Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ƒ≥алектика та метаф≥зика €к ф≥л. методи




—п≥вв≥дношенн€ ф≥лософських, загальнонаукових ≥ спец-наук.метод≥в.

«агальнонауков≥ методи-це спос≥б пошуку обТЇктивноњ реальност≥ залежно в≥д галуз≥ науки. ћетодолог≥€ розум≥Ї правнич≥ принципи з точки зору, що таке закон взагал≥. ј з ф≥лософськоњ точки зору правнич≥ принципи Ї основою на €к≥й базуЇтьс€ юридична наука.

1.‘≥лософськ≥ методи, серед €ких найб≥льш старшими €вл€ютьс€ д≥алектичний ≥ метаф≥зичний. ƒо њх числа також в≥днос€тьс€ анал≥тичний(характерний дл€ сучасноњ анал≥тичноњ ф≥лософ≥њ), ≥нтуњтивний, феноменолоф≥чний, герменевтичний та ≥нш≥.

2.«агальнонауков≥ п≥дходи ≥ методи досл≥дженн€, що отримали широкий розвиток ≥ прим≥ненн€ в науц≥ ’’ ст. ¬они виступають в €кост≥ своЇр≥дноњ пром≥жковоњ методолог≥њ м≥ж ф≥лософ≥Їю ≥ фундаментальним теоретико-методолог≥чним положенн€м спец≥альних наук. ƒо загальнонаукових част≥ше всього в≥лнос€тьс€ так≥ пон€тт€, €к ≥нформац≥€, модель, ≥зоморф≥зм, структура, функц≥€, система, елемент, оптимальн≥сть ≥ т. д. ’арактерними рисами загальнонаукових пон€ть €вл€ютьс€ по-перше, злитт€ в њх зм≥ст≥ окремих властивостей, признак≥в, пон€ть окремих наук ≥ ф≥лософських категор≥й; по- друге, можлив≥сть(на в≥дм≥ну в≥д останн≥х) формал≥зац≥њ, уточнен≥ засобами математичноњ теор≥њ. Ќа основ≥ загальнонаукових пон€ть ≥ концепц≥й формулюютьс€ в≥дпов≥дн≥ методи ≥ принципи п≥знанн€, €к≥ забезпечують звТ€зок ≥ оптимальну взаЇмод≥ю ф≥лософськоњ методолог≥њ ≥з спец≥ально-науковим злитт€м ≥ його методами. ƒо числа загальнонаукових принцип≥в ≥ п≥дход≥в в≥днос€тьс€ системний ≥ структурноЦфункц≥ональний, к≥бернетичний, ймов≥рн≥сний, моделюванн€ ≥ формал≥зац≥€ та ≥нш≥. ¬ажлива роль названих п≥дход≥в пол€гаЇ в тому, що в силу свого пром≥жкового характеру забезпечують взаЇмоперех≥д ф≥лософського ≥ спец≥альнонаукового знанн€.

3.—пец≥альнонауков≥ методи, тобто сукупн≥сть способ≥в, принцип≥в п≥знанн€, досл≥джувальних прийом≥в ≥ процедур, що застосовуютьс€ в т≥й або ≥нш≥й сфер≥ науки, €ка в≥дпов≥даЇ певн≥й основн≥й форм≥ руху матер≥њ. ÷е методи механ≥ки, ф≥зики, х≥м≥њ, б≥олог≥њ ≥ гуман≥тарних наук. “аким чином, в наукому п≥знанн≥ функц≥онуЇ складна, динам≥чна, ц≥л≥сна система багатообразних метод≥в р≥зних р≥вн≥в, сфер д≥€льност≥, напр€мленост≥, €к≥ завжди реал≥зуютьс€ ≥з врахунком конкретних умов.


ƒ≥алектика та метаф≥зика €к ф≥л. методи

ƒ≥алектика Ц це ф≥лософський метод, €кий визнаЇ Їдн≥сть протилежностей, розгл€даЇ пон€тт€ та предмети розвитку. ÷е метод ф≥лософського досл≥дженн€ при €кому реч≥, €вища розгл€даютьс€ гнучко, критично, посл≥довно з урахуванн€м њх внутр≥шн≥х протир≥ч, зм≥н, розвитку, причин ≥ насл≥дк≥в. ƒ≥алектика €к метод реал≥зуЇ себе через принципи, закони ≥ категор≥њ. 1. ѕринцип Їдност≥ обТЇктивного у субТЇктивному. 2. ¬сезагального звТ€зку. 3. –озвитку. 4. —ходженн€ в≥д абстрактного до конкретного ≥ навпаки. 5. ™дност≥ Їдност≥ ≥сторичного ≥ лог≥чного

