Дошкільна освіта: досягнення, гострі проблеми, їх особливості та кроки до розв'язання.

Розбудова дошкільної освіти в Україні за останні 25 років відбувається під впливом соціально-економічних, соціально-політичних, соціально-педагогічних чинників та соціокультурних передумов. Тривала економічна криза, демографічні зміни, що спричиняють соціальну диференціацію і стратифікацію суспільства, докорінно впливають на розвиток системи дошкільної освіти в Україні, зокрема на розвиток системи дошкільних навчальних закладів різних типів і форм власності.

Україна отримала у спадок досить розвинуту мережу дошкільних навчальних закладів, більшість із яких були відомчими.

У 1990 р. у 24,5 тис. дошкільних навчальних закладах перебувало 2,4 млн дітей, що становило 57 % від загальної кількості діпей дошкільного віку (у містах — 64 %, у сільській місцевості — 43 %).

За роки незалежності України ця ланка освіти зазнала істотних змін. Низька народжуваність дітей та економічна нестабільність на кінець 90-х рр. ХХ ст. призвели до скорочення кількості дитячих садків майже вдвічі. Мережа дошкільних навчальних закладів не була збережена.

Починаючи з 2004 р., кількість цих закладів почала поступово зростати. У 2010 р. дошкільну освіту п’ятирічних дітей у зв’язку з відміною 12-річної повної загальної середньої освіти законом було визнано обов’язковою.

Наслідком цих змін стало те, що на початку 2011 р. майже 97 % українських дітей старшого дошкільного віку було охоплено різними формами здобуття дошкільної освіти.

Позитивним стало поширення відповідно до суспільних й особистих потреб:

Ø профільності (за пріоритетними напрямами) роботи дошкільних навчальних закладів,

Ø мережі закладів (груп) компенсувального типу (санаторних і спеціальних) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку,

Ø груп короткотермінового перебування, зокрема короткочасних груп разом із батьками, охоплення дітей соціально-педагогічним патронатом.

Станом на кінець 2015 р. мережа дошкільних навчальних закладів склала 14,8 тис. закладів, у яких здобувають дошкільну освіту 1,3 млн дітей.

Дошкільна ланка реалізує право людини на отримання такої освіти, яка б відповідала здібностям, інтересам, нахилам дитини й дбала про її максимальний розвиток одразу після народження.

Модернізація вітчизняної дошкільної освіти пов’язана з європейськими та світовими тенденціями і викликами, зростаючою увагою міжнародної спільноти до цього освітнього рівня.

Так, у 2010 р. під егідою ЮНЕСКО вперше було проведено Всесвітню конференцію з навчання, виховання і розвитку дітей раннього і дошкільного віку, в якій узяла участь тисяча учасників зі 193 країн світу. Учасники конференції зазначили, що освіта, навчання і виховання дітей дошкільного віку є першим фундаментальним кроком до «створення багатства нації».

Стратегією інтелектуального, стійкого та інклюзивного зростання Європейського Союзу «Європа 2020» заплановано досягти 95-відсоткового охоплення дошкільною освітою дітей віком від чотирьох років і до початку обов’язкового навчання.

Водночас у контексті запровадження освіти упродовж життя особливої теоретичної і практичної уваги потребує формальна освіта дітей від 0 до 2 років.

З 1991 до 2001 рр. мережа дошкільних навчальних закладів різних типів зменшилася на 8,7 тис. У 2001 р. за статистичними даними в Україні функціонувало 17,2 тис. таких закладів, в яких перебувало 1,1 млн або майже 39 % від загальної кількості дошкільників.

Основними закладами залишалися дитячі садки, ясла-садки

Ø мережа ясел для дітей раннього та дошкільного віку зменшилась із 99 до 6;

Ø мережа шкіл-дитячих садків зросла з 804 до 1565 одиниць, що підтверджує процес трансформації дитячих садків у школи-дитячі садки.

Починаючи з 2002 р., у зв’язку з економічним зростанням країни, зайнятістю жінок на виробництві збільшився попит на дошкільну освіту, збільшився й контингент дітей, які почали відвідувати дошкільні навчальні заклади. У країні виникла нова проблема — нестача місць у цих закладах, неможливість задовольнити всіх батьків, бажаючих віддати дітей до дошкільного закладу.

