Які ви знаєте притчі Іісуса Христа? Розкажіть одну з них? 3 страница

З іншого боку, Іісус у цій притчі розказав і про Себе. Відомо, що багато юдеїв, особливо їх вожді, не сприймали Іісусового Вчення, нехтували Ним і відкидали Його. Це Вчення, по суті, потрапило в біду, як той побитий та зранений чоловік. Почув священик Благу вість, котру розказував Іісус, і пройшов мимо – відкинув її («не допоміг пораненому»). Почув левіт Божу Істину і заперечив її, непомітно пройшовши повз неї («не спромігся допомогти пораненому бідоласі»). Єдиний, хто прислухався до Вчення, – це самарянин, котрий сам вважався відкинутий у очах юдеїв.

Під добрим самарянином у цій притчі треба розуміти Самого Іісуса Христа. Він, як цей самарянин, Сам був знехтуваний вождями Ізраїлю, але Іісус намагався і робив добро людям, завжди і у всьому допомагав їм, ніколи не відмовлявся чинити добро.

Через все земне життя Іісуса Христа червоною ниткою проходить ідея допомагати людям, котрі гинуть, як той поранений, врятувати всіх нас від гріха, направити нас на істинний шлях, угодний Богові.

Отже, ближнім для всіх нас був, є і буде Сам Спаситель і Господь Бог наш Іісус Христос. Він наша надія і надія світу. Сам Ісус Христос, Котрий стільки натерпівся від фарисеїв та книжників, прийшов на землю визволити нас від гріха, спасти нас, зневаживши Себе і переживши за нас не виносні муки.

Прикінцеві слова притчі, сказані Христом, «Іди, і роби так і ти!» стосуються людей всього світу, всіх поколінь, котрі жили, живуть і будуть жити на нашій землі.

Про благаючого приятеля

Іісус розпочав з риторичного запитання: «Хто з вас матиме приятеля і прийде до нього опівночі й попросить: «Позич мені, друже три хліби, бо до мене прийшов з дороги мій приятель і я не маю чим його нагодувати». А той дратівливо відкаже: «Не турбуй мене, уже замкнені двері, мої діти зі мною сплять у ліжку. Не можу я встати та дати тобі три хліби» (Лк. 11. 5 – 7).

Після першого прохання він не встане і не дасть три хліби навіть завдяки дружбі між ними. А якщо він, прохаючи, попросить ще і ще, докучатиме йому, то він таки встане і дасть йому стільки хліба, скільки він потребуватиме.

– І я вам кажу: – наголосив Іісус, – коли він не встане і не дасть хліба задля дружби з ним, то докучаючи йому, він таки встане та й дасть йому стільки, скільки він потребуватиме.

– І я вам кажу, – продовжив Іісус, – Просіть, – і буде вам дане, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам! Бо кожен, хто просить – одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає – відчинять.

– А чи хтось із вас, батьків, подасть своєму синові каменя, тоді, коли він проситиме хліба? Або, як він проситиме риби, подасть йому гадину? Або, як яйця він проситиме, дасть йому скорпіона? – далі повчав Ісус.

– Отож, коли ви навіть будете злі, то зможете добрі дари своїм дітям давати, так і Отець Небесний подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього? – підкреслив Ісус (Лк. 11. 9 – 13).

Ця притча є повчанням про молитву. Молячись, люди прохають Бога про щось. Здавалось би, просити одне й теж під час ранішніх і вечірніх молитов, як цей приятель довго просив три хлібини, – це надокучливість, настирливість, уїдливість, яка може не подобатися Богові. Але це не так. Богові приємно спілкуватися з вами під час молитви.

І навпаки, Бог не хоче, щоб ви не молилися. Моліться якнайчастіше, просіть і ви отримаєте по потребі те, що вам належить.

Про нерозумного багача

У одного багача гарно вродила нива і він не мав куди зібрати врожаю. Тоді у багача майнула ось яка думка: зруйнувати, розвалити свої клуні та збудувати більші, просторніші й туди зібрати весь свій багатий урожай.

