Сучасні підходи до психологічного консультування родини.

На сьогоднішній день існує досить багато моделей сімейного консультування, які успішно застосовуються на практиці. Фактично кожна наукова школа представляє власну модель проведення індивідуальних і сімейних консультацій.

Психоаналітичний підхід (Я. Акерман, К. Седжер, М. Боуен). Складності: рішення питання про те, наскільки взагалі можливе застосування сугубо індивідуальних психоаналітичних технік у роботі з малою групою, якою є родина. Дж. Николс:"...психоаналітичну допомогу родині можна розглядати як вирішення сімейних проблем клієнта через вивчення глибинних основ його психіки й підсвідомого зв'язку з батьками".

У рамках психоаналітичного підходу подружня дисгармонія розглядається з погляду внутрішньої мотивації поведінки обох чоловіка й жінки. При цьому сам шлюб розглядається як наслідок дії сил, що полягають в особливостях минулого досвіду чоловіка й жінки, і, головним чином, у їх колишніх особистісних зв'язках. Таким чином, у психоаналітичному консультуванні родини реалізується так званий "вертикальний" підхід, при якому, як ми вже відзначали вище, причини сьогоднішніх утруднень розглядаються з урахуванням історії життя обох чоловіка й жінки. При роботі з минулим досвідом людини консультанти-психоаналітики значне місце приділяють роботі із захисними механізмами особистості, що перешкоджають актуалізації й корекції минулих переживань. У якості основних захисних механізмів розглядаються наступні: витиснення, заперечення, проекція, ідентифікація, реактивне утворення, заміщення (перенос дії, спрямованого на недоступний об'єкт, у напрямку до більше доступного), сублімація, фіксація (затримка на одній зі стадій психосексуального розвитку), раціоналізація, регресія.

Техніки: вільне асоціювання, аналіз ранніх дитячих спогадів, аналіз опору, переносу й контр-переносу.

Концепція М. Боуена, розроблена в 1980-90-х рр. М. Боуен визначає родину як це невелику групу людей, що живуть в одному будинку. Але в той же час, з його погляду, родина являє собою більшу емоційну систему, у яку входять всі її члени: і живучі разом, і раніше покійні, і перебувають поза будинком. Ця емоційна система існує в сьогоденні, навіть якщо окремих членів родини немає в реальності або вони роз'єднані простором. Це якийсь трансгенераційний феномен, у який включені представники всіх попередніх поколінь, спільне "Я" родини, її "колективне несвідоме", що визначає її емоційну своєрідність, яка впливає на дітей і визначає особливості їхнього розвитку Саме родина багато в чому обумовлює психологічні характеристики її членів. У цьому зв'язку М. Боуен описує два типи особистостей: диференційовані від родини й сплавлені з нею. Диференційована особистість визначається автором як здатна відокремлювати себе від інших, що усвідомлює й розділяє свої потреби й почуття, здатна абстрагувати інтелектуальні процеси від почуттєвих переживань. Сплавлена володіє, відповідно, протилежними характеристиками. У реальності кожна людина має певну міру диференційованості від родини.

М. Боуен відзначає, що слабкодиференційовані від родини люди схильні створювати родини з такими ж партнерами. У зв'язку із цим, проблеми, звички й бажання, перенесені із двох батьківських родин, значно ускладнюють життя молодої родини й провокують розвиток численних конфліктів.

Сімейні проблеми й конфлікти М. Боуен розглядає з погляду поняття " тріангуляції ". Кожна сімейна діада стабільна доти, доки не починає переживати стрес Коли величина стресу (занепокоєння, страху) перевищує здатність діади протистояти йому, тобто перевищує рівень толерантності чоловіка й жінки відносно стресу, у рішення сімейних проблем втягується третя особа (як правило, дитина або батько одного із подружжя). Його залучення обумовлене надією на те, що ця людина займе в конфлікті позицію одного зі членів діади. Таким чином, виникає своєрідний трикутник, тобто члени родини вступають у відносини тріангуляції. Якщо стрес особливо сильний, у конфлікт втягується все більше третіх осіб, відповідно, збільшується й кількість "конфліктних" трикутників.