ћетаф≥зика Ц це метод ф≥лософського досл≥дженн€ при €кому обТЇкти розгл€даютьс€ в≥докремлено, €к сам≥ по соб≥, тобто виключаЇтьс€ взаЇмоповТ€зан≥сть предмет≥в, статична, в≥докремлена, однозначна. –≥зниц€ м≥ж д≥алектичним ≥ метаф≥зичним методом п≥знанн€: 1. —тосуЇтьс€ розум≥нн€ м≥ж старим ≥ новим. ћетаф≥зика €к концепц≥€ розвитку ≥ метод п≥знанн€ зазначаЇ, що старе повн≥стю в≥дкидаЇтьс€ новим, оск≥льки вони Ї протилежност€ми, котр≥ виключають один одного. ƒ≥алектика зазначаЇ, що розвиток включаЇ в себе ≥ старе ≥ нове. 2. ¬и€вл€Їтьс€ в розум≥нн≥ джерела розвитку, руху, зм≥ни. ћетаф≥зика наголошуЇ, що джерелом руху Ї першопоштовх. ƒ≥алектика джерелом руху ≥ розвитку вбачаЇ у внутр≥шньому протиречч≥ речей ≥ €вищ, саморус≥ матер≥њ через вс≥ суперечност≥. 3. –озум≥нн€ спр€мованост≥ розвитку. ƒл€ д≥алектики Ц розвиток не по колу, не по пр€м≥й(€к в метаф≥зиц≥), а €к по сп≥рал≥. 4. —тиль мисленн€, усв≥домленн€ д≥йсност≥. ƒ≥алектика намагаЇтьс€ вивчити та охопити вс≥ сторони предмета, вс≥ його звТ€зки. ўоб справд≥ знати його необх≥дно брати предмет в його розвитку, саморус≥, зм≥н≥. ƒл€ метаф≥зики характерно одноб≥чн≥сть, закостен≥л≥сть, негнучк≥сть, статичн≥сть самого предмета. 5. Ќеоднозначний п≥дх≥д в розум≥нн≥ сут≥ ≥стинного знанн€. ƒ≥алектика виходить з того, що ≥стинне знанн€ предмета дос€гаЇтьс€ через суперечливий синтез його протилежних визначень. ƒл€ метаф≥зики ≥стинн≥ знанн€ обмежуютьс€ принципом Ђабо, або, або те, або ≥ншеї. 6. —уть п≥знанн€. ћетаф≥зика Ц п≥знанн€ €к результат. ƒ≥алектика Ц €к процес. 7.  артина св≥ту. ћетаф≥зики Ц т€ж≥Ї до побудови однозначноњ, статичноњ картини св≥ту; намагаЇтьс€ подати завершену ≥ незм≥нну св≥тогл€дну систему. ƒл€ д≥алектики це Ї недостатн≥м та неприйн€тним.

8.ќсновн≥ функц≥њ ф≥лософ≥њ:

‘ункц≥€ Ц це вираз, про€в залежност≥ м≥ж взаЇмозам≥нними величинами.

Ј —в≥тогл€дна функц≥€ Ц дозвол€Ї сформулювати ц≥л≥сну картину св≥ту, виражаЇ ставленн€ людини до св≥ту та ор≥ЇнтуЇ њњ в духовно-практичн≥й сфер≥.

Ј ћетодолог≥чна функц≥€ Ц виступаЇ €к загальне вченн€ про метод ≥ €к сукупн≥сть найб≥льш загальних метод≥в п≥знанн€ ≥ освоЇнн€ д≥йсност≥ людиною.

Ј ≤нтегративна функц≥€(синтетична) Ц (≥нтеграц≥€ Ц взаЇмод≥€) Ц дозвол€Ї сформулювати взаЇмозалежн≥сть м≥ж р≥зними галуз€ми знань.

Ј ѕ≥знавальна, або гносеолог≥чна Ц спр€мована на ви€вленн€ п≥знавальних можливостей людини, на п≥знанн€ св≥ту, ≥ в≥рог≥дност≥(достов≥рност≥) знанн€.

Ј ќсмислююча функц≥€ Ц повТ€зана з розум≥нн€м через критику в≥дношенн€ до д≥йсност≥.