За даними Державної служби статистики України станом на 1 січня 2014 р. мережа дошкільних навчальних закладів становила 16,8 тис. з контингентом 1,47 млн при динаміці народжуваності в Україні:

Ø у 1991 р. — 630,8 тис. осіб,

Ø на 2000-2002 рр. — 385,1 тис. осіб,

Ø а у 2012 р. — 520,7 тис. осіб.

У 2015 р. мережа дошкільних навчальних закладів склала 15,3 тис. (14,8 тис. закладів, які працювали протягом року), у них здобувають дошкільну освіту 1,3 млн дітей.

Охоплення дітей дошкільного віку (3-5 років) формальною дошкільною освітою становить 83,8 %.

Різними формами дошкільної освіти (соціально-педагогічний патронат, групи короткотривалого перебування, у тому числі при загальноосвітніх і позашкільних закладах тощо) у 2015 р. було охоплено 99,9 % дітей старшого дошкільного віку та 93,1 % дітей 3-5 років.

Водночас соціально-політичні кризові події останніх років погіршили умови для вирішення фінансових та організаційно-правових питань дошкільної освіти. Станом на 2015 р. зберігається тенденція зменшення народжуваності дітей майже на 100 тис. у порівнянні з 2012 р., проте збільшується потреба у наданні послуг дошкільної освіти та черга сімей в очікуванні місця для дитини у дошкільному закладі, збільшується наповненість, кількість дітей у групі освітнього закладу, що є небезпечним фактором зниження якості освіти.

Водночас у багатьох регіонах України здійснюється масштабна робота щодо забезпечення доступності дошкільної освіти.

Ключовим перспективним розв’язанням проблеми доступності дошкільної освіти може бути впровадження кращого зарубіжного досвіду функціонування мережі дошкільних навчальних закладів різних типів і форм власності:

Ø стаціонарні та сезонні ясла,

Ø садки з різною тривалістю роботи (повним і неповним днем),

Ø дошкільні відділення при початкових класах,

Ø материнські школи,

Ø майданчики або відкриті дитячі садки, куди батьки приводять дітей для прогулянок, спільних ігор з однолітками,

Ø сімейні дитячі садки,

Ø корпоративні дитячі садки,

Ø цілодобові дошкільні заклади, призначені для виховання й лікування дітей із проблемами фізичного та психічного розвитку, надання їм кваліфікованої психолого-педагогічної допомоги і здійснення корекції вад.

Рекомендації АПН України щодо шляхів розвитку мережі дошкільних навчальних закладів (груп) передбачають:

Ø сприяння приватним ініціативам із питань відкриття приватних закладів, у тому числі у приміщеннях житлового та нежитлового фонду;

Ø створення групп із короткотривалим перебуванням у них дітей;

Ø відновлення діяльності дошкільних навчальних закладів, що тривалий час використовувались не за призначенням;

Ø відкриття на базі загальноосвітніх навчальних закладів навчально-виховних комплексів.

Якісна дошкільна освіта — це не лише кількісні показники. Якість вирішення завдань дошкільної освіти забезпечується:

Ø підтримкою високого рівня професійної підготовки кадрів дошкільної ланки освіти

Ø розповсюдженням сучасних навчально-методичних напрацювань, що відображають перспективний педагогічний досвід вітчизняних і зарубіжних фахівців.

Науково-методичний супровід дошкільної освіти є вагомим фактором підвищення її якості. Позитивним є розроблення:

Ø нормативно-законодавчої бази функціонування закладів дошкільної освіти,

Ø освітніх стандартів,

Ø навчально-виховних програм.

У Базовому компоненті дошкільної освіти України (2012 р.), розробленому за участі вчених НАПН України, зведено норми і положення, що визначають державні вимоги до рівня освіченості, розвиненості та вихованості дитини 6 (7) років; сумарний кінцевий показник набутих компетентностей випускником дошкільного навчального закладу перед вступом його до школи. Базовий компонент дошкільної освіти (БКДО) орієнтований на комплексний розвиток дитини і відповідає сучасним вимогам до розвитку особистості, яка здатна пізнавати, відтворювати знання про світ, робити творчий продукт, акцентуючи увагу на тому, що кожна освітня лінія починається від дитини — «Особистість дитини», «Дитина в соціумі», «Дитина у природному довкіллі» тощо.

Крім того, Стандарт визначив лінії розвитку, які усталюють наступність дошкілля й початкової школи. Він уперше побудований за освітніми лініями, як і решта стандартів галузі. І для кожної із цих ліній кінцевим результатом визначено сформованість відповідних компетентностей у випускника дошкільного закладу.