М. Боуен відзначає, що відносини тріангуляції виникають при пошуку способів подолання стресу, але насправді ці відносини не вирішують реальні проблеми родини і її членів Наприклад, батьки, що не почувають себе досить диференційованими і самостійними, шукають емоційної близькості з дітьми, будуючи свої стосунки з ними за принципом сімбіотичності. Однак це не тільки не вирішує їхні індивідуальні й подружні проблеми, а навіть підсилює наявне занепокоєння. Таким чином, саме рівень диференційованості особистості визначає; на думку М. Боуена, характер функціонування особистості в родині й у соціумі в цілому.

Ідеальний шлюб, з його погляду, - це шлюб двох високо-диференційованих людей. Але абсолютна диференціація - якийсь теоретичний ідеал. Кожна людина в більшому або меншому ступені сплавлена зі своєю родиною, внаслідок чого абсолютна диференціація неможлива, також як і неможливий ідеальний шлюб.

Конфлікти в шлюбі неминучі й невідворотні. Їх неможливо усунути, можна тільки знизити їхню інтенсивність. Консультування із проблем родини повинне, на думку М. Боуена, будуватися на спостереженні емоційних процесів всіх її членів і формуванні максимально диференційованої особистості. У теоретично ідеальному шлюбі чоловік і жінка відрізняються високим рівнем диференціації, вони здатні погоджувати емоційну інтимність із власною автономією, що дозволяє їм найбільше оптимально виховувати власних дітей, не примушуючи їх жити відповідно до батьківських переконань і цінностей Саме це дозволяє дитині відчути себе автономною і незалежною, що у свою чергу, обумовлює успішність її наступного шлюбу.

Біхевіористична модель проведення сімейних консультацій. (Хопс, Паттерсон, Томас, Либерман). Підхід не претендує на виявлення глибинних причин подружньої дисгармонії, він спрямований, насамперед, на зміну поведінки партнерів. Об'єктом впливу при реалізації даного підходу є поведінка чоловіка й жінки, найважливішими детермінантами якої є різні комбінації наявних ситуацій, а не колишній досвід. У біхевіористичній моделі сімейного консультування акцент робиться на питання: "Як?", "Коли?, "Де?" й "Що?", питання "Чому?" практично не розглядаються.

Основні методи: обумовлювання й научіння.

Відповідно до теорії біхевіоризму на поведінку людини впливають стимули (ситуації), що передують який - або реакції й стимули, що з'явилися після неї. Так у подружній терапії аналізуються події дошлюбного та шлюбна поведінка. І ті, і інші види стимулів можуть виступати як позитивними (винагорода), так і негативними (докори, лайка, погрози) підкріпленнями. Проведені в рамках бихевіор. підходу дослідження показали, що рівень суб'єктивної задоволеності шлюбом пов'язаний з "заохочувальною" поведінкою чоловіка й жінки. У цьому зв'язку керування взаємною позитивною поведінкою партнерів є одним з основних завдань сімейного консультування в рамках біхевіор. моделі. Саме подружня пара є творцем системи винагород і покарань.

Із самого початку консультативного процесу чоловіка і жінку підводять до того, щоб поведінка кожного з них радувала партнера й зміцнювала його впевненість у міцності шлюбу. Деякі консультанти рекомендують дружинам демонструвати таку взаємну поведінку протягом певного фіксованого строку (наприклад, тижня), інші радять виділити окремі дні (наприклад, дні любові, турботи і т.п.). При цьому робити приємне партнерові необхідно не в обмін на щось, а просто так, "даром". Можливо спільне складання списку побажань чоловіка й жінки, виконання яких доставило б кожному з них особливе задоволення. Одночасно із цим завданням консультування є також навчання партнерів адекватному зовнішньому вираженню свого задоволення й радості, Таким чином, принцип взаємного позитивного підкріплення є одним з основних при проведенні сімейних консультацій у рамках бихевіор. концепції.