Ј –озум≥юча функц≥€ Ц дозвол€Ї людини ч≥тко у€снити своњ можливост≥ в п≥знанн≥ соц≥альноњ д≥йсност≥.

Ј ѕо€снювальна функц≥€ Ц покликана по€снити соц≥альне бутт€ ≥ спри€ти його матер≥альн≥й ≥ духовн≥й зм≥н≥.

Ј ≈вристична Ц спонукаЇ до зб≥льшенн€ наукових знань, шукаЇ шл€хи до нових в≥дкритт≥в.

Ј јкс≥олог≥чна Ц даЇ можлив≥сть визначити загальнолюдськ≥ ц≥нност≥, моральн≥ принципи, гуман≥стичн≥ ≥деали ≥ вказуЇ на в≥дносний њх ≥снуванн€.

Ј  реативна Ц ви€снюють зовн≥шнЇ в≥дображенн€ внутр≥шнього стану душ≥ людини.


 

9,10. ќсобливост≥ розвитку та функц≥онуванн€ системи ф≥лософських категор≥њ. ‘≥лософськ≥ категор≥њЧ це найзагальн≥ш≥(гранично широк≥) пон€тт€, що виражають ун≥версальн≥ характеристики та в≥дношенн€ матер≥ального й духовного св≥ту, в €к≥ ≥ через €к≥ зд≥йснюЇтьс€ ф≥лософське мисленн€, ≥ €к≥ служать вих≥дними принципами п≥знанн€ ≥ духовно-практичного перетворенн€ св≥ту. “ому ф≥лософське знанн€ маЇ категор≥альний характер. –озвиток категор≥йЧ це розвиток зв'€зку м≥ж ними. ¬ основ≥ цього зв'€зку лежать ≥сторичний спос≥б розгл€ду, методи мисленн€, €к≥ визначають м≥сце ≥ роль категор≥й у систем≥ ф≥лософського знанн€. —пос≥б мисленн€ виконуЇ функц≥ю лог≥ки, форм знанн€. ¬ н≥й саме мисленн€ усв≥домлюЇтьс€ й розгл€даЇтьс€ €к об'Їкт. ” процес≥ п≥знанн€ категор≥њ виконують вимоги лог≥ки. ‘≥лософи вважають, що €ка лог≥ка, таке й функц≥онуванн€ категор≥й у систем≥ знань. “ому проблема систематизац≥њ категор≥й завжди пос≥дала ч≥льне м≥сце ≥ њй прид≥л€лось багато уваги. “ак, в античност≥ јр≥стотель вид≥лив ≥ систематизував дес€ть категор≥й("сутн≥сть", "к≥льк≥сть", "€к≥сть", "в≥дношенн€", "м≥сце", "час", "положенн€", "стан", "д≥€" "стражданн€"). атегор≥њ "матер≥€", "форма", "причина"≥ "ц≥ль", €к≥ ним були тежсформульован≥, чомусь не ув≥йшли до ц≥Їњ системи. ÷е була недосконала система, €ка визначалась лог≥кою јр≥стотел€. ¬ новий час сформував свою систему категор≥й ≤. ант. ƒо нењ вв≥йшли категор≥њ: "к≥льк≥сть", "€к≥сть", "в≥дношенн€", "модальн≥сть" (на його думку, додосв≥дн≥ форми мисленн€). ÷е була досконал≥ша система, проте ще не наукова. √егельуперше вв≥в динам≥чну систему категор≥й. ¬она розвивалась, у н≥й категор≥њ були пов'€зан≥ Їдн≥стю походженн€ й розвитку, що обумовлювавс€ силою внутр≥шн≥х суперечностей. “а, на жаль, розум≥нн€ категор≥й у √егел€ було м≥стиф≥кованим. ÷е була лог≥ка св≥домост≥, €ка втратила зв'€зок з людиною, тобто мисленн€ розвивалос€ з самого себе ≥ категор≥њ розгл€дались €к самост≥йн≥ творч≥ сутност≥. ≤деал≥стичн≥ погл€ди на природу категор≥й Ї пан≥вними ≥ в сучасн≥й зах≥дн≥й ф≥лософ≥њ. “ак, представники неотом≥зму в≥дстоюють рел≥г≥йно-≥деал≥стичне походженн€ категор≥й, стверджуючи, н≥би вони ≥снували спочатку в божому розум≥ €к прообрази реальних речей, властивостей ≥ в≥дношень. ” лог≥чному позитив≥зм≥(–. арнап, ќ.Ќейрат та ≥н.) ф≥лософський анал≥з категор≥й п≥дм≥нюЇтьс€ формально-лог≥чним анал≥зом мовних терм≥н≥в. Ќа њх думку, категор≥њЧ це чисто суб'Їктивн≥ утворенн€, результат лог≥чноњ д≥€льност≥ людей, њх домовленост≥ м≥ж собою ≥ таке ≥н.