Важливою ознакою дошкільної освіти є функціонування дошкільних навчальних закладів на базі різних чинних комплексних программ:

Ø «Дитина. Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років»,

Ø «Я у Світі»,

Ø «Українське дошкілля. Програма розвитку дитини дошкільного віку»,

Ø «Впевнений старт. Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку»,

Ø «Світ дитинства. Комплексна освітня програма для дошкільних навчальних закладів»,

Ø «Соняшник.Комплексна програма розвитку, навчання і виховання дітей дошкільного віку»,

Ø «Соняшник. Комплексна програма розвитку, навчання і виховання дітей раннього віку»,

Ø «Дитина в дошкільні роки. Комплексна освітня програма»,

Ø «Оберіг. Програма розвитку дітей від пренатального періоду до трьох років»

Важливою є підтримка різнобарвності варіативних програм дошкільної освіти, оскільки варіативність є основою розвитку прогресивних освітніх змін, що дає можливість підтримувати рух уперед та бути конкурентоздатними на подальшому шляху самореалізації людини.

На сучасному етапі реалізації завдань дошкільної освіти нагальною потребою є розроблення та поширення літератури для батьків і фахівців, що висвітлює питання перехідного періоду життя дитини від дошкільного закладу до початкової школи. Ця література допоможе батькам прийняти психологічно виважені рішення щодо початку систематичного навчання дитини у школі (з 6 або 7 років) та забезпечити вирішення питань наступності дошкільної та початкової освіти.

Підготовка дітей до школи має відповідати вимогам і критеріям оцінки дошкільної зрілості дитини. Така підготовка передбачає фізичний, емоційний, пізнавальний і особистісний розвиток дитини, готовність до взаємодії з довколишнім світом, розвиток специфічних видів діяльності дошкільників, які є фундаментальними для дошкільного дитинства та визначають і забезпечують адаптацію дитини до нового соціального статусу — школяра.

У дітей старшого дошкільного віку — вихованців сучасних дошкільних навчальних закладів — спостерігаються низькі показники основних психічних новоутворень, які є базовими для їх повноцінного розвитку. Насамперед це показники провідної для цієї категорії дітей ігрової діяльності, довільної поведінки та уяви. Виявлено некомпетентність батьків і непрофесійність працівників сфери дошкільної освіти щодо сприяння формуванню цих важливих для дитячого розвитку психічних складових, домінування навчальних цінностей над виховними і розвивальними як у родинному вихованні, так і у навчально-виховному процесі дошкільних закладів.

Усі ці психологічно виважені орієнтири потребують психолого-педагогічних рекомендацій для батьків, вихователів дошкільних навчальних закладів і вчителів початкової школи.

Навчально-методична література, що відображає ситуацію перехідного періоду життя дитини від шести до семи років, потребує диференціації дидактичних рекомендацій для дітей сьомого року життя, які з різних причин залишаються у системі дошкільної освіти, чітко визначених характеристик психологічного портрету старшого дошкільника, який готовий до систематичного навчання у школі, що, у свою чергу, потребує науково визначеного роз’яснення категорій «дошкільна зрілість», «шкільна зрілість», «готовність дитини до школи», «підготовка дитини до школи», а також діагностичного інструментарію оцінки готовності дитини до школи. Аналіз причин низького рівня сформованості емоційно-вольових характеристик дитини дає підстави стверджувати, що в сучасній ситуації дошкільної освіти є загроза до руйнування та редукції ігрової діяльності в дошкільному закладі.

Це провокує недорозвиненість емоційної, мотиваційної і вольової сфери дитини. Останнє, у свою чергу, призводить до порушень в розвитку особистості, гальмує становлення особистісних механізмів поведінки, знижує творчу активність.

З метою запобігання перевантаженню дітей у дошкільних навчальних закладах розроблено наказ МОН України «Про затвердження гранично допустимого навчального навантаження на дитину в дошкільних навчальних закладах різних типів та форм власності».

Тому серед умов підвищення якості дошкільної освіти у сучасному суспільстві вважаємо за необхідне підкреслити проблему наступності між дошкільною та шкільною ланками освіти, збалансованого підходу до змісту та форм організації взаємодії дорослого з дитиною, збереження та своєчасної підтримки базових вікових характеристик особистості дошкільника.