Крім того, даний підхід припускає, що чоловік і жінка в дисгармонійних родинах недостатньо володіють основними соціальними вміннями й навичками, необхідними для безконфліктного спілкування. Відповідно завданням терапії є навчання чоловіка й жінки навичкам ефективної соціальної взаємодії: навичкам комунікації (вміння вислухати партнера й зрозуміти те, що треба з його висловлень, вміння ясно й не агресивно висловити власні думки, своє схвалення або осудження, вимоги) і навичкам рішення проблем.

При формуванні навичок рішення проблем сімейна пара в процесі консультування проходить кілька етапів:

1. Кожний з партнерів повинен викласти й пояснити свою позицію щодо якої-небудь проблемної ситуації, викладаючи свої вимоги максимально конкретно, щоб вони могли бути виражені в термінах поведінкових реакцій партнера.

2. Чоловік і жінка пропонують різні варіанти рішення проблеми, працюючи методом "мозкового штурму".

3. Обговорюються взаємно прийнятні варіанти рішення, складаються комбінації висунутих пропозицій.

Подібне співробітництво триває до досягнення згоди або компромісу. Дану методику, що досконально освоюється подружжям в процесі консультування, рекомендується застосовувати вдома при виникненні конфліктних ситуацій або вирішення проблем. Такі "наради" можуть проводитися подружжям в міру необхідності або їм може бути відведений конкретний фіксований час.

Після навчання чоловіка й жінки позначеним вище навичкам у процесі консультування, проведеного по бихевіор. моделі, чоловік і жінка переходять до складання списку найбільш важливих й актуальних проблем, що існує в родині, вирішення яких припускає стійкі зміни у їхній поведінці. При складанні подружнього договору домовленість повинна бути взаємною, тобто кожен з партнерів приймає на себе зобов'язання по зміні поведінка й може очікувати того ж від партнера. При складанні договору рекомендується групувати вимоги чоловіка й жінки в більші категорії, зберігаючи при цьому можливість об'єктивного контролю за дотриманням кожного з пунктів.

На першому етапі роботи вимоги обох чоловіка й жінки записуються на аркуші паперу, розділеному навпіл вертикальною рисою, При цьому необхідно формулювати свої вимоги таким чином, щоб їх можна було об'єктивно контролювати. Далі записані вимоги оголошують й обговорюються, після чого партнери переходять до формулювання обов’язків які кожен з них готовий на себе прийняти. Природно, споконвічно складений подружній договір може модифікуватися шляхом внесення нових й усунення непотрібних пунктів.

Подружній договір може передбачати винагороду чоловіка й жінки за виконання зобов'язань або складатися без обліку цього. А-І. Айви, М-Б. Айви, і Л. Саймон-Даунинг виділяють 3 форми реалізації винагород:

- виконання зобов'язань одним з партнерів служить нагородою іншому за виконання їм своїх зобов'язань (договір із взаємозалежними зобов'язаннями);

- за виконання кожного зобов'язання треба окрема винагорода (договір з незалежними зобов'язаннями й спеціальними заохоченнями);

- безпосередня винагорода не передбачається (договір без заохочення).

У першому випадку договір складається за принципом "це-це-це за це-це", тобто кожний з партнерів погоджується внести зміни у свою поведінку за умови, що й інший змінить свою поведінка в бажаному напрямку. У цьому випадку зміна поведінка одного з партнерів служить позитивним стимулом до зміни поведінка іншого. Перевагою такого підходу, як відзначає С. Кратохвіл, є простота й логічність угоди. Невиконання договору стає "невигідним", тому що при його порушенні одна зі сторін перестає почувати себе відповідальним за виконання пов'язаних з ним зобов'язань.