Реалізувавши свій задум, багач вирішив сказати своїй душі, яка вона багата, і нехай більше нічого не робить, а відпочиває та хай їсть, п’є та веселиться.

Бог, почувши це, напророкував багачеві: «Нерозумний, – цієї ночі від тебе зажадають душу, й кому залишиться все те, що ти наготовив, збудував, наскладав».

Так буває з тим, хто правдами і не правдами збирає для себе матеріальні речі, накопичує гроші, скуповує нерухомість, коштовності, а не багатіє в Бога, себто не багатіє духовно і залишається бездушним.

«Отож, глядіть, остерігайтеся всякої зажерливості, бо життя людини не залежить від достатку, від великого його маєтку» (Лк. 12. 15 – 21).

Ця притча засвідчує про гріх жадібності, або зажерливості, ненажерливості. Ісус застерігає всіх нас від цього гріха й нагадує, що життя людини не залежить від її матеріального багатства, маєтку та великої кількості грошей. Це підтверджує притча про багача, який сильно розбагатів і гадав, що тепер його чекає легке життя, бо у нього є все не тільки у достатку, але й надлишок.

Бог, відповідаючи на його мріяння, назвав цього багача божевільним, бо багач не знав, що до його смерті залишилися не дні, а години. В цю ж ніч душу його заберуть і він помре, а багатство його залишиться комусь іншому.

Навіть, якщо хтось гадає, що багатство залишиться його дітям, внукам, нащадкам багатьох поколінь, то він помиляється. Така доля може чекати кожного його нащадка. Кожна людина може у будь-яку мить скінчити своє життя і сконати. Ніхто не знає, коли він помре і якою смертю. Лягаючи, ніхто не знає чи проснеться. Йдучи на роботу чи кудись із дому, ніхто не знає чи повернеться. Так буває з тими, хто не в Бога багатіє. До того ж, все накопичене багатство у будь-яку хвилину може згоріти, затонути, обвалитися під землю і не зостатися нікому.

Про неплідне фігове дерево

Один чоловік у своєму винограднику мав посаджене фігове дерево (інжир, смоківниця), яке гарно і рясно виросло. Коли настала пора, господар прийшов шукати на дереві плоди, але не знайшов.

Тоді господар сказав винареві:

– Оце я третій рік підряд приходжу шукати плоди на цьому фіговому дереві, але не знаходжу. Зрубай це дерево, навіщо воно землю марнує.

А винар у відповідь каже:

– Залиши це дерево, пане, ще на цей рік. Я його обкопаю довкола, обкладу його гноєм. Можливо, наступного року це дерево вродить, а якщо ні, то зрубаємо його (Лк. 13. 6 – 9).

Цією притчею Іісус Христос нагадує нам, що всіх тих, хто не приносить плодів за своє життя, чекає суд, на якому його може чекати доля «зрубаного дерева».

Фігове дерево, яке три роки не плодоносить, пан наказує своєму виноградарю зрубати. Цей просить дати дереву ще одну нагоду, ще рік життя. Так само всім невіруючим Бог дає шанс впродовж якогось часу, щоб покаятися і принести плоди, тобто увірувати.

У всіх, хто починає вірити у Спасителя і Господа Бога нашого Іісуса Христа, починає сповідувати і визнавати християнську мораль і прилучається до Церкви Божої, наступає не тільки, так звана, психологічна ломка, а наступають видимі переміни у житті. Якщо ж цього не наступає у якоїсь людини – невіруючої, то її чекає суд і вічна смерть, як це фігове дерево, котре збираються зрубати.

Про багату вечерю

На обіді у одного фарисея Іісус розповів таку притчу. Один чоловік приготував велику вечерю і запросив на неї багато людей знатних мужів. Перед вечерею послав господар свого раба, щоб нагадав запрошеним гостям, що вечеря готова і нехай приходять гостювати, веселитися, забавлятися. Але так сталося, що всі гості відмовилися.