ƒ≥алектико-матер≥ал≥стична ф≥лософ≥€ розум≥Ї категор≥њ €к загальн≥ форми п≥знавально- св≥тогл€дного ставленн€ людини до природи, сусп≥льства ≥ свого власного бутт€.  атегор≥њ Ч це результат реально-практичноњ взаЇмод≥њ людини ≥ св≥ту. ÷е в≥дображенн€ об'Їктивного в суб'Їктивному. “ому вони об'Їктивн≥ за зм≥стом ≥суб'Їктивн≥(≥деальн≥) за формою. ¬они ун≥версальн≥ й необх≥дн≥. ÷е абстракц≥њ, наповнен≥ живим, конкретним зм≥стом, що Ї в предметах ≥ €вищах об'Їктивного св≥ту й п≥знаютьс€ людиною. ‘≥лософськ≥ категор≥њ мають ≥сторичний характер. ¬они не в≥чн≥. њх формуванн€ зд≥йснювалось поступово, у т≥сному зв'€зку з ≥сторичним розвитком ≥ розвитком п≥знанн€. ≤сторичний характер категор≥й про€вл€Їтьс€ удвох в≥дношенн€х. « одного боку, стар≥ категор≥њ, зм≥нюючись разом з розвитком науки й п≥знанн€, наповнювались новим зм≥стом. « другого ж, з розвитком науки й практики виникали нов≥ ф≥лософськ≥ категор≥њ. Ќаприклад, в останн≥ дес€тир≥чч€ ф≥лософське мисленн€ збагатилось такими категор≥€ми, €к"система", "елемент", "структура", "структурн≥ зв'€зки" тощо. ¬ажливою рисою сп≥вв≥дносних категор≥й Ї њх взаЇмозв-€зок. ¬они т≥сно пов'€зан≥ одна з одною, здатн≥ переходити одна в одну. «в'€зки м≥ж ними гнучк≥, рухлив≥, рел€тивн≥. ќб'Їктивною основою таких взаЇмозв'€зк≥в Ї матер≥альна Їдн≥сть св≥ту. Ќа в≥дм≥ну в≥д д≥алектико-матер≥ал≥стичного розум≥нн€ категор≥й, метаф≥зики вважають, що категор≥њ незм≥нн≥, не можуть переходити одна в одну. “аке розум≥нн€ категор≥й не в≥дпов≥даЇ д≥йсност≥. ¬иход€чи з д≥алектичного характеру св≥ту, потр≥бно розгл€дати й пон€тт€ в њх рус≥, взаЇмозв'€зках ≥ взаЇ-мопереходах. ‘≥лософськ≥ категор≥њ виступають ≥ €к всезагальн≥ форми мисленн€. Ѕудь-€ка людина, незалежно в≥д того, вивчала вона ф≥лософ≥ю чи н≥, в процес≥ мисленн€ використовуЇ ц≥ категор≥њ. ¬ першому випадку вона буде використовувати њх св≥домо, в другомуЧ стих≥йно. “аким.чином, знанн€ категор≥й дозвол€Ї нам усв≥домити й ц≥леспр€мовано досл≥джувати р≥зн≥ зв'€зки й в≥дношенн€ в предметах, €вищах, €к≥ ми вивчаЇмо, ор≥ЇнтуЇ в≥дносно тих стор≥н ≥ аспект≥в, на €к≥ необх≥дно звернути увагу дл€ розкритт€ сутност≥ предмет≥в ≥ €вищ. ‘≥лософськ≥ категор≥њ виконують ≥ р€д ≥нших функц≥й. Ќайважлив≥шими з них Ї св≥тогл€дна й методолог≥чна. ѕерша про€вл€Їтьс€ у тому, що зм≥ст кожноњ категор≥њ формуЇ певн≥ у€вленн€ про суттЇв≥ властивост≥ й в≥дношенн€ об'Їктивного св≥ту, про ту чи ≥ншу сторону об'Їктивноњ реальност≥. ѕроте категор≥њ Ї не лише ун≥версальними формами знанн€, а й нормами оц≥нок. ѕ≥ддати предмет оц≥нц≥Ч значить вид≥лити його духовно- практичну ц≥нн≥сть, тобто виразити своЇ ставленн€ до нього. ј це вже маЇ св≥тогл€дне значенн€. ћетодолог≥чна функц≥€ категор≥й пол€гаЇ в тому, що вони задають п≥знанню початков≥ умови й перспективи його зд≥йсненн€, розширюють його меж≥, утворюють критер≥њ осмисленн€ й розум≥нн€ реальност≥, орган≥зовують рух думки, прогнозують результати п≥знанн€. „ерез них про€вл€Їтьс€ активн≥сть суб'Їкта. Ѕудучи методолог≥чними принципами, вони пронизують увесь процес наукового мисленн€, вс≥ сторони знанн€. ¬бираючи в себе результати спец≥альних наук, ф≥лософськ≥ категор≥њ збагачують св≥й власний зм≥ст ≥ цим п≥двищують свою методолог≥чну ц≥нн≥сть