При використанні форми договору з незалежними зобов'язаннями й спеціальними заохоченнями мова, по суті, іде про паралельні зобов'язання чоловіка й дружини, за виконання яких кожному із чоловіка й жінки покладається окрема нагорода. Перевага такої форми складається в незалежності виконання зобов'язань одним з партнерів від поведінка іншого, а її основним недоліком є необхідність придумувати спеціальні заохочення, які при частій повторюваності можуть втратити свій стимулюючий характер

У випадку використання договору без заохочення кожен зобов'язується виконувати домовленості "даром", незалежно від їхньої реалізації партнером і без окремої нагороди. Такі дії звичайно розглядаються людиною як добровільний внесок у рішення сімейних проблем. У цьому випадку нагородою може служити лише задоволеність чоловіка й жінки альтруїстичною поведінкою один одного. Більше віддаленим заохоченням у цьому випадку стає поліпшення подружніх відносин. При цьому деякі фахівці вказують, що позитивним підкріпленням може стать і схвальна оцінка консультанта при періодичному його відвідуванні.

У рамках бихевіор. була запропонована модель роботи із сімейною парою
Р. Стюарта (1980). Ціль консультування, визначена даним автором, на перший погляд, досить проста; члени семи повинні усвідомити свою взаємозалежність і навчитися спільно вирішувати проблеми. Для досягнення цієї мети пропонується в процесі консультування послідовно пройти 7 щаблів.

1. Діагностичний етап. Оцінка стану шлюбу.

2. Висновок контракту про психологічну допомогу, у якому обмовляються права й обов'язки чоловіка й жінки (повідомлення інформації, пояснення своїх потягів, одержання інформації про консультативний процес, право на зустрічі) і психолога (конфіденційність інформації, пояснення своїх дій і т.п.).

3. Складання плану побажань, що являє собою своєрідний проект контракту, що підлягає обговоренню.

4. Комунікативний щабель, у процесі якого в членів родини формуються навички правильного й ефективного спілкування.

5. Остаточне складання контракту В процесі реалізації цього щабля відбувається більше глибоке осмислення й корекція побажань, висловлених подружжям на 3 етапі.

6. Контроль за виконанням контракту, що ведуть самі чоловік і жінка. У процесі подальшої роботи вони повідомляють психологові про те, що вийшло, і які складності виникли в процесі його реалізації. Якщо в ході реалізації контракту виникають які-небудь проблеми, психолог повинен допомогти максимально швидко їх вирішити, спонукуючи пару діяти творчо. Крім того, на цьому етапі можливе коректування першої форми укладеного контракту.

7. Огляд змін у поведінці чоловіка й жінки. На даному етапі завдання психолога - побачити й підкреслити досягнутий прогрес у поведінці і відносинах чоловіка й жінки, з'ясувати, яким чином він був досягнутий. По суті справи, цей щабель являє собою етап оцінки результатів.

Екзистенційно-гуманістичні традиції (К. Роджерс) В екзистенційно-гуманістичній психології тільки особистість, сама людина розглядається як контролюючий центр для прийняття власних рішень. У центрі гуманістичної теорії перебуває людське призначення жити й діяти, самостійно визначаючи свою долю. На думку прихильників даної концепції, зосередження контролю й рішення перебувають всередині самої людини, а не в його минулому або її оточенні. У цьому зв'язку саме людина є джерелом власного благополуччя або, навпроти, власних проблем.

Психологи - екзистенціалісти виділяють 3 шари функціонування особистості:

1 шар - внутрішній (сама людина);

2 шар - середній (оточуючі її люди);

3 шар - зовнішній (біологічний і фізичний світ).

Основні проблеми функціонування особистості, з погляду даної концепції пов'язані з відчуженням в одній або декількох з цих сфер. У зв'язку із цим, основний напрямок психологічного консультування в рамках екзістенційно-гуманістичної концепції визначається як необхідність розуміння зв'язку людини з навколишнім світом (середнім і зовнішнім шарами) і самим собою. Тільки вивчаючи світ особистість здатна вільно вибирати, а не тільки бути об'єктом вибору й дії з боку інших людей. Таким чином, однією з основних проблем людського існування є воля дії, обмеження якої створює передумови для виникнення екзистенціальної тривоги, що формується як результат відчуження або нездатності приймати рішення. Способом зняття екзистенціальної тривоги є екзистенціальний дозвіл, обумовлене як ухвалення рішення, вибір і відповідна дія, що полегшує тривогу. З погляду прихильників екзістенціально - гуманістичної концепції, життя людини являє собою ланцюг постійної взаємодії між вибором і тривожністю.

