Сучасний етап розвитку конституційної юрисдикції в Україні: проблеми та тенденції.

Сьогодні без здійснення комплексної демократичної конституційної реформи подальший розвиток держави Україна практично неможливий. На жаль, на можливість проведення конституційної реформи сучасна українська політична еліта дивиться виключно під кутом зору власної політичної вигоди та доцільності політичного моменту. Події 2004 року стали негативним досвідом прийняття конституційних змін в українському парламенті.

Проблемою прийнятих змін стало те, що вони приймалися поспіхом, вносили в Конституцію розбалансованість у відносинах між гілками влади. Основне завдання політичної реформи її ініціатори бачили у збільшенні повноважень парламенту та уряду за рахунок обмеження повноважень президента(парламентсько-президентська республіка).

Однак, Президент залишився досить сильною політичною фігурою: він і далі обирається всенародно і має достатні повноваження як щодо уряду, так і щодо ВРУ.Та «модель» влади, яку ми отримали з

прийняттям реформи, наразі не є схожою на більшість європейських аналогів. Український варіант більше має спільного з «напівпрезидентською» моделлю, яка є досить специфічною.Події літа 2009 року, коли Партія Регіонів та БЮТ продемонстрували готовність до зміни Конституції у своїх власних інтересах, брутально ігноруючи волю народу та демократичні цінності, стали яскравим прикладом ставлення політиків до Конституції та їх бачення конституційної реформи.За допомогою зміни Конституції, політичні гравці намагаються переформовувати політичне поле собі на користь. Відповідно, будь-який варіант конституційних змін у виконанні чинних політиків буде віддзеркаленням не стратегічно доцільної конституційної моделі.Та й такий консенсус є практично недосяжним — з семи законопроектів різного змісту, що були внесені до Верховної Ради VI скликання, шість були відхиленні переважно з мотивів політичної доцільності, а не значення цих законопроектів для держави і суспільства.

На розгляді залишився тільки законопроект № 3251, яким пропонується обмежити недоторканність народних депутатів та президента. Але є сумніви щодо щирості народних обранців відносно цього законопроекту, тому що цілком ймовірним є негативне рішення щодо нього з боку Конституційного Суду в зв’язку з різною правової природою недоторканності цих посадових осіб.Можливі два шляхи проведення конституційної реформи в Україні.Кожен із кандидатів в президенти наголошує про необхідність прийняття або нової Конституції, або її нової редакції. Тому перший шлях — це прийняття змін до існуючої Конституції ВР. Але рівень недовіри в суспільстві до парламенту є надвисоким. Прийняття змін до Конституції або прийняття нової Конституції під тиском президентських погроз та залякувань існуючою ВР буде сприйматися більшістю громадян як ще одна політична технологія направлена на досягнення переваги однією політичною групою над іншою.Перший шлях, в силу вище описаних причин, не призведе до прийняття дійсно збалансованої демократичної конституції, яка б сприймалась як «своя власна» більшістю громадян України.Другий — прийняття нової Конституції українським народом. Цей шлях складний, але цілком ймовірний. Сьогодні в політичних та експертних колах все більш активно обговорюється ідея реалізації громадянами механізму установчої влади в Україні.Чинна Конституція прямо вказує на наявність такого механізму, що передбачено статтею 5 Конституції. Ідея свого часу була розвинена та підкріплена Конституційним Судом, який в своєму рішенні від 11 липня 1997 дійшов висновку, що прийняття Конституції України Верховною Радою було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив ВР на її прийняття.Це

підтверджується пунктом 1 частини першої статті 85 Конституції, яка не передбачає права Верховної Ради на прийняття Конституції, а також статтею 156, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді має затверджуватись всеукраїнським референдумом.Право народу на прийняття Конституції КСУ підтвердив і у рішенні від 16 квітня 2008 року, встановивши: «що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізовувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати та змінювати конституційний лад в Україні, шляхом прийняття Конституції у порядку який має бути визначений Конституцією і законами України».У Верховній Раді з травня 2008 року знаходиться законопроект № 2245 «Про процедуру підготовки нової редакції Конституції України». Завданням цього проекту і є забезпечення реалізації установчої влади, зокрема права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні, відповідно до Конституції та рішень Конституційного Суду; ввести в правове поле діяльність спеціально уповноваженого органу установчої влади — Конституційної Асамблеї, зокрема визначити організацію, порядок формування та діяльності Конституційної Асамблеї.22 жовтня 2009 року відбулося засідання комітету ВР з питань правової політики, на якому розглядався цей проект закону.Комітет не спромігся дійти рішення взагалі. Половина його складу підтримала законопроект і пропонувала винести його на перше читання, інша — зняти його з розгляду без винесення до сесійної зали, що суперечить парламентський процедурі. 30 вересня 2010р. – повернення до КУ в редакції від 28 червня 1996 відповідно до рішень КСУ від 30. 09.2010 р. у справі про додержання процедури внесення змін до КУ. 01 лютого 2011 р. ВРУ внесла зміни до КУ щодо проведення чергових виборів народних депутатів, Президента України, депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, які вступили в силу 4 лютого 2011р.