Актуальними для дошкільної освіти на найближчу перспективу залишаються такі завдання:

1. Здійснення реальних системних дій щодо усунення авторитарної та дидактоцентричної педагогіки, ствердження та підтримка варіантів розвивальних технологій, спрямованих на комплексний розвиток фізичного, психічного, духовного потенціалу дитини дошкільного віку в традиціях гуманістично-орієнтованих практик, що посилюють якість розвитку дитинства шляхом оптимізації життєдіяльності дитини дошкільного віку на базових засадах вітчизняної культури.

2. Узгодження юридично-правових документів дошкільної ланки освіти з урахуванням питань наступності дошкільної і початкової освіти, гармонізація нормативних документів та базових програм виховання, навчання та розвитку дитини. Назва «дошкільний навчальний заклад» не відповідає сучасному запиту суспільства щодо комплексного вирішення завдань розвитку дитини й потребує її заміни на «дошкільний освітній заклад» або «заклад дошкільної освіти».

3. Усвідомлення на державному рівні пріоритетності дошкільної освіти як окремої, самостійної, специфічної та системної сфери життєдіяльності суспільства, що задає тенденції розвитку всіх наступних ланок освіти. Усвідомлення необхідності спільних зусиль науки та перспективної практики, культури, освіти, медицини як векторів внеску в дошкільний сектор соціального розвитку суспільства. Забезпечення програм інтеграційних зусиль всіх державних інституцій, які в силу своїх професійних обов’язків опікуються дошкільним дитинством.

4. Науково-методичне обґрунтування різних форм дошкільної освіти з чіткими критеріями вибору педагогом потрібних дитині варіативних дошкільних програм і їх широке обговорення педагогічною громадою на курсах підвищення кваліфікації у закладах післядипломної педагогічної освіти.

5. Розроблення цілісної програмно-методичної моделі життєзабезпечення, підтримки та супроводу дитячого розвитку, спрямовану на зростання індивідуальності дитини.

Забезпечення тісної взаємодії сім’ї, медико-психолого-педагогічної служби системи дошкільного виховання, а також професійної підготовки дитячого психолога як спеціалізації у системі професійного навчання на психологічних факультетах.

6. Розроблення і впровадження у практику дошкільної освіти і виховання науково-методичного забезпечення раннього розвитку дітей (відповідно до МСКО це окремий підрівень допочаткової (дошкільної) освіти — раннього освітнього розвитку дітей віком від 0 до 2 років) на основі єдиної концепції, підготовка навчально-методичних комплектів;

надання сім’ям, які мають дітей раннього дошкільного віку, методичної допомоги з питань дошкільного виховання та розвитку дитини (освітніх програм, методичних рекомендацій, посібників та альбомів).

7. Юридично-правове та організаційне забезпечення переходу дитини від дошкільної до шкільної ланки освіти на основі критеріїв оцінки дошкільної, а не шкільної зрілості (відновлення підготовчих груп для дітей 7-го року життя в умовах дошкільного навчального закладу).

8. Наукове обґрунтування та кардинальні зміни системи фізичного виховання дітей:

Ø держзамовлення на нові дослідження проблеми сучасних підходів до умов збереження здоров’я дитини; наповнення сенсом поняття «здоровий спосіб життя» для середньо-статистичної родини, для сучасного дошкільного навчального закладу;

Ø запровадження обов’язкової посади лікаря у штатному розкладі дошкільного навчального закладу, встановлення медико-психолого-медичної експертизи усіх сучасних новітніх технологій, рекомендованих для освітньо-виховного процесу дошкільного навчального закладу на основі науково обґрунтованого підходу до збереження здоров’я дитини (фізичного, психічного, соціального, духовного).

9. Об’єднання зусиль фахівців дошкільної освіти для вирішення стратегічних завдань потребує інституціональних нововведень. У якості інституціональних змін доцільно створення мережі науково-методичних центрів комплексного сервісу. Така інституція дасть змогу наблизити допоміжні можливості системи освіти до дошкільних навчальних закладів, змінити вектор взаємодії усіх причетних до дошкільної галузі інституцій системи освіти (вищі навчальні заклади, заклади післядипломної педагогічної освіти, обласні та міські департаменти та управління освіти, дошкільні навчальні заклади), що сприятиме фактичному перерозподілу функцій освітніх структур. Зміна парадигми управління освітою з вертикального адміністрування діяльності закладів на політику адаптивного сервісу з боку керуючої складової системи стане ключовим завданням забезпечення організаційних, технологічних та інформаційних змін.