На підставі даних теоретичних посилок можна сформулювати основні положення екзістенціально - гуманістичної концепції:

1. Ми існуємо у світі й наше завдання - осягти зміст цього.

2. Ми можемо пізнати себе тільки у відношенні з навколишнім світом, зокрема, через відносини з іншими людьми.

3. Результатом відсутності або обмеженості відносин зі світом, а також невдачі у виборі й прийнятті рішень є тривожність.

4. Тільки сама людина відповідальна за те, як вона конструює свій світ. Хоча світ є тим, що взаємодіє з людиною, тільки вона сама може вирішити, що значить для неї цей світ, додати розуму впорядкованість і цілісність.

Таким чином, завданням індивідуального й сімейного консультування в рамках екзістенціально - гуманістичної концепції є розуміння консультантом внутрішнього й зовнішнього світу клієнта й підтримка його в процесі вибору й ухвалення рішення.

Основним принципом екзістенціально-гуманістичного підходу в сімейному консультуванні є пряме, щире і відкрите спілкування членів родини між собою, а також між ними й консультантом. Таке спілкування, на думку прихильників даної теорії, є невід'ємною частиною автентичного самовираження кожного і чоловіка й жінки. Завданням консультативної роботи є, насамперед, підтримка відкритості в процесі комунікації партнерів Їхнє спілкування повинне бути диференційоване відповідно до зовнішніх стимулів і внутрішнього стану людини В ньому повинна бути встановлена рівновага між вербальним обсягом й оформленням, невербальними проявами й внутрішніми спонуканнями.

Крім цього, основними принципами реалізації екзістенціально-гуманістичного підходу є відсутність директивності, співчуття й сердечність У процесі консультування за підтримкою психолога чоловік і жінка повинні навчитися вислухувати один одного, не виражаючи при цьому оцінки або осуду, постаратися зрозуміти партнера, вникнувши в його переживання, прийняти його як незалежну особистість і підтримати його спроби відкрито й щиро виразити й обґрунтувати свої почуття.

На підставі виділення цих принципів К. Роджерс визначає основні орієнтації сімейного терапевта, дотримання яких необхідно при проведенні сімейних консультацій

1. У процесі консультування необхідно й важливо підтримувати двосторонню комунікацію, у якій людина знаходить розуміння, і сам учиться розуміти партнера.

2. Кожен член родини - особистість зі своїми почуттями, отже, будь-яка людина здатна довіряти й розуміти свої почуття й почуття своїх близьких.

3. Позитивні й негативні почуття членів родини мають потребу в розкріпаченні, вони повинні проявлятися відкрито перед всією родиною.

4. Вільний та щирий прояв своїх почуттів приводить до глибокого внутрішнього задоволення.

5. Близькі й тісні відносини між людьми можливі тільки на основі щирих, почуттів, що виражають відкрито.

6. У міру розкріпачення негативні почуття гублять риси своєї агресивності, внаслідок чого й інших емоцій можуть виражатися більш вільно й розкріпачення

Позитивні характеристики подружнього союзу, на які може опиратися психолог при проведенні подружньої терапії й сімейних консультацій:

- відданість - чоловік і жінка повинні прагнути до співробітництва в шлюбі, що взаємно збагачує їхнє життя;

- спілкування - чоловік і жінка повинні вміти виразити свої почуття й вимоги без взаємних обвинувачень. Навіть негативні висловлення варто наділяти в таку форму, що не перешкоджала б рішенню проблем;

- гнучкість відносин - чоловік і жінка повинні бути разом відповідно до власного вибору й своїх почуттів і не дозволяти направляти себе відповідно до бажань, правилами й ролями, які нав'язують їм оточенням;

- самостійність - кожен з подружжя повинен бути самим собою ("знайти себе й залишатися собою"). Родина повинна стати основою спільного й індивідуального розвитку кожного з них.