Перший запрошений сказав, що купив поле і повинен піти на поле, щоб його оглянути, й попросив вибачення, що не зможе прийти на звану вечерю.

Другий сказав, що купив собі п’ять пар волів та йде випробувати їх у роботі. Він теж попросив вибачення.

Інший запрошений сказав, що він одружився, через що не може прибути на вечерю, бо повинен зостатися з дружиною.

Й так з різних причин відмовилися всі запрошені мужі.

Повернувся господарів раб і про все це розповів своєму володареві. Розгнівався господар і сказав Своєму рабові:

– Йди швидко на міські вулиці та провулки і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих.

Згодом раб повідомив господареві:

– Пане, сталося так як ти велів. Я привів багато вбогих, калік, сліпих і кривих та місця ще є за бенкетним столом.

Тоді сказав пан рабові:

– Ще піди на дороги й за місто і силуй всіх, кого побачиш, прийти на цю вечерю, щоб наповнився дім мій.

Й завершив Іісус Христос цю притчу словами: «Кажу ж Я вам, що жоден із запрошених мужів тих не покуштує Моєї вечері... Бо багато покликаних, а вибраних мало!» (Лк. 14. 16 – 24). «А блаженний той, хто хліб споживатиме у Божому Царстві» (Лк. 14. 15).

Загалом у цій притчі Ісус дав зрозуміти людям, що багато людей обраного єврейського народу («знатних мужів») не увійдуть до Царства Божого і замість них у Царство Боже будуть закликані ті люди, до яких євреї ставилися з презирством і гордували ними, включаючи язичників.

Якщо проаналізувати причини, через які запрошені мужі відмовилися прийти на вечерю, то, можливо, з чисто земних, людських, життєвих позицій ці причини й були поважні.

Перший тільки що купив землю і йому треба було її оглянути, оскільки, мабуть, наближалася посівна.

Другий придбав п’ять пар волів і теж йому кортіло випробувати їх.

Третій надав перевагу залишитися з молодою дружиною, оскільки недавно оженився.

Але, як бачимо, земне мислення не завжди збігається з вищим духовним мисленням. Ці, здавалося би нам поважні причини не є об’єктивними, не є вагомими.

Тоді господар запросив вбогих, калік, сліпих і кульгавих кривих. Це якраз цей прошарок населення, який у юдеїв вважався церемоніально нечистий. А коли раб повідомив, що ще є місця, то господар сказав запросити різних подорожніх і жебраків, які ночують під тином. Йдеться про тих, що вважалися у юдеїв «поза суспільством», або «за містом» чи «під тином».

До речі, цю притчу Іісус розповів під час трапези, яку влаштував один фарисей. Вона співзвучна зі словами Христа, що Він залишає Єрусалим.

Як би не переконливо звучали аргументи відмови «прийти на бенкет» серед тих мужів, що відмовилися, нехтування Месією і Його Царством нічим не може бути виправдане. Адже немає нічого важливішого від прийняття Божого запрошення, від прийняття віри Христової та християнства. Адже від того, чи прийме людина християнську віру чи ні, залежить її доля, залежало її минуле, залежить її сьогодення, і залежатиме її майбуття. На всіх цих трьох відрізках життя людини Господом виділяється і дається якийсь час на покаяння. Кожній людині дається шанс. На жаль, не всі його вміло використовують.

Три притчі: про недобудовану вежу, про войовничого царя та про сіль

«Кожен з вас, – каже Іісус, – коли хоче побудувати вежу, то передусім сяде і обрахує все: видатки, матеріали тощо. Бо якщо він покладе основу (фундамент), а не зможе завершити вежу, то всі, хто побачить недобудовану вежу, будуть сміятися з такого чоловіка. Люди казатимуть: «чоловік цей розпочав будувати вежу, але закінчити не зміг» (Лк. 14. 28 – 30).

