гри як основний інструмент репетиції поведінки засноване на тім, що подібне усвідомлення приводить до дії, а його виконання до розширення усвідомлення самого себе.

Психодрама – метод групової роботи, у якому учасники виконують ролі в моделюємих життєвих ситуаціях, що мають для них особистісний зміст. На відміну від рольової гри в психодрамі моделюються тільки реальні життєві ситуації, пережиті учасниками групи. При цьому споконвічно "автор" ситуації виконує в ній роль самого себе, а потім можуть використатися спеціальні психодраматичні прийоми; "дзеркало", "обмін ролями", "двійник" і т.п. Метою використання психодрами є усунення неадекватних поведінкових реакцій, що сформувалися раніше, поглиблення соціальної перцепції.

Групове консультування – більше тонкий і глибокий спосіб роботи з родиною. Його використання припускає роботу не тільки й не стільки з поведінкою учасників (як у випадку зі СПТ), але й з більш глибинними особистісними аспектами: думками, почуттями, переживаннями. На відміну від СПТ при груповому консультуванні цілі роботи конкретної групи не визначаються й не обмовляються заздалегідь, тобто вони визначаються вже в процесі групової роботи і залежать від індивідуальних потреб учасників. Таким чином, групові цілі складаються в цьому випадку з індивідуальних. Тому консультант не може алгоритмізувати свою діяльність, його дії формуються за принципом "тут і тепер".

Групова психотерапія в практиці роботи з родиною використається досить рідко, тому що припускає глибинне втручання та вимагає багато часу.

 

1. Етапи сімейного консультування.

Психологічне консультування родини має яскраво виражену специфіку, що визначається предметом, цілями й завданнями цього процесу, а також тим, яким образом консультант усвідомлює свою професійну роль в індивідуальній логіці життя родини. На особливості проведення консультативного процесу впливають також ті теоретичні концепції, яких дотримується психолог-консультант. Психологічне консультування родини – це процес, що включає в себе ряд стадій. Його стадійність чітко простежується в основному методі консультацій – інтерв'ю.

Інтерв'ювання: вільне, стандартизоване й напівстандартизоване.

Вільне інтерв'ю – бесіда, у ході якої дослідник має право самостійно змінювати спрямованість, порядок і структуру питань, домагаючись необхідної ефективності процедури.

Стандартизоване інтерв'ю припускає проведення опитування за заздалегідь розробленою схемою.

Напівстандартизоване інтерв'ю засновано на використанні двох видів питань: обов'язкові та "підпитання", що уточнюють, застосовуються або виключаються з інтерв'ю залежно від конкретних відповідей.

У літературі описується "пятикрокова" модель проведення сімейних консультацій і консультативного інтерв'ю:

1. Встановлення контакту й орієнтування клієнта на роботу й співробітництво.

2. Збір інформації, пошук відповіді на питання: "У чому проблема?".

3. Усвідомлення бажаного результату, пошук відповіді на питання: "Чого Ви хочете домогтися?".

4. Вироблення альтернативних рішень: "Що ми можемо зробити із цього приводу?".

5. Узагальнення психологом результатів взаємодії із клієнтом. Трансформація особистості або проблеми.

Таким чином, психологічне консультування можна розглядати як цілісну систему, що розвертається в часі, процес, спільно - розділену діяльність консультанта й клієнта, у якій простежується ряд послідовних стадій, нерозривно зв'язаних один з одним.

Основні методи збору даних: психодіагностичні процедури, консультативні прийоми, так "звані мікротехніки слухання":

1) Відкриті питання ("Що?", "Як?", "Чому?", "Не могли б Ви..", "А якщо.." і т.п.) Послідовність. відкритих питань:

2) Закриті питання звичайно містять частку "чи". Ці питання можуть припускати відповідь "так" або "ні".

3) Нерефлексивне слухання, по суті, є вмінням мовчати. Однак це досить активний процес, що припускає значну увагу до мови співрозмовника В процесі нерефлексивного слухання можуть використатися повтор або підтримка, що припускають відповідно пряме повторення сказаного або використання фраз типу "Так!", "Розумію Вас". Використається при викладі напружених ситуацій, коли людині необхідно виговоритися, ще раз прожити ситуацію.

