Класична онтологія та її фундаментальні проблеми

Онтологія - розділ філософії, що вивчає проблеми буття. Зазвичай під онтологією мається на увазі експліцидна, тобто наявна, специфікація концептуалізації, де в якості концептуалізації виступає опис безлічі об'єктів та зв'язків між ними. Формально онтологія складається з понять термінів, організованих в таксономія, їх описів і правил виводу.

Поняття онтологія не має однозначного тлумачення у філ-ії. 3 значення цього поняття:

1) По-перше, під онтологією розуміють ту частину філософії, яка з'ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного. Саме поняття«онтологія» у перекладі з грецької мови означає вчення про суще, сутнісне, найважливіше (онто— суще, сутнісне, логія— вчення). Це вчення про першооснови буття, про субстанцію, матерію, простір, час, рух, причинність тощо.

2) По-друге, у марксистській філософії поняття«онтологія» вживається для з'ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості

(та ж матерія,рух,розвиток, його об'єктивні закони тощо).

3)По-третє, у західній філософії в поняття«онтологія» теж включають найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції. Це так звана «трансцендентальна онтологія» Гуссерля, «Критична онтологія» Гартмана, «фундаментальна онтологія» Хайдеггера тощо.Тобто, найзагальніші принципи буття у такому розумінні з'ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб'єкта і об'єкта.

Основне питання онтології: що існує? Основні поняття онтології: буття, структура, властивості, форми буття(матеріальне, ідеальне, екзістенціальне), простір, час, рух. Онтологія, таким чином, являє собою спробу найбільш загального опису універсуму існуючого, який не обмежувався б даними окремих наук і, можливо, не зводився б до них.

Особливий інтерес у сучасній філософії викликають Онтологічні проблеми свідомості. Основним предметом онтології є буття, яке визначається як повнота і єдність всіх видів реальності: об'єктивної, фізичної, суб'єктивною, соціальної та віртуальної.

29. Основні рівні буття. Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного. Перший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? – Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує(Коли)? – Тепер і завжди. Другий аспект проб леми буття– питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання: існування всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою єдності світу. третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.

Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з поняттями небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осмислення проблеми буття. Слова«буття», «є, існує» в минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних слів української, німецької, французької, англійської мов.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

· - світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

· - природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах,

· їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

· - за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей. Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов'язані його форми

· - буття речей,тіл,процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей,процесів,станів

· природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

· - буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;

· - буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване(позаіндивідуальне) духовне;

- буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.
30.Філософський зміст категорії “матерія”.

Спочатку поняття"матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь,вода,земля,дерево, глина тощо).

Для Р.Декарта(XVII ст.) матерія— це складова частинка предмета(тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною.

І.Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла),інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. Причому інертність та вага потім об'єднуються ним у поняття маси, яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості.

П.Гольбах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення.

На думку Г.Гельмгольца, матерія— це все, що існує об'єктивно(незалежно від свідомості людини).Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу— пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше. Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання.

Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний(мікро-, макро-, мегасвіти); органічний(організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний(особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Отже, в історії розвитку філософської думки поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу.Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст. Узагальнене визначення категорії"матерія" має базуватися на тому, що це— об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.

31. Рух, як спосіб, простір та час як форми існування матерії

Простір і час— це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії.

ГЛейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір— це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.

Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І. Кант— як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель— як категорії абсолютного духа(це— ідеалістичні концепції), І.Ньютон— як вмістилища. Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не"взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це— метафізичне розуміння простору і часу.

Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.

Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворює пори року, то в межах релігійного світосприйняття час набуває стріло-видної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності. Матеріалізм підкреслює об'єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рухневіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.

Рух— це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух— це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій— відносним: спокій— це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця. Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв'язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії(нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія. Джерело руху— сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії— це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.

Некласична онтологія.

Онтологія - вчення про буття, розділ філософії, що вивчає фундамент. принципи,найбільш загальні сутності і категорії сущого. Буття - найширше (абстрактне)поняття, термін "бути" означає було достатньо, існувати. До 19 століття Існувалакласична Онтологія.

I етап (Етап розвитку абстрактний дух випускає з себе протилежність - природу,який породжує суб'єктивний дух): Чистий дух «Логос» (абсолютна ідея яка трансформується в природу. Філософія природи: природа не розвивається, а служить лише зовнішнім проявом саморозвитку логічних категорій, що становлять її духовну сутність;).В основі всіх явищ природи і заг-ва лежить абсолют, духовний та розумне початок - "абсолютна ідея", "світовий розум" або "світової дух". Це почало активно і діяльно, причому діяльність його полягає в мисленні, а точніше,у самопізнанні.

II етап: З природного створюється абсолютний дух. Філософія духу. На цьому етапі абсолютна ідея знову повертається до самої себе й осягає свій зміст у різних видах людської свідомості та діяльності. Його власною системою завершується, на погляд Гегеля, процес саморозвитку абсолютної ідеї і разом з тим її самопізнання.

У 20 в. Мартін Гайдеггер який розвивав некласичних Онтологія Центром нової онтології стає не ізольоване свідомість людини, а свідомість, точніше, духовне, взяте в нерозривній єдності з людським буттям.У концепції німецького екзистенціаліста Хайдеггера критикується традиційний підхід до буття, заснований на розгляді буття як сущого, субстанції. Для нього проблема буття має сенс лише як проблема людського буття, проблема граничних підстав людського існування.

Найважливішим виразом загальнолюдського способу буття є страх перед ніщо. Основу людського існування становить його кінцівку, тимчасовість. Тому час має бути розглянуто як найбільш істотна характеристика буття. Основна ідея: об'єкт не відривається від суб'єкта. Людське існування-безособова форма.Dazain - «тутбуття». Ні об'єкта взагалі. Не можна розривати сам світ і знання про світ.