«Аналогічно кожен цар, що намагається розпочати війну проти іншого царя спершу йде порадитися: чи буде спроможний він із десятьма тисячами зустріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього. Якщо ж не спроможний, то заздалегідь посилає своїх послів до могутнішого царя і просить миру, ненападу, спокою» (Лк. 14. 31 – 32).

«Сіль – добра річ», – продовжує Ісус. А коли сіль стане несолоною, то куди ж годиться вона. Ні на землю, і на гній не потрібна вона, – її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає» (Лк. 14. 34 – 35).

«Отож кожен з вас, – закликає Ісус, – хто не зречеться усього того, що має, не може стати Моїм учнем» (Лк. 14. 33).

Ці два приклади, наведені Іісусом Христом, об’єднані єдиним замислом і однією мораллю. Вони показують, що учні Ісуса перш ніж іти за Ним повинні добре поміркувати, зважити на свої сили і можливості, чи можуть вони йти на жертви задля Іісуса Христа.

– Це треба зробити подібно до того, хто задумав приступити до будівництва вежі. Перед тим він все прораховує, обмірковує план, визначає наявність і кількість будівельних матеріалів. Себто перед будівництвом треба переконатися, що вежа буде звершена.

– Це треба зробити подібно до того царя, що йде на війну. Краще йому заздалегідь пожертвувати хтивою перемогою, якщо він відчуває, що не в стані перемогти.

Ці приклади підкреслюють, що в учеництві вельми важливий принцип жертовності. Треба чимось жертвувати, ставши на той чи інший шлях, і християнства зокрема.

Адже відомі випадки, що багато послідовників Іісуса Христа, йдучи за Ним, приносили в жертву свої маєтки, посади, титули і стан у суспільстві, бо вони правильно усвідомлювали, що немає в світі нічого ціннішого, аніж Благовіст Іісуса Христа.

Своє повчання Іісус завершує притчею про сіль, яка цінна до тих пір, доки солона. Коли сіль втратить свій солоний смак, то робиться непридатною. Так й стосовно тих, хто втрачає свої обов’язки Іісусового учня, зокрема відмовляється страждати за Іісуса Христа. Тоді він уподібнюється несолоній солі.

Про загублену вівцю

Одного разу до Іісуса прийшло багато митарів і грішників, щоб послухати Його. Й були там фарисеї та книжники, які дорікали Іісусові, що Він приймає грішників, спілкується з ними та споживає з ними їжу (Лк. 15. 1 – 2). А Іісус тоді розказав їм оцю притчу.

«Як вам здається, – питає Іісус Христос, – коли якийсь чоловік має сотню овець і якоїсь миті одна з цих овець заблудить. То чи не покине цей чоловік 99 овець отари в горах чи у пустині й чи не піде шукати цю вівцю, що заблудила, аж поки не знайде її?

А коли йому пощастить знайти заблуджу вівцю, то він бере її та несе і радіє. По правді кажу вам, що радітиме він за неї більше, аніж за 99 не заблудлих овець» (Мт. 18. 11 – 13).

«А коли прийде додому, то з радості скликає своїх друзів і сусідів, розповідає їм всі обставини й каже їм: «Радійте разом зі мною, бо я знайшов свою вівцю – ту, що загубив» (Лк. 15. 6).

«Говорю вам, що так же й на небі радітимуть більше за одного грішника, що кається, аніж за 99 праведників, що не потребують покаяння!...» (Лк. 15. 7). «Так і Отець ваш Небесний не хоче, щоб загинув хоч хтось один із цих малих дітей» (Мф. 18. 14).

Ці останні слова, що записані святим євангелістом Матфієм, наголошують, що «ці малі» особливо цінні для Бога. Отець Небесний стосовно цієї «маленької овечки» («грішника») чинить так як вівчар, котрий шукає заблукалу овечку, аж поки не знайде її, себто Господь бажає, щоб ніхто з нас людей не загинув у пеклі, поринувши у своїх земних гріхах. Ось чому всі ми повинні бути вольовими і оберігати себе від всяких земних спокус, які заставляють нас порушувати Заповіді Божі й грішити.