Таким чином, шлюб - це, насамперед, процес із чоловіка й жінки, що є основою безпосереднього, щирого спілкування між ними й сприяє осмисленню почуттів партнера й власних переживань.

Психологи - гуманісти запропонували власну модель подружнього життя, відому як " відкритий шлюб ". Концепція "відкритого шлюбу", запропонована в роботах О'. Нейл, ґрунтується на теорії самоактуалізації А. Маслоу й гуманістичних уявленнях К. Роджерса про вроджену доброту й щирість людини основі такого союзу лежить самостійність і незалежність чоловіка й жінки, що дає їм можливість залишатися самим собою, розвиваючи свої здібності й таланти. До основних принципів відкритого шлюбу відносяться наступні:

1. Будувати життя, виходячи із сьогодення й на основі реалістичних бажань, мати власний стиль життя, не тільки планувати майбутнє, але й радуватися сьогоденню.

2. Ставитися з повагою до особистого життя партнера, не нав'язувати йому своєї думки й смаків.

3. Дотримуватися принципів відкритого спілкування: не чекати, що партнер відчує ваші думки й переживання, а відкрито сказати йому про їх, навчитися ділитися з ним позитивними й негативними почуттями, не даючи оцінок його словам за принципом: "Скажи, що бачиш і почуваєш, я не буду тебе критикувати",

4. Рухливість ролі: не додержуватися сліпо сформованого стереотипу чоловічих і жіночих ролей, а пробувати змінювати їх.

5. Відкрите партнерство: приймати право кожного на власні інтереси й захоплення, які партнер може не розділяти, а також на власне коло друзів, у тому числі й протилежної статі.

6. Рівноправність: прийняття - відсутність підпорядкованості в шлюбі, справедливий розподіл відповідальності і благ.

7. Автентичність: надання іншому можливості жити відповідно до його уявлень, а не прагнути переробити їх проти його волі. Знати собі ціну і не дозволяти іншому принижувати себе.

8. Довіра: припускає віру в партнера й довіру його особистості. На думку авторів, статичну довіра, характерне для традиційного, "закритого" шлюбу (віра в певну поведінку партнера: "Я вірю, що вона буде мені вірна") необхідно доповнити динамічною, що припускає повагу до позасімейних інтересів чоловіка (наприклад, "Я вірю їй, навіть якби вона була мені невірна").

Таким чином, в екзістенційо - гуманістичному підході реалізується максимальна повага до особистості кожного з партнерів, ніж до існуючих "норм" подружньої взаємодії. Пропонована в рамках даного підходу концепція подружніх відносин будується на принципі: "Мене радує що ти щасливий " або "Я щасливий, якщо щасливий ти". Таке уявлення про людину й шлюб між людьми деякі автори вважають трохи ідеалістичним і романтичним.

Когнітивно-біхевіоральне консультування родини (Дж, Келлі, А. Епіс, А. Бек, Р. Мичебаум).

Основним завданням когнітивно-біхевіорального консультування родини є інтеграція мислення, дії й ухвалення рішення суб'єкта. У процесі психологічної роботи необхідно зрозуміти, як людина сприймає світ, як приймає рішення. У випадку неадекватності даних аспектів психологові необхідно скорегувати їх, внаслідок чого повинен змінитися характер дії людини, її поведінка.

Дж. Келлі припустив, що людина діє, насамперед, на підставі своїх думок і конструктів, закладених у її свідомості. У зв'язку із цим метою консультування є зміна особистісних конструктів і, як наслідок, поведінка людини. У ході численних досліджень було встановлено, що, якщо визначити ідеальну роль, що людина хотіла б грати у своєму ЖИТТІ, а потім шляхом тренування виробити ті навички й вчинки, які допоможуть її втілити в реальність, людина буде більшою мірою прагнути до прояву себе в даній визначеній ролі. На цій підставі було висунуте припущення про те, що у своїй актуальній поведінці суб'єкт реалізує знання й конструкти, які були вироблені раніше. Відповідно до цього мета когнітивно-біхевіорального консультування носять двоїстий характер:

1. Визначити й зрозуміти те, як людина думає й сприймає світ й, при необхідності, змінити його конструкти (когнітивна складова консультативного процесу).