4) Рефлексивне (активне) слухання дозволяє дати мовцеві зворотний зв'язок і дозволяє психологові уточнити зміст почутого. Воно припускає розшифровку змісту повідомлень, з'ясування їхнього реального значення. У процесі рефлексивного слухання можуть використатися наступні прийоми:

- З'ясування - звертання до мовця за уточненням: "Будь ласка, поясните це".

- Перефразовування - вираження думки клієнта іншими словами з метою перевірки точності зрозумілого змісту.

- Переказ - короткий виклад основних слів і думок клієнта. При використанні цього прийому передається об'єктивний зміст сказаного без прояснення змісту й значення слів, а лише з підкресленням самого головного.

- Відбиття почуттів - повторюється не зміст сказаного клієнтом, а відбиваються його емоції. Використання цього прийому дозволяє встановити більше близькі відносини, сприяє усвідомленню їм власних емоцій і вчинків.

- Відбиття значення - із прояснення суб'єктивного змісту сказаного. У процесі використання цього прийому ідентифікуються глибокі, приховані значення слів. Це дозволяє клієнтові повторно інтерпретувати свої переживання. При усвідомленні змісту сказаного він сам може знайти нову інтерпретацію й можливості розвитку сформованої ситуації.

- Подальший розвиток думок співрозмовника Цей прийом може використовуватись тільки в контексті висловленого співрозмовником змісту. У противному випадку подальший розвиток думок може бути сприйнятий як ігнорування його розповіді

- Уточнення - прохання про додаткове роз'яснення певних моментів сказаного. Може використатися в контексті уточнення змісту й уточнення почуттів.

- Резюмування. Застосовується в тривалих бесідах з метою привести події й факти в значеннєву єдність. У процесі резюмування консультант як би збирає воєдино думки й почуття клієнта, його слова й зміст сказаного й представляє все це йому в закінченій формі.

У психологічному консультуванні виділяється кілька понять пов'язаних з постановкою мети; скарга, самодіагноз, проблема й запит.

Як правило, скарга клієнта визначається в процесі реалізації етапу збору даних. Вона виділяється з розповіді про те, що привело людини (родину) у психологічну консультацію і може бути суб'єктним (на кого скаржиться) і об'єктним (на що скаржиться).

По суб'єктному локусі в сімейному консультуванні виділяється 5 основних видів скарг:

- на дитину (її поведінку, розвиток, здоров'я…)

- на сімейну ситуацію в цілому ("все погано", "всі не так");

- на чоловіка або подружні відносини в цілому ("немає розуміння, любові, прийняття" і т.п.);

- на самого себе (свій характер, здібності, психологічні особливості);

- на третіх осіб, що проживають у родині або поза нею й мають реальний вплив на розвиток сімейної ситуації (батьки, родичі й т.п.).

По об'єктному локусу класифікуються наступні види скарг:

- на порушення психосоматичного здоров'я або поведінки (страхи, нав'язливі синдроми);

- на рольову поведінку членів родини (невідповідність статі, віку, статусу);

- на поведінку з погляду її відповідності психічним нормам;

- на індивідуальні психологічні особливості членів родини;

- на психологічну ситуацію в родині (втрата контакту, близькості, розуміння й т.п.);

- на об'єктивні обставини (труднощі з житлом, роботою, часом і т.п.).

Самодіагноз - це самостійне пояснення клієнтом природи тієї або іншої події, засноване на його поданнях про себе, інших членах родини, людських відносинах.

Серед найпоширеніших самодіагнозів виділяє наступні:

- "зла воля" - негативні наміри особи, що виступає причиною порушень або вказівка на нерозуміння цією особою яких - або істин, правил або небажання зрозуміти й прийняти їх;

- "психічна аномалія" - віднесення людини, про яку іде мова йде до психічно хворих;

- "органічний дефект" - визначення вродженої неповноцінності;

- "генетична запрограмованість" - пояснення причин негативної поведінки генетичною схильністю й спадковістю тієї або іншої людини;

- "індивідуальна своєрідність" - пояснення поведінкових особливостей виразністю тих або інших особистісних рис,

- "власні невірні дії" - оцінка власної поведінки в сьогоденні або минулому;

- "власна особистісна недостатність" - оцінка власних особистісних якостей;

- "вплив третіх осіб" як актуальний, так і такий, що мав місце у минулому;

- "несприятлива ситуація" - визначення й виділення ситуації, що породила проблему (розлучення, хвороба, страх і т.п.);

- "направлення" - відмова від інтерпретації й розуміння ситуації, апеляція до офіційних органів або інститутів ("Мене до Вас відправив директор школи" і т.п.).