У цій притчі про загублену вівцю прямо говориться про ту безмежну радість, яка буває на небі тоді коли кається грішник. Іісус не говорить у цій притчі, що решту 99 овець не мають жодної цінності. Вони бажані, потрібні, за них радіють, їх люблять. Але тут підкреслюється надзвичайне значення тієї однієї заблукалої овечки, що відбилася від отари. Ця овечка символізує грішника – людину асоціальну, котра не дотримується ні законів Божих, ні законів, за якими живе суспільство.

А щодо 99 овець, які символізують праведників, то треба сказати, що праведник від праведника відрізняється. Адже фарисеї, книжники й інші мужі вважали себе праведниками і вважали, що покаяння їх не стосується. А чи це, справді, так? Адже фарисеї та книжники перші не сприйняли Іісуса Христа, й перші коїли гріхи. Ось чому й ця притча стосується всього народу взагалі, а грішників, фарисеїв та книжників зокрема.

Про загублену драхму

Зразу після притчі про загублену вівцю Іісус перейшов до притчі про загублену драхму. Він каже: «Якщо жінка має 10 драхм і загубить одну драхму. То хіба вона не засвічує світла, не мете хати і хіба вона не шукає уважно цю загублену драхму, аж поки не знайде?

А коли знайде жінка цю загублену одну драхму, то кличе приятельок і сусідок й каже: «Радійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму!» (Лк. 15. 8 – 9).

«Так само, кажу вам, радість буває у Божих Ангелів за одного грішника, який кається» (Лк. 15. 10).

Ідея цієї притчі така ж, як і притчі про загублену вівцю. Але тут особливо підкреслюється як прискіпливо й ретельно ведеться пошук загубленої драхми, тобто срібної грецької монети, яка відповідала денній заробітній платі трудівника у ці часи. І коли Божі Ангели знайдуть хоч одного грішника, котрий кається за учинені свої гріхи, то вони вельми радіють.

Ця притча повинна стати для нас прикладом і повсякчас нагадувати нам, щоб і ми каялися за свої гріхи і більше не грішили, щоб ми взяли собі за основу християнське вчення і визнавали його і вдень, і вночі.

Про блудного сина

У чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: «Дай мені, тату, цю частину маєтку, яка мені належить у спадок!».

Батько поділив маєток і роздав синам те, що їм належало.

Невдовзі молодший син забрав все, що йому було розподілено, і подався до далекого краю. Там він жив марнотратно і розтратив там весь маєток. Якраз тоді наступив у цьому краї великий голод і молодший син, залишившись без драхми, почав бідувати.

Щоб не померти з голоду, молодший син найнявся пасти свиней у одного господаря цього бідового краю. Він голодував, бо йому не дозволяв господар їсти навіть того, що їли свині чи залишали у кориті.

Тоді він, голодуючи і терплячи муки свинопаса, згадав про свого рідного батька, згадав, що його батько живе заможно, тримає наймитів, має хліба надмір, брат його не страждає так, як він – молодший син – тут у чужому краї з голоду гине.

Міркуючи так, молодший син вирішив: «Залишу цей край і піду до батька свого й скажу йому: «Згрішив я, отче, проти неба та проти тебе. Не достойний я вже зватися сином твоїм. Прийми мене, як одного із своїх наймитів» (Лк. 15. 18 – 19).

Ось із таким планом в голові молодший син рушив до батька. Коли він був ще далеко-далеко від обійстя, то батько перший побачив його на горизонті. Батька переповнив жаль і він побіг назустріч своєму синові, кинувся йому на шию, почав обнімати та цілувати його.

Син у сльозах каже татові: «Провинився я, отче, проти неба і проти тебе. Я не достойний вже зватися твоїм сином».

Тоді батько каже своїм рабам: «Принесіть сюди найкращу одежу і зодягніть його, дайте йому персня на руку і сандалі на ноги.