2. Переконатися, що людина існує у відповідності зі сформованої в нього новою системою конструктів (біхевіоральна частина).

Таким чином, консультативний процес складається із двох частин, орієнтованих на зміну конструктів суб'єкта й корекцію його поведінки, звідси й сформована назва даного напрямку - когнітивно-біхевіоральне консультування родини.

На думку Дж. Келлі когнітивна система людини може розрізнятися по ступеню її складності – простоти. Когнітивно складна система містить багато параметрів оцінки як позитивної, так і негативного емоційного пофарбування й побудована за принципом "й -і" (наприклад, "він гарний і ледачий"). Когнитивно-проста система, навпаки, містить незначну кількість параметрів оцінки й побудована за принципом "або - або" (наприклад, людина оцінюється або як гарна або як ледача). Таким чином, складна система конструктів дозволяє людині оцінити ідею, а проста безоціночно приймає її.

У рамках когнітивно-біхевіорального напряму було запропоновано досить багато моделей психологічного консультування родини. Найбільш відомими з них є раціонально-емоційна терапія (РЕТ) А. Еліса, когнітивна терапія А. Бека і когнітивно - біхевіоральна модель Р. Мичебаума.

Основною технікою РЕТ (А. Елліса) є так званий ABC - метод:

А - подія, що активує (об'єктивні факти, події, учинки, з якими зіштовхується людина).

В - система когнітивних оцінок (переконання людини відносно А).

С - емоційні наслідки (що почуває особистість відносно А).

Описуючи ABC - метод, А. Елліс порушує питання. Що викликає емоційні наслідки (С)? Відповідно до наївної точки зору емоційні наслідки (С) викликає сама подія, що активує (А), Насправді ж, як вказує автор, нас тривожать не самі події, а, те, як ми думаємо про них, як до них ставимося. Відповідно емоційні наслідки (С) викликаємо не подію, що активує (А), а переконання людини щодо неї (В).

Переконання людини щодо яких-небудь подій і відношення до них А. Елліс позначає терміном "ідея". Він розділяє ідеї на раціональні й ірраціональні. Вони розрізняються по змісту й по ступені строгості ("повинен - хотілося б"). У раціональній ідеї висновок відповідає змісту переконання, в ірраціональній він може бути не пов'язаний з ним.

Автор виділяє основні складові й типи ірраціональних ідей. На його думку, що становлять такої ідеї є 3 основні слова:

- "я неодмінно повинен";

- "жахливо";

- " не можу цього терпіти".

Основні типи ірраціональних ідей класифікуються А. Елісом на підставі їхнього змісту:

1. Необхідно, щоб тебе любили й схвалювали абсолютно всі люди навколо ("Якщо він мене не любить, то це жахливо").

2. Щоб стати вартою людиною, я повинен бути компетентний абсолютно у всьому ("Якщо я не досяг мети, те це тільки моя провина").

3. Більшість людей погані й повинні бути покарані за це ("Якщо, він це зробив, я повинен відповісти тим же").

4. Краще ухилятися від труднощів й іти від відповідальності ("Нічого не зміниться, якщо я це не зроблю, людям однаково ").

5. Жахливо, якщо щось або хтось перебуває не там, де повинен бути ("Жахливо, якщо в будинку не прибрано").

По суті, у кожній ірраціональній ідеї закладений певний логічний зміст, у силу абсолютизації переконання і зробленого висновку, вони являють собою приклад безпомічного мислення, у якому яка-небудь подія саме по собі викликає ті або інші емоційні наслідки. Сама ідея може бути раціональною, але ірраціонально прийнята людиною, або, по своєму змісту вона може споконвічно носити ірраціональний характер.