Під проблемою в психологічному консультуванні розуміється вказівка на те, що клієнт хотів би, але не може змінити: (не впевнений, але хочу бути впевненим; не вмію, хочу навчитися; хочу зрозуміти; хочу мати; знаю як треба, але не можу зробити, потрібні додаткові стимули; хочу змінити ситуацію).

Із проблемою зв'язане поняття запиту Запит це конкретизація форми допомоги, очікуваної клієнтом від консультації. За змістом звичайно запит прямо пов'язаний із проблемою. Наприклад, якщо клієнт формулює проблему як "Не вмію, хочу навчитися", те запит, швидше за все, буде "Навчіть!".

Виділяються наступні основні види запитів:

- прохання про емоційну й моральну підтримку ("Я правий, не чи правда?");

- прохання про сприяння в аналізі ("Я не впевнений, що правильно розумію цю ситуацію, допоможіть розібратися");

- прохання про інформації (Що відомо про це");

- прохання про навчання навичкам;

- прохання про допомогу у виробленні позиції ("Що робити, якщо він мені змінює?");

- прохання про вплив на члена родини в його інтересах ("Допоможіть йому позбутися від цього");

- прохання про вплив на члена родини в інтересах клієнта ("Зробіть його більш слухняним").

На підставі аналізу скарги, самодіагнозу, проблеми й запиту визначається мета психологічного консультування родини. При цьому варто мати на увазі, що запит, членів родини, може виявитися марним у плані рішення існуючих проблем. У цьому зв'язку можлива й необхідна психологічна корекція наявного запиту й постановка завдань більше адекватних реальної мети психологічного консультування

Виділяють наступні " мікротехніки впливу ":

1) Інтерпретація. Психолог пояснює, інтерпретує сказане клієнтом, пояснюючи йому події, що відбуваються, з використанням загальновживаної лексики. Використання цього прийому дозволяє задати нові рамки, у яких клієнт може побачити проблемну ситуацію. Інтерпретація дає можливість альтернативного сприйняття реальності, що, у свою чергу, сприяє зміні поглядів клієнта. Вона може бути отримана з теорії або із власного досвіду. По суті справи, інтерпретація - це сама серцевина методів впливу в психологічному консультування

2) Директива (вказівка). Психолог вказує клієнтові на те, яку дію він повинен почати. Вказівка може бути спрямоване на зміну поведінки або використання техніки в процесі консультування. Застосування цієї техніки засновано на припущенні, що клієнт у процесі консультування буде виконувати ті дії, на які йому вказує консультант.

3) Порада (інформація). Консультант дає клієнтові побажання, пропонує загальні ідеї щодо його поведінки в проблемній ситуації, радить як діяти, думати, поводитися, інформування клієнта про закономірності протікання якогось процесу.

4) Саморозкриття. Психолог ділиться особистим досвідом, власними переживаннями, демонструючи при цьому розуміння й прийняття почуттів і думок клієнта. Саморозкриття побудоване за принципом "Я - пропозицій". Крім використання даного прийому як мікротехніки впливу також можливо його застосування на етапі встановлення контакту.

5) Зворотний зв'язок. Використання цього прийому дає можливість клієнтові зрозуміти, як його сприймає психолог і соціальне оточення в цілому. И. Атватер: зворотний зв'язок може даватися тільки тоді, коли людина г отова сприйняти її й тільки в тому випадку, якщо в ситуації або поведінці можна щось змінити, у противному випадку зворотний зв'язок виявляється абсолютно марним. Даний прийом може використатися тільки щодо конкретної ситуації, по факті "тут і тепер". При його використанні варто звертати особливу увагу на погодженість вербальної й невербальної інформації, переданої клієнтові як зворотний зв'язок.

6) Логічна послідовність. При використанні даного прийому психолог пояснює клієнтові логічні наслідки його мислення й поведінки. Прийом побудований на пропозиціях типу "Якщо..., те...". Його застосування дозволяє дати нову крапку відліку в розумінні подій, що відбуваються, допомагає клієнтові передбачати результати власних дій.

7) Резюме. Звичайно даний прийом використається наприкінці консультації в комбінації з висновками й висловленнями, що резюмують.