Приведіть найкраще вгодоване теля і заколіть його, бо будемо їсти та радіти. Бо цей син мій був мертвий – і ожив, був пропащий – і знайшовся!» (Лк. 15. 11 – 24). І почали всі вдома веселитися.

Старший син працював на полі й надвечір зібрався йти додому. Коли старший син наблизився до дому, то почув у селі музику і танці. Тоді він покликав одного зі слуг та питає:

– Що це таке?

А слуга відповідає старшому синові:

– Це ж повернувся додому твій брат. Твій тато звелів заколоти відгодоване теля – бо здоровим його він прийняв.

Розгнівався старший син і навіть не хотів додому йти, бо вважав це несправедливістю.

Тоді вийшов назустріч батько і почав просити свого старшого сина – не гнівайся, не сердься, прости. А старший син каже татові:

– Я, тату, стільки років служу тобі, ніколи не порушив твого наказу – ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб я з приятелями потішився. А коли повернувся оцей твій син, котрий проїв, пропив і прогуляв твій маєток із блудницями, ти ж для нього звелів заколоти відгодоване теля.

Батько каже старшому синові:

– Ти ж завжди зі мною, дитино, і все моє – це й твоє! (Лк. 15. 31). Веселитися і тішитися треба нам, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, був пропащий – і знайшовся! (Лк. 15. 32). Ця притча розказує про велику відмінність між синами одного батька, яка існує і між нами людьми. Молодший син попросив батька розділити маєток, хоча в ці часи маєток не ділився поміж дітьми до тих пір, поки батько міг працювати і керувати маєтком. Однак батько розділив маєток.

Через кілька днів молодший син забрав свою долю і подався у далекий край, де з блудницями розтратив все багатство. Жив він розпутно. Тут, мабуть, Іісус натякає, що Його звинувачують у тому, що Він спілкується з блудницями, грішниками, які ведуть розгульний і аморальний спосіб життя, далекий від Бога.

Старший син весь цей час був разом із батьком, слухався його у всьому, тяжко працював по господарству зранку до пізньої ночі.

Коли ж почався голод, то молодшому синові прийшлось пасти свині. Це на Сході вважалося найпринизливішим заняттям. Можливо під «далеким краєм» Іісус, розповідаючи цю притчу, розумів східну частину Галілеї, де жили язичники і займалися розведенням свиней. І тут молодший син, працюючи свинопасом, навіть не міг споживати того, що їдять свині. Це найунизливіше в очах людей. І ось молодший син вирішив, що краще бути наймитом, або рабом, у свого батька, аніж працювати на чужих людей. Тут йдеться, що молодший син від язичництва («від праці на багатьох богів») повертається до свого рідного батька («свого єдиного істинного Бога»). Батько («Отець наш Небесний») дуже зрадів, що повернувся син і почав каятися («навернувся грішник на праведні діла»), тому батько звелів зробити бучний прийом. А бенкет, як і в попередніх притчах, є символом Царства Небесного.

І грішники, такі як блудний син, коли вони розкаються й перестануть грішити, то матимуть можливість увійти до Царства Небесного. Під «старшим сином» треба розуміти фарисеїв і законовчителів, які сердилися на Іісуса Христа. Їм не подобалося Його вчення, бо він говорив про чужинців (язичників), котрих вони («фарисеї та законовчителі») не поважали, а Іісус їм обіцяв Царство Небесне, якщо вони покаються. Але й Іісус («батько») почав просити фарисеїв та законовчителів («старшого сина») не відмовлятися увійти до Царства Божого («на бенкет»). Царство Боже Іісус пропонує всім людям.

Про несправедливого управителя

Один багатий чоловік мав управителя свого господарства. В Іісусові роки, як відомо, багаті люди часто наймали управителів і довіряли їм ведення фінансових та інших господарчих справ. Такий управитель повинен був турбуватися про збільшення доходів свого пана і мав право розпоряджатися його грішми задля доходу.