11. ќсобливост≥ ф≥лософськоњ думки ≤нд≥€,  итай. Ѕ≥льш≥сть джерел вказуЇ, що ф≥лософ≥€ виникаЇ у1тис.до н е.≤снуванн€ повТ€зано з виникненн€м ≥дей, €к≥ виникли в —тародавньому ™гипт≥,≤нд≥њ,  итањ. ‘≥л-ф≥€ —тар.≤нд≥њ ц≥кава ≥ важлива тим,що в н≥й вперше ф≥л. думка формуЇтьс€ у €кост≥ рел≥г≥йного м≥стичного характеру. ‘л-ф≥€ вперше ставить так≥ проблеми €к першооснови св≥ту ≥ людського бутт€. ¬изначаЇ критер≥њ в≥дпов≥дно з €кими вим≥рюЇтьс€ людське житт€ ≥ сенс. ƒавньо≥нд≥йська ф≥л-ф≥€ показуЇ, що першооснова св≥ту Ї дуал≥стичною,€к повТ€зана з природою ≥ богами. —енс людського житт€ про€вл€Їтьс€ у позбавленн≥ людиною в≥д страждань ≥ зд≥йсненн€ саморозвитку людини за рахунок вдосконаленн€ њњ внутр≥шнього св≥ту. “аке вдосконаленн€ в≥дбуваЇтьс€ за рахунок медитац≥њ, дос€гненн€ стану н≥рвани, визначеност≥ з в≥рою ≥ способами њњ реал≥зац≥њ. Ѕ≥льш високим станом у стародавньому св≥т≥ Ї давньокитайська ф≥л-ф≥€. ќсобливост≥:

1.вперше почала носити науковий характер.

2.науков≥сть ф≥л-ф≥њ про€вл€лась перш за все в тому,що вона, опираючись на природознавство ≥ виробництво стверджуЇ,що началом всього ≥снуючого у св≥т≥ Ї те,що складаЇ основу вс≥х речей,предмет≥в ≥ €вищ. ¬она даЇ назву т≥й основ≥,називаючи њњ дао (абстракц≥€ €ка в≥дображаЇ основу). ƒао маЇ конкретну форму свого вираженн€ ≥ ц€ форма отримуЇ форму ƒе. ƒао ≥снуЇ т≥льки у зв€зку ≥з ƒе. 3.≈тичне вченн€  онфуц≥€(конфуц≥анство). ¬≥н стверджуЇ,що основним изначальником людського житт€ Ї мораль, €ка постаЇ у €кост≥ власних переконань людей,в≥дпов≥дно з €кими вони д≥ють. ¬з≥рцем нос≥€ таких переконань  онфуц≥й називаЇ ≥деальне €вище. ÷ей вз≥рець-це благородна людина. ≤де€ благородноњ людини викладена у багатьох офоризмах. ¬з≥рець моральноњ повед≥нки. Ѕлагородна людина- той,хто пронизаний почутт€м самоповаги. ƒоброчинн≥сть- здатн≥сть нести добро. ¬ищим етапом Ї системна ф≥л-ф≥€. ¬ н≥й зароджуютьс€ вс≥ т≥ проблеми,€к≥ вир≥шуютьс€ до цих п≥р. ѕроблема начала,€ка вказуЇ,що цим началом Ї конкретно чуттЇве,безпосередньо дане ≥ його визначаЇ людина. ¬ античн≥й ф≥л-ф≥њ започатковуЇтьс€ д≥алектичний метод:все в св≥т≥ знаходитьс€ в зон≥ пост≥йних зм≥н ≥ взаЇмозалежних зв€зк≥в. ¬ ант.ф≥л-ф≥њ створюЇтьс€ сво€ теор≥€ п≥знанн€,в≥дпов≥дно з €ким ≥стина маЇ абстрактну форму ≥снуванн€,€ка здобуваЇтьс€мисленн€м;ставитьс€ питанн€,хто така людина ≥ вперше визначаЇ,що це досконал≥сть у св≥т≥ завд€ки своњм т≥лесним формам ≥ на€вност≥ мисленн€;вперше даЇтьс€ визначенн€ пол≥тики,держави ≥ виникаЇ ≥де€ ≥деальноњ держави;вперше визначаютьс€ принципи,за €кими людське п≥знанн€ визначаЇтьс€ €к безмежж€;започатковуютьс€ €к ф≥л. дисципл≥ни так ≥ етика ≥ естетика.