Звідки ж беруться ірраціональні ідеї? Відповідаючи на це питання, А. Еліс відзначає, що, насамперед, система ірраціональних ідей задається батьками дитини й переноситься нею у доросле життя. Ірраціональні ідеї закладені в багатьох дитячих казках і піснях. "Людина стає ірраціональною, - пише А. Еліс, - оскільки живе в ірраціональному світі"). З іншого боку, у самій людині є споконвічна тенденція до ірраціональності. Саме в силу цього навіть раціональна ідея, що задається суспільством, може спотворюватися людиною й перетворюватися в абсолютивну. Цей факт А. Еліс у своїх роботах практично ніяк не пояснює, називаючи його "біологічною тенденцією".

В основі раціонально-емоційної терапії й психологічного консультування лежить конфронтація терапевта й клієнта й прямій розбір інконгурентностей та протиріч у мисленні й поводженні останнього. Консультант у процесі РЕТ атакує протиріччя ірраціонального мислення, звертаючись до конкретних фактів часто без узагальнення всього випадку Описуючи процес РЕТ, А. Еліс позначає його терміном "D". D - процес обговорення переконань людини (В), завданням якого є перехід до "Е" - нової системи когнітивних оцінок. По суті "Е" - це нове "В", звільнена від елементів ірраціональності.

Таким чином, завданнями РЕТ, на думку А. Еліса, є:

1. Звільнення клієнта від ірраціональних ідей.

2. Навчання його способам нового мислення й світосприймання.

Раціонально-емоційна терапія, з погляду багатьох авторів, являє собою типово американську модель консультування, що характеризується високим темпом проведення інтерв'ю при обмеженій кількості зустрічей і наявністю яскраво вираженої ставки на втілення досягнутих результатів у реальне життя.

На основі моделі РЕТ у західній психології було розроблено кілька консультативних концепцій, що доповнюють й удосконалюють програму А. Еліса. Однієї з них є модель когнітивної терапії, запропонована А. Беком.

У центрі уваги даної концепції - процес пізнання людиною навколишнього світу й свідомість суб'єкта. Свідомість, на думку А. Бека, - постійний потік думок, більшість із яких людина "не чує". Вони настільки швидкоплинні, що їх важко зупинити й усвідомити. Подібні думки А. Бек називає "автоматичними". Саме вони, на його думку, визначають характер ірраціонального мислення людини.

Дана модель консультативної роботи була апробована автором на хворих депресією, чиє мислення, на його думку, будується на автоматичних песимістичних судженнях. Автоматичні думки А. Бек розділяє на кілька груп:

- дихотомічні судження (щось вважається повністю поганим чи гарним);

- надузагальнення, перенос одного випадку на більше широке коло явища (наприклад, "Якщо чоловік покине мене, я залишуся зовсім одна);

- перебільшення (підкреслення катастрофічності подій);

- недолік логіки (формулювання висновки, не відповідним наявним аргументам).

У процесі консультативної роботи А Бек пропонує до реалізації 3-х східчасту модель зміни патернів мислення:

1. Необхідно встановити, що думає клієнт, виявити в його мисленні помилкові судження й ірраціональні ідеї. Основними методами, які використається психологом на даному етапі, є мікротехніки вислуховування.

2. Допомогти клієнтові зрозуміти й усвідомити помилкові думки Психолог може заперечувати думку клієнта, у процесі чого необхідно знайти нову точку зору.

3. Зворотний зв'язок, що необхідний психологові для того, щоб переконатися в тім, що його доводи спрацювали.

Якщо консультативні моделі А, Еліса й А. Бека, будуються в основному на роботі з когнітивною сферою клієнта і являють собою скоріше когнітивно - семантичні техніки, то в роботах Р. Мічебаума основна увага приділяється біхевіоральному аспекту життя людини й взаємодії в подружній парі. Автор указує на важливість корекції поведінкових аспектів життєдіяльності людини, підкреслюючи, що в процесі консультативної роботи необхідно не тільки зміна думок клієнта, але й точна вказівка необхідних моделей поведінки з їхнім наступним відпрацьовуванням. З його погляду для ефективної психологічної роботи важливо не тільки відчутна зміна думок, але й вчинків клієнта, для чого потрібна тренування необхідних навичок.

 

Лекція 7