Мабуть управитель цей більше тратив, аніж складав грошей. Господарю, можливо, донесли, а, можливо, сам він запідозрив якийсь негаразд, буцімто управитель переводить його добро, багатство і маєток.

Господар викликав до себе управителя і каже: «Ходять чутки про тебе, що ти непорядно працюєш, руйнуєш моє господарство, переводиш мій маєток. Дай звіт про своє управління, бо, якщо це так, то більше не зможеш працювати».

Управитель почав міркувати, що якщо пан відійме від нього цю управлінську владу, то невідомо, що йому далі робити: копати не можу, просити милостиню соромлюсь. А трохи пізніше, розвинувши свої думки, управитель зрадів, що придумав, що він зробить, коли його звільнять із цієї роботи. Й зробив він перед звільненням таке.

Управитель почав почергово скликати всіх боржників свого пана і запитує першого боржника:

– Скільки ти заборгував моєму панові?

А той відповідає:

– Сто діжок оливи.

А управитель каже цьому боржникові:

– Візьми ось розписку свою, швидко сідай та перепиши: п’ятдесят діжок оливи.

Потім управитель питає другого боржника:

– А скільки ти винен панові?

Другий мовить:

– Сто центнерів пшениці.

Тоді управитель каже йому:

Візьми ось розписку свою та заново пиши: 80 центнерів пшениці.

І так з іншими боржниками він зробив. Так управитель нечесно, хитрощами набув собі друзів на майбутнє, бо дав їм можливість переписати свої боргові записки, зменшивши величину боргу (100 діжок оливи на 50; 100 центнерів пшениці на 80). Невірний панові управитель робив цю аферу з помислами, щоб боржники прийняли його в оселі свої, коли його зніме пан з посади управителя.

Пан, дізнавшись про цю аферу, за це похвалив свого хитрого управителя за здогадливість, що він продумано вчинив. Звичайно, цей вчинок не був достойним. Він не заслуговував похвали, але управитель мудро спланував все щоб забезпечити собі майбутнє. «Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла».

«А Я вам кажу: – мовив Іісус Христос. Користуйтесь вашим земним багатством для набуття вами вічних цінностей, щоб, коли минеться земне багатство, прийняли вас до вічних осель.

Хто вірний у найменшому, той і у великому вірний; хто несправедливий у найменшому, той і у великому несправедливий.

Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, то хто вам правдиве довірить?

І коли ви в чужому не були вірні, то хто ваше вам дасть?» (Лк. 16. 1 – 12).

«Жоден слуга не може служити водночас двом панам. Він, або одного буде ненавидіти, а любити другого, або ж буде сердечно служити одному і занедбувати іншим. Ви не можете одночасно служити і Богові, і мамоні», себто багатству: грошам, набутку, прибутку, матеріальному (Лк. 16. 13). Мамона – це уособлений божок грошолюбства.

У притчі про несправедливого управителя Іісус роз’яснює своїм послідовникам, щоб вчилися користуватися земним багатством для досягнення цілей Царства Божого.

Іісус, звичайно, не закликає тут Своїх послідовників до безчесних і несправедливих справ. Але інакомовно, алегорично Іісус виражає думку про досягнення духовних цілей ціною матеріальних багатств.

Словом, Іісус тут на, так би мовити, поганому прикладі дає добрий урок для кожної достойної земної людини, якій належить жити серед невіруючих людей і грішників. Іісус дає наприкінці три поради.

1. «А Я вам кажу: Користуйтесь вашим земним багатством для набуття вами вічних цінностей, щоб, коли минеться земне багатство, прийняли вас до вічних осель». Отже, неправедним (суєтним, швидкоплинним) земним багатством треба користуватися для залучення людей у Царство Боже. Іісус підкреслює, що ваше земне, матеріальне багатство втратить силу, минеться після другого приходу Ісуса Христа на землю, то щоб ви не були не праведниками через багатство і щоб вас прийняли «до вічних осель» у Царство Боже.

«Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла». Тут Ісус якби відділяє Своїх учнів («синів світла») від невірного управителя («сина свого покоління»), який лише думає про земне, матеріальне. Таким багатством треба розпоряджатися на землі мудро, не треба ставати рабом свого багатства.

Земне багатство треба використовувати так, щоб спрямовувати його на благо, на милостиню, на допомогу бідним, на збільшення духовності народу, на сіяння добра, мудрості, праведності серед людей.

2. «Хто вірний у найменшому, той і в великому вірний; хто несправедливий у найменшому, той і в великому несправедливий». Це означає: хто мудро розпоряджається «малим» (земним багатством), той достойний отримати «велике», істинне багатство, цебто достойний отримати духовні блага в Царстві Божім.

«Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, то хто вам правдиве довірить? І коли ви в чужому не були вірні, то хто ваше вам дасть?». Отже, якщо ви «малим» (земним) розпоряджалися не чесно, не справедливо, не правильно, то вам «правдивого», «вашого» ніхто не дасть, себто Царства Божого вам не довірять.

3. «Жоден слуга не може служити водночас двом панам. Він, або одного буде ненавидіти, а любити другого, або ж буде сердечно служити одному і занедбувати іншим. Ви не можете одночасно служити і Богові, і мамоні». Це підкреслює, що любов до грошей, до «несправедливого багатства» віддаляє людину від Бога. І навпаки, любов до Бога переучує світогляд людини й тоді вона в грошах і багатстві не бачить головного сенсу життя, основної цінності.

Все це чули срібло - та золотолюбні фарисеї та нічого так і не зрозуміли. Вони сміялися над Іісусом, бо Сам Іісус та Його учні були бідними людьми. Через те на хибний погляд фарисеїв, Іісус не мав права вчити їх стосовно грошей і багатства, оскільки Сам був дуже бідний. Хоч і Іуда Іскаріотський був касиром серед Дванадцяти учнів Іісусових, але ці мізерні кошти вони використовували для прожиття, роздавали їх бідним, убогим. Цими діями Іісус показував, що не в грошах щастя людини, не в тілесному чи матеріальному щастя кожного з нас, а найбільше багатство людини – це духовне багатство, її мораль, теплота і любов до ближнього.

Про багача і Лазаря

Жив один багатий чоловік. Він завжди вдягався в коштовну порфіру (коштовну пурпурну тканину) й вісон (тоненька лляна тканина), щодня розкішно бенкетував.

І жив також один вбогий чоловік на ймення Лазар. Він щодня лежав біля воріт, весь покритий струпами, й просив милостиню. Він завжди був голодний і волів їсти крихітки, що падали у багатого пана зі столу. Приходили пси і лизали йому ці рани на ногах, щоб швидше гоїлися.

Отже, Лазар (ім’я це походить від єврейськ. – Бог – Помічник) був бідняком. Він не мав ні багатства й був хворий, тому надіявся лише на Бога і був праведний.

Сталося так, що вбогий Лазар помер. Його поховали, а душу Лазаря Ангели віднесли «на Авраамове лоно».

Невдовзі помер і багатий. Його теж поховали, а душу його занесли в пекло. Там, в пеклі, він терпів страшні муки. Одного разу звів багатий в пеклі очі свої догори і побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його, себто у раю. Він не стримався і закричав:

– Змилуйся, отче Аврааме, над мною, пошли мені Лазаря, нехай змочить водою хоч кінчик свого пальця та нехай зволожить мені губи і язика мого прохолодить, бо я нестерпно мучуся в цьому полум’ї (Лк. 16. 24).

Авраам промовив, до колишнього багача:

– Згадай, сину, що ти вже добре прожив життя своє земне, а Лазар так само прожив лихе життя; тепер Лазар тут тішиться, а ти мучишся.

А крім того всього, поміж нами (у раю) та вами (у пеклі) велика безодня знаходиться. Так, що ті, котрі хочуть, не можуть переходити ані звідси (з раю) до вас (у пекло), ані від вас (з пекла) до нас (до раю).