12. ‘≥лософ≥€ јнтичност≥. ƒавньогрецький мислитель ‘алес ≥з ћ≥лета висловив ≥дею, що все походить з води й у воду ж обертаЇтьс€. ÷ей природний початок ви€вл€Ї Їдиною основу вс≥х речей, нос≥Їм вс≥х зм≥н ≥ перетворень. —падкоЇмець ‘алеса јнаксимандр вбачав першооснову у першоречовин≥ Ч апейрон≥. ≤нший давньогрецький ф≥лософ јнаксимен думав, що першоосновою всього Ї пов≥тр€.

јтом≥стична теор≥€ по€снювала €вища природи природними причинами й тим самим зв≥льн€ла людей в≥д м≥фолог≥чного страху перед таЇмничими, надприродними силами. ƒемокр≥т учив, що мир не створений богами, а ≥снуЇ в≥чно, що в ньому все рухаЇтьс€ й перетворюЇтьс€ з одного стану в ≥нший завд€ки з'Їднанню й роз'Їднанню атом≥в.

” боротьб≥ з матер≥ал≥стичним св≥тогл€дом формувавс€ ф≥лософський ≥деал≥зм. –одоначальником посл≥довноњ ф≥лософськоњ системи об'Їктивного ≥деал≥зму був ѕлатон. ¬≥дпов≥дно до вченн€ ѕлатона, лише св≥т ≥дей €вл€Ї собою справжнЇ бутт€, а конкретн≥ реч≥ Ч це щось середнЇ м≥ж бутт€м ≥ небутт€м, вони т≥льки т≥н≥ ≥дей.

јнтичн≥сть створила й перш≥ спроби застосуванн€ р≥зноман≥тних теор≥й в межах Їдиноњ ф≥лософськоњ системи. ќдн≥Їњ з вершин ф≥лософськоњ думки ƒревньоњ √рец≥њ щодо цього Ї прац≥ јристотел€. ¬иход€чи з визнанн€ об'Їктивного ≥снуванн€ матер≥њ, јристотель вважав њњ в≥чною. ћатер≥€ не може виникнути з н≥чого, говорив в≥н, не може також зб≥льшитис€ або зменшитис€ у своњй к≥лькост≥.

Ќатурф≥лософи вважали, що основою речей Ї почуттЇво сприйман≥ елементи: кисень, вогонь, вода, земл€ й певна речовина Ч апейрон; п≥фагор≥йц≥ бачили њњ в математичних атомах; елеати вбачали основу в≥ту в Їдиному, незримому бутт≥; ƒемокрит вважав такою основою непод≥льн≥ атоми; академ≥€ ѕлатона Ч земна кул€ лише т≥нь, результат вт≥ленн€ царства чистоњ думки.

ƒл€ ранн≥х натурф≥лософ≥в характерна особливого роду стих≥йна д≥алектика мисленн€. ¬они розгл€дають космос €к ц≥ле, €ке безупинно зм≥нюЇтьс€, у €кому незм≥нна першооснова з'€вл€Їтьс€ в р≥зних формах. ќсобливо €скраво представлена д≥алектика у √еракл≥та, в≥дпов≥дно до €кого все суще треба мислити €к рухливу Їдн≥сть ≥ боротьбу протилежностей. «г≥дно ѕармен≥да, бутт€ Ч це те, що можна п≥знати т≥льки розумом, а не за допомогою орган≥в почутт≥в.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-24; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 599 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тремитесь не к успеху, а к ценност€м, которые он дает © јльберт Ёйнштейн
==> читать все изречени€...

1324 - | 1272 